ПОСІБНИК

  1
Державний професійно-технічний навчальний заклад
«Чернівецький професійний ліцей сфери послуг» 2 3
ЗМІСТ
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА
Пояснювальна записка 7
Програма з предмету 8
Поурочно-тематичний план 11
Критерії оцінювання 16
МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Зміст фізичного виховання дітей 19
Завдання фізичного виховання дітей 22
Засоби фізичного виховання.
Характеристика фізичних вправ 28
Класифікація фізичних вправ 31
Загартування організму дитини 34
Гігієнічні фактори 35
Фізичне виховання дітей раннього віку: першого року життя 36
Фізичне виховання дітей другого року життя 42
Заняття фізичної культури 45
Розвиток основних рухів 47
Загальнорозвиваючі вправи 50
Рухливі ігри 52
Ігри та вправи спортивного характеру 59
Ранкова гімнастика. Гімнастика після денного сну 61
Фізкультурні хвилинки. Фізкультурні паузи 63
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 64
МЕТОДИКА РОЗВИТКУ РІДНОЇ МОВИ
Зміст і завдання з розвитку мови дітей 69
Форми навчання рідної мови 72
Методи навчання дітей рідної мови 74
Прийоми навчання дітей рідної мови 76
Умови успішного розвитку мови дітей 77
Поняття звукової культури мовлення 79
Методи і прийоми виховання звукової культури мовлення дітей 82
Навчання звуковому аналізу слів 83
Розвиток словника дітей 86
Формування граматичної будови мови 88
Методи і прийоми формування граматичної правильності
мовлення у дітей 91
Розвиток зв’язного мовлення.
Навчання дітей діалогічного мовлення 93
Навчання дітей монологічного мовлення 96
Методика навчання читання 97
Підготовка руки дитини до письма 99
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 102 4
МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИРОДОЮ
Завдання ознайомлення дошкільників з природою 106
Розміщення і обладнання куточка природи 109
Кімнатні рослини кутка природи 111
Тварини у кутку природи 115
Птахи у кутку природи 117
Ділянка закладу дошкільної освіти 118
Город на ділянці 120
Наочні методи ознайомлення дітей з природою 122
Практичні методи ознайомлення дітей з природою 125
Словесні методи ознайомлення дітей з природою 128
Форми організації роботи по ознайомленню з природою.
Заняття як важлива форма роботи по ознайомленню з природою 130
Навчальні екскурсії 131
Цільові прогулянки 132
Повсякденні прогулянки 134
Ведення календарів природи і погоди 135
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 137
МЕТОДИКА ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Культура, освіта й мистецтво ‒ взаємовпливові чинники
розвитку особистості в образотворчій діяльності 141
Види і жанри образотворчого мистецтва 144
Види образотворчої діяльності 146
Форми організації образотворчої діяльності 147
Методи навчання образотворчої діяльності 149
Малювання – основний вид образотворчої діяльності 150
Різноманітні види техніки 151
Нетрадиційні техніки малювання 154
Ліплення 156
Матеріали та устаткування для ліплення 158
Аплікація 159
Матеріали та устаткування для аплікації 161
Конструювання 162
Матеріали для конструювання 163
Спільна робота закладу дошкільної освіти та сім’ї 165
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 166
МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ
Значення і завдання формування початкових математичних
уявлень і понять у дошкільників 170
Форми, методи і прийоми навчання математики 172
Особливості формування елементарних математичних уявлень у
дітей раннього віку: другого року життя 175
Особливості формування елементарних математичних уявлень у
дітей раннього віку: третього року життя 179 5
Особливості формування елементарних математичних уявлень у
дітей дошкільного віку:
Формування уявлень про кількість 185
Формування уявлень про числа та навчання лічби 187
Ознайомлення із складом числа 192
Ознайомлення з арифметичними задачами 194
Формування уявлень про розмір предметів 198
Формування уявлень про форму предметів 203
Формування уявлень про геометричні фігури 205
Орієнтування у просторі 207
Орієнтування у часі 212
Форми організації наступності в роботі початкової освіти та
закладу дошкільної освіти у навчанні математики 217
Форми роботи закладу дошкільної освіти і сім’ї 219
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 221
МЕТОДИКА МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Значення музичного виховання для дітей дошкільного віку 226
Завдання музичного виховання 228
Методи і прийоми музичного виховання 230
Музичні жанри 233
Дитячий музичний фольклор 236
Обрядовий фольклор 239
Види музичної діяльності:
Слухання музики, особливості музичного сприймання 241
Співи: співаночки, пісні 243
Музично-ритмічні рухи: вправи, музичні ігри, танці 244
Гра на музичних інструментах 246
Форми організації музичної діяльності:
Музичне заняття 248
Музично-театралізовані свята, музичні розваги 250
Організація святкових ранків 252
Використання музики і повсякденному житті 254
Самостійна музична діяльність 256
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 258
МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Мета і зміст навчання дошкільників іноземної мови 263
Завдання навчання дошкільників іноземної мови 266
Принципи навчання дошкільників іноземної мови 267
Специфіка використання гри при навчання іноземної мови 271
Структура і методика проведення занять 276
Навчання основ фонетики 280
Навчання лексики 284
Навчання граматичного матеріалу 287
Навчання спілкування: аудіювання 290 6
Навчання спілкування: говоріння (діалогічне мовлення) 293
Навчання спілкування: говоріння (монологічне мовлення) 296
Професійна та педагогічна майстерність педагога ‒ запорука
успіху навчання іноземної мови 299
Освітні завдання вивчення іноземної мови дітей четвертого
(п’ятого) року життя 301
Освітні завдання вивчення іноземної мови дітей шостого
(сьомого) року життя 302
Показники компетентності дітей дошкільного віку 303
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 304
ОРГАНІЗАЦІЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ 308
ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА ДИПЛОМНИХ (ТВОРЧИХ) РОБІТ 311
ПАСПОРТ КОМПЛЕКСНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 313
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 323 7
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА
ПОГОДЖЕНО
на засіданні методичної комісії
протокол №___
від «___» ____________ 2019р.
Голова МК _____________ С.В.Харівська
ЗАТВЕРДЖУЮ
Заступник директора з НВР
_________________ А.В.Лакатуш
«____» ____________ 2019р.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
В даному збірнику приведені програма, тематичний та поурочнотематичний плани для професійної підготовки кваліфікованих робітників в
професійно-технічному навчальному закладі з професій помічник вихователя.
Курс навчання розрахований на засвоєння учнями основ професійнотеоретичної підготовки з методик: фізичного виховання, розвитку рідної
мови, ознайомлення з природою, образотворчої діяльності, формування
елементарних математичних уявлень, музичного виховання, навчання
іноземної мови до виконання кваліфікаційних обов’язків помічника вихователя
закладу дошкільної освіти.
Програма з предмета складена на основі типових програм Державного
стандарту професійно-технічної освіти для підготовки кваліфікованих
робітників у професійно-технічних навчальних закладах та Базового
компонента дошкільної освіти – Державного стандарту дошкільної освіти
України. 8
ПРОГРАМА З ПРЕДМЕТУ
1. Методика фізичного виховання
Зміст та завдання фізичного виховання. Засоби фізичного виховання
дітей дошкільного віку: характеристика, види, класифікація фізичних вправ.
Загартування організму. Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання.
Фізичне виховання дітей раннього віку: першого і другого року життя. Зміст і
методика навчання рухів дітей дошкільного віку: методика навчання
основних рухів, загальнорозвиваючі вправи. Рухливі ігри та методика їх
проведення. Ігри спортивного характеру. Фізкультурно-оздоровчі заходи в
режимі дня: ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, фізкультурні
хвилинки та паузи. Заняття з фізичної культури.
2. Методика розвитку рідної мови
Зміст і завдання з розвитку мови дітей дошкільного віку. Форми
навчання рідної мови. Характеристика методів розвитку та навчання дітей
мови. Прийоми розвитку дітей. Умови успішного розвитку мови дітей.
Поняття і розвиток мовних функцій. Закономірності засвоєння звука
дитиною. Особливості звуковимови у різних вікових групах. Методика
виховання звукової культури мови. Методика навчання звуковому аналізу слів.
Закономірності становлення слова у дітей. Особливості словника дітей і
завдання словникової роботи. Принципи словникової роботи. Методика
розвитку словника дітей. Дидактичні ігри та вправи з уточнення й
активізації словника. Методика формування граматичної будови мови.
Дитяче словотворення. Шляхи формування граматичної правильності мови.
Методика розвитку зв'язного мовлення. Навчання діалогічного і
монологічного мовлення. Дидактичні ігри та їх роль у розвитку мовлення.
Методика навчання читання. Підготовка руки дитини до письма.
3. Методика ознайомлення дітей з природою
Використання природи у вихованні дітей дошкільного віку. Завдання
ознайомлення дошкільників з природою: розумове, моральне, естетичне,
фізичне виховання. Зміст ознайомлення з природою у закладі дошкільної
освіти. Куток природи і ділянка як основна матеріальна база ознайомлення
дітей з природою. Розміщення і обладнання куточка природи. Кімнатні
рослини кутка природи. Тварини у кутку природи. Птахи у кутку природи.
Тварини – тимчасові мешканці кутка природи. Значення ділянки у здійсненні
основних завдань ознайомлення дошкільників з природою. Вимоги до
озеленення ділянки. Город на ділянці закладу дошкільної освіти. Наочні
методи. Спостереження як основний метод ознайомлення дітей з природою.
Види спостережень у природі. Демонстрування ілюстративного матеріалу.
Практичні методи. Праця в природі як один з основних методів ознайомлення 9
дітей з природою. Види праці в природі, їх зміст у різних вікових групах.
Нескладні досліди. Словесні методи ознайомлення з природою. Форми
організації роботи по ознайомленню дошкільників з природою: заняття,
екскурсії, цільові й повсякденні прогулянки. Засоби фіксації знань дітей про
природу. Ведення календарів природи і погоди.
4. Методика образотворчої діяльності
Культура, освіта й мистецтво ‒ взаємовпливові чинники розвитку
особистості в образотворчій діяльності. Види і жанри образотворчого
мистецтва як джерело змісту образотворчої діяльності дошкільнят. Види
образотворчої діяльності. Форми організації образотворчої діяльності.
Методика керівництва образотворчою діяльністю дітей. Методи навчання
образотворчої діяльності. Розвиток у дітей інтересу до образотворчої
діяльності. Малювання – основний вид образотворчої діяльності.
Різноманітні види техніки. Нетрадиційні техніки малювання. Ліплення.
Засоби виразності ліплення. Матеріали та устаткування для ліплення.
Аплікація. Засоби виразності аплікації. Матеріали та устаткування для
аплікації. Конструювання. Засоби виразності конструювання. Матеріали для
конструювання. Спільна робота закладу дошкільної освіти та сім’ї з питань
розвитку дитини засобами образотворчого мистецтва.
5. Методика формування елементарних математичних уявлень
Значення і завдання формування початкових математичних уявлень і
понять у дошкільників. Форми, методи і прийоми навчання математики.
Сприйняття формування елементарних математичних уявлень у дітей
раннього віку: другого і третього року життя. Особливості формування
елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку. Формування
уявлень про кількість. Формування уявлень про числа та навчання лічби.
Ознайомлення із складом числа. Ознайомлення з арифметичними задачами.
Формування уявлень про розмір предметів. Формування уявлень про форму
предметів. Формування уявлень про геометричні фігури. Орієнтування у
просторі. Орієнтування у часі. Логіко-математичні завдання для розвитку
сенсорно-пізнавальних здібностей. Форми організації наступності в роботі
початкової освіти та закладу дошкільної освіти у навчанні математики.
Форми роботи закладу дошкільної освіти і сім’ї.
6. Методика музичного виховання
Значення музики як виду мистецтва. Музика як засіб естетичного,
морального, розумового, фізичного виховання і розвитку. Завдання музичного
виховання. Методи і прийоми музичного виховання. Музичні жанри. Дитячий
музичний фольклор. Обрядовий фольклор. Види музичної діяльності
дошкільників: слухання музики, особливості музичного сприймання, співи:
співаночки, пісні, музично-ритмічні рухи: вправи, музичні ігри, танці, гра на 10
музичних інструментах. Програмові вимоги до музичного репертуару. Форми
організації музичної діяльності: заняття, музика свят і розваг, музика в
повсякденному житті, самостійна музична діяльність. Музичнотеатралізовані свята, музичні розваги. Ознайомлення дітей з різними видами
театру. Освітні завдання та зміст педагогічної роботи з дітьми дошкільного
віку у різних вікових групах.
7. Методика навчання іноземної мови
Основи навчання іноземної мови. Мета і завдання навчання дошкільників
іноземної мови. Урахування психолого-педагогічних особливостей дітей.
Принципи навчання. Зміст навчання. Типові недоліки. Специфіка
використання гри при навчання іноземної мови. Структура і методика
проведення занять. Навчання основ фонетики. Навчання лексики. Навчання
граматичного матеріалу. Навчання спілкування: аудіювання та говоріння.
Освітні завдання та зміст педагогічної роботи щодо вивчення іноземної мови
з дітьми четвертого (п’ятого) року життя. Освітні завдання та зміст
педагогічної роботи щодо вивчення іноземної мови з дітьми шостого
(сьомого) року життя. Показники компетентності дітей віку. Висока
професійна та педагогічна майстерність педагога – запорука успіху навчання. 11
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
Предмет: Методики дошкільного виховання
Професія: помічник вихователя; соціальний робітник
Термін навчання:1,5 та 3 роки
Кількість годин: 105 годин
№ теми Назва теми Кількість
годин
1 Методика фізичного виховання 15
2 Методика розвитку рідної мови 15
3 Методика ознайомлення дітей з природою 15
4 Методика образотворчої діяльності 15
5 Методика формування математичних уявлень 15
6 Методика музичного виховання 15
7 Методика навчання іноземної мови 15
ПОУРОЧНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
№
теми
Назва теми Кількість
годин Д/З
1 МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ, 15год
Теорія та методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: Навчальний
посібник 2 видання/Вільчковський Е.С., Курок О.І. – Суми, 2008р. – 438ст.
1.1 Зміст фізичного виховання дітей 1/1 29-33ст.
1.2 Завдання фізичного виховання дітей 1/2 45-53ст.
1.3 Засоби фізичного виховання:
Характеристика фізичних вправ 1/3 54-57ст.
1.4 Класифікація фізичних вправ 1/4 57-59ст.
1.5 Загартування організму дитини 1/5 59-60ст
1.6 Гігієнічні фактори 1/6 60-61ст.
1.7 Фізичне виховання дітей раннього віку:
першого року життя
1/7 74-85ст.
1.8 Фізичне виховання дітей другого року
життя
1/8 85-88ст.
1.9 Заняття фізичної культури 1/9 88-92ст.
1.10 Розвиток основних рухів 1/10 144-178ст.
1.11 Загальнорозвиваючі вправи 1/11 179-186ст.
1.12 Рухливі ігри 1/12 192-208ст.
1.13 Ігри та вправи спортивного характеру 1/13 208-248ст.
1.14 Ранкова гімнастика та гімнастика після
денного сну 1/14 250-262ст.
1.15 Фізкультурні хвилинки та паузи 1/15 262-268ст.
тематична
2 МЕТОДИКА РОЗВИТКУ РІДНОЇ МОВИ, 15 год.
Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови:
Підручник / за редакцією А.М.Богуш. - Київ: Вища шк., 2007р. - 542 с. 12
2.1 Зміст і завдання з розвитку мови дітей 1/16 166-173ст.
2.2 Форми навчання рідної мови 1/17 191-207ст.
2.3 Методи навчання дітей рідної мови 1/18 210-213ст.
2.4 Прийоми навчання дітей рідної мови 1/19 213-214ст.
2.5 Умови успішного розвитку мови дітей 1/20 214-215ст.
2.6 Поняття звукової культури мовлення 1/21 264-273ст.
2.7 Методи і прийоми виховання звукової
культури мовлення дітей 1/22 286-297ст.
2.8 Навчання звуковому аналізу слів 1/23 конспект
2.9 Розвиток словника дітей 1/24 327-245ст.
2.10 Формування граматичної будови мови 1/25 246-364ст.
2.11 Методи і прийоми формування граматичної
правильності мовлення у дітей 1/26 379-387ст.
2.12 Розвиток зв'язного мовлення.
Навчання дітей діалогічного мовлення 1/27 392-402ст.
2.13 Навчання дітей монологічного мовлення 1/28 402-430ст.
2.14 Методика навчання читання 1/29 конспект
2.15 Підготовка руки дитини до письма 1/30 конспект
тематична
3 МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИРОДОЮ, 15 год.
Методика ознайомлення дітей з природою: Навчальний посібник /
Н.Ф.Яришева. – Київ: Вища школа, 1993р. – 255с.
3.1 Завдання ознайомлення дошкільників з
природою 1/31 31-44ст.
3.2 Розміщення і обладнання куточка природи 1/32 50-52ст.
3.3 Кімнатні рослини кутка природи 1/33 52-84ст.
3.4 Тварини у кутку природи 1/34 84-98ст
3.5 Птахи у кутку природи 1/35 98-104ст.
3.6 Ділянка закладу дошкільної освіти 1/36 110-114ст.
3.7 Город на ділянці 1/37 136-152ст.
3.8 Наочні методи ознайомлення дітей з
природою 1/38 156-179ст.
3.9 Практичні методи ознайомлення дітей з
природою 1/39 180-198ст.
3.10 Словесні методи ознайомлення дітей з
природою 1/40 198-210ст.
3.11
Форми
Заняття як важлива форма роботи по
ознайомленню з природою 1/41 210-213ст.
3.12 Навчальні екскурсії 1/42 213-220ст.
3.13 Цільові прогулянки 1/43 220-222ст.
3.14 Повсякденні прогулянки 1/44 222-223ст.
3.15 Ведення календарів природи і погоди 1/45 224-226ст
тематична
4 МЕТОДИКА ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, 15 год.
П.1 Образотворче мистецтво з методикою викладання в дошкільному
навчальному закладі: Г.В.Сухорукова, О.О.Дронова, Н.М.Голота, Л.А .Янцур / 13
Підручник. За заг. ред. Г.В.Сухорукової, 2 видання, - Київ: Видавничий Дім
«Слово», 2010р. - 406 с.
П.2 Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання
дітей: навчальний посібник / В.П.Котляр. – Київ: Кондор, 2006р. – 200с.
4.1
Культура, освіта й мистецтво ‒
взаємовпливові чинники розвитку
особистості в образотворчій діяльності
1/46 П.1 ‒ 10-16ст.
4.2 Види і жанри образотворчого мистецтва 1/47 конспект
4.3 Види образотворчої діяльності 1/48 149-158ст.
4.4 Форми організації образотворчої діяльності 1/49 182-191ст.
4.5. Методи навчання образотворчої діяльності 1/50 192-198ст.
4.6 Малювання – основний вид образотворчої
діяльності 1/51 П.2 87-89ст.
4.7 Різноманітні види техніки 1/52 П.2 89-92ст.
4.8 Нетрадиційні техніки малювання 1/53 підготувати
інформацію
4.9 Ліплення 1/54 П.2 118-119ст.
4.10 Матеріали та устаткування для ліплення 1/55 П.2 119-120ст.
4.11 Аплікація 1/56 П.2 126-128ст.
4.12 Матеріали та устаткування для аплікації 1/57 П.2 128-12ст.
4.13 Конструювання 1/58 П.2 134ст.
4.14 Матеріали для конструювання 1/59 П.2 134-137ст.
4.15 Спільна робота закладу дошкільної освіти
та сім’ї 1/60 П.1 358-364ст.
тематична
5 МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ, 15год.
Методика формування елементарних математичних уявлень у дошкільників:
К.Й.Щербакова / Навчальний посібник, Київ: Вища школа, 1996р. – 240с.
Електронний варіант – 94с.
5.1 Значення і завдання формування початкових
математичних уявлень і понять 1/61 Р.1§3 12-14ст.
5.2 Форми, методи і прийоми навчання
математики
1/62 Р.1§5 22-27ст.
5.3
Особливості формування елементарних
математичних уявлень у дітей раннього
віку: другого року життя
1/63 Р.2§3 39-41ст.
5.4
Особливості формування елементарних
математичних уявлень у дітей раннього
віку: третього року життя
1/64 Р.2§4 41-44ст.
5.5 Формування уявлень про кількість 1/65 Р.3§1 44-47ст.
5.6 Формування уявлень про числа та навчання
лічби 1/66
Р.4§1 52-55ст.
Р.5§1 59-61ст.
Р.6§1 71-73ст.
5.7 Ознайомлення з кількісним складом чисел 1/67 Р.5§1 61-62ст.
Р.6 §2 73ст.
5.8 Ознайомлення з арифметичними задачами 1/68 Р.6§3 73-78ст. 14
5.9 Формування уявлень про розмір предметів 1/69
Р.3§2 47-48ст.
Р.4§2 55-56ст.
Р.5§2 65-67ст.
Р.6§4 79-80ст.
5.10 Формування уявлень про форму предметів 1/70 Р.3§3 48-50ст.
Р.4 §3 57ст.
5.11 Формування уявлень про геометричні фігури 1/71 Р.5§3 67-68ст.
Р.6§5 80-81ст.
5.12 Орієнтування у просторі 1/72
Р.3§4 50-51ст.
Р.4§4 57-58ст.
Р.5§4 68-69ст.
Р.6§6 81-84ст.
5.13 Орієнтування у часі 1/73
Р.3 §5 51ст.
Р.4§5 58-59ст.
Р.5§5 69-71ст.
Р.6§7 84-85ст.
5.14
Форми організації наступності в роботі
початкової освіти та закладу дошкільної
освіти у навчанні математики
1/74 Р.7§2 87-88ст.
5.15 Форми роботи закладу дошкільної освіти і
сім’ї 1/75 Р.8§1 93-94ст.
тематична
6 МЕТОДИКА МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ 15год.
Посібник з предмета: «Методики дошкільного виховання» (для внутрішнього
використання)
6.1 Значення музичного виховання для дітей
дошкільного віку 1/76 конспект
6.2 Завдання музичного виховання 1/77 конспект
6.3 Методи і прийоми музичного виховання 1/78 конспект
6.4 Музичні жанри 1/79
6.5 Дитячий музичний фольклор 1/80 конспект
6.6 Обрядовий фольклор 1/81 конспект
6.7
Види музичної
діяльності
Слухання музики, особливості музичного
сприймання 1/82 конспект
6.8 Співи: співаночки, пісні 1/83 конспект
6.9 Музично-ритмічні рухи: вправи, музичні
ігри, танці 1/84 конспект
6.10 Гра на музичних інструментах 1/85 конспект
6.11
Форми організації
Музичне заняття 1/86 конспект
6.12 Музично-театралізовані свята, музичні
розваги
1/87 конспект
6.13 Організація святкових ранків 1/88 конспект
6.14 Використання музики в повсякденному
житті 1/89 конспект
6/15 Самостійна музична діяльність 1/90 конспект
тематична 15
7 МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ, 15 год.
Англійська мова для дітей дошкільного віку: Книга для вчителя /
Т.К.Шкваріна - Київ: Шкільний світ, 2009р. - 160 с.
7.1 Мета і зміст навчання дошкільників
іноземної мови 1/91 25-28ст.
7.2 Завдання навчання дошкільників іноземної
мови
1/92 35-37ст.
7.3 Принципи навчання іноземної мови 1/93 37-41ст.
7.4 Специфіка використання гри при навчанні
іноземної мови 1/94 47-53ст.
7.5 Структура і методика проведення занять 1/95 53-58ст.
7.6 Навчання основ фонетики 1/96 59-62ст.
7.7 Навчання лексики 1/97 62-66ст.
7/8 Навчання граматичного матеріалу 1/98 66-70ст.
7.9 Навчання спілкування: аудіювання 1/99 70-72ст.
7.10 Навчання спілкування: говоріння (діалогічне
мовлення) 1/100 72-75ст.
7.11 Навчання спілкування: говоріння
(монологічне мовлення) 1/101 75-77ст.
7.12
Професійна та педагогічна майстерність
педагога ‒ запорука успіху навчання
іноземної мови
1/102 80-83ст.
7.13
Освітні завдання вивчення іноземної мови та
показники компетентності дітей
четвертого (п’ятого) року життя
1/103 програма
7.14
Освітні завдання вивчення іноземної мови та
показники компетентності дітей шостого
(сьомого) року життя
1/104 програма
7.15 Показники компетентності дітей
дошкільного віку 1/105 програма
тематична 16
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ
Рівень
компетенції Критерії оцінювання
ПОЧАТКОВИЙ
учень не розкрив питання; не володіє теоретичними
знаннями, не знає наукових фактів визначень; виявляє
низький рівень навичок пояснення і обґрунтування
психолого-педагогічних явищ і ситуацій
1 учень виявляє поверхові знання навчальної програми; не вміє
виділити теоретичний і фактичний матеріал; неправильно
відповідає на запитання; допускає грубі порушення норми
літературної мови
2 учень виявляє поверхові знання навчальної програми; не вміє
виділити теоретичний і фактичний матеріал;
непослідовно і невпевнено відповідає на запитання; допускає
грубі порушення норми літературної мови
3 учень виявляє поверхові знання навчальної програми; не вміє
виділити теоретичний і фактичний матеріал;
непослідовно і невпевнено відповідає на запитання; допускає
порушення норми літературної мови
СЕРЕДНІЙ
учень в основному знає зміст питання, але непереконливо
відповідає, плутає поняття; невпевнено виконує практичні
завдання, допускає неточності у теоретичних знаннях; не
вміє оцінювати психолого-педагогічні факти та явища,
встановлювати взаємозв’язок теорії та практики
4 учень виявляє знання і розуміння основних положень з
навчальної дисципліни, але допускає значні помилки у
викладі матеріалу, які свідчать про недостатньо глибоке
засвоєння теоретичних понять; володіє матеріалом на
репродуктивному рівні, демонструє початкові вміння;
допускає значні помилки в мовленнєвому оформленні
5 учень виявляє знання і розуміння основних положень з
навчальної дисципліни, але допускає значні помилки у
викладі матеріалу, які свідчать про недостатньо глибоке
засвоєння теоретичних понять; володіє матеріалом на
репродуктивному рівні, демонструє початкові вміння;
допускає помилки в мовленнєвому оформленні
6 абітурієнт виявляє знання і розуміння основних положень з
навчальної дисципліни, але допускає значні помилки у
викладі матеріалу, які свідчать про недостатньо глибоке
засвоєння теоретичних понять; володіє матеріалом на
репродуктивному рівні, демонструє початкові вміння;
допускає помилки в мовленнєвому оформленні; частково
розкриває питання при допомозі викладача 17
ДОСТАТНІЙ
учень твердо знає навчальний матеріал; оволодів досконало
практичними навичками; аргументовано викладає
матеріал, висловлює свої міркування про ті чи інші
психолого-педагогічні феномени, але припускається певних
неточностей і похибок у логіці викладу
4 учень виявляє достатні знання і розуміння основних
положень з навчальної дисципліни, але допускає деякі
помилки, які сам виправляє; у відповіді є поодинокі недоліки в
послідовності викладу матеріалу і незначні порушення норм
літературної мови; уміє зіставляти та узагальнювати
засвоєний матеріал
8 учень виявляє достатні знання і розуміння основних
положень з навчальної дисципліни, але допускає деякі
помилки, які сам виправляє; у відповіді є поодинокі недоліки в
послідовності викладу матеріалу і незначні порушення норм
літературної мови; уміє зіставляти та узагальнювати
засвоєний матеріал, робить власні висновки
9 учень виявляє достатні знання і розуміння основних
положень з навчальної дисципліни, але допускає деякі
помилки, які сам виправляє; у відповіді є поодинокі недоліки в
послідовності викладу матеріалу і незначні порушення норм
літературної мови; уміє зіставляти та узагальнювати
засвоєний матеріал, робить власні висновки, виявляє
частково евристичний інтерес
ВИСОКИЙ
учень глибоко і всебічно знає зміст питань методик, наукові
першоджерела; логічно мислить і будує відповідь, вільно
використовує набуті теоретичні знання при аналізі,
висловлює своє ставлення до тих чи інших проблем,
демонструє високий рівень компетентності; здатний
передбачати, прогнозувати, вирішує проблемні завдання
10 учень ґрунтовно і повно викладає навчально-науковий
матеріал, володіє методами дослідження, уміє виділити
теоретичне і фактичне в матеріалі; виявляє повне
розуміння матеріалу, обізнаний з теоретичними підходами і
концепціями, логічно і послідовно обґрунтовує свої думки;
глибоко розкриває суть питання, застосовує теоретичні
знання для аналізу соціально-педагогічних явищ, наводить
приклади соціально-педагогічних досліджень
11 учень ґрунтовно і повно викладає навчально-науковий
матеріал, володіє методами дослідження, уміє виділити
теоретичне і фактичне в матеріалі; виявляє повне
розуміння матеріалу, обізнаний з теоретичними підходами і
концепціями, логічно і послідовно обґрунтовує свої думки;
глибоко розкриває суть питання, застосовує теоретичні
знання для аналізу соціально-педагогічних явищ, наводить
приклади соціально-педагогічних досліджень та з власного 18
соціально-педагогічного досвіду
12 учень ґрунтовно, повно та послідовно викладає навчальнонауковий матеріал, володіє методами дослідження, уміє
виділити теоретичне і фактичне в матеріалі; виявляє
повне розуміння матеріалу, обізнаний з теоретичними
підходами і концепціями, логічно і послідовно обґрунтовує
свої думки; глибоко розкриває суть питання, застосовує
теоретичні знання для аналізу соціально-педагогічних явищ,
наводить приклади соціально-педагогічних досліджень та з
власного соціально-педагогічного досвіду. 19
ЗМІСТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Теорія і методика фізичного виховання як наукова та навчальна
дисципліна формує систему фундаментальних знань, що визначає професійну
діяльність педагога в галузі фізичного виховання підростаючих поколінь.
Знання з теорії і методики фізичного виховання є необхідною умовою
творчого вирішення завдання фізичної культури дітей дошкільного віку в
різноманітних організаційних формах, вони створюють основу для особистої
творчості та удосконалення педагогічної майстерності дошкільного
працівника.
Кожна галузь знань як конкретна наукова та навчальна дисципліна
має право на самостійне існування лише в тому випадку, коли має свій,
властивий тільки їй предмет вивчення.
Предметом вивчення теорії фізичного виховання є визначення
нагальних закономірностей фізичного виховання людини як соціального
явища. Під загальними закономірностями розуміють ті, які однаковою мірою
властиві будь-яким контингентам населення: дітям, підліткам, юнакам та
дорослим; тим, хто тільки починає займатися фізкультурою, і
кваліфікованим спортсменам.
Предметом вивчення методик фізичного виховання є виявлення
окремих закономірностей фізичного виховання та врахування нагальних
закономірностей в педагогічному процесі, який має конкретну спрямованість.
Як справедливо стверджує відомий спеціаліст з фізичного виховання
Б.А.Ашмарін, теорія і методика фізичного виховання не можуть існувати
самостійно і розвиватися ізольовано одна від одної. Теорія створює
фундамент для удосконалення процесу фізичного виховання дитячого та
дорослого населення, узагальнюючи окремі закономірності з метою
обов’язкового врахування їх у конкретних методиках. Методики, у свою чергу,
створюють основу для теоретичних узагальнень у вигляді систем науково
обґрунтованих методичних рекомендацій, властивих педагогічному процесу з
даним контингентом тих, хто займається фізкультурою та спортом.
За своєю науковою спрямованістю теорія і методика фізичного
виховання належать до системи педагогічних наук, вони обґрунтовують свої
положення соціальними, психологічними та біологічними закономірностями.
Основні поняття теорії та методики дошкільного виховання. У теорії і
методиці фізичного виховання застосовується специфічний понятійний
апарат, розуміння та засвоєння якого обов’язкове для спеціалістів
дошкільного виховання. Зміст цих понять не є постійним, він уточнюється
та поглиблюється у зв’язку з розвитком науки про фізичне виховання та її
практичне застосування.
Фізична культура ‒ частина загальної культури, сукупність
матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюються та
використовуються ним для фізичної досконалості людини. Вона історично
зумовлена і змінюється на кожному новому етапі розвитку суспільства. До
матеріальних цінностей належать: спортивні споруди (стадіони, спортивні
зали, басейни, фізкультурні майданчики та ін.), фізкультурне обладнання та 20
інвентар, а також рівень фізичної досконалості дитячого та дорослого
населення, включаючи їх спортивні досягнення та ін. До духовних цінностей
належать соціальні, політичні та практичні досягнення в галузі фізичного
виховання. Фізична культура має багато функцій: нормативну, яка полягає у
закріпленні раціональних норм рухової діяльності; інформаційну, яка
відображує властивості накопичувати культурну інформацію, бути засобом
її розповсюдження та передачі їх від одного покоління до іншого;
комунікативну, яка характеризується властивістю сприяти спілкуванню,
встановленню міжособистісних контактів; естетичну – задоволення
естетичних потреб особистості у красивих рухах, своєму гармонійному
фізичному розвитку та ін.; біологічну, яка пов’язана з задоволенням природної
потреби людини (особливо дітей) у русі, покращання її фізичного стану та
забезпечення високої працездатності організму. Ці функції покладено в основу
класифікації видів фізичної культури, яка може бути представлена як базова
(загальнорозвиваюча), прикладна та оздоровча фізкультура, спорт.
Фізичне виховання ‒ це організований педагогічний процес, спрямований
на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини,
формування і поліпшення її основних життєво важливих рухових вмінь,
навичок і пов’язаних з ними знань. Фізичне виховання в дитячому садку як
цілеспрямований педагогічний процес здійснюється всією системою
організаційних форм, які передбачено програмою (щоденні заняття
фізкультурою, ранкова гімнастика, рухливі ігри та ін.).
Фізичний розвиток ‒ це процес становлення та змін біологічних форм
та функцій організму людини під час її індивідуального життя. Він
оцінюється рівнем антропометричних та біометричних показників (маса та
довжина тіла, окружність грудної клітки та ін.), фізичних якостей
(швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості), показників
формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).
Фізична підготовка – цим терміном визначають прикладну
спрямованість фізичного виховання щодо трудової або іншої діяльності
людини (наприклад, фізична підготовка моряка, спортсмена, космонавта та
ін.). «Загальна фізична підготовка» - це процес фізичного виховання, що
створює загальні передумови для високопродуктивної праці людини.
«Спеціальна фізична підготовка» спрямована на підготовку людини до
професійної та спортивної діяльності.
Рухова підготовленість – зумовлює рівень розвитку рухових умінь та
навичок, фізичних якостей, що задовольняють вимоги спортивної
класифікації (для спортсменів), шкільної програми з фізичної культури (для
учнів шкіл). Для дітей дошкільного віку розроблені нормативні показники з
усіх основних видів фізичних вправ та вимог щодо якості їх виконання, які
визначені програмою виховання для дитячих садків.
Фізкультурна освіта – цим терміном визначають рівень знань з
фізичного виховання, рухових і гігієнічних вмінь та навичок. Цей термін
запровадив П.Ф.Лесгафт, вважаючи, що фізичне виховання має на меті не
лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань,
вмінь та навичок. 21
Фізична досконалість – передбачає міцне здоров’я, гармонійний
фізичний розвиток та всебічну фізичну підготовленість людини до життя,
праці та захисту Батьківщини. У людей різних професій, статі, віку фізична
досконалість має свої специфічні особливості. Кожна історична епоха
створює свій ідеал фізичної досконалості людини. Тому що в цьому
відображаються умови економічного та соціального життя людей, їхнього
світогляду.
Фізичні вправи – це рухи, рухові дії, а також складні види рухової
діяльності (рухові та спортивні ігри), які відібрані засобами для вирішення
завдань фізичного виховання. Термін «вправа» застосовується також для
визначення процесу багаторазового повторення рухових дій. Спорт – це
спеціальна діяльність, спрямована на досягнення у якому-небудь виді фізичних
вправ найвищих результатів, які виявляються у процесі змагань. Спорт не
може існувати без інтенсивної підготовки. Характер її визначається видом
спортивної спеціалізації, яка здійснюється на базі загальної фізичної
підготовки. У дитячому спорті ця властивість реалізується з акцентом на
більш широку та тривалу підготовку. 22
ЗАВДАННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Спрямованість системи виховання та основні закономірності її
функціонування відображено у меті, завданнях та загальних принципах,
виходячи з яких здійснюється педагогічна діяльність з фізичного виховання
підростаючого покоління у нашому суспільстві.
Мета виховання, яку ставлять перед собою люди та суспільство,
містить прогноз результатів, які передбачається досягнути внаслідок
спрямованих на дитину педагогічних впливів, втілюючи їх у необхідний
ступінь її фізичного та рухового розвитку, у придбання життєво-важливих
знань, умінь та навичок. При цьому мета відображає певні суспільні потреби,
що визначаються об’єктивними умовами життя суспільства на сучасному
етапі його існування.
Метою фізичного виховання, починаючи з раннього дитинства, є
формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров’я та підвищення її
працездатності. Ця мета відображає суспільні та особисті інтереси кожної
людини. Вона реалізується у вигляді конкретних матеріальних показників:
рівня здоров’я, фізичного розвитку, рухової підготовленості та творчого
довголіття.
Мета фізичного виховання має об’єктивний характер, тому що вона
відображає потребу нашого суспільства у всебічно фізично підготовлених
людях для творчої праці та інших суспільно важливих видів діяльності. Праця
як необхідна умова існування людей, є головним фактором у формуванні мети
фізичного виховання підростаючих поколінь. Автоматизація та механізація
виробництва ставить принципово нові вимоги щодо удосконалення фізичних
сил та здібностей людини. Вимоги до підготовки захисників України з
урахуванням постійного розвитку сучасної військової справи також
відбиваються на змісті мети фізичного виховання.
Видозмінюються та поширюються зв’язки фізичного виховання з
економікою, культурою та іншими сторонами суспільної практики. Фізичне
виховання все більшою мірою перетворюється у важливу культурну цінність,
воно стимулює високу активність особистості у всій її життєдіяльності.
Мета фізичного виховання розкривається та конкретизується в
загальних завданнях, які вирішуються залежно від особливостей вікового
розвитку дітей.
Дошкільний період має велику пластичність та сприйнятливість до
засобів фізичної культури. У цей час створюються найбільші можливості для
реалізації оздоровчих, освітніх та виховних завдань.
Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя, зміцнення здоров’я,
всебічний фізичний розвиток, загартування та удосконалення функцій
організму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності. Їх
вирішенню сприяє створення відповідних умов (раціонального режиму,
харчування та ін.), урізноманітнення організаційних форм фізичного
виховання (заняття, ранкова гімнастика, рухливі ігри тощо), підвищення
рухової активності дітей протягом дня та ін. 23
Основним результатом вирішення оздоровчих завдань повинно бути
покращання фізичного стану дитини, її фізичного розвитку, підвищення
захисних властивостей та стійкості організму до різних захворювань,
опірності до негативних умов зовнішнього середовища.
На стан здоров’я та фізичний розвиток дитини впливають такі
фактори: біологічні, кліматогеографічні (екологічні) та соціальні.
До групи біологічних факторів відносять генетичні фактори.
Наприклад, за конституцією батьків, зокрема, довжиною тіла зі значною
часткою ймовірності можна визначити довжину тіла їх дітей. Унаслідок
впливу цих факторів фізичний розвиток дошкільників підпорядковано
природним законам поступової та вікової зміни періодів розвитку дитини
Група кліматогеографічних (екологічних) факторів містить фактори,
обумовлені кліматичними, метеорологічними та екологічними умовами, що
характерні для різних регіонів України. Зокрема, висока температура повітря
(влітку) та вологість у приморських регіонах. Негативно впливають на
здоров’я радіонукліди та нітрати, які можуть потрапляти в організм
дитини з різними харчовими продуктами та водою. Загазованість повітря,
особливо в промислових районах, провокує захворювання дихальної системи.
До групи соціальних факторів відносять умови матеріального життя,
побут дитини, зміст, організацію виховної роботи у дошкільному закладі та
сім’ї, включаючи фізичне виховання, та ін. Дії соціальних факторів
підпорядковані суспільно-економічному розвитку держави. У свою чергу,
соціальні фактори суттєво впливають на дію біологічних та
кліматогеографічних (екологічних) факторів. Наприклад, гарні матеріальні
умови життя сприяють зміцненню здоров’я та покращанню фізичного
розвитку дитини.
Фізичний розвиток підростаючих поколінь відбувається й без
фізичного виховання. Однак, тільки за допомогою занять фізичними вправами
(ранкова гімнастика, заняття фізкультурою та ін.), з урахуванням анатомофізіологічних та психологічних особливостей дитини можна досягнути
всебічного розвитку всіх форм та функцій її організму.
Розвиток фізичних, (рухових) якостей дітей має також оздоровче
значення. Здоров’я природно обумовлено комплексним удосконаленням
морфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдяки
систематичній руховій діяльності дитини. Оптимальний розвиток цих
якостей сприяє покращанню будови тіла дитини, формуванню правильної
постави, легкості ходьби та бігу, чіткості виконання загальнорозвиваючих
вправ та основних рухів.
Важливе місце у системі фізичного виховання дошкільників належить
загартуванню дітей як одному з провідних завдань.
Загартування розглядається як підвищення опірності організму,
розвиток здатності швидко і без шкоди для здоров’я пристосовуватися до
різноманітних впливів зовнішнього середовища (підвищення або зниження
температури повітря, вологості, руху повітря та ін.).
У поняття «загартування» входить не усунення цих зовнішніх впливів,
а, навпаки, штучне їх створення (з дотриманням певного дозування) з метою 24
привчити організм дитини реагувати на них певним чином та
нейтралізувати їх шкідливість.
Значення загартування для організму дитини важко переоцінити,
загартовуючи заходи розвивають здатність швидко та без значних
функціональних змін пристосуватися до змін зовнішнього середовища,
покращують обмін речовин, серцево-судинну діяльність, поліпшують
функціональний стан м’язів, центральної нервової системи. Загартування
сприяє зміцненню імунної системи, підвищенню опірності організму до різних
захворювань, покращує емоційний стан дитини та її фізичний розвиток.
На загартованих дітей значно менше впливають різкі зміни
температури, вони мають добрий апетит, більш активні, врівноважені та
життєрадісні.
Формування правильної постави та профілактика плоскостопості –
одне з основних оздоровчих завдань фізичного виховання.
Постава – звичне, невимушене положення тіла людини під час
стояння, сидіння та в русі. При добрій поставі тіла м’язи, які утримують
хребет у правильному положенні, помірно напружені, голова й тулуб
тримаються рівно, плечі на одному рівні й трохи відведені назад, спина пряма,
живіт підтягнутий, ноги в колінних суглобах прямі (при положенні стоячи).
Правильна постава не тільки естетична, а й створює оптимальні
умови для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем, позитивно
впливає на самопочуття дитини.
У дітей дошкільного віку поставу ще не сформовано остаточно. Як
зазначає ряд науковців (Є.А.Аркін, В.В.Анісімова, В.Г.Штефко та ін.),
фізіологічні вигини хребта у дітей формуються до шести-семи років.
Структура кісткової тканини хребців ще не завершена, хребет дуже
еластичний. Тому за несприятливих умов зовнішнього середовища можуть
виникнути різні порушення постави, які характеризуються такими
ознаками: голова опущена, спина зігнута, плечі висунуті вперед, що в
майбутньому може призвести до викривлення хребта. З цих причин
виявлення початкових форм порушень постави та їх профілактика
найефективніші саме в дошкільному віці.
На порушення постави великий вилив має статикодинамічна функція
стопи. Навіть невелика зміна її форми може стати причиною деформації,
порушення правильного положення таза, хребта і, як наслідок, патологічних
дефектів постави.
Наукові дослідження (Г.М.Краков’як, А.В.Чаговадзе та ін.) показали, що
значна еластичність м’язів гомілки і зв’язковосуглобного апарата стопи в
дитячому віці може викликати в дошкільників оборотні явища сплощення
стопи. Будь-яке порушення розвитку стопи, сплощення її склепіння шкідливо
впливає на опорну здатність кінцівок, на ходьбу, поставу; дитина швидко
втомлюється, порушуються її самопочуття й працездатність. Плоскостопі
діти під час ходьби тупотять ногами, їхня хода напружена й незграбна. За
даними науковців (М.І.Куслик, П.Н.Ніколаєв та ін.), плоскостопість у дорослих
виникає внаслідок схильності до неї в дитячому віці, коли були відсутні
потрібна профілактика і своєчасне лікування. 25
Правильна організація життя дітей у дошкільному закладі та в сім’ї,
дотримання основних гігієнічних вимог (режим дня, харчування, сон,
правильний підбір меблів та ін.), загартування, систематичне виконання
різноманітних фізичних вправ ‒ все це сприятиме формуванню правильної
постави та профілактики плоскостопості у дітей дошкільного віку.
Освітні завдання спрямовані на формування певних систем рухових
умінь та навичок, ігрових дій; здобування доступних уявлень та знань про
користь занять фізичною культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги та
правила. Протягом дошкільного віку у дитини необхідно створити так звану
«школу рухів», до якої належать формування та удосконалення життєво
важливих умінь та навичок з ходьби, бігу, стрибків, метань предметів,
лазіння, ходьби на лижах, плавання, їзди на велосипеді та ін. Слід навчити
дітей регулювати свої рухи просторі, часі та за фізичними зусиллями. Таким
чином у них закладаються основи технічно правильного виконання дій,
засвоюється культура рухів.
Завдяки високій пластичності нервової системи у дошкільників дуже
швидко встановлюються нервові зв’язки й формуються умовні рухові
рефлекси. Однак дитина повинна не тільки вміти користуватися своїми
рухами у звичайних умовах, а й у різних умовах, які у повсякденному житті
постійно змінюються (в іграх, під час прогулянок, коли треба
перестрибувати через рівчак, підлізати під гілку тощо). Отже, сформовані
навички з тих чи інших рухів повинні бути не тільки міцними, а й достатньо
гнучкими (пластичними).
Застосування автоматизованих навичок дозволяє дитині економити
свою енергію і спрямовувати увагу на осмислення тих завдань, які виникають
під час ігрової діяльності.
Обсяг різноманітних рухів, якими повинні оволодіти діти протягом
відвідування ними дошкільного закладу, подано у програмі «Виховання дітей
дошкільного віку» (окремо для кожної вікової групи).
У дошкільників формуються вміння та навички виконання вправ з
шикувань та перешикувань, загальнорозвиваючі, основні рухи, вправи
спортивного характеру, а також елементи спортивних ігор (баскетбол,
футбол, хокей, городки, бадмінтон та настільний теніс). Засвоєння цих
рухових дій дитиною сприяє поширенню її рухового досвіду, який дозволяє
більш впевнено діяти у різноманітних умовах навколишнього життя.
Залежно від умов дитячого садка (обладнання фізкультурного залу,
майданчика, наявність басейну), стану здоров’я та фізичної підготовки
дітей, кваліфікації вихователя, допомоги батьків та шефів обсяг навичок з
різних видів рухових дій може бути збільшеним.
Знання, які отримує дитина про виконання окремих рухів, мають не
тільки загальноосвітнє значення, вони безпосередньо сприяють успіху у
засвоєнні цих вправ. Дослідженнями (П.Ф.Лесгафт, О.В.Кенеман та ін.)
доведено, що формування рухових навичок, засноване на розумінні дитиною
техніки виконання запропонованих вправ, набагато ефективніше, ніж у тому
випадку, коли діти виконують вправи механічно (при застосуванні
репродуктивного методу ‒ «Роби, як я»). 26
Під час виконання фізичних вправ діти збагачують свої знання про
назви частин тіла людини. Паралельно з накопиченням рухового досвіду вони
привчаються виконувати вправи за словесною інструкцією, без показу,
запам’ятовувати окремі елементи руху – напрям, амплітуду, послідовність.
П.Ф.Лесгафт, засновник вчення про «фізкультурну освіту» –
підкреслював, що було б принципово невірним обмежувати фізичне виховання
лише фізичним розвитком дитини, не менш важливо навчити її «ізолювати
окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними та
пристосовувати до перешкод, долаючи їх з можливо більшою спритністю та
настирливістю, інакше кажучи, привчати без великих зусиль й в можливо
менший проміжок часу свідомо проводити найбільшу фізичну працю».
Дітям дошкільного віку повідомляють елементарні знання про
користь виконання фізичних вправ, способи виконання рухів (техніку),
правила рухових ігор, призначення фізкультурного інвентарю та способи його
зберігання; доступні дітям відомості про особисту та суспільну гігієну ‒
правила догляду за тілом, одягом, взуттям, фізкультурним обладнанням.
Зміцнення здоров’я дітей, покращання їх фізичного розвитку
передбачає формування культурно-гігієнічних вмінь та навичок. Засвоєння їх
дитиною відбувається під керівництвом дорослих. Вона привчається мити
руки, чистити зуби, охайно їсти, слідкувати за своїм одягом. Все це сприяє
формуванню самостійності та організованості, акуратності, бережливості,
поважного ставлення до дорослих та своїх однолітків.
Виховні завдання спрямовані на формування позитивних моральних та
вольових рис характеру дитини засобами фізичної культури. Сучасна
педагогіка та психологія стверджують, що моральна сутність людини має
прояв у єдності її свідомості, поведінки та почуттів. Одним із головних
джерел морального виховання у навчальній діяльності дітей є її зміст. З цієї
позиції зміст навчально-рухової діяльності в системі фізичного виховання
дошкільників має великі можливості для реалізації завдань з виховання
моральних та вольових якостей дітей тому, що містить всю
різноманітність інтелектуальних, пізнавальних, емоційних та моральних
компонентів.
Заняття з фізичної культури, рухливі ігри, вправи спортивного
характеру сприяють вихованню у дітей дисциплінованості, колективізму,
рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині.
Наприклад, щоб стати сміливим, треба навчитися долати страх,
стикаючись з небезпекою. На заняттях з фізичної культури деяким дітям
буває страшно пройти по гімнастичній лаві або колоді, перестрибнути через
перешкоду, виконати лазіння по гімнастичній стійці та ін. Однак вони (іноді
за допомогою вихователя) переборюють свій страх і виконують рух, що,
безумовно, сприяє вихованню сміливості.
Застосування різноманітних фізичних вправ та рухливих ігор сприяє
формуванню вмінь орієнтуватися у просторі, розвиває винахідливість та
кмітливість. Якщо рухи виконуються правильно, невимушено і разом з тим
виразно, емоційно, то це позначається на естетичних почуттях, сприяє
розумінню дитиною краси рухів. 27
Зміст навчально-рухової діяльності дітей передбачає багато ситуацій,
які дозволяють використовувати їх для виховання почуття
відповідальності, стриманості, поваги до своїх товаришів. В.О.Сухомлинський
підкреслював у своїх працях необхідність постійно спиратися у процесі
виховання на духовний світ (почуття) дитини. Виховання, спрямоване тільки
до розуму, свідомості дитини, може породжувати у її ставленні до
оточуючих людей бездуховність та раціоналізм. Почуття являють собою
емоційне ставлення до дійсності. За своєю спрямованістю вони можуть
відбивати інтелектуальне, естетичне, моральне ставлення особистості до
навколишнього світу.
Доброзичливе ставлення, повага до дитини повинні бути основою
педагогічної позиції вихователя у формуванні її моральних та вольових
якостей у процесі проведення різних форм фізичної культури в дошкільному
закладі.
Виховання інтересу до активної рухової діяльності та формування
потреби в систематичних заняттях фізичними вправами слід починати з
дошкільних років. Позитивний вплив на організм дитини досягається лише
тоді, коли вони виконуються регулярно.
Обов’язковою умовою для вирішення цього завдання є регулярні
заняття фізкультурою при позитивному та активному ставленні до них
дітей. Цікаве проведення занять, участь у найулюбленіших рухових іграх,
виконання вправ спортивного характеру сприяють розвитку інтересу до
фізичних вправ. Особливе значення при цьому має також особистість самого
вихователя, його організаторські здібності, знання методики, вміння чітко
показувати вправи, встановлювати контакт з дитиною, враховувати
психічні та анатомо-фізіологічні особливості дітей.
Дошкільники мають біологічну потребу в рухах, вони одержують
насолоду від самого процесу виконання фізичних вправ. Позитивні емоції,
інтерес та задоволення, які викликають у дітей заняття фізичними
вправами, поступово переходять у звичку систематично займатися
фізкультурою, брати участь в рухових іграх. Потім ця звичка стає стійкою
потребою, яка продовжує зміцнюватися в шкільні роки. 28
ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ.
ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНИХ ВПРАВ
Успішне вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку
залежить від поєднання різноманітних засобів, які розподіляються на такі
види: фізичні вправи, що застосовуються у гімнастиці, спорті, грі та туризмі,
оздоровчі сили природи (повітря, сонце, вода) та гігієнічні фактори.
В основу розподілу засобів фізичного виховання за вищезазначеними
видами покладено переважно функціональні можливості кожного з них.
Застосування будь-якого з засобів впливає на організм дитини в цілому. Однак
кожний з них має свою специфіку, тільки йому притаманний акцептований
вплив на ту чи іншу систему, на той чи інший орган. У фізичному вихованні
дошкільників важливе значення має доцільне поєднання фізичних вправ з
використанням оздоровчих сил природи та гігієнічних факторів. Наприклад,
комплекси загальнорозвиваючих вправ ранкової гімнастики виконуються
дітьми у поєднанні з загартовуючи ми процедурами (повітрям або водою), у
чистому та добре провітреному залі.
Характеристика фізичних вправ. Фізичні вправи є основним засобом
фізичного виховання людей різного віку. За їх допомогою вирішуються
завдання, спрямовані на всебічний фізичний розвиток дітей; формуються
вміння та навички у таких життєво важливих рухах, як ходьба, біг, стрибки,
метання, лазіння та ін.; розвиваються фізичні якості (спритність,
швидкість, сила, гнучкість, витривалість). Виконання фізичних вправ
пов’язане з активним сприйманням навколишнього середовища, з
орієнтуванням у просторі, проявом вольових якостей та різноманітних
емоційних переживань. Кожна фізична вправа має свій зміст (характер) і
форму.
Зміст фізичної вправи – це сукупність якостей і процесів (фізіологічних
психічних та ін.), що визначають її вплив на дієздатність організму, на
формування вмінь та навичок, на фізичний розвиток людини. Зміст фізичної
вправи характеризується різноманітними процесами в організмі:
підвищенням функції дихання, кровообігу, посиленням обміну речовин,
активізацією функції нервової системи та ін. Педагогічний зміст фізичних
вправ розкривається в їхньому впливі на фізичний та духовний розвиток
дитини.
Форма фізичної вправи ‒ це її зовнішня і внутрішня структура.
Внутрішня структура характеризується взаємозв’язком різноманітних
процесів в організмі людини під час виконання певного руху. Зовнішня
структура характеризується співвідношенням просторових, часових та
динамічних параметрів рухів. Зміст і форма фізичної вправи взаємопов’язані.
Так, з розвитком фізичних якостей (зміст вправи) з’являється можливість
оволодіти досконалими формами рухових дій. А форма фізичної вправи, в свою
чергу, може впливати на її зміст. Більш досконала форма рухових дій дає
можливість повніше виявити фізичні здібності.
Техніка фізичних вправ – це способи виконання рухових дій, покликані
підвищити їх ефективність. У вузькому розумінні техніка – 29
найраціональніший спосіб виконання вправ. Досконале оволодіння технікою
фізичних вправ підвищує їх результативність. Розрізнюють основу, основну
ланку та деталі техніки.
Основа техніки – це основний механізм, що характеризується
співвідношенням головних фаз руху, без яких вправу не можна виконати.
Основна ланка техніки ‒ найважливіша частина основного механізму
кожного руху. Наприклад, для стрибків у довжину з місця це буде
відштовхування обома ногами з одночасним махом рук вперед-угору.
Деталі техніки - її другорядні елементи, які не порушують основного
механізму руху. Індивідуальність техніки фізичної вправи у кожної дитини
виявляється в різному виконанні окремих деталей техніки. Це залежить від
індивідуальних морфологічних та функціональних її особливостей та умов, в
яких ця вправа виконується.
Техніка виконання фізичної вправи відрізняється просторовими,
часовими та просторово-часовими характеристиками.
Просторові характеристики дозволяють визначити початкове
положення тіла, кінцеве та проміжне між початковим та кінцевим (власне
рухова дія).
Початкове (вихідне) положення тіла (тулуба, рук, ніг, голови)
забезпечує найкращі умови для виконання рухового завдання. Вихідне
положення використовують для того, щоб полегшити або ускладнити
виконання рухової дії; забезпечити чітко визначений вплив на певні групи
м’язів; створити умови для виконання рухового завдання. Вихідне положення
використовують для того, щоб полегшити або ускладнити виконання рухової
дії; забезпечити чітко визначений вплив на певні групи м’язів; створити
умови для досягнення кращого результату у виконанні вправи (старт перед
початком бігу, вихідне положення ‒ «старт плавця» перед стрибком у
довжину з місця та ін.).
Власне рухова дія – це переміщення тіла дитини (тулуба, рук, ніг,
голови) в часі і просторі, яке забезпечує виконання поставленого завдання.
Кожна така дія має певний напрям, амплітуду, швидкість, силу,
послідовність рухів, що відповідає вирішуваному завданню.
Напрям рухової дії визначається відносно того, хто його виконує:
вперед і назад (сагітальна площина); вліво, вправо, вбік - всередину і назовні
(фронтальна площина), вгору і вниз, обертання, кружіння. За формою шлях
руху може бути прямолінійним і криволінійним. При виконанні поставленого
завдання завжди є тільки найкращий напрям рухової дії. При виконанні
більшості фізичних вправ треба досягти оптимальної амплітуди.
Амплітуда руху ‒ це величина шляху, переміщення рук, ніг, тулуба,
голови в просторі, яка залежить від рухомості суглобів, еластичності зв’язок
та м’язів. При виконанні дітьми фізичних вправ (особливо
загальнорозвиваючих) зміни амплітуди використовують як один з методів
дозування навантаження. Амплітуда руху може бути малою, середньою та
великою.
Швидкість рухової дії характеризує час, потрібний для проходження
певного відрізку шляху. Вона вимірюється відношенням шляху до часу. Шлях, 30
пройдений в одиницю часу, вимірюється лінійними показниками (см, м, км), а в
обертальному русі ще й кутовими (градус).
Сила рухової дії – це повне нервово-м’язове напруження, потрібне для
переміщення тіла, його окремих частин під час виконання рухового завдання.
Розрізняють малий, середній, великий та максимальний ступінь м’язових
напружень. Але для дітей дошкільного віку непридатні вправи з тривалим
напруженням та підніманням значної ваги.
У всіх циклічних рухових діях (ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді
та ін.), а також під час багаторазового повторення ациклічних рухів
(піднімання рук угору, присідання та ін.), крім перелічених елементів
структури рухової дії, враховують темп і тривалість її виконання.
Темп ‒ певна частота виконання рухової дії за одиницю часу
(наприклад, за хвилину). Темп поділяють на повільний, середній, великий та
максимальний. Зміна темпу рухів приводить до збільшення або зменшення
фізичного навантаження.
Ритм ‒ це певне чергування напруження, розслаблення і відпочинку
м’язів при виконанні рухових дій. Кожній руховій дії відповідає певний ритм.
Своєчасне чергування м’язового напруження та розслаблення є одним з
показників координаційної злагодженості (невимушеності) виконання рухової
дії. Ритмічні рухи виконуються звично, тому тривалий час не викликають
втоми.
Кінцеве положення рухової дії забезпечує чітке завершення вправи
(наприклад, приземлення при стрибках, випрямлення тулуба після пролізання
в обруч та ін.). У циклічних рухових діях це положення має назву перехідне.
Кінцеве положення показує, правильно чи з помилками виконана вправа і дає
змогу виявити причину помилки. Якщо дитина після стрибка приземлилася з
втратою рівноваги, можна припустити, що вона недостатньо згинає ноги в
колінних суглобах і не поставила руки вперед ‒ в сторони. 31
КЛАСИФІКАЦІЯ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ
Під класифікацією фізичних вправ розуміють розподіл їх на групи та
підгрупи, виходячи з певної ознаки. Вона полегшує вихователю орієнтування у
виборі фізичних вправ для вирішення певних завдань фізичного виховання. В
основу з найбільш загальних класифікацій покладено систему засобів
фізичного виховання та методи їх застосування:
гімнастика,
ігри,
спорт,
туризм.
Кожна з цих груп має свої специфічні ознаки і розподіляється на
класифікаційні підгрупи.
Гімнастика ‒ один з найбільш поширених засобів фізичного виховання.
Специфічною особливістю гімнастики є можливість вибірково впливати на
різні частини тіла, окремі м’язові групи та суглоби; чітко дозувати
фізіологічне навантаження; застосовувати різноманітні вправи з
використанням посібників та гімнастичного інвентарю; виконувати вправи
під музику. Вищезазначені особливості гімнастики дозволяють
використовувати її на заняттях з людьми незалежно від їх віку, з різною
фізичною підготовленістю та станом здоров’я.
Широкі можливості застосування гімнастичних вправ та їх
різноманітність привели до створення самостійних видів гімнастики:
основна гімнастика та її різновид ‒ гігієнічна та атлетична гімнастика;
гімнастика із спортивною спрямованістю (спортивна гімнастика,
спортивна акробатика, художня гімнастика); спеціальні (прикладні) види
гімнастики.
Розглянемо ті види гімнастики, які застосовують у фізичному
вихованні дітей дошкільного віку.
Основну гімнастику спрямовано на загальний фізичний розвиток та
зміцнення здоров’я дітей, на оволодіння загальними основами рухових дій,
виховання моральних, вольових та естетичних якостей. Вона передбачає
найрізноманітніші вправи: з шикування та перешикування,
загальнорозвиваючі і на приладах (дошка, колода, гімнастична стінка та ін.);
різні види ходьби, бігу, стрибків, метань, лазіння, рівноваги та ін. Основна
гімнастика посідає значне місце в програмах з фізичної культури дошкільних
закладів та шкіл. Завдання, комплекси вправ та методика їх проведення
конкретизуються відповідно до вікових особливостей.
Гігієнічну гімнастику виділяють як самостійний вид основної
гімнастики. Вона сприяє зміцненню здоров’я, загартуванню організму,
поліпшує фізичний розвиток і підвищує працездатність дитини.
Найпоширенішим різновидом гігієнічної гімнастики є ранкова
гімнастика («зарядка»). Загально-розвиваючі вправи, які складають її,
підбирають так, щоб охопити всі великі м’язові групи, вплинути на
поліпшення обміну речовин, дихання, кровообігу та покращання інших функцій
організму. Гігієнічна гімнастика буває: 32
індивідуальна
та колективна.
Індивідуальною гімнастикою займаються вдома, вранці після сну.
Прикладом її є ритмічна гімнастика по телебаченню (аеробіка), яку
розраховано для населення різних вікових груп (від дошкільників до людей
похилого віку).
Колективна гігієнічна гімнастика проводиться в дитячих садках
вранці та після денного сну. Особливо корисно для здоров’я дітей поєднувати
гімнастику з повітряними ваннами та водними процедурами. Полегшений
одяг дітей не утруднює рухи і дихання, а систематичне обтирання після
гімнастики, душ або купання загартовують організм і мають велике
гігієнічне значення.
Лікувальна гімнастика належить до загального комплексу лікувальних
засобів. Вона широко застосовується для відновлення рухових функцій
організму дитини та виправлення дефектів у розвитку окремих частин тіла.
Лікувальна гімнастика має значну роль у покращанні загального
самопочуття хворих, у підвищенні їх життєвого тонусу. Вправи лікувальної
гімнастики чітко дозуються лікарем і часто поєднуються з
фізіотерапевтичними засобами.
Спорт ставить високі вимоги до фізичних та морально-вольових
якостей людини. Тому він доступний лише після досягнення певного віку та за
умови відповідної фізичної підготовки.
Починаючи з 5-6 років, деякі діти залучаються до тренувальних занять
у дитячо-юнацьких спортивних школах з таких видів спорту, як плавання,
художня та спортивна гімнастика, фігурне катання на ковзанах та ін.
Починаючи з другої молодшої групи, дітей поступово ознайомлюють з
доступними для них видами спортивних вправ, зокрема ходьбою на лижах,
плаванням, катанням на велосипеді та ін. Однак це ще не зайняття спортом,
які потребують систематичних тренувань, а лише початкове ознайомлення
з ним. У дошкільників створюється відповідна база для майбутніх занять
різними видами спорту у наступні вікові періоди.
Ігри – один з найпоширеніших засобів фізичного виховання.
Розрізняють:
рухливі
та спортивні ігри.
До рухливих належать ігри, які містять елементи загальнорозвиваючих вправ, ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння тощо. Вони
сприяють удосконаленню вмінь та навичок основних рухів, розвивають
фізичні якості, позитивно впливають на функцію серцево-судинної і дихальної
систем. Ігрова діяльність має комплексний характер і будується на поєднанні
різних рухових дій (ходьба, біг, стрибки та ін.). Характерною особливістю
рухливих ігор є їх велика емоційність.
У системі фізичного виховання дітей старшого дошкільного віку
широке застосування мають ігри з елементами спорту: баскетбол, футбол,
бадмінтон, городки, настільний теніс, хокей. Діти оволодівають нескладними 33
та доступними для них елементами техніки цих рухових дій та тактичними
прийомами.
Туризм – це різноманітні за формою, змістом та тривалістю походи і
подорожі, спрямовані на активний відпочинок, пізнання рідного краю,
всебічний фізичний розвиток та загартування дітей. Туристські походи
сприяють озброєнню дітей корисними для них прикладними навичками та
вміннями: ходьба в різних умовах ґрунту та рельєфу місцевості, вправи з
лазіння, перелізання та рівноваги; орієнтування на місцевості, розпалювання
вогнища, готування їжі та ін.
З дошкільниками проводяться пішохідні переходи (пішки та на лижах)
за чітко продуманим, перевіреним та безпечним маршрутом. Під час їх
проведення дітей ознайомлюють з природою, з її різноманітними явищами.
Це сприяє поширенню та поглибленню знань дитини, розвиває у неї
спостережливість, допитливість та дбайливе ставлення до природи. 34
ЗАГАРТУВАННЯ ОРГАНІЗМУ ДИТИНИ
Оздоровчі сили природи (повітря, сонце, вода) широко
використовуються для зміцнення здоров’я та загартування організму
дитини.
У дошкільних закладах застосовують два види загартовуючих заходів:
у повсякденному житті дітей (загальні)
та спеціальні загартовуючи процедури.
Загартуванню у повсякденному житті сприяють раціонально
підібраний одяг і взуття, постіль; оптимальний температурний режим,
застосування широкої аерації (провітрювання), використання прохолодної
води для миття рук, ніг, обличчя, полоскання рота, горла.
Спеціальні загартовуючи процедури проводяться в певний час дня та
при відповідних умовах. До них відносять повітряні і сонячні ванни,
різноманітні водні процедури, денний сон на відкритому повітрі та ін.
Ці засоби широко використовуються також у поєднанні з фізичними
вправами, наприклад, повітряні ванни під час ранкової гімнастики, водні
процедури (душ) після занять фізичною культурою (влітку) тощо. Як
свідчать спеціальні дослідження (В.П.Спіріна, З.С.Уварова, Г.П.Юрко та ін.),
загартовуючі процедури ефективні лише тоді, коли вони взаємопов’язані з
виконанням загальних педагогічних та гігієнічних вимог:
обов’язковим виконанням режиму дня,
раціональними умовами,
оптимальною організацією всіх видів життєдіяльності дітей у
дошкільному закладі. 35
ГІГІЄНІЧНІ ФАКТОРИ
Гігієнічні фактори (режим занять, відпочинку, їжі, гігієна одягу,
фізкультурного обладнання та ін.) є своєрідним засобом фізичного виховання.
Створення відповідних умов у дошкільному закладі, що задовольняють всі
вимоги гігієни, раціональне харчування, особиста гігієна, правильний режим
праці і побуту ‒ необхідні умови для нормального розвитку дітей.
Важливою умовою гармонійного фізичного розвитку дитини,
зміцнення її здоров’я, підтримання високого рівня фізичної та розумової
працездатності є правильно організований режим дня. Під режимом слід
розуміти певний розпорядок дня, встановлений для життя дошкільників у
дитячому садку та в сім’ї, що передбачає правильне чергування різних видів
діяльності і відпочинку.
Встановлений режимом певний ритм життя сприяє нормальному
перебігу всіх фізіологічних процесів в організмі й має велике виховне значення.
Звертаючи увагу педагогів та батьків на необхідність створення
оптимального режиму для дитини, А.С.Макаренко підкреслював, що режим є
засобом формування навичок та звичок поведінки, а також виховання таких
рис особистості, як організованість, активність і дисциплінованість.
Формування культурно-гігієнічних навичок займає одне з провідних
місць в системі фізичного виховання дітей всіх вікових груп. Це означає
навчити дітей тримати в чистоті своє тіло, одяг, приміщення та речі,
якими вони користуються. Необхідно, щоб формування цих навичок проходило
жваво, невимушено, не викликало у дітей втоми і супроводжувалося
почуттям задоволення від самого процесу (вмивання, їжі) або від його
наслідків (дитина самостійно одягнулася, прибрала на місце іграшки та ін.).
Значну роль у формуванні культурно-гігієнічних навичок відіграє сам
вихователь, його зовнішній вигляд (охайний одяг, вичищене взуття, чиста
носова хустинка), турбота за чистоту приміщення, бережливе ставлення до
навколишніх предметів. Формуються та закріплюються культурно-гігієнічні
навички не тільки в дитячому садку, а й в сім’ї. Формування навичок особистої
гігієни тільки тоді буде успішне, коли дорослі, що оточують дитину
(дошкільні працівники та батьки), передусім самі повсякденно й точно
дотримуються правил гігієнічної поведінки.
Дотримання вимог гігієни в процесі фізичного виховання (чистота
приміщення, фізкультурного обладнання, спортивного одягу, взуття та ін.)
створює певні передумови для позитивного впливу фізичних вправ на організм
дитини. Свідоме виконання вимог особистої та суспільної гігієни сприяє
прищепленню у дітей культурно-гігієнічних навичок, які є органічною
частиною культурної людини. 36
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ:
ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ
Період раннього дитинства охоплює час від народження до двох років.
Третій рік життя дитини умовно вважають раннім дошкільним, тому що
він має риси, характерні для переддошкільного віку.
Дослідження В.М.Бехтєрєва, І.М.Щелованова, М.І.Фонарьова, присвячені
вивченню рухів дітей від народження до року, доводять, що розвиток
моторики малюка є не лише наслідком біологічної зрілості відповідних
центральних та периферійних апаратів. Цей процес визрівання рухових
механізмів лише визначає рівень можливостей, які мають бути реалізовані
шляхом цілеспрямованих виховних впливів та за активної участі самої
дитини.
Відомо, що у перші роки життя для дитини характерні пластичність
та досить висока здатність до навчання. Правильно організований
педагогічний вплив у ці роки має незмірно більш глибокий та ефективний
вплив на її розвиток, ніж у подальших вікових етапах.
Своєрідність педагогічної роботи з фізичного виховання дітей від
народження до двох років обумовлено специфікою розвитку періоду раннього
дитинства, коли закладаються основи здоров’я, гармонійного фізичного
розвитку, цілеспрямованої поведінки, співчуття, доброти та інших
позитивних якостей людини.
Фізичне виховання дітей раннього віку спрямоване на застосування
фізичних вправ та масажу, чітке дотримання режиму дня, раціональне
харчування, правильне використання природних факторів: сонця, повітря та
води. Воно сприяє зміцненню здоров’я, загартуванню, кращому фізичному і
нервово-психічному розвитку, удосконаленню діяльності організму в цілому
та окремих його органів, забезпечує всебічний розвиток дітей.
Дитина народжується з потребою до рухової активності. Вона багато
рухається, виявляє активний пошук до різноманітних (зорових, слухових,
тактильних) подразників. Все це є вродженою особливістю маленької дитини
і сприяє швидкому фізичному та розумовому її розвитку. Обмеження рухової
діяльності малюків (гіподинамія), бідність та одноманітність вражень від
оточуючого призводять до значного відставання у психічному їх розвитку.
Ряд досліджень (О.В.Запорожець, М.Ю.Кистяковська, М.М.Кольцова)
підтверджують виняткову роль рухової діяльності не тільки для
нормального фізичного розвитку малюків, удосконалення їх моторики, а й для
формування психіки дитини. Доведено, що у дітей, які з народження обмежені
в активній руховій діяльності, спостерігається відставання в
інтелектуальному розвитку. М.М.Кольцова встановила, що рухи є важливим
засобом, що сприяє розвитку мозку в цілому, а також таких його функцій, як
мова та мислення. В експерименті зафіксовано стимулюючий вплив рухів
пальців рук на процес дозрівання кори головного мозку. Були знайдені
об’єктивні докази того, що у розвитку мови вирішальну роль відіграє загальна
кількість рухів (особливо рук та пальців) та їх різноманітність. 37
Рухи збагачують дитину новими почуттями, поняттями, уявленнями,
внаслідок цього у них більш інтенсивно розвиваються цілеспрямоване
мислення та пам’ять. Обмеженість дитини в рухах гальмує її психічний
розвиток. На думку академіка М.М.Амосова: «Рух – це первинний стимул для
розуму».
Фізичне виховання дітей першого року життя. Більшість якостей,
характерних для повноцінного фізичного розвитку дитини, лише частково
обумовлені біологічними факторами, в основному ступінь їх сформованості
залежить від особливостей виховання, яке починається з перших днів
народження дитини (М.Ю.Кистяковська, М.М.Щелованов, А.М.Фонарьов).
З метою фізичного розвитку та активної поведінки дитини першого
року життя доцільно спочатку оволодіти рухами зміни положення та
переміщення у просторі, а потім статичними функціями ‒ здатність
зберігати певне положення тіла; стимулювати цілеспрямовані рухи рук ‒
схвачування предметів і на цій основі розвивати загальні активні рухи
(повзання, перевертання зі спини на живіт і навпаки); оволодіння рухами у
горизонтальному, а потім вертикальному положенні тіла.
Тому, здійснюючи виховання дитини у першому півріччі першого року
життя, особливу увагу слід приділяти розвитку всіх рухів у вихідному
положенні лежачи на животі, а в другому півріччі дитина оволодіває вмінням
сідати та ходити (Н.М.Аксаріна).
Для розвитку рухів дітей першого року життя застосовують фізичні
вправи та масаж. Ці засоби використовуються у сприятливих гігієнічних
умовах (наявність манежу із розрахунку 0,5м2 на одну дитину, зручний одяг
та ін.), при повноцінному вигодовуванні та дотриманні відповідного режиму.
Важливо також забезпечити умови для самостійної рухової діяльності
дитини.
Новонароджена дитина потребує пильного догляду з боку дорослих.
Більшу частину доби вона спить (по 19-20 год.). Під час неспання вона виконує
руками й ногами безладні та неузгоджені рухи. У віці одного місяця малюк,
лежачи на спині, повертає голову, трохи піднімає її, водить очима у різні боки.
На першому році життя значне місце відводиться масажу (виду
пасивної гімнастики), який охоплює всі м’язові групи тіла. Він провадиться із
здоровою дитиною з півтора-, двох-місячного віку.
Із всіх прийомів масажу найбільш поширений у ранньому віці ‒
погладжування. Воно сприяє розширенню судин і поліпшенню циркуляції крові
та лімфи, покращує діяльність нервової системи, нормалізує дихання і
роботу серцево-судинної системи. Цей прийом є основним у дітей до
тримісячного віку.
Розтирання має схожість з погладжуванням, тільки на шкіру дитини
дещо більше натискують руками, намагаючись впливати на підшкірний
жировий прошарок та м’язи, які розташовані на поверхні тіла. При цьому
поліпшується живлення сухожиль піхв, суглобних сумок, підвищується
здатність м’язів скорочуватися та розслаблюватися.
Розминання виконують короткими рухами пальців (вказівними та
великими) або долонею та пальцями рук. Масажист щільно захоплює шкіру, 38
підшкірний жировий прошарок, м’язи та розминає їх. Розминання підвищує
тонус глибоко розміщених м’язів, поліпшує їх здатність скорочуватися.
Поплескування роблять тильною поверхнею спочатку одного пальця,
потім двох, трьох і чотирьох (почергово обома руками) під час масажу спини,
сідниць та стегон. При цьому поліпшуються кровообіг і живлення м’язів,
знижується збудливість периферійних нервів, удосконалюється діяльність
внутрішніх органів, посилюються процеси обміну.
Розтирання, розминання та поплескування слід чергувати з
погладжуванням. Рухи рук під час масажу повинні бути легкими, ритмічними
та плавними, спрямовуватися від периферії до центра. Наприклад, масаж рук
проводять від кисті до плеча, ніг від стопи до піхвового суглоба, обходячи
колінну чашечку. Зручніше масаж коліна робити двома великими пальцями,
підтримуючи ногу дитини долонями. При цьому не можна робити
поштовхових рухів у ділянці суглобів. Також при масажі живота потрібно
жаліти ділянку печінки, а масажі спини – ділянку нирок.
Всі види масажу поєднують з фізичними вправами, які передбачають:
рефлекторні (відповідь на подразник шкірно-нервового апарата малюка),
пасивні (проводяться дорослими), пасивно-активні (за допомогою дорослих й
частково самостійно малюком) та активні (виконуються самостійно
дитиною).
Заняття фізичними вправами та масаж проводять щоденно в одні й
ті самі години, краще у першу половину дня, коли дитина більш активна, не
раніше ніж через 30-40 хв. після годування.
Масаж роблять на спеціальному столі (шириною 70-80 см, довжиною
120 см), який покрито байковою ковдрою, а потім цератою і пелюшкою.
Температура повітря у приміщенні – не нижче +20°. Перед початком масажу
дитину підмивають і повністю роздягають. Дорослий, що проводить масаж,
повинен старанно помити руки теплою водою з милом, коротко зрізати
нігті, зняти обручки та годинник.
Під час занять фізичними вправами та масажем необхідно постійно
підтримувати з дітьми контакт, створювати позитивний емоційний тонус
– розмовляти з дитиною, викликати у неї усмішку, стимулювати її до
активності.
Вік від 1,5 до 3 місяців. У дитини з’являються передумовні реакції, дії з
іграшками. Першим координованим рухом, яким оволодіває малюк на другому
місяці життя, є утримання голови. Для того, щоб цей рух своєчасно був
сформований, дитину беруть на руки, надаючи їй вертикальне положення, та
на декілька хвилин кладуть на живіт. У цьому положенні здорова дитина
обов’язково намагається підняти голову. Вслід за вмінням тримати голову
формується (за допомогою дорослого) хватальний рух кисті.
У три місяці дитина добре тримає голову, довше лежить на животі,
спираючись на передпліччя. Якщо її підтримувати під пахви, вона міцно
спирається ногами, зігнутими у тазостегнових суглобах. Починає тягнутися
до іграшок, бере їх рукою, повертає голову на звук. Цей віковий період
характеризується фізіологічною гіпертонією згиначів верхніх та нижніх
кінцівок. Тому при проведенні масажу застосовують погладжування, яке 39
сприяє розслабленню м’язів-згиначів. У комплекси входять рефлекторні
вправи, що викликають активне напруження м’язів і дозволяють чітко
дозувати фізіологічне навантаження.
Вік від 3 до 4 місяців. У цей період у дитини відмічається зникнення
фізіологічної гіпертонії згиначів м’язів рук. Лежачи на животі малюк трохи
піднімає верхню частину тулуба, спираючись на руки. Він бере й утримує в
руках дрібні предмети, іграшки. Коли його тримають у вертикальному
положенні, міцно впирається ніжками об поверхню.
У комплекси фізичних вправ та масажу в цій віковій групі вводять
погладжування, розминання та пасивні вправи для рук (схрещування рук на
грудях та розведення їх у боки), згинання та розгинання ніг.
Пасивні гімнастичні вправи для верхніх та нижніх кінцівок у поєднанні
з масажем та активними вправами викликають характерні збудження
нервових кінцівок, які знаходяться у м’язах. Тим самим виробляються
фізіологічні механізми для здійснення точного рухового акту під час довільних
рухів.
Вік від 4 до 6 місяців. У дитини встановлюється рівновага між
згиначами та розгиначами м’язів ніг, зміцнюються м’язи шиї. Малюк
намагається сісти, тримаючись за що-небудь руками; лежачи на животі і
спираючись руками, трохи піднімає тулуб. Коли його підтримують під пахви,
стоїть не згинаючи ніг, а також переступає ногами. Перевертається зі спини
на живіт та з живота на спину (у 6 місяців), починає повзати до іграшки,
спираючись на руки.
Для того щоб рухи були засвоєні дитиною, потрібно щоб його неспання
проходило в основному у манежі або у ліжечку без подушки та з рівною
підстилкою. Це створює умови для оволодіння даними рухами.
До комплексів вводять пасивні вправи для рук та ніг, активні вправи за
допомогою дорослого: присаджування за руки, переступання ногами при
підтримці за пахви та руки. Нові фізичні вправи та прийоми масажу
вводяться до комплексу поступово, після засвоєння попередніх вправ та з
урахуванням поліпшення фізичного розвитку дитини.
Вік від 6 до 9 місяців. У цьому періоді у дитини розвиваються рухи, за
допомогою яких вона активно переміщується, змінює положення тіла, щоб
краще побачити дорослого або добратися до іграшки. У 6 місяців дитина
повзає по ліжку, перевертається з живота на спину, пробує сідати, якщо її
трохи підтримувати, намагається вставати. У 7 місяців вона добре повзає.
З метою стимулювання цього руху на відстані 70-80 см від дитини
кладуть яскраву іграшку, краще звукового типу неваляйки. Деяким дітям
треба допомагати, підставляючи під стопи долоні і трохи підштовхуючи її
вперед. При правильному навчанні дитина швидко починає повзти. Цей рух
малюки виконують по-різному: на животі, в упорі стоячи на колінах та
сидячи. Під час повзання на животі малюк переважно використовує руки,
начебто підтягується за їх допомогою. Доцільно навчити малюків повзати в
упорі стоячи на колінах. Діти, які оволоділи цим рухом, більш впевнено діють
руками, раніше починають вставати та ходити. 40
Повзання стимулює загальну рухову активність та розвиток м’язів
плечового пояса (що покращує вентиляцію легенів, попереджує у
майбутньому порушення постави), при цьому посилюється кровопостачання
органів і тканин. Поширюються пізнавальні можливості дитини, що має
важливе значення для його розумового розвитку.
У цей віковий період дитина може сидіти без опори, стоїть при
підтримці за руки, переступає ногами, якщо її підтримують. Рухи малюка
стають більш швидкими та цілеспрямованими. У 8 місяців дитина
самостійно сідає і лягає. Спираючись на бар’єр, встає, добре повзає, стоїть і
переступає ногами при підтримці за руку. У цьому віці розвиваються
статичні функції: сидіння без опори та стояння з опорою.
У другому півріччі дитина розуміє мову, тому частіше вводиться
словесна інструкція, яка підкреслюється зоровим орієнтиром (іграшкою) та
руховим (допомогти при підніманні на ноги).
До комплексу гімнастичних вправ входять активні рухи для рук, ніг,
спини та черевного преса, які виконуються із різних вихідних положень. Деякі з
них проводять за словесною командою.
У цьому віці масаж рук не проводиться, масаж ніг залишається
обов’язковим є масаж спини, грудної клітки, живота. Застосовуються всі
види масажу: погладжування, розтирання та розминання.
Вік від 9 до 12 місяців. У цьому віці продовжуються інтенсивний
розвиток рухів, орієнтування з оточенням, а також розвиток активної мови.
Розвиток рухів спрямовується на закріплення та удосконалення
рухових дій та вмінь, які підводять дітей до самостійної ходьби.
Діти ходять у бічному напрямку, підтримуючись за перила манежу,
швидко повзають, лазять на гірку та спускаються з неї.
У 10-11 місяців дитина може стояти без підтримки і з цього
положення присідає й знову встає. Навчившись зберігати вертикальне
положення, дитина намагається виконувати перші кроки без опори. Цей
момент визначається як початок самостійної ходьби.
Для підвищення активності та зацікавленості дитини застосовують
кільця та палички. Деякі з вправ виконуються за словесною інструкцією.
Збільшується кількість гімнастичних вправ та їх тривалість.
Застосовуються вправи для верхніх та нижніх кінцівок із різних вихідних
положень, виконаних у різному темпі. Значне місце відводиться вправам для
розвитку м’язових груп черевного преса та спини. Кількість цих вправ
проводиться у положенні лежачи, У комплекс також входять активні вправи,
які виконуються дитиною з невеликою допомогою або самостійно: колові рухи
руками, піднімання ніг угору, повзання на животі та в упорі стоячи на колінах
та ін. Для стимулювання активних рухів дітям показують різноманітні
яскраві або звукові іграшки.
Наприкінці першого року життя дитина починає ходити. Перші кроки
її невпевнені. Вона часто спотикається та падає. Щоб допомогти дитині
швидше оволодіти ходьбою, їй пропонують, тримаючись за коляску, посувати
її вперед. Поступово дитина вчиться самостійно водити коляску і йти за нею.
Тривалість цієї ходьби – 30-40 с. Для того, щоб стимулювати самостійну 41
ходьбу, дитині показують яскраву іграшку на відстані 3-5 м і пропонують
підійти до неї.
Ходьба у цьому віці не стійка, темп її не рівномірний. Малюк, щоб
зберегти рівновагу, широко розставляє ноги, згинає коліна, розводить у боки
руки, човгає ногами. Дітям, які тільки починають ходити, пропонують
вправи для розвитку координації та рівноваги. Вони за допомогою дорослих
виконують їх у вигляді ігрових завдань: пройти по килимку або «доріжці» з
двох шнурів (шириною 40 см, довжиною 2,5-3 м); по «місточку» (дошка
покладена на підлогу»); переступити через палички або маленькі м’ячики, які
покладені на відстані 20-30 см один від одного. Спочатку малюка
підтримують за руку, а потім він виконує ці вправи самостійно.
Різноманітність завдань підтримує інтерес дітей до ходьби, сприяє більш
швидкому засвоєнню її, привчає до цілеспрямованих рухових дій.
Таким чином, мова, різноманітні дії рук, ходьба відіграють основну
роль у діяльності дитини на рубежі першого та другого року життя.
На занятті з фізичної культури вихователь застосовує показ та
пояснення одночасно з виконанням дітьми вправ. Тобто навчання враховує
схильність малюків до наслідування («роби, як я»). Діти цієї групи дуже слабо
орієнтуються у просторі, тому під час ходьби вони йдуть зграйкою, а
виконують загальнорозвиваючі вправи у довільному розміщенні в кімнаті або
на майданчику.
Коли виконуються основні рухи, наприклад, підлізання під лаву або
перелізання через колоду, діти, які чекають своєї черги, сидять на стільцях
(лаві), а потім за дозволом вихователя йдуть виконувати вправи.
Обов’язкова реалізація принципу індивідуального підходу, а також
заохочення та безпосередня допомога – є основними у навчанні дітей руховим
діям.
Мова вихователя під час занять повинна бути виразною та емоційною,
щоб привернути увагу та зацікавити дітей вправами, які пропонуються.
Вихователь одночасно розвиває у дітей розуміння мови, називає посібники,
напрямок рухів, темп їх виконання та ін.
Поряд з вищезазначеними посібниками необхідно мати іграшки, які
сприяють руховій активності дітей: м’ячі різного розміру, обручі, коляски.
Ділянку та майданчик також обладнують фізкультурними
посібниками: лави, драбинки, гірки, колода, дуги та ін. їх розміщують таким
чином, щоб діти мали можливість вправлятись на них: ходити по колоді, що
лежить на землі; лазити по драбинці, приставним кроком; підніматися на
гірку та сходити з неї. Важливо під час прогулянок активно стимулювати у
дітей потребу у виконанні різних вправ, самостійно вправлятися у рухах із
застосуванням посібників, гратися у рухливі ігри. 42
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДРУГОГО РОКУ ЖИТТЯ
Здійснюючи фізичне виховання з дітьми другого року життя, потрібно
постійно піклуватися про зміцнення їх здоров’я, загартування, розвиток
рухів, координації і почуття рівноваги, уміння виконувати рухи за словесною
інструкцією. Виробляти вміння орієнтуватися у просторі. Створювати
умови, що сприяють розвитку оптимальної рухової активності, бадьорого
стану, формувати культурно-гігієнічні навички та самостійність.
У фізичному вихованні дітей цієї вікової групи поступово переходять
від індивідуальних занять до групових. На другому році життя у дітей
формується вміння ходити. Причому кожна дитина має свій темп
пересування залежно від своїх можливостей. Для закріплення вмінь у ходьбі
малюку пропонують виконувати її по доріжці, дошці, яка покладена на
підлогу, а також ходити, імітуючи знайомих тварин: мишку, кішечку,
ведмедика та ін.
Поступово в ігрових вправах: «Йди до мене!», «У гості до котика» та ін.
діти засвоюють ходьбу у підгрупі. Вправи у ходьбі викликають у дитини
задоволення, якщо вони проводяться емоційно, із застосуванням предметів
та іграшок, наприклад, «Пройди по містку до ляльки (м’яча)». Вихователь
називає дітям предмет або іграшку, а діти повторюють назву її, збагачуючи
цим свою мову.
У цьому віці пропонують ходьбу з подоланням невеликих перешкод:
переступати через палицю, кубики, покладені на підлозі, обходити предмети
(кеглі, м’ячі). Ходити не тільки по рівній поверхні, а й по нерівній, по траві,
піску, змінювати темп ходьби, сходити на маленьку гірку та спускатися з неї.
Діти раннього віку люблять повзати. Ця вправа зміцнює м’язи спини,
живота, рук та ніг, що сприяє формуванню правильної постави. З початку
другого року життя діти чергують ходьбу з повзанням, часто порушують
координацію рухів, втрачають рівновагу, падають. Однак систематичні
вправи з ходьби та повзання зміцнюють опорно-руховий апарат дитини, і
після півтора року вона виконує ці види рухів значно впевненіше.
Повзання доцільно проводити одночасно з декількома дітьми
(підгрупою). У кімнаті на відстані 3-5 м від місця перебування дітей
ставлять іграшки (за їх кількістю) й пропонують доповзти до них всім разом.
Часто повзання поєднують з підлізанням під дугу або лаву, перелізанням через
колоду найзручнішим для дитини способом.
Лазіння по драбинці для дітей другого року життя - досить складна
вправа. Під час навчання цьому руху слідкують, щоб дитина переставляла
руки на наступний східець почергово, не відпускала обидві руки, не нахиляла
низько голову, рухаючись у довільному темпі. Піднімання вгору по драбинці
діти засвоюють значно швидше, ніж сходження вниз. Навчання дітей цьому
руху проводиться індивідуально. У них також формують вміння підніматися
на перекинутий догори дном ящик (заввишки 10-15 см) та сходити з нього.
Діти другого року життя починають засвоювати вправи у метанні
м’ячів, які сприяють зміцненню м’язів рук, плечового пояса, тулуба,
розвивають окомір, влучність та спритність. Спочатку дитині пропонують 43
потримати м’яч, погратися з ним (прокотити, вдарити об підлогу). При
багаторазовому повторенні вони засвоюють прокачування м’яча по підлозі,
скочування великого м’яча по похилій дошці, кидки м’яча обома та однією
рукою. Потім їх навчають виконувати кидок малого м’яча однією рукою через
голову на дальність. Положення тулуба та ніг під час кидка довільне. Треба
звернути увагу дитини на енергійний кидок м’яча у певному напрямку та на
виконання руху однакову кількість разів правою та лівою рукою.
У фізичному вихованні дітей другого року життя застосовуються
загальнорозвиваючі вправи, спрямовані на зміцнення м’язів тулуба, рук та ніг.
Вони виконуються з різних вихідних положень: стоячи, сидячи (на підлозі,
лаві) та лежачи (на спині або животі). Більшість цих вправ мають
імітаційний характер. Діти виконують махи руками, як «пташки махають
крильцями»; підстрибують, як «зайчики»; присідають і «зривають квіточку»
та ін.
Перед виконанням загальнорозвиваючих вправ вихователь допомагає
дітям знайти правильне вихідне положення – сісти або лягти на підлогу,
взятися обома руками за палицю та ін. Враховуючи, що діти цього віку краще
розуміють мову, особливе значення має взаємозв’язок слова та рухів.
Наприклад, при підніманні рук угору вихователь говорить: «Діти, піднімемо
руки вгору, покажемо, які ми виростемо великі» або «присядемо напочіпки,
зірвемо квіточку, а тепер всі піднялися та встали рівно». Всі вправи
вихователь виконує разом з дітьми.
Поступово діти привчаються погоджувати свої рухи з рухами своїх
однолітків і виконувати їх одночасно. У цій групі неможливо вимагати
чіткого виконання вправ. Головне, щоб дитина робила їх з великою
амплітудою, була активною, розуміла вимоги вихователя та намагалася їх
виконувати.
Формування рухових умінь у дітей цього віку відбувається різними
темпами. Частина з них випереджає своїх однолітків у деяких видах рухів, а
інша - відстає. Це залежить від особливостей фізичного розвитку дитини,
стану її здоров’я, умов, де вона живе (впливу дорослих на рухову
підготовленість малюка) та ін. Тому необхідно здійснювати постійний
індивідуальний підхід. Допомога вихователя, під час виконання рухів, його
підбадьорювання, похвала стимулюють впевненість дитини та позитивне
ставлення її до запропонованих фізичних вправ.
Для навчання дітей цього віку основних рухів широко застосовують
ігрові вправи та рухливі ігри. Ігрові вправи не мають сюжету і містять
конкретні рухові завдання: «принеси іграшку», «дожени м’яч», «доповзи до
брязкальця» та ін. Вони дозволяють дитині виконувати завдання самостійно
у своєму темпі та створюють умови для підвищення її рухової активності.
Ігрові вправи у цьому віці не потребують від дитини чіткого погодження
своїх рухів з рухами інших дітей, вони лише допомагають поступовому
переходу від індивідуальних дій до спільних.
Наприкінці другого року життя дітям пропонують рухливі ігри із
зрозумілим їм сюжетом. Наприклад, «Пташки прилетіли». Вихователь
розповідає дітям про пташок, які літають по місту (селу), сідають на 44
травицю, дзьобають зернятко, п’ють водичку, а потім відлітають до своїх
гніздечок. Діти разом з вихователем виконують вправи, імітуючи рухи
пташок. Уважне ставлення до дітей під час гри, лагідне поводження з ними
створюють у них веселий настрій та почуття впевненості у своїх силах.
До рухливих ігор залучають спочатку підгрупу дітей 3-5 (від 1 року до 1
року б місяців), а потім з 6-8 (від 1 року 6 місяців до років). Кожна гра
повторюється 2-3 рази. 45
ЗАНЯТТЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
У другій групі раннього віку проводять щоденні заняття з фізичної
культури. З дітьми до півтора року (сплять два рази в день) кращий час для
проведення занять після першого денного сну. З дітьми від півтора до двох
років (сплять один раз в день) заняття проводиться у першу половину дня
через півгодини після сніданку або відразу після денного сну. Здебільшого
заняття з фізичної культури відбуваються у груповій кімнаті. Тривалість їх
у межах 12-15 хвилин.
Однією з умов успішного проведення занять є ретельна підготовка
вихователя до них. Він підбирає необхідні посібники, інвентар, іграшки,
розставляє лави та стільчики. Забезпечує необхідні гігієнічні умови для їх
проведення.
Перед початком заняття проводиться вологе прибирання підлоги та
провітрювання приміщення (температура повітря +18-20°С). У літній час
доцільно проводити заняття на свіжому повітрі при температурі не нижче
+20°С. Починаючи з півтора року діти одягають майку, труси, носки або
тапочки (на килимку - босоніж).
Для проведення занять з фізичної культури необхідний інвентар та
посібники:
короткі палиці,
дошки,
колоди (надувні);
великий кошик,
обручі,
дерев’яні драбинки,
гімнастичні лави,
гумові м’ячі та ін.
Ці посібники за розмірами та вагою повинні відповідати віку дітей та
бути зручними для їх застосування.
При проведенні занять вихователь розподіляє дітей на підгрупи. Від
року до півтора об’єднують у підгрупу по 2-4 дітей, а від півтора до двох років
‒ по 5-8 дітей. При цьому враховується стан фізичного розвитку та рухової
підготовленості дитини. Крім того, малюк, який тільки почав відвідувати
дитячий садок, ходить спочатку в молодшу групу (навіть якщо йому більше
ніж півроку). Під час проведення занять з однією з підгруп вихователь
створює умови для самостійної ігрової діяльності іншим дітям у другому
кінці групової кімнати.
При плануванні змісту занять з фізичної культури враховують такі
положення: фізичні вправи повинні відповідати анатомо-фізіологічним
можливостям дітей; слід передбачати вправи для всіх великих м’язових груп
(плечового пояса, живота, спини, рук, ніг); виконувати вправи з різних
вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи); запобігання тривалим
статичним положенням та чеканню; дотримуватися поступового
збільшення фізичних навантажень за рахунок ускладнення рухів та їх
дозування; забезпечувати позитивні емоції у дітей під час виконання рухів та 46
ігор; застосувати оптимальні способи та методи організації (фронтальний,
потоковий) дітей під час виконання фізичних вправ.
У другій групі раннього віку заняття з фізичної культури за своєю
структурою не поділяється на частини, як у інших вікових групах. Організація
його передбачає виконання основних рухів у чергуванні з загальнорозвиваючими вправами, які виконуються підгрупою дітей одночасно з
вихователем. Таким чином забезпечується зміна активних рухів та
короткочасного відпочинку, зміна різних вихідних положень.
Фізичні вправи та ігрові рухи плануються на занятті у вигляді
комплексу. Кожний з них проводиться протягом тижня. Однак для
підвищення інтересу дітей до основних рухів (ходьба, повзання, лазіння,
метання) слід вносити деякі зміни щодо їх складності. Наприклад, ходьбу по
«доріжці» (з двох мотузок) у наступних заняття ускладнюють ходьбою по
дошці або переступанням через кубики та ін.
Під час занять вихователь забезпечує оптимальну рухову активність
дітей. Для цього застосовують потоковий (діти виконують рухи одне за
одним), фронтальний (всі діти виконують вправи разом), змінний (двоє-троє
дітей виконують вправу, а інші чекають своєї черги) методи організації. Вони
дозволяють забезпечити високу моторну щільність занять, яка повинна
бути у межах 70-80%. Дослідження рухової активності дітей другого року
життя під час занять фізкультурою складає на початку навчального року
50-180 кроків, а наприкінці року ‒ 300-500 кроків (С.Я. Лайзене, В.А. Шишкіна). 47
РОЗВИТОК ОСНОВНИХ РУХІВ
У системі фізичного виховання дітей дошкільного віку одне з головних
місць посідає розвиток основних рухів: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння
та ін.
Основні рухи характерні для повсякденної та трудової діяльності
людини. Вони є органічною складовою частиною дитячих ігор, важливим
засобом фізичного виховання і становлять необхідну основу для загального
всебічного розвитку дошкільнят: допомагають їм глибше пізнати
навколишній світ, активно сприймати його, долати труднощі на своєму
шляху.
Систематичне виконання основних рухів позитивно впливає на
гармонійний фізичний розвиток дитини, сприяє вдосконаленню роботи
серцево-судинної, дихальної, нервової систем, зміцнює м’язи та опорноруховий апарат, розвиває фізичні якості (швидкість, спритність, силу,
гнучкість та витривалість).
Більшість рухів людини розвиваються в процесі її життя, в
результаті нагромадження індивідуального досвіду. Дослідження
(О.В.Запорожець, М.Ю.Кистяковська, Т.І.Осокіна, Е.С.Вільчковський), які
проводилися у плані вивчення даної проблеми, свідчать про те, що завдяки
високій пластичності нервової системи нові рухи краще засвоюються дітьми,
тому формування рухових навичок потрібно починати з дошкільного віку. Чим
раніше починається навчання, тим краще розвиваються рухи у дітей і тим
міцніші набуті ними рухові навички.
Формування навичок багатьох життєво важливих для людини
основних рухів, таких, як ходьба, біг, лазіння та ін., починається у
переддошкільний період. Однак становлення цих навичок, їх удосконалення та
автоматизація відбуваються у дитини протягом дошкільного віку.
Ходьба.
Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона
належить до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з
чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів
руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою
ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини.
Біг.
Біг має ряд загальних структурних рис з ходьбою – циклічність рухів,
послідовність їх, перехресну координацію рухів ніг та рук. Однак
найхарактернішою ознакою бігу, яка відрізняє його від ходьби, є фаза
«польоту» – безопорне положення тіла після відштовхування ногою від землі.
У цьому русі тривалість безопорних та опорних фаз майже однакова. Якщо
порівняти з ходьбою, то біг – це більш інтенсивний рух. Робота рук під час бігу
також має відмінності від ходьби. Руки дитини зігнуті в ліктях, і мах ними
більш енергійний. Біг значно більше навантажує м’язовий апарат, і особливо
дихальну та серцево-судинну системи.
Вправи з рівноваги. 48
Вправи з рівноваги сприяють розвитку координації рухів, спритності,
вихованню сміливості, наполегливості, рішучості, впевненості в своїх силах,
формують правильну поставу у дошкільників. Під час виконання вправ з
рівноваги на підвищеній опорі (гімнастична лава, колода) вихователь
здійснює страховку дітей, особливо молодших вікових груп (підтримує деяких
з них за руку, йдучи поряд з дитиною). Вміння зберігати рівновагу
розвивається у дошкільників поступово, у процесі удосконалення функцій
вестибулярного, м’язового та зорового аналізаторів, якими керує центральна
нервова система.
Лазіння і повзання.
Вправи з лазіння і повзання відносять до циклічних рухів. Процес їх
виконання має короткочасну повторність елементів: перемінні рухи рук та
ніг при лазінні по гімнастичній стінці та повзанні по підлозі. За даними
досліджень М.Ю.Кистяковської та З.С.Уварової повзання формується на
першому році, а лазіння на другому році життя дитини. Спочатку діти
повзають на животі, а потім в упорі стоячи на долонях та колінах. При
виконанні лазіння поступово діти засвоюють циклічність у рухах рук та ніг.
Приставний крок поступово змінюється на перемінний (однойменний та
різнойменний способи). Вправи з лазіння та повзання мають велику користь
для дітей. У їх виконанні беруть участь великі м’язові групи (спини, живота,
ніг і рук). Ці вправи супроводжуються значно більшим фізичним напруженням,
ніж інші основні рухи, і сприяють підвищенню фізіологічних функцій органів і
систем дитини. Вправи з лазіння позитивно впливають на виховання
сміливості, рішучості, спритності, координації рухів, допомагають
перебороти відчуття страху перед висотою. Вони мають велике прикладне
значення.
Метання.
Метання предметів відносять до одноактних локомоторних рухів.
Вправи з метання предметів розвивають окомір, влучність, координацію
рухів, зміцнюють м’язи рук та тулуба. З цих видів вправ у дошкільному віці
застосовують метання предметів (м’ячів, торбинок з піском, сніжок та ін.)
на дальність і в ціль, а також різноманітні вправи у киданні та ловленні
м’яча.
Стрибки.
Вправи із стрибків позитивно впливають на організм дитини:
зміцнюють м’язи і зв’язки нижніх кінцівок, удосконалюють координацію рухів,
сприяють розвитку спритності і вихованню сміливості. Однак потрібно
пам’ятати, що невміле застосування стрибків (непідготовленість місця
приземлення, недотримання програмних вимог щодо висоти стрибка) може
призвести до виникнення у дітей плоскостопості та травм. Стрибки
належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються.
Стрибок складається з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну:
підготовчої (приймання вихідного положення або розбіг), основної
(відштовхування), фази польоту та заключної (приземлення). Виконання
стрибка вимагає узгодженої роботи багатьох м’язів, складної координації
рухів, що можливе лише при певному рівні розвитку рухового аналізатора і 49
підготовленості опорно-рухового апарата дитини. Тому, виходячи з
анатомо-фізіологічних можливостей дошкільників, тільки в певній віковій
групі їх навчають того або іншого виду стрибків:
стрибок у довжину з місця,
стрибок у глибину,
стрибок у довжину з розбігу,
стрибок у висоту з розбігу,
стрибки зі скакалкою. 50
ЗАГАЛЬНОРОЗВИВАЮЧІ ВПРАВИ
Загальнорозвиваючі вправи – це спеціальні рухи, спрямовані на
оздоровлення та зміцнення організму, розвиток рухових і психічних якостей
дитини. Вони мають характерну особливість: дозволяють вибірково
впливати на окремі м’язові групи (рук, ніг, тулуба), чітко дозувати фізичне
навантаження на організм людини. Ці вправи сприяють удосконаленню
координації рухів, їх точності, свідомому оволодінню положеннями та рухами
тулуба, формуванню правильної постави, а також використовуються як
профілактичні вправи і вправи, спрямовані на коригування.
Класифікація загальнорозвиваючих вправ проводиться залежно від їх
впливу на окремі частини тіла (за аналогічними ознаками): вправи для м’язів
рук і плечового пояса, для тулуба та м’язів ніг.
Вправи для м’язів рук і плечового пояса спрямовані на зміцнення м’язів
спини, міжреберних м’язів, вони сприяють розширенню грудної клітки, що
покращує функцію дихання. Виконання різноманітних рухів руками впливає на
рухливість суглобів верхніх кінцівок, зміцнення м’язів рук, розвиває їх силу,
стимулює обмінні процеси.
Вправи для м’язів тулуба впливають на гнучкість та рухливість
хребта під час нахилів тулуба вперед, в сторони, поворотів праворуч та
ліворуч. Все це сприяє формуванню правильної постави. При виконанні вправ із
вихідного положення лежачи на животі при підніманні тулуба вгору,
прогинанні його у попереку розвивається рухливість грудного та шийного
відділів хребта, попереджається сутулість спини у дітей. Виконання вправ з
нахилами, згинанням та випрямленням тулуба із вихідного положення
лежачи на спині зміцнюють м’язи черевного преса, які розвинені у дошкільнят
недостатньо. Це сприяє покращанню процесів травлення. Фізіологічне
навантаження при виконанні вправ для м’язів тулуба досить велике, тому що
роботу здійснюють одночасно всі частини тіла. Це призводить до значного
підвищення обмінних процесів і розвиває силу багатьох м’язових груп.
Вправи для розвитку та зміцнення м’язів ніг спрямовані на покращання
гнучкості в суглобах нижніх кінцівок, розтягування м’язів та зв’язок опорнорухового апарата. Під час піднімання ніг із вихідних положень сидячи та
лежачи зміцнюються м’язи черевного преса. Вправи у підстрибуваннях,
стрибках на місці, присідання зміцнюють серцево-судинну систему, дають
значне фізіологічне навантаження, покращують обмінні процеси.
Вихідні положення. Положення тіла, рук та ніг перед початком
виконання вправ має назву вихідного положення. Воно має суттєве значення
для виконання рухів, від них залежить навантаження на окремі групи м’язів,
їх чіткість, стійкість тіла.
З дошкільниками різних вікових груп вивчається ряд основних
положень рук, ніг, тулуба, без яких неможливо навчитися виконувати
загально розвиваючі вправи. Оволодіння основними положеннями має велике
значення для виховання в дітей культури рухів і поз. Існують такі вихідні
положення:
вихідні положення для ніг, 51
вихідні положення для рук,
вихідні положення сидячи,
вихідні положення лежачи.
З дітьми дошкільного віку широко застосовуються вправи з
предметами: брязкальцями, прапорцями, палицями, м’ячами, обручами,
скакалками тощо. Використання яскравих різнокольорових предметів
підвищує у дітей інтерес до виконання загально-розвиваючих вправ. Якщо
діти виправляються з предметами, їм значно легше контролювати свої дії.
Окрім основних рухів, загальнорозвиваючих вправ до змісту навчання
рухів дітей дошкільного віку входять вправи з шикування й перешикування та
танцювальні вправи. 52
РУХЛИВІ ІГРИ
У дошкільній педагогіці гра розглядається як історично сформоване
соціальне явище, особливий вид діяльності дитини, де творчо прямо або
опосередковано відбиваються явища навколишньої дійсності (праця і побут
людей, імітація рухів тварин). Ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, мають
загальну умовну назву рухливих ігор.
Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей
дошкільного віку. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво
необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров’я
дитини, вихованню позитивних моральних і вольових якостей. Підкреслюючи
універсальність цього засобу виховання, А.С.Макаренко писав: «Гра має
важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого
має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів
вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча
відбувається насамперед у грі»
Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток
організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей під час гри, при
вмілому керівництві ними, позитивно впливають на серцево-судинну,
дихальну та інші системи організму, збуджують апетит і сприяють міцному
сну.
Рухливі ігри задовольняють потребу ростучого організму дитини в
русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят
закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з
основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги та ін.). Швидка зміна
обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно
до тієї або іншої ситуації. Все це позитивно впливає на вдосконалення рухових
навичок.
Цінність рухливих ігор полягає також у тому, що вони сприяють
розвитку у дітей таких важливих фізичних якостей, як швидкість,
спритність, витривалість тощо.
З дітьми дошкільного віку проводять три види рухливих ігор: сюжетні
ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри спортивного характеру (городки,
настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, футбол, хокей, катання на
велосипеді, санчатах, плавання).
В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини,
її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Наприклад, з
оповідей дорослих, телепередач, спостережень за навколишнім життям діти
дізнаються про поведінку тварин і птахів (як стрибає зайчик, як він
ховається від лисички, як дзьобає зернятко горобчик), а потім під час гри
відтворюють рухи, характерні для того чи іншого образу.
Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов’язані з її сюжетом.
Наприклад, зайці стрибають у лісі, а мисливці полюють на них; бджілки
літають, сідають на квіточки, збирають мед. Більшість сюжетних ігор –
колективні, і дитина привчається в них погоджувати свої дії з діями інших
гравців, не вередувати, діяти організовано, як вимагають правила. 53
Для ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність
рухових завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки
дітей. Якщо в сюжетних іграх основну увагу гравців спрямовують на
створення образів, досягнення певної мети і точне виконання правил, що
часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час
ігрових вправ дошкільнята повинні бездоганно виконувати основні рухи
(влучити м’ячем у ціль, підлізти під мотузку, не доторкнувшись до неї). Такі
вправи застосовують здебільшого для вдосконалення в дітей певних рухів.
Дозування вправ в цих іграх, на відміну від сюжетних ігор, визначають
конкретніше, що також є однією з їхніх позитивних сторін.
З несюжетних ігор у старших дошкільників дуже популярні ігри з
використанням різних предметів: кеглі, кільцекид, більбоке. Рухові завдання в
цих іграх конкретні: влучити кулькою в кеглю, накинути кільце на палицю. Їх
часто проводять у вигляді змагань між окремими дітьми або підгрупами (дві,
три, чотири пари). Правила цих ігор вказують на порядок розташування
предметів для гри, як їх використовувати, черговість дій гравців та ін. Ці ігри
можуть проводитися як забави під час прогулянок, у дні здоров’я, на
фізкультурному святі, коли діти виявляють свої вміння, спритність,
швидкість у виконанні різноманітних рухових завдань.
Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових
групах, то організація і методика їх проведення мають багато спільного.
Проведення ігор з елементами спорту вимагає чіткого пояснення
правил, які обумовлюють процес змагань між окремими дітьми або
командами. Обов’язковим є оволодіння кожною дитиною руховими навичками
(технікою рухів), які визначають результат змагань.
За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої і
малої рухливості.
До ігор великої рухливості відносять ті, зміст яких становлять
інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод
(пролізання в обруч, перестрибування через кубики).
Ігри середньої рухливості передбачають активну участь в них дітей.
Характер рухової діяльності учасників гри відносно спокійний (метання
предметів у ціль, ходьба в поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу,
переступання через предмети тощо).
Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно.
Іноді активно рухається лише частина з них, інші перебувають у статичному
положенні і спостерігають за діями тих, хто грає, рухи, які становлять
зміст гри, виконуються у повільному темпі.
Більшість рухливих ігор доступні й корисні дітям різних вікових груп.
Перед тим як вибрати гру, треба визначити мету, врахувати вікові
можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підготовленість, місце і час
проведення, а також погодні умови. Якщо педагог, наприклад, ставить
завдання вдосконалювати у дітей вміння метати м’яч у ціль, тоді він
добирає ігри, де цей рух основний («Влучи в коло», «Цілься краще», «Влучи
м’ячем»). 54
Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або
ускладнити. Наприклад, у грі «Вовк у рові» відстань між лініями «рову»
можна трохи збільшити або, навпаки, зменшити; у грі «У ведмедя у бору» в
старшій групі замість одного «ведмедя» призначити двох. Це ускладнить дії
гравців, буде вимагати більшої уваги, швидкого бігу.
Повторення вивчених рухливих ігор проводиться з деякими
ускладненнями правил. Наприклад, у грі «Квач» застосовують варіанти, що
поступово ускладнюють основне ігрове завдання – не піддатися квачу: діти
ховаються від квача в певному місці – «будиночку»; щоб квач не спіймав,
потрібно стати за ким-небудь з гравців у пари; коли квач наближається, діти
швидко присідають (того, хто присів, квачити не можна). Усі ці варіанти
правил спрямовано на розвиток швидкої реакції, спритності, на
вдосконалення навички бігу.
Визначаючи гру, слід врахувати її місце в режимі дня і дотримуватися
певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, влітку та восени до сніданку
краще проводити нетривалі ігри середньої або малої рухливості. У цей час
діти здебільшого граються невеликими групками, а педагог здійснює тільки
загальне керівництво.
На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості.
Вони входять в основну частину, проводяться з усією групою і мають
навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді, особливо в молодших
групах, розучують нові рухи. У заключній частині використовуються ігри
малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм
дітей у відносно спокійний стан.
На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться
ігри будь-якої рухливості. Враховуються пора року і температура повітря.
Особливої уваги потребує добір ігор у холодну пору року і в несприятливу
погоду. У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом у
повільному темпі). Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати
на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться
температура повітря. Перед денним і нічним сном проводити ігри великої
рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не зможуть швидко
заснути.
З дітьми всіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок
проводиться не менше п’яти-чотирьох рухливих ігор. Бажано, щоб у кожній
грі брали участь всі вихованці.
Влітку кількість рухливих ігор збільшується до п’яти-шести. У теплу
пору року більшу частину дня дошкільники перебувають на свіжому повітрі, і
можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період
значно збільшуються.
Під час прогулянок доцільно проводити ігри з тими видами рухів, які
розучувалися на заняттях з фізичної культури. Це дає дітям можливість
удосконалювати їх в різноманітних ігрових ситуаціях.
Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У невеликому
вузькому залі або груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням у 55
колони й шеренги, а також ігри, у яких діти беруть участь по черзі («Передай–
стань», «М’яч капітану», «Влучи в обруч»).
У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої
рухливості: з бігом врозтіч, метанням м’яча, естафети з елементами
змагань. Під час прогулянок у теплу пору року для ігор широко
використовують природні умови. Наприклад, у грі «Зайці та вовк» гравці
ховаються за дерева, кущі, підлазять під низькі гілки. У грі «Переліт птахів»
стають на колоду або пеньки і зістрибують з них.
Для проведення ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик:
утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Велике
значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви,
збагачують повітря киснем, дають тінь.
Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, втоптати, огородити
сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки.
Майданчик для проведення рухливих ігор обмежують добре помітними
лініями, оскільки дітям, які захоплені грою, важко стежити за умовними або
нечіткими лініями. Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для
кожної гри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Взимку лінії
розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб
запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловленням, лінії проводять на
відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів.
Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар:
м’ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим
(кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують
заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не затратити багато часу.
Дрібний інвентар доцільно роздати після пояснення правил гри, інакше діти
будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення
інвентарю педагог залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це
організовано й швидко.
До проведення гри треба добре підготуватися: вивчити її зміст,
правила, вірші та пісні, що її супроводжують, відпрацювати рухи, які
показуватимуть діти. Перед тим як розпочати гру, бажано зацікавити нею,
щоб діти краще виконували рухи, які становлять її зміст. Наприклад,
готуючись до проведення гри «Птахи у клітці», можна під час прогулянки
звернути увагу дітей на пташок, які стрибають по землі, дзьобають
зернятка, шукають собі їжу, швидко літають.
Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб
кожний добре бачив і чув. Найкраще розставити їх у те положення, з якого
вони починатимуть гру. В іграх із шикуванням у коло («Спіймай комара»,
«Відгадай по голосу») педагог разом з дітьми стає у коло. Якщо гра
починається з руху врозтіч («Гуси-лебеді», «Рибалки і рибки»), дітей зручніше
шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре
чути й видно, що їм показуватимуть та про що розповідатимуть.
Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до
сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує
увагу. 56
Пояснювати зміст гри треба виразно, доступно, коротко, щоб не
стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраве уявлення
про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно-образне повідомлення
сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й
виразніше виконувати характерні для даного образу рухи.
Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших
групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів.
Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стрибати, кидати м’яч.
Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, у
грі «Снайпери» з метанням м’ячів у ціль діти спочатку виконують кидок
м’яча, а потім починають гру. Пояснюючи правила, виконання яких викликає
труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються. Так, у грі «Зроби
фігуру» можна для прикладу показати який-небудь рух – «маятник
годинника», «зайчик з довгими вушками» та інше.
Правила гри пояснюють докладно лише в тому разі, коли вона
проводиться вперше. Повторюючи гру, тільки нагадують основний її зміст.
Коли вводяться ускладнення, тоді потрібно пояснити додаткові правила і
способи виконання ігрових дій. Пояснивши гру в старших групах, необхідно
перевірити, чи всі діти зрозуміли її, поставити їм кілька запитань щодо
змісту і правил. Гра проходить злагоджено й чітко, якщо діти зрозуміли
правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати.
Важливий момент у проведенні гри – вибір одного або кількох ведучих,
їхні ролі можуть бути різні: відгадати за голосом, хто підходив; наздогнати
того, хто тікає; влучити м’ячем. Виконання обов’язків ведучого має виховне
значення: сприяє активності, формує організаторські навички. Бажано, щоб у
ролі ведучого протягом року були всі діти.
Є кілька способів визначення ведучого. Так, проводячи нову гру, можна
призначити ведучим ту дитину, яка краще за інших справиться з цією роллю,
а потім призначати інших дітей. Ведучого можуть вибирати й самі діти, що
має позитивне значення, оскільки дошкільнята колективно висловлюють
бажання обрати на цю роль найбільш гідного товариша. Іноді ведучий може
обрати собі заміну. Можна також визначити ведучого за допомогою короткої
лічилки:
Всі ми, діти–дошкільнята,
Любим бігати та грати,
А ну, спробуй нас догнати,
Один, два, три – ловити будеш ти!
На кого припаде останнє слово лічилки, той стає ведучим або, навпаки,
виходить з кола. Всі згадані способи вибору ведучого застосовують залежно
від характеру гри, місця її проведення та кількості дітей.
Обов’язковою умовою проведення командних ігор у старших групах є
правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівні за
силами й складом. У практиці є кілька способів поділу гравців на команди: за
допомогою рахунку або фігурного марширування, а також за призначенням
капітанів команд. 57
При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються в шеренгу, а
потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки має бути у грі.
Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівні за силами.
Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти
перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з
новоутворених колон – одна з команд. Такий розподіл гравців не потребує
багато часу. На початку гри діти можуть самі вибирати капітанів залежно
від кількості команд. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за
силами. Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати
відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.
Тільки після пояснення правил гри, обрання ведучого, розподілу гравців
на команди та відповідно розставивши дітей (у залі або на майданчику),
можна переходити до її проведення. Кожна рухлива гра починається за
умовним сигналом (сплеск у долоні, свисток, змах прапорцем, рукою) або
командою педагога. Сигнал подається після того, як всі діти добре засвоїли
правила гри й зайняли відповідні місця.
В іграх з розподілом дітей та підгрупи, особливо в естафетах, бажано
користуватися командами: «Увага!», «Руш!». Останню з них іноді замінюють
свистком. Це сприяє виробленню в дітей швидкої реакції на відповідні сигнали.
Ігри сюжетного характеру («Квочка та курчата», «Птахи й зозуля» та
ін.), де немає змагального моменту, не потребують чітких команд. Можна
спокійно сказати, «Гру почали» або попередити дітей, що гра починається
після слів: «Раз, два, три!». Після того як діти почали гру, необхідно уважно
стежити за її ходом і поведінкою гравців.
Під час гри педагог дає рекомендації дітям, які допускають помилки
або порушують правила. Зауваження слід робити, не заважаючи ходу гри, не
зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість учасників
допускають грубі помилки і необхідно додатково пояснити правило.
Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які
недостатньо орієнтуються в завданні, бояться перестрибнути через «рів»,
підійти близько до «ведмедя» або «вовка»; їм треба своєчасно допомогти
(підтримати за руку під час переходу через «місток»), підбадьорити, щоб вони
були впевненішими.
Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не
відчувають втоми. А тому, щоб дошкільнята не перевтомилися, потрібно
своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів. Зовнішні ознаки
стомлення – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість та погіршення
координації рухів. Дитина може відчувати навіть запаморочення. Все це
може негативно позначитися на загальному стані дитини, призвести до
порушення сну й зниження апетиту.
Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовують різні
методичні прийоми: зменшення або збільшення тривалості гри, а також
кількості повторень усієї гри або окремих її етапів; зменшення або збільшення
площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра; скорочення або збільшення
дистанції, яку пробігають гравці; ускладнення правил гри (введення двох або 58
трьох ведучих) і кількості перешкод, які повинні подолати діти; введення
короткочасних пауз для відпочинку або уточнення й аналізу помилок.
Тривалість гри залежить від мети, яку ставить педагог; умов, в яких
вона проводиться (заняття, прогулянка); віку дітей та їхньої кількості.
Закінчити її треба своєчасно, коли дошкільнята одержать належне
навантаження. Крім того, закінчення гри не повинно бути несподіваним для її
учасників, бо це може спричинити негативну реакцію дітей. Коли гра не має
певного закінчення, її можна припинити після того, як змінити ведучого.
Якщо гра командна (у старших групах), учасників повідомляють, скільки разів
вона повторюватиметься.
Після закінчення гри (особливо великої рухливості) діти виконують
ходьбу з поступовим уповільненням темпу, що сприяє зниженню фізичного
навантаження і приводить пульс до норми. Потім підбивають підсумки.
Повідомляючи результати гри, слід вказати окремим дітям (командам) на
допущені помилки та негативний бік їхньої поведінки. Обов’язково
відзначають дітей, які активно грали, дотримувалися правил, виявляли
ініціативу. Слід пам’ятати, що вміле підбиття підсумків має велике виховне
значення. 59
ІГРИ ТА ВПРАВИ СПОРТИВНОГО ХАРАКТЕРУ
Застосування елементів спортивних ігор у дошкільному віці закладає у
дитини основу для систематичних занять одним з видів спорту у наступні
шкільні роки.
Городки. Гра у городки доступна дітям старшої та підготовчої до
школи груп. Вона розвиває окомір, кмітливість, точність рухів, зміцнює м’язи
рук і тулуба, підвищує емоційний тонус, виховує витримку і наполегливість.
Бадмінтон. Грати в бадмінтон можна на рівному майданчику або
галявині, гра не потребує якогось спеціального обладнання. Вона розвиває у
старших дошкільників швидкість, спритність, витривалість, силу м’язів рук,
ніг і тулуба, координацію рухів, окомір.
Настільний теніс. У настільний теніс діти грають у підготовчій до
школи групі. Ця емоційна, жвава, цікава для них гра розвиває швидкість,
спритність, витривалість, силу та швидкість реакції.
Баскетбол. Дітям старшої і підготовчої до школи груп доступна гра
баскетбол. Спочатку вони засвоюють прийоми ведення м’яча поштовхом об
підлогу правою та лівою рукою на місці та в русі (повільним кроком і бігом).
Важливий елемент рухових дій у баскетболі - передача м’яча партнерові
обома руками від грудей та однією від плеча, стоячи на місці після зупинки та
в русі, а також уміння ловити м’яч, який летить на різній висоті (на рівні
грудей, над головою, збоку, внизу біля підлоги тощо). Дітей потрібно
вправляти у передачі та ловленні м’яча при шикуванні в парах, трійках, колі,
квадраті.
Футбол. Гра у футбол – одна з найпопулярніших у дітей старшого
дошкільного віку. Грати можна на майданчику (від 8х10 до 20х40 м), залежно
від кількості гравців у командах. Поперек майданчика, через центр проводять
середню лінію. Межі його позначають прапорцями: чотири ставлять по
кутах, а два там, де середня лінія пересікає бічну. На торцевих боках
майданчика встановлюють стійки або ворота (висота 1,5 м, ширина 2,5-3 м).
Для гри береться волейбольний м’яч (вага 260-280 г, діаметр 64-66 см) або
гумовий (200 г, 50 см) м’яч.
Хокей. Гра проводиться на рівному майданчику (від 8 х 10 до 15 х 20 см).
Майданчик утрамбовують і по краях роблять невеличкі бортики зі снігу.
Найзручніші для цієї гри металеві ворота (100 х 80 см) із сіткою. Довжина
ключки залежить від росту дитини: ключка, встановлена вертикально до
землі, повинна діставати до підборіддя. Шайба може бути з пластмаси вагою
50 г або гуми 50-70 г.
Вправи спортивного характеру. Значний інтерес у дітей дошкільного
віку викликають вправи спортивного характеру: плавання, катання на
санках, ковзанах, велосипеді, ходьба на лижах та ін. Вони урізноманітнюють
діяльність дітей під час прогулянки, збагачують їхній руховий досвід і є
активним відпочинком після занять, на яких дошкільникам доводилося
тривалий час сидіти.
Істотна особливість цих вправ – комплексний характер впливу на
організм дитини (формування та вдосконалення рухових навичок, розвиток 60
фізичних якостей та функцій організму), а також на виховання моральновольових якостей.
При відповідному навчанні дошкільнята швидко опановують основи
техніки цих рухів і ознайомлюються на практиці з «азбукою спорту». Це
полегшує у майбутньому (в шкільні роки) вибрати для систематичних
занять один з його видів.
Вправи спортивного характеру проводять одночасно з усією групою
(плавання, ходьба на лижах та ін.) або кількома дітьми (велосипед, роликові
ковзани) під час ранкових та вечірніх прогулянок. Визначаючи їх місце в
режимі дня, вихователь враховує всі фізкультурні заходи та інші види
діяльності дітей протягом дня, їх вік, фізичну та рухову підготовленість,
стан здоров’я, умови, в яких відбувається навчання даного виду вправ. Усе це
потрібно для правильної організації комплексного використання всіх засобів
всебічного фізичного розвитку дітей.
Доцільно протягом тижня чергувати різні види вправ спортивного
характеру. Наприклад, взимку діти двічі на тиждень катаються на
санчатах, в інші дні з ними проводиться ходьба на лижах. Якщо є можливість
проводити тільки одну з спортивних вправ (лижі або ковзани), то можна
дозволити дітям займатися нею щоденно.
Коли діти оволодіють технікою виконання спортивних вправ, бажано
застосовувати їх у комплексі. Наприклад, влітку частина дітей старшої або
підготовчої до школи груп катається на велосипеді, інші – катаються на
самокаті або роликових ковзанах. Вихователь при цьому приділяє більшу
увагу тій підгрупі, де потрібна його допомога щодо організації дітей для
виконання окремого виду вправ. При комплексному застосуванні вправ легше
враховувати індивідуальні можливості дітей та їхні інтереси. Кожний може
обирати ту вправу, яка йому до вподоби.
Враховуючи, що виконання вправ спортивного характеру займає лише
частину часу, відведеного на прогулянку, необхідно передбачити й інші види
діяльності дітей: рухливі й творчі ігри, спостереження за природою тощо.
Для проведення того чи іншого виду вправ спортивного характеру
треба підготувати відповідний інвентар (лижі, велосипеди, ковзани з
черевиками тощо) і спеціальне місце на майданчику. 61
РАНКОВА ГІМНАСТИКА.
ГІМНАСТИКА ПІСЛЯ ДЕННОГО СНУ
Однією із основних форм організації фізичного виховання дітей
дошкільного віку є ранкова гімнастика, яку проводять щоденно перед
сніданком, а в цілодобових групах відразу після нічного сну.
Вправи комплексів ранкової гімнастики позитивно впливають на всі
фізіологічні процеси організму (дихання, кровообіг, нервову систему тощо),
сприяють формуванню правильної постави і профілактики плоскостопості.
Музичний супровід вправ створює у дітей бадьорий, піднесений настрій.
У поєднанні з іншими організаційними формами фізичного виховання
ранкова гімнастика зміцнює здоров’я і покращує фізичний розвиток дітей,
виховує в них моральні та вольові риси характеру (дисциплінованість,
наполегливість, увагу, колективізм та ін.), прищеплює звичку до щоденних
занять фізичними вправами.
Особливо корисно для здоров’я дітей поєднувати ранкову гімнастику з
повітряними ваннами та водними процедурами. Одяг дошкільнят не повинен
ускладнювати рухи і дихання, а систематичне обтирання після гімнастики
або душ з поступовим зниженням температури води, починаючи від +30-32°С
до +20-22°С, буде загартовувати дитячий організм і мати велике гігієнічне
значення.
Щоденне виконання ранкової гімнастики мобілізує й організовує
дитину, приводить її організм у відповідний робочий стан, сприяє
прищепленню необхідних гігієнічних навичок, привчає до регулярних занять
фізичною культурою.
Добираючи вправи для ранкової гімнастики, треба виходити з того, що
вони повинні всебічно впливати на організм дитини. При цьому слід
керуватися такими вимогами:
вправи повинні бути простими й доступними для дітей, відповідати
будові й функціям їхнього рухового апарата, не вимагати великої затрати
нервової і м’язової енергії. Складні за координацією рухи діти виконують
погано. Крім того, ці вправи викликають у них негативну реакцію;
вправи мають бути різноманітними за видами рухів і охоплювати
різні групи великих м’язів (плечового пояса, спини, живота, ніг). Рухи для
зміцнення дрібних м’язів (кисті рук, пальців) окремо не виконують, оскільки
фізіологічний ефект їх незначний, а пропонують з вправами, що охоплюють
великі, м’язові групи;
вихованцям молодших груп в основному пропонують вправи, в яких
вони імітують рухи тварин, птахів, машин тощо. Імітаційні вправи
зацікавлюють дошкільнят, викликають у них емоційне піднесення;
для урізноманітнення ранкової гімнастики корисно впроваджувати,
починаючи з молодших груп, вправи з предметами: брязкальцями,
прапорцями, стрічками, кубиками тощо, які сприяють правильному й
цілеспрямованому виконанню рухів, а також підвищують інтерес до вправ.
При складанні комплексів загальнорозвивальних вправ для ранкової
гімнастики передбачається реалізація принципу всебічного впливу цих рухів 62
на удосконалення функцій організму та покращання фізичного розвитку
дітей. Спочатку виконують вправи, які зміцнюють м’язи плечового пояса, рук
та спини, сприяють розширенню грудної клітки, випрямленню хребта та
формуванню правильної постави. Наступні вправи добирають для зміцнення
м’язів тулуба та ніг. Для молодших дітей пропонується одна така вправа, а в
усіх інших групах дві-три: одна – на зміцнення м’язів спини, живота і ніг
(нахили вперед, у сторони, присідання), інші – на зміцнення м’язів спини,
живота й рук (піднімання рук в сторони-вгору, нахили в сторони та
повороти тулуба). Потім проводяться вправи на зміцнення м’язів тулуба й
останні – на зміцнення м’язів ніг (присідання або стрибки), що посилюють
діяльність органів кровообігу і дихання.
Загальнорозвивальні вправи слід проводити з різних вихідних положень
(лежачи і сидячи на підлозі), а не лише стоячи. Коли дитина виконує вправу з
положення лежачи, її хребет розвантажений, і в цьому випадку можна
ефективніше впливати на зміцнення м’язів спини і живота, які є своєрідним
«м’язевим корсетом», що утримує тулуб у правильному положенні.
Гімнастика після денного сну. Щоденно після денного сну у всіх
дошкільних групах проводиться комплекс вправ гігієнічної гімнастики. До
нього входять загальнорозвиваючі вправи, які виконувалися вранці, а також
вправи з профілактики порушень постави та плоскостопості. Біг на початку
гімнастики не пропонують у зв’язку з тим, що організм дітей після вставання
з ліжка ще перебуває у стані гальмування й значне фізичне навантаження,
яке викликає біг, у цей період не бажане.
При проведенні гімнастики у спальні, де площа не дозволяє дітям
виконувати ходьбу та біг, після комплексу загальнорозвиваючих вправ ці рухи
виконуються на місці. Тривалість та дозування вправ такі, як і в ранковій
гімнастиці.
Якщо гімнастика після денного сну проводиться у груповій кімнаті, то
попередньо необхідно звільнити достатню площу: зсунути стільці, провести
вологе прибирання, провітрити кімнату. Температура повітря у приміщенні
для дітей молодшої та середньої груп може бути в межах +16...+18°С, а
старших ‒ +14...+16°С. Поєднання гігієнічної гімнастики із загартовуванням
повітря значно підвищує її оздоровчий вплив на організм дитини. 63
ФІЗКУЛЬТУРНІ ХВИЛИНКИ.
ФІЗКУЛЬТУРНІ ПАУЗИ
Дітям дошкільного віку важко провести ціле заняття не рухаючись,
тривалий час концентрувати свою увагу на якомусь одному завданні або
слухати пояснення навчального матеріалу. Наукові дослідження
(М.В.Антропова, Г.П.Лєскова, Н.А.Ноткіна) свідчать про те, що статичне
навантаження є найважчим для дитини.
Тривале сидіння в одній позі і розумове напруження дошкільнят під час
занять (за винятком занять з фізичної культури та музичних) призводять
до розумової втоми, послаблення уваги, уповільнення току крові та
кровопостачання мозку. Стомившись, деякі діти сутулять спину, лягають
грудьми на край стола, нахиляють тулуб вліво або вправо. Все це негативно
впливає на поставу дошкільнят.
Основні ознаки стомлення дітей, як встановлено у дослідженнях
Н.М.Аксариної, такі: порушення нещодавно сформованих вмінь; порушення
координації дрібних рухів, уповільнення їх, тривалі відволікання; примітивне
маніпулювання (перекладання предметів, що знаходяться на столі;
постукування по столу та ін.), підвищена роздратованість, позіхання. Ці
ознаки поведінки багатьох дошкільнят є сигналом для вихователя про те, що
вони втомилися. Така реакція організму при даному розумовому напруженні
може змінюватися процесом гальмування, для якого характерна млявість,
діти потягуються, лягають грудьми на стіл та ін.
Наукові дослідження (М.В.Антропова, Н.Т.Теленчі) свідчать про те, що
перші ознаки стомлення виявляються у дітей середньої групи на 7-9 хв.,
старшої – на 10-12 хв., підготовчої до школи групи – на 12-14 хв.
Отже, короткочасна зміна діяльності дітей у вигляді невеликих
комплексів гімнастичних вправ дає можливість зменшити стомленість і
відновити працездатність дошкільнят для успішного продовження
навчальної роботи в другу половину заняття.
Фізкультурна хвилинка проводиться в середній групі щодня під час
занять з конструювання, малювання, ліплення, розвитку мови, математики
та ін. До комплексів фізкультурних хвилинок входить 3-4 вправи, кожна з
яких повторюється по 4-6 раз. Темп виконання вправ середній або повільний.
Загальна тривалість – одна-дві хвилини.
Добираючи вправи для фізкультурної хвилинки, слід керуватися
такими вимогами: вправи мають відповідати віковим особливостям
дошкільників, бути їм відомими і охоплювати в основному великі м’язові
групи; за характером вправи повинні бути типу потягування і розслаблення
м’язів, щоб активізувати функції дихання і серцево-судинної системи. Рухи
фізкультурної хвилинки за своїм характером повинні бути протилежними
положенню тулуба, ніг, голови, рухів рук дітей під час занять. Наприклад,
якщо в процесі малорухомих занять в них втомились м’язи ніг, спини, шиї, то
під час фізкультурної хвилинки доцільно давати вправи з випрямленням ніг
та тулуба, розведенням плечей (рук у сторони), підніманням голови;
напруженням м’язів кисті і їх розслабленням. 64
Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: сидячи за столом,
стоячи за столом, стоячи біля стола. До комплексів треба вводити вправи,
які вивчалися на заняттях з фізичної культури. Це зекономить час, який
довелося б витратити для пояснення того чи іншого вихідного положення і
виконання вправи.
Фізкультурні паузи. До системи оздоровчо-профілактичних заходів
входить обов’язкове проведення фізкультурної паузи (динамічної перерви)
між заняттями, на яких переважає розумове навантаження (розвиток мови,
грамота, математика) або ручна праця (малювання, ліплення, аплікація та
ін.). Винятком є той випадок, коли наступним заняттям є фізкультура або
музика.
Діти дошкільного віку потребують частої зміни діяльності. Виданий
педагог К.Д. Ушинський підкреслював, що дитина вимагає діяльності
безперестанку і стомлюється не внаслідок діяльності, а внаслідок її
одноманітності та однобічності. Тому фізкультурні паузи є ефективним
засобом підвищення працездатності і зниження втоми у дітей протягом
навчального процесу. Зміст фізкультурних пауз становлять ігри середньої
рухливості («Совонька», «Зроби фігуру», «Знайди прапорець» та ін.) або
хороводні («Коровай», «Каруселі», «Мак»), танцювальні рухи під музику
(платівка, магнітофонний запис), комплекс вправ ритмічної гімнастики або
загальнорозвиваючих вправ (5-6), які вже знайомі дітям.
У теплу погоду фізкультурні паузи проводяться переважно на свіжому
повітрі. До них входять вправи у прокачуванні, киданні та ловленні м’яча одне
одному, вправи з малим м’ячем (школа м’яча), ходьба по колоді, стрибки в
глибину, через скакалку та ін. Для цього слід виносити на майданчик великі
та малі м’ячі, скакалки, обручі та інший інвентар.
У старших групах спосіб проведення фізкультурних пауз може мати
комбінований характер і складатися із комплексу загальнорозвиваючих вправ
та рухливих ігор, які вже знайомі дітям. Спочатку виконується 5-6 вправ, а
потім проводиться рухлива гра (одне-два повторення).
Фізкультурна пауза повинна закінчуватися за 2-3 хв. до початку
наступного заняття, щоб діти змогли заспокоїтися і своєчасно
підготуватися до заняття. Тривалість її 6-10 хвилин. 65
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Організований педагогічний процес, спрямований на морфологічне і
функціональне удосконалення організму людини, формування і поліпшення її
основних життєво важливих рухових вмінь, навичок і пов’язаних з ними знань
це ‒
А) фізичне виховання
Б) фізичний розвиток
В) фізична підготовка
Г) фізична культура
Яким терміном визначають прикладну спрямованість фізичного виховання
щодо трудової або іншої діяльності людини?
А) фізична культура
Б) фізична підготовка
В) фізичне виховання
Г) фізичний розвиток
Рухи, рухові дії, а також складні види рухової діяльності (рухові та спортивні
ігри), які відібрані засобами для вирішення завдань фізичного виховання це ‒
А) фізичні вправи
Б) фізична досконалість
В) фізична підготовленість
Г) фізкультурна освіта
До гігієнічних факторів належить:
А) раціональне харчування
Б) особиста гігієна
В) правильний режим праці і побуту
Г) усі відповіді правильні
Основною формою організованого систематичного навчання фізичним
вправам є…:
А) рухлива гра
Б) ранкова гімнастика
В) ранкова прогулянка
Г) фізкультурне заняття
Спеціальні рухи, спрямовані на оздоровлення і зміцнення організму, розвиток
рухових та психічних якостей дитини це ‒
А) спортивні вправи
Б) фізичні вправи
В) загальнорозвиваючі вправи
Г) рухливі вправи
Однією з основних форм організації фізичного виховання дітей дошкільного
віку є…:
А) прогулянка
Б) ранкова гімнастика
В) рухливі ігри
Г) спортивні вправи 66
Який вид гімнастики спрямовано на загальний фізичний розвиток та
зміцнення здоров’я, на оволодіння загальними основами рухових дій, виховання
моральних, вольових та естетичних якостей?
А) гігієнічна гімнастика
Б) основна гімнастика
В) лікувальна гімнастика
Г) пасивна гімнастика
Який вид гімнастики сприяє зміцненню здоров’я, загартовуванню організму,
поліпшенню фізичного розвитку й підвищенню працездатності?
А) гігієнічна гімнастика
Б) основна гімнастика
В) лікувальна гімнастика
Г) пасивна гімнастика
Які види загартовуючих заходів застосовують у закладі дошкільної освіти?
А) освітні
Б) загальні
В) виховні
Г) спеціальні
Д) оздоровчі
Для розвитку рухів дітей першого року життя застосовують:
А) фізичні вправи
Б) гімнастика
В) загальнорозвиваючі вправи
Г) спортивні вправи
Д) масаж
Для навчання основних рухів у дітей другого року життя застосовують:
А) спортивні вправи
Б) ігрові вправи
В) рухливі ігри
Г) фізичні вправи
Д) спортивні ігри
Визначте види рухливих ігор для дітей дошкільного віку
А) сюжетні, несюжетні
Б) спеціальні
В) спортивного характеру
Г) оздоровчі
Д) загартовуючі
До засобів фізичного виховання належить:
А) режим дня, загартування
Б) сон, спорт
В) фізичні вправи у гімнастиці, спорті, грі, туризмі
Г) раціональне харчування, прогулянка
Д) оздоровчі сили природи, гігієнічні фактори 67
До класифікації фізичних вправ належить:
А) загальнорозвиваючі вправи, розминка
Б) гімнастика, ігри
В) шикування і перешикування, спортивні ігри
Г) спорт, туризм
Д) фізкультурні хвилинки, основні рухи
Короткочасна зміна діяльності у вигляді невеликих комплексів гімнастичних
вправ це ‒
А) спортивна гра
Б) рухлива гра
В) ігрові вправи
Г) фізкультурні паузи
Д) фізкультурні хвилинки
Встановіть відповідність основних завдань фізичного виховання згідно їх
змісту:
1. Оздоровчі
завдання ‒
2. Освітні
завдання ‒
3. Виховні
завдання ‒
А) спрямовані на формування певних систем рухових
умінь та навичок, ігрових дій; здобування доступних
уявлень та знань про користь занять фізичною
культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги та
правила;
Б) спрямовані на охорону життя, зміцнення здоров’я,
всебічний фізичний розвиток, загартування та
удосконалення функцій організму дітей, підвищення
фізичної та розумової працездатності;
В) спрямовані на формування позитивних моральних та
вольових рис характеру дитини засобами фізичної
культури.
Встановіть відповідність понять фізичного виховання згідно їх змісту:
1. Основні рухи ‒
2. Загальнорозвиваючі
вправи ‒
3. Ігри спортивного
характеру ‒
4. Вправи спортивного
характеру ‒
А) вправи для м’язів рук і плечового пояса, вправи для
зміцнення м’язів ніг, вихідні положення;
Б) городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол,
футбол, хокей;
В) ходьба, біг, вправи з рівноваги, лазіння і повзання,
метання, стрибки;
Г) катання на велосипеді, санчатах, ковзанах, на
лижах, плавання 68
ДЛЯ НОТАТКІВ
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________ 69
ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ З РОЗВИТКУ МОВИ ДІТЕЙ
Науковці й практики традиційно вбачають мету навчання дітей
рідної мови на етапі дошкільного дитинства у розвитку усного мовлення як
засобу спілкування та пізнання довкілля. Корифеї вітчизняної методики
К.Ушинський і С.Русова пов’язували реалізацію головної мети з розвитку
мовлення з виконанням різних вправ, складених на найкращому літературнохудожньому матеріалі, та формуванням у дітей здатності зв’язно, логічно,
граматично правильно висловлювати власну думку.
Коротко схарактеризуємо кожне із завдань. Їх зміст визначається
лінгвістичними поняттями та психологічними особливостями оволодіння
мовою.
1. Виховання звукової культури мовлення зумовлюється тим, що звук -
найменша одиниця мови, а розвиток сприймання мовлення і формування
правильної звуковимови становлять онтогенетичне первинне завдання
розвитку мовлення. Виховання звукової культури мовлення містить три
підгрупи мікрозавдань:
на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, що беруть
участь у формуванні мовлення (слуху, дихання та артикуляції), відбувається
формування мовленнєвого слуху, правильного мовленнєвого дихання, звуко- і
слововимови, виховання орфоепічної правильності мовлення;
диференціація звуків мови, формування елементарних уявлень про їх
характеристики, символічне та знакове визначення їх як основи
грамотності;
виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіння
мовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), позамовними (жести, міміка,
постава) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та
завдань спілкування.
2. Розвиток словника. У дошкільному традиційно центральним
завданням лексичного розвитку визначалося розширення словникового запасу
в процесі ознайомлення з довкіллям, тобто кількісне накопичення лексики,
насамперед в активному словнику. Проте лексичні одиниці утворюють
навколо себе безліч різноманітних пересічених структурно-системних зв’язків
‒ семантичні поля. Отже, людина в мовленнєвому акті оперує не окремими
словами, а семантичними полями, з яких вона вибирає слово, щоб висловити
свою думку (В.Звягінцев). Крім кількісного росту, головною умовою свідомої
будови мовлення є формування в дитини дошкільного віку розуміння
семантичного значення, смислової структури слів, тобто якісне освоєння
лексики. Змістом цієї роботи є формування вміння добирати найдоцільніші
для конкретного висловлювання слова, ознайомлення дітей з поняттями
полісемії, антонімами і синонімами, переносними значеннями слів та
словосполучень (метафора, фразеологізми, образні прислів’я). Отже,
виокремимо завдання, що становлять зміст лексичної роботи:
кількісне накопичення лексики, тобто збагачення лексичного запасу
дитини; 70
усвідомлення семантичного значення слів, доречне застосування їх
відповідно до контексту висловлювання, тобто уточнення значення слів;
активізація лексичного запасу.
3. Формування граматичної правильності мовлення. Завдання
формування мовлення дошкільників передбачають засвоєння ними
морфології, що вивчає структуру слова та граматичне значення в межах
слова (відмінювання за родами, числами, відмінками); словотвору (аспектів
творення нових слів, функціонування й будови похідних і складних слів),
синтаксису (способів поєднання слів у словосполучення, порядку
розташування слів, загальних властивостей речення). Засвоюючи граматичні
правила практичним шляхом, дитина починає розуміти смислові зв’язки,
навчається правильно будувати речення та об’єднувати їх у зв’язне
висловлювання. Науковці, визнаючи стратегічне спрямування роботи з
формування граматичної будови мови, зауважують, що ядро її у засвоєнні
дітьми мовних узагальнень, яке має відбуватися не шляхом наслідування
мовних зразків педагога, а насамперед завдяки власним продуктивним діям,
активній мовленнєвій практиці.
4. Розвиток зв’язного мовлення передбачає формування діалогічного і
монологічного мовлення. Упродовж багатьох років у методиці
обговорювалося питання: навчати чи не навчати дітей діалогічного
мовлення, адже за своєю природою воно входить у життя дитини з перших
годин її життя. Спілкуючись з тими, хто його оточує, малюк мимоволі
навчається слухати і розуміти звертання іншої людини, ставити запитання,
підтримувати розмову. Сучасна методика розглядає поняття діалогічне
мовлення не ізольовано, а в контексті поняття комунікація, яке містить не
тільки мовленнєвий, а й психологічний, соціально-культурний аспекти. У
процесі формування діалогічного мовлення потрібно реалізовувати такі
завдання:
навчати дітей презентувати себе оточенню та розуміти
комунікативну поведінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за
допомогою мовних, позамовних та інтонаційних засобів виразності;
ознайомлювати дітей з основними правилами мовленнєвого етикету
та виховувати якості культурного співрозмовника (повагу до людини,
стриманість, толерантне ставлення позиції до іншого);
розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відповідати по
суті поставленого запитання, підтримувати розмову;
розвивати вміння творчо використовувати комунікативні еталони
(привітання, прощання, вибачення, прохання, відмови тощо) відповідно до
конкретної ситуації.
Розвиток зв’язного монологічного мовлення передбачає:
навчання дітей переказу текстів;
оволодіння різними видами розповіді (описом, повідомленням,
міркуванням) на основі елементарних уявлень про структуру, функціональне
призначення тексту, засоби образності;
формування якостей самостійного зв’язного висловлювання:
цільності, змістовності, логічної послідовності, образності, креативності. 71
5. Формування елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення.
Процес оволодіння мовою, за Ф.Сохіним, характеризується не лише
відтворенням зразків мовлення дорослих на основі наслідування та
інтуїтивного засвоєння мовних засобів і норм, а й передусім розвитком
мовних узагальнень та елементарного усвідомлення мовних явищ. Засвоєння
мови дітьми ‒ це не просте ознайомлення зі словами і закладання їх у
пам’ять, а розвиток мовної здібності, здатність миттєво актуалізувати
потрібні слова, доречні саме в конкретній ситуації. Отже, виокремлюючи
означене завдання, слід зауважити, що цілеспрямована робота з розвитку
мовлення дітей має відбуватися на іншому, вищому рівні, тобто не
зводитися тільки до уподобання дітьми мовленнєвого зразка педагога, а
спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовної здібності дошкільника. В
різних формах роботи з розвитку мовлення та її напрямах треба
створювати умови для самостійних спостережень дітей над мовою, для
саморозвитку мовлення, здійснення контролю і самоконтролю над
висловлюваннями. 72
ФОРМИ НАВЧАННЯ РІДНОЇ МОВИ
Форма ‒ це спосіб здійснення навчально-виховного процесу, оболонка
для його внутрішньої сутності, логіки і змісту. Форма навчання – це
спеціально організована діяльність вихователя і дітей, що відбувається в
установленому порядку та в певному режимі і залежить від кількості тих,
кого навчають (індивідуальна, групова, колективна, фронтальна), часу (коли
навчають), місця й порядку його здійснення.
Розвиток мовлення дітей у дошкільному закладі здійснюється за двома
формами:
на організованих заняттях
і в повсякденному житті.
Навчання рідної мови на заняттях - це планомірний, цілеспрямований
процес розвитку мовленнєвих здібностей дітей, засвоєння ними
елементарних знань про культуру мовленнєвого збагачення словника,
формування мовленнєвих умінь і навичок.
Навчання рідної мови відбувається у межах особистісно-орієнтованого
підходу, який бере до уваги рівень мовленнєвого розвитку та мовні здібності,
наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і стимулює
творчі вияви особистості з орієнтацією на її індивідуальність. За таких умов
зникає традиційна «запрограмованість», вихователь «відштовхується» не
від програми у плануванні роботи, доборі методики навчання, а від
індивідуальних можливостей кожної дитини. Шкільна модель прямого
передавання дітям знань, умінь і навичок замінюється навчанням
дошкільнят самої можливості набуття знань (засобами навчання) та
використання їх у практиці мовленнєвого спілкування.
Програма залишається орієнтиром базисного рівня мовленнєвого
розвитку дитини на кожному віковому етапі. Вихователю надається право
вільно використовувати програмний матеріал із розвитку мовлення у межах
однієї програми чи з інших варіантних програм. Наприклад, у молодшій групі з
дітьми (5-6 осіб), які правильно вимовляють усі звуки (тобто діти
випереджають базисний рівень розвитку), вихователь зобов’язаний
працювати за програмою середньої (чи навіть старшої) групи або за іншою
тематичною (складнішою) програмою, яка отримала експертне оцінювання.
Отже, провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку
мовлення є різні види занять (ігри-заняття):
індивідуальні, на яких об’єднують дітей одного рівня мовленнєвого
розвитку (1-4 особи);
індивідуально-групові (4-8 осіб);
групові (до 15 осіб).
Якщо у групі за списком 25 і більше дітей, їх розподіляють на дві чи
більше підгруп. Навчання дітей рідної мови, мовленнєвого спілкування та
розвитку мовлення відбувається на комплексних і тематичних мовленнєвих
заняттях, на яких присутні до 15 дітей. Це групові заняття, які в усіх вікових
групах проводять один раз на тиждень. Комплекс (від лат. ‒ поєднання, 73
зв’язок) ‒ сукупність предметів чи явищ, що становлять одне ціле.
Комплексний ‒ з’єднаний з чимось, комплекс чогось
На комплексному мовленнєвому занятті об’єднують три цілком
самостійних і водночас мовленнєвих (і тільки мовленнєвих) завдання. Це
можуть бути, наприклад, словникова робота, діалог, граматика
(контекстове мовлення, звукова культура, побудова речень). Загальну тему
таких занять не визначають.
Комплексні заняття проводять один раз на тиждень упродовж
перших трьох тижнів кожного місяця. Тематичне заняття проводять на
четвертому тижні кожного місяця у молодшій, середній і старшій групах за
розділами «Словникова робота», «Виховання звукової культури мовлення» та
«Формування граматичної правильності мовлення». Зауважимо, що у
старшій групі можна також проводити тематичне заняття зі зв’язного
мовлення.
Комплексне заняття з розвитку мовлення складається з трьох цілком
самостійних частин: зв’язне мовлення (планується на кожному
комплексному занятті), словник (або граматика), звукова культура
мовлення (або словник). Зважаючи на рівень підготовки дітей, вихователь
може сам визначити, з якої частини розпочинати заняття ‒ зв’язного
мовлення, словника чи граматики. В окремих випадках доцільно починати
заняття з роботи над словником чи граматикою, а відтак переходити до
розділу зв’язного мовлення. Розділ звукової культури переважно є третьою
частиною заняття.
Повсякденне життя сприяє навчанню дитини пояснювального
описового мовлення. Ефективним прийомом у цьому разі є доручення
(пояснити товаришу нову дидактичну чи рухливу гру, трудовий процес, зміст
малюнка для «Календаря природи», розповісти про ігровий куточок та ін.).
Розвитку зв’язного мовлення сприяють також ігри-драматизації, настільний
і ляльковий театри, інсценування з іграшками, вечори розваг. На прогулянках,
під час спостережень треба якнайближче до конкретної ситуації
використовувати прислів’я, приказки, допомагаючи при цьому дітям
зрозуміти їх зміст. Потрібно всіляко заохочувати успіхи дитини, особливо
відзначаючи ті випадки, коли вона правильно вимовила складне слово чи
фразу. Це надає дитині впевненості у своїх силах, поглиблює контакт між
вихователем і нею. 74
МЕТОДИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РІДНОЇ МОВИ
Методи навчання ‒ це способи спільної діяльності вихователя і дітей,
спрямовані на розв’язання завдань розвитку мовлення. Щоб розібратися в
численних методах і прийомах навчання, правильно оцінити, з’ясувати їх
характер і сутність, використовують наукову класифікацію.
Класифікують методи навчання за такими ознаками:
за характером керівництва розумовою діяльністю учнів
(пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частковопошуковий, дослідницький);
за джерелом знань (наочні, словесні, практичні); за напрямом
діяльності (практичні, практико-теоретичні, теоретичні).
У дошкільній педагогіці методи навчання класифікуються здебільшого
за джерелом знань. Розгляньмо їх.
Наочні методи. Значне місце в роботі з розвитку мовлення дітей
відведено наочним методам:
спостереження,
екскурсії,
екскурсії-огляди,
розглядання предметів, картин і картинок,
перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач,
дидактичні ігри з наочністю.
Використання цих методів відповідає дидактичному принципу
наочності і наочно-дієвому та наочно-образному характеру мислення
дошкільників. Ефективність засвоєння дітьми знань, формування
повноцінних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання,
пам’ять, мислення і на цій основі розвиток мовлення великою мірою
залежать від того, наскільки широко в пізнавальну діяльність уведені різні
форми чуттєвого сприймання. Якщо об’єкти доступні безпосередньому
сприйманню дітей, вихователь використовує метод спостереження або його
різновиди: огляд приміщення, розглядання натуральних предметів, іграшок.
Якщо об’єкти недоступні для безпосереднього сприймання, педагог знайомить
з ними дітей опосередковано, розглядаючи картини, фотографії,
переглядаючи кінофільми, діафільми. Опосередковані наочні методи
застосовують і для повторного ознайомлення з об’єктами, закріплення
отриманих під час спостережень знань. Водночас виконуються завдання з
розвитку словника дітей, формування зв’язного мовлення.
Словесні методи. Значення цієї групи методів полягає в тому, що вони
дають можливість поєднувати розширення та закріплення знань дітей про
навколишній світ і формувати їхні мовленнєві вміння і навички. До словесних
методів належать:
читання,
розповідання художніх творів,
заучування віршів,
бесіди,
розповіді дітей, 75
переказ.
Завдяки словесним методам у дітей можна розвивати вміння
розуміти зміст мови, застосовувати знання без опертя на наочність. Уміння
успішно засвоювати нові знання, сприймаючи повідомлення без наочності,
забезпечує перехід дітей у процесі пізнання за межі безпосереднього
сприймання, що значно розширює можливості пізнання світу, а також
забезпечує перехід знань на вищий рівень узагальнення, їх систематизацію.
Живе спілкування дорослих і дітей, що характерне для словесних методів, має
виховне значення ‒ воно викликає почуття, формує певне ставлення до
змісту. Живе слово вихователя ‒ взірець для наслідування і засвоєння.
Практичні методи. Мета цих методів навчити дітей на практиці
використовувати отримані знання, допомогти набути й удосконалити
мовленнєві вміння і навички. До практичних методів належать:
словесні дидактичні вправи,
ігрові методи,
елементарні досліди й моделювання.
Вправи ‒ це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних
дій. За характером вони можуть бути:
імітаційні (просте повторення складного слова для його
запам’ятовування чи звука для оволодіння вимовою),
конструктивні (вправляння в оволодінні розумовою дією ‒ добір
узагальнювальних слів до групи прикметників чи іменників, добір
протилежного за значенням слова тощо);
творчі (використання засвоєних способів у нових умовах, наприклад,
самостійна постановка запитань у бесіді).
У дошкільному закладі практичні методи нерідко мають ігровий
характер. До них належать:
дидактичні ігри,
наочні ігри-заняття,
ігри-інсценівки.
Одним із компонентів ігрового методу є уявлювана ігрова ситуація (за
наявності сюжету, ролей, ігрових і операційних дій). 76
ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РІДНОЇ МОВИ
Прийом ‒ це елемент, складова частина методу. Кожен метод має
кілька прийомів. У методиці розвитку мовлення і в дошкільній педагогіці
прийоми класифікують залежно від місця в них наочності й емоційності. Вони
поділяються на:
словесні,
наочні
ігрові.
Найважливішими є словесні прийоми:
мовленнєвий зразок,
запитання,
пояснення,
вказівка,
оцінювання дитячого мовлення.
Мовленнєвий зразок - правильна, спеціально підготовлена мовленнєва
діяльність вихователя, яку повинні наслідувати діти.
Запитання ‒ словесне звертання, що вимагає відповіді, передбачає
використання наявних знань.
Пояснення широко використовуються у процесі спостережень,
розглядання картин, предметів, щоб допомогти дітям зрозуміти окремі
сторони, взаємозв’язки, причинові залежності предметів і явищ.
Пояснення дітям змісту і послідовності навчальних дій називаються
вказівками.
Оцінювання мовлення дітей є також важливим прийомом навчання. Це
розгорнуте мотивоване судження про засвоєння дитиною знань, якість
виконання завдань, мовленнєве вміння і навички.
Наочні прийоми ‒ показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії,
артикуляції звуків. Показ супроводжується словесними прийомами:
поясненням, вказівкою, запитанням.
У розвитку мовлення дошкільників велике значення мають ігрові
прийоми:
створення ігрової ситуації,
виконання ігрових дій,
звуконаслідування,
загадкова інтонація голосу,
використання жартів.
Ігрові прийоми можуть виступати елементи дидактичної гри, гриінсценізації. У практичній діяльності найчастіше використовується комплекс
прийомів. 77
УМОВИ УСПІШНОГО РОЗВИТКУ МОВИ ДІТЕЙ
Для успішного розвитку мовлення дітей дошкільного віку в дитячих
установах потрібно створити відповідні умови, а саме:
гігієнічні, що забезпечують охорону органів зору, слуху;
правильне мовлення навколишніх людей;
змістовність дитячого життя;
забезпечення мовленнєвої практики;
наявність посібників із розвитку мовлення.
Важливими умовами розвитку мовлення дітей є врегульована
діяльність центральної нервової системи, органів зору і слуху. У груповій
кімнаті не допускати великого шуму, який негативно впливає на органи слуху,
реагувати на скарги дітей, пояснювати батькам про необхідність оберігання
дитячого слуху.
Іншою важливою умовою розвитку мовлення дітей є правильне
мовлення людей, які їх оточують. Діти засвоюють мову, наслідуючи мову
дорослих. Зразком для наслідування має бути чисте, літературно правильне
мовлення. Мовлення вихователя, звернене до дітей, є педагогічним засобом
впливу на них, тому воно має відрізнятися від звичайного розмовного
побутового мовлення і відповідати таким вимогам: бути наближеним до
літературного стилю, неголосним, привітним, увічливим. Систематичне
вдосконалення мовлення є професійним обов’язком вихователя.
Необхідною умовою розвитку мовлення дітей є налагодження з перших
днів перебування їх у дитячій установі змістовного цікавого життя.
Правильно організовані спостереження за навколишнім світом, колективні
ігри, трудова діяльність пробуджують у дітей бажання поділитися своїми
думками, планами, радістю від пережитого з іншими людьми. Змістовне
життя сприяє розвитку в дітей позитивних емоцій, зближує дитячий
колектив, настроює на встановлення таких взаємин, за яких мовленнєве
спілкування стає органічною потребою. Однак розвиток мовлення на тлі
такого життя призводить до виховання негативних рис ‒ пустої
балакучості.
З цією умовою пов’язане забезпечення різноманітної мовленнєвої
різноманітної мовленнєвої практики дітей. Сприймання чужого мовлення,
яким би досконалим воно не було, ще не дає дитині можливості
користуватися мовою як засобом спілкування. Потрібне систематичне
мовленнєве вправляння дітей. Воно здійснюється як на заняттях через
спеціальні дидактичні вправи, так і в процесі повсякденного життя.
Характерною особливістю розвитку мовлення дітей є зв’язок слова з
образом. Безпосереднє сприймання предметів і явищ ‒ основа для свідомого
засвоєння слів. Тому в дошкільному закладі мають бути наочні посібники, що
допоможуть здійсненню завдань із розвитку мовлення дітей. Вони
поділяються на кілька груп:
перша група ‒ методичні посібники (друковані й рукописні). Методична
література, розроблені конспекти занять, проведення літературних ранків,
вікторин, записи дитячого мовлення повинні бути впорядковані за темами. 78
Так само оформляються й каталоги наявного методичного матеріалу,
картотеки журнальних статей. У куточку технічних засобів крім діафільмів,
кінофільмів, фонохрестоматії!, мають знаходитися впорядковані діатеки;
друга група ‒ наочні навчальні посібники для дітей: натуральні
(реальні предмети) і зображувальні (іграшки, картинки, фотографії,
платівки). Особливий різновид наочності - дидактичний матеріал для
навчання грамоти, настільні дидактичні ігри;
третя група ‒ дитяча художня література;
четверта група ‒ різні види театрів.
Ці умови не виникають самі собою, створення їх вимагає певних зусиль і
наполегливості; їх необхідно постійно підтримувати, щоб вони
перетворилися на міцні традиції дошкільного закладу. 79
ПОНЯТТЯ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ
Звукова культура мовлення ‒ складова загальної мовленнєвої культури
людини. Становлення звукової культури мовлення відбувається в період
раннього і дошкільного віку. Поняття «звукова культура мовлення»
здебільшого використовується у професійному обігу дошкільної
лінгводидактики.
Поняття «звукова культура мовлення» ‒ вельми складне і
багатоаспектне. Воно охоплює:
фонетичну правильність мовлення (сприймання і розрізнення фонем
на слух, артикуляцію звуків, звуковимову);
загальні мовленнєві навички (дикцію, темп і ритм мовлення, тембр,
силу голосу, наголос, дихання, орфоепічну правильність мовлення).
Фонетика ‒ розділ мовознавства, що вивчає звукову систему мови.
Фонема ‒ це найменша мовна одиниця, що потенційно пов’язана зі значенням.
Водночас фонетичний і фонологічний аспекти мовлення тісно пов’язані:
фонологічний спирається на фонетичний, користується його поняттями.
Фонетична характеристика ‒ це один із засобів виявлення функціональних
характеристик звукових одиниць.
Основним джерелом звуків мовлення є хвильові механічні коливання
голосових зв’язок, що перетворюються носовим і ротовим резонаторами у
надглоткових порожнинах.
За акустичними ознаками звуки поділяють на тони й шуми. Тони
виникають під час періодичних коливань голосових зв’язок, а шуми ‒ внаслідок
неперіодичних коливань.
Голосні ‒ це звуки, в основі яких лежить тон.
Приголосні ‒ звуки, в основі яких лежить шум.
З акустичного погляду звуки різняться за висотою, інтенсивністю і
тривалістю. Висота звука визначається частотою коливання голосових
зв’язок за одиницю часу. Чим менша кількість коливань, тим звук нижчий; чим
більша кількість коливань, тим звук вищий. Інтенсивність звука залежить
від амплітуди коливань голосових зв’язок: чим більша амплітуда, тим
інтенсивніший, тобто голосніший, звук. Довгота звука визначається його
протяжністю в часі, яка вимірюється тисячними частками секунди.
Артикуляція звуків ‒ це сукупність рухів і правильне положення мовних
органів, необхідних для утворення звука мови. Мовний акт, що забезпечує
артикуляцію звуків, здійснюється складною системою органів, в якій
розрізняють периферичну і центральну частини мовленнєвого апарату.
У фонетичній системі сучасної української літературної мови
функціонують 50 звуків (6 голосних і 44 приголосних); Щоб досконало
оволодіти рідною мовою, потрібно знати класифікацію звуків, особливості їх
вимови, артикуляцію кожного звука.
Фонетична правильність мовлення певною мірою залежить і від
дикції. Дикція ‒ це членороздільна вимова звуків, ступінь виразності вимови
звуків та їх сполучень, складів, слів за різних умов. слід пам’ятати, що чітка
дикція досягається автоматизованою координацією психофізіологічних 80
мовленнєвих центрів з органами мовлення, які забезпечують утворення
звуків. Вона відпрацьовується тільки шляхом розвитку моторики
мовленнєво-рухового апарату, правильної артикуляції та вимови звуків.
Орфоепічна правильність мовлення ‒ це сукупність правил зразкової
літературної вимови, унормованість національної мови, що забезпечує
зберігання одноманітності її звукового оформлення.
Літературна вимова ‒ це зразкова, нормалізована вимова освічених
людей, позбавлена будь-яких просторічних, діалектних, регіональних рис, що
вказують на належність до вузькообмеженої соціальної групи. У
мовознавстві визначають два види орфоепічних помилок: фонетичні та
фонологічні.
Оволодіння дошкільниками нормативним орфоепічним мовленням
здійснюється за допомогою вироблення відповідних мовленнєвих навичок. До
загальних мовленнєвих навичок належить мовленнєве дихання, що подає
повітря до голосових зв’язок і всього мовленнєвого апарату. Правильне
дихання забезпечує нормальне звукоутворення, створює умови для
підтримання відповідної гучності мовлення, пауз, засобів інтонаційної
виразності. Дихання ‒ це ритмічне подання повітря, насиченого киснем. Під
час видиху повітряний струмінь забезпечує роботу мовленнєвого апарату.
Мовлення потребує достатньо сильного повітряного струменя, тому
постановка дихання ‒ одна з умов правильного мовлення. Дихання може бути
також немовленнєвим. Воно відбувається ритмічно: вдих, видих, пауза.
Мовленнєве дихання ‒ це вміння відтворювати короткий вдих і довгий
ротовий видих, що забезпечує тривалу й звучну вимову звуків мовлення, а
також плавність і злиття вимови.
У творенні звуків важливу роль відіграє голос. Голос ‒ це сукупність
різноманітних за висотою, силою, тембром звуків, які вимовляє людина. У
процесі мовлення голосу властиві такі риси:
звучність,
сила,
висота,
темп,
тембр,
інтонація.
У дітей потрібно розвивати голос: виробляти вміння говорити тихо і
голосно, розмовляти низьким і більш високим голосом, а також середньої
сили, не напружуватись, уміти модулювати його, тобто підвищувати й
знижувати. Це водночас сприятиме і виразності дитячого мовлення.
Наступною складовою звукової культури мовлення є фонематичний
слух. У науковій літературі вживається термін «фонематичний слух» і
«фонематичне сприйняття (сприймання)». Під фонематичним слухом учені
розуміють здатність чути та виділяти кожний окремий звук серед інших
звуків слова, вміння аналізувати звукову форму слова за допомогою їх
внутрішнього промовляння, сприймання членороздільної вимови, здатність
розрізнювати й відтворювати усі звуки рідної мови співвідносно з
фонетичною системою мови. 81
Розвиток мовленнєвого слуху передбачає розвиток у дітей здатності
точно визначати думки й почуття того, хто говорить, з усіма їх відтінками
за допомогою таких елементів мови, як наголос (складовий і логічний), пауза
різної тривалості й характеру та різноманітних видів мовленнєвої інтонації.
Фонематичне сприйняття ‒ це виокремлення звуків мови та
встановлення звукової структури слова як одиниці. У процесі формування
фонематичного сприймання відбувається перебудова первісного
мовленнєвого слуху, оволодіння ним та використання з метою розв’язання
нових завдань. Фонематичне сприйняття ‒ це здатність сприймати на слух і
точно диференціювати усі звуки мови (фонеми), особливо подібні за
звучанням. Недостатній розвиток фонематичного сприйняття гальмує
процес звуковідтворення у дітей, звуки формуються із затримкою і часто
спотворені, навіть ті, що вимовляються дітьми правильно. Фонематичне
сприйняття ‒ це здатність визначати звуки в слові, їх послідовність і
кількість.
Виховання звукової культури мовлення залежить також від
інтонаційної виразності. Інтонація ‒ це сукупність фонетичних засобів
(компонентів): наголосу, мелодики, пауз, темпу і тембру. Інтонація ‒ «серце і
розум» розмовного мовлення. За допомогою інтонації ми можемо передати
сум, радість, співчуття, незадоволення, подив, гнів, завершена чи незавершена
думка. Інтонація навіть грубим словам може надати відтінку ласкавості, і
навпаки, ласкавим, лагідним фразам ‒ грубості. До засобів інтонаційної
виразності належать:
мелодійність мовлення (ніжність, співучість, м’якість),
темп,
ритм,
тембр (веселий, сумний, тривожний),
фразовий і логічний наголос (паузи між мовленнєвими відрізками,
підвищення або зниження голосу залежно від змісту вислову).
Передумови виховання звукової культури мовлення у дітей такі:
розвиток на різних етапах дитинства слухового й мовленнєворухового аналізаторів;
розвиток фонематичного слуху;
гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мовлення, носоглотки;
правильне мовлення оточуючих;
змістовність життя дітей у дошкільному навчальному закладі;
наявність дидактичного матеріалу, активна мовленнєва практика
дітей;
спільна робота дошкільного закладу і сім’ї у вихованні звукової
культури мовлення. 82
МЕТОДИ І ПРИЙОМИ ВИХОВАННЯ
ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ
Завдання і зміст роботи з виховання звукової культури мовлення
викладено у програмі виховання та навчання в дошкільному закладі. У
вихованні звукової культури мовлення використовують різноманітні
прийоми та методи навчання.
Методами виховання звукової культури мовлення є
дидактичні ігри,
вправи,
рухливі ігри,
розповіді зі звуконаслідуванням,
оповідання,
вірші,
чистомовки,
скоромовки,
забавлянки (утішки),
замовляння (заклички),
примовка,
лічилки,
мирилки,
розглядання картинок,
настільно-друковані ігри.
Серед прийомів навчання провідне місце посідають:
артикуляція звуків,
імітація правильної звуковимови,
зразок мовлення вихователя,
відображене та сумісне мовлення («Зроби так, як я», «Скажи так, як я»,
«Повтори за мною», «Давай скажемо разом»),
доручення,
ігрові прийоми.
Основними методами виховання звукової культури мовлення є
дидактичні ігри та вправи, в процесі яких удосконалюються всі компоненти
звукової культури мовлення. 83
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ЗВУКОВОМУ АНАЛІЗІ СЛІВ
Дослідження психологів і педагогів аргументовано довели, що п’ятий і
шостий роки життя є періодом найвищої мовної обдарованості, зокрема
особливої сприйнятливості до звукової діяльності мови. Тому знайомити
дошкільників із звуковою системою рідної мови необхідно з молодшого і
середнього віку. Сенсорною основою цієї діяльності є добре розвинене
«фонематичне сприймання».
Фонематичне сприймання ‒ це здатність сприймати на слух,
пізнавати, точно диференціювати та відтворювати всі звуки,
встановлювати наявність та послідовність звуків у словах.
Підготовча робота до оволодіння звуковим аналізом слова
проводиться на четвертому-п’ятому році життя. На четвертому році
життя навчання спрямовано на розвиток мовного слуху (вміння чути,
впізнавати, розрізняти і розуміти слова і речення, розрізняти і впізнавати
звуки мови), на практичне ознайомлення з термінами «слово», «звук».
На початку навчального року вихователь перевіряє стан вимови та
слух дітей, використовуючи дидактичні ігри та вправи: «Де подзвонили?»,
«Хто покликав?», «Відгадай, що я сказала», «Доручення» та ін. Протягом
першого і другого кварталів робота вихователя спрямована на загальний
розвиток мовного слуху і слухової уваги. В іграх «Чарівна торбинка»,
«Відшукай картинку», «Назви предмет» та в інших діти вчаться
співставляти слово і предмет (стілець ‒ табуретка ‒ крісло), розрізняти
мовні і немовні звуки («Відгадай, що я роблю», «На чому грає Петрушка», «Хто
покликай ведмедика»). Складнішими для дітей є відтворення слів, речень
(«Відгадай, що я сказала», «Скажи, як я», «Повтори» та в ін. Слова
підбираються таким чином, щоб в їх звуковому оформленні були ускладнення:
спочатку різні, потім схожі за звучанням. Промовляють слова з поступовим
зниженням голосу (голосно ‒ тихо), спочатку на основі зорового і слухового
сприймання, а потім ‒ тільки слухового.
Зі звуками мови дітей ознайомлюють у третьому кварталі в такій
послідовності: демонстрація ізольованих звуків на основі зв’язку з
конкретним образом (а-а-а ‒ пісенька Оленки), розрізнення ізольованих звуків
(Яку пісеньку співала Оленка?), впізнавання знайомих звуків (голосних і
приголосних) у слові.
Діти п’ятого року життя виявляють більший інтерес до звуків і
звукових слів. Це дозволяє формувати такі уявлення: слова звучать, звучать і
промовляються по-різному, тому що мають різні звуки. Дітей вчать
частковому звуковому аналізу (визначити перший звук у слові) і розрізняти
на слух тверді і м’які приголосні звуки. Ці завдання здійснюються в основному
на заняттях з виховання звукової культури мови. Знайомити дітей п’ятого
року життя із звуковою дійсністю мови необхідно на основі легких і
доступних їм віршованих творів. Спочатку діти засвоюють зміст вірша,
потім їхню увагу переключають на звукову сторону мови. (Який звук
найчастіше чується в цьому вірші?). Необхідно враховувати артикуляційні 84
особливості звуків, труднощі виділення їх з мови. Найлегшими для виділення є
сонорні, свистячі, шиплячі. З них і варто починати роботу.
Основним прийомом є інтонаційне виділення звуків. Інтонування ‒
спеціальний спосіб обстеження звукової будови слова.
У середній групі діти також вчаться розрізняти на слух тверді і м’які
приголосні звуки. В основу методики навчання дошкільників диференціювати
тверді і м’які приголосні звуки покладено принцип співставлений опозиційних
за твердістю і м’якістю пар. Терміни «твердий», «м’який» звук не вводяться.
У старшій групі можливості дітей по оволодінню вмінням проводити
звуковий аналіз слів, значно зростають. У зв’язку з цим збільшуються і вимоги
до них. Діти повинні навчитися встановлювати послідовність всіх «звуків у
словах», давати характеристику звуків (голосний, твердий, м’який
приголосний). Звуковий аналіз є своєрідною основою ознайомлення зі складом,
реченням, наголосом.
Робота по навчанню звукового аналізу слів має чітку послідовність:
розглядання картинки і називання її;
повільне промовляння слова-назви вихователем з інтонаційним
виділенням кожного звука;
аналогічна вимова слова дітьми;
фіксація уваги на тому, що слово складається зі звуків;
розглядання схеми звукового аналізу слова;
позначення звуків фішками (спочатку вихователь виконує це на дошці,
діти ‒ у себе на столах).
Починаючи приблизно з третього заняття можна пропонувати дітям
завдання на співставлення звукового складу проаналізованих слів
(знаходження однакових і різних звуків), вимову звука відповідно з його
порядковим номером у слові («промов третій звук»), пригадування слів, що
починаються з другого (третього) звука даного слова. Важливо показати
дітям, що всі звуки в словах розташовані і промовляються в певній
послідовності, якщо її змінити, то зміниться або зникне значення слова (рис ‒
сир). Діти повинні зрозуміти і словорозрізнювальну функцію звуків (син ‒ сон,
сніп ‒ сніг).
Діти шостого року життя не лише на слух відтворюють той чи інший
звук, а й вчаться давати його характеристику за суттєвою ознакою
(наприклад: «Звуки, при вимові яких повітря проходить вільно, йому нічого не
заважає (ні губи, ні зуби, ні язик), називаються голосними звуками»). Вся
робота по звуковому аналізу слів повинна проводитись на фоні злитої їх
вимови.
У старшій групі діти засвоюють елементарні відомості про речення:
наша мова складається з речень, речення ‒ зі слів, а в реченні може бути різна
кількість слів. Словом ми називаємо, слово має значення, смисл, а в реченні
щось повідомляємо. Слова в реченні промовляють послідовно, одне за одним.
Робота над реченням, як і над звуковим аналізом слів, проводиться протягом
усього навчання, на кожному занятті з грамоти і на окремих заняттях з
розвитку мови. При ознайомленні з реченням використовують різноманітні
прийоми навчання: 85
промовляння речення дітьми,
послідовне називання слів у реченні,
підрахунок кількості слів у реченні,
визначення місця кожного слова в реченні,
називання кожного слова окремо,
плескання в долоні по мірі промовляння слів,
удари м’ячем об підлогу (по кількості слів у реченні),
викладання лічильного матеріалу (по кількості слів у реченні),
«живі сценки» (одна дитина виконує дію, інша складає про неї речення),
самостійне складання речень з певною кількістю слів,
викладання речень із картонних смужок, що позначають слова,
графічне зображення структури речення на дошці, на аркуші паперу.
Формування уявлень про склад тісно пов’язане з навчанням таким
умінням, як вимова слів по складах, визначення кількості складів і місця їх у
слові, пригадування коротких (з одного-двох) і довгих (із трьох і більше
складів) слів, впізнавання на слух і промовляння наголошеного складу в слові,
визначення його місця, графічне зображення складової структури слова
крейдою на дошці і олівцем на аркуші паперу ‒ у вигляді пунктирної лінії,
активне вживання термінів «склад», «наголошений склад». При ознайомленні
дітей із складами застосовують різноманітні прийоми: так,
діти слухають, як вихователь промовляє слово по складах, потім
разом з вихователем промовляють слово по частинах (складах),
підраховують при цьому кількість дотиків підборіддя до руки,
диригують (скільки змахів рукою, стільки складів),
загинають пальці,
ударяють м’ячем об підлогу.
Потім вводиться графічне зображення складової структури слова ‒
короткими лініями або прямокутниками. До кінця навчального року діти
повинні вміти не лише практичним шляхом поділити слово на склади, а й
визначити їх за кількістю голосних звуків у слові. Після оволодіння навичками
поділу слів на склади завдання ускладнюють. Дітям пропонують назвати
слова з двох, трьох складів, змінити слово так, щоб в ньому стало три, два
склади, вибрати з речення слова, які складаються з двох (трьох, одного)
складів
Після багаторазових вправ у складовому аналізі різноманітних слів
вихователь знайомить дітей з наголошеним складом. Він пояснює, що склади
в словах промовляються неоднаково, один з них більше виділяється голосом,
промовляються голосніше і називається наголошеним. 86
РОЗВИТОК СЛОВНИКА ДІТЕЙ
Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника
є словникова робота. Формування дитячого словника ‒ це тривалий, складний
процес кількісного накопичення слів, засвоєння соціально закріплених значень
та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під
час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та
граматичне значення, а й вчаться складати словосполучення, речення, а
потім і зв’язний текст.
Кількісно словник дошкільника змінюється швидкими темпами.
Дошкільне дитинство ‒ єдиний період у житті людини, що характеризується
такими змінами щодо лексичного складу.
У сучасній дошкільній лінгводидактиці виокремлюють три основні
завдання розвитку лексики:
збагачення кількісного складу лексики новими, раніше не відомими
словами, а також збільшення словникового запасу за рахунок засвоєння
дітьми нових значень багатозначних слів, що вже наявні в їхньому лексичному
запасі;
якісне засвоєння лексики, що виявляється в поглибленому розумінні
значення й смислових відтінків слів і словосполучень, подальшому оволодінні
узагальненням, яке в них виражене. Особливої актуальності у зв’язку з цим
набуває завдання уточнення значення слів на основі протиставлення
антонімів і зіставлення слів, близьких за змістом, тобто розвиток гнучкості
словника, вміння доречно користуватися загальновживаною лексикою у
мовленнєвій практиці;
активізація словника ‒ застосування дітьми лексичних засобів у різних
мовленнєвих ситуаціях. Лінгвісти поділяють засвоєні дитиною слова на дві
категорії ‒ пасивну (слова, які вона розуміє, пов’язує з конкретними уявами,
але сама ними не користується) і активну (слова, які дитина не тільки
розуміє, а й доречно, свідомо використовує у своєму мовленні) словник. Нові
слова у мовленні дітей активізуються за умови уточнення значення та
закріплення способів їх відтворення на практиці.
Зазначені завдання словникової роботи можна справедливо визначити
як триєдину мету розвитку словника дитини, оскільки процеси збагаченняуточнення-активізації словникових одиниць відбуваються постійно.
Науковці наголошують, що діти насамперед засвоюють побутову
лексику: назви частин обличчя, тіла; назви іграшок, посуду, меблів, їжі.
Поступово словник дитини збагачується у зв’язку з ускладненням процесу
пізнавальної діяльності природознавчою, суспільною, емоційно-оцінною
лексикою, словами, що позначають час, простір, кількість, величину. У
граматичному відношенні це ‒ іменники, дієслова, прикметники, прислівники,
числівники, займенники. 3 обов’язкового лексичного запасу дитини
дошкільного віку можна виокремити такі основні групи:
слова, що позначають конкретні поняття ‒ назви дій, предметів,
ознак, якостей; 87
слова, що позначають абстрактні, видові, родові, узагальню вальні
поняття. Засвоєння цієї групи слів можливе лише на основі формування знань
понятійного характеру, тобто засвоєння слів першої групи;
значення багатозначних слів, антонімів, синонімів, смислових відтінків
слів і словосполучень;
образні слова та слова з переносним значенням.
Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного
пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній
діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення
дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета ‒ вести у
мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і
якостей. 88
ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ БУДОВИ МОВИ
Теоретичною основою формування у дітей дошкільного віку
граматичної будови мови є наукова граматика, яка має свої граматичні
категорії, граматичні одиниці й граматичні форми. Граматика як наука про
будову мови складається з двох розділів: морфології і синтаксису. Морфологія
вивчає граматичні властивості слова, зміну його форм і пов’язаних із ним
граматичних значень, а також частини мови. Синтаксис досліджує засоби і
правила побудови речень і словосполучень.
Словотвір вивчає будову і творення нових слів. Основними одиницями
граматики є морфеми (мінімальні одиниці мови), слова (у морфології) і
конструкції або речення (у синтаксисі). Слова мають граматичне і лексичне
значення.
Оволодіти граматичною будовою мови означає навчитись
утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього і
минулого часу, відмінювати слова за відмінками та особами, вживати слова
із суфіксами і без них, правильно вживати рід іменників, самостійно
утворювати граматичні форми за аналогією, складносурядні та
складнопідрядні речення, тобто засвоїти морфологічну і синтаксичну
системи рідної мови.
Засвоєння граматичної будови мови для дитини ‒ складний шлях, на
якому не обходиться без помилок. Діти плутають суфікси, префікси однієї
частини мови з іншою. Для кращого засвоєння граматичної правильності
необхідно виробити звичку правильно говорити. К.Ушинський писав:
«Граматична правильність мовлення усного й писемного є не тільки знання, а
й звичка, ‒ досить складна і різноманітна система дрібних навичок
висловлювати свої думки правильно як у мовленні, так і на письмі. Для
грамотності недостатньо, щоб людина знала граматичні правила, але
потрібно, щоб вона звикла миттєво застосовувати їх. Звички, особливо дрібні
й складні, набуваються успішно і засвоюються глибоко тільки в період
ранньої молодості». Отже, звичку правильно розмовляти потрібно
виховувати, а для цього педагог має знати, яких помилок припускаються
діти, і своєчасно їх виправляти.
Всі граматичні помилки можна поділити на словотворні, морфологічні
і синтаксичні. До помилок словотворення належать: помилки, пов’язані з
порушенням словотворчої структури літературної мови та штучно
утворені слова.
Формування граматично правильного мовлення у дітей передбачає
такі напрями:
1. Перевірка граматичної правильності дитячого мовлення і
запобігання помилкам. Щоб правильно обрати напрям роботи з формування
граматичної правильності мовлення, вихователь має знати, які саме
помилки характерні для дітей конкретної групи, як часто вони
трапляються. З цією метою в кожній віковій групі дошкільного закладу
проводиться індивідуальна перевірка мовлення дітей двічі на рік: восени 89
(вересень-жовтень) і навесні (травень-червень). Перевіряють такі сторони
граматичної будови мови:
особливості побудови речень: з’ясовують, які речення переважають
(прості, поширені, непоширені, складносурядні, складнопідрядні), порядок слів
у реченні; особливості вживання сполучників і сполучних слів;
відмінювання іменників за відмінками (помилки в іменниках жіночого
роду в орудному відмінку: їла ложком) або відмінювання невідмінюваних слів
на зразок: кофе, радіо);
вживання роду і числа іменників та їх узгодження з іншими частинами
мови;
помилки, що допущені дітьми у використанні дієслівних форм
(відмінювання за особами, чергування в основі слова);
узгодження числівників з іменниками;
вживання прийменників у реченні; помилки, допущені дітьми у
використанні інших частин мови.
Вихователю обов’язково потрібно перевіряти граматичні помилки,
Для перевірки дитячого мовлення потрібно мати спеціальний
матеріал, дібрати найвдаліші прийоми, які б дали можливість виявляти
особливості граматичної будови мови дітей. А саме:
Сюжетні картинки. Розповідь за такими картинками дає змогу
простежити побудову речень. Картинки слід добирати так, щоб дитина
могла скласти речення різної складності.
Читання невеликих оповідань та бесіда за їх змістом. Вихователь
читає оповідання і звертається до дітей з двома-трьома запитаннями.
Дидактичні ігри з картинками й іграшками. На зразок «Чого не стало»,
які дають можливість перевірити вміння дітей відмінювати іменники, гра
«Що змінилось?» (на вживання прийменників). Спеціально підібрані
дидактичні вправи на ті частини мови, що потребують перевірки.
Наприклад, запропонувати дітям скласти речення зі словами вухо, радіо,
піаніно та ін.
Діагностичні завдання. На з’ясування здатності дитини розрізняти
граматичні форми однини й множини іменників, особливості вживання
дітьми дієслів в умовному і наказовому способі дії; перевірки вміння
створювати слова за допомогою суфіксів та ін.
Індивідуально мовлення перевіряється в ранкові години, після денного
сну і на прогулянці. Маючи загальну картину граматичних помилок,
вихователь може спланувати подальшу роботу щодо їх запобігання й
виправлення. Якщо частина дітей вимовляє неправильно якесь слово, то
можна сподіватись (завдяки схильності дошкільнят до наслідування), що ця
помилка може з’явитись і в інших дітей. У зв’язку з цим вихователь планує
роботу, яка спрямована на запобігання можливим помилкам: дидактичні ігри,
вправи, розповідання за картинками.
2. Наслідування мовленнєвому зразку педагога, мовлення якого
відповідає всім нормативним вимогам. Дитина народжується, живе і
розвивається в суспільстві. Для неї це не тільки вузьке коло предметів і явищ
природи, а й люди, речі, суспільні відносини, культура, мова, наука тощо. 90
Спочатку дитина не розмовляє, але чує мовлення дорослих, звернене до неї,
потім приходить час, коли дитина сама включається в активне мовленнєве
спілкування. Середовище, відіграє важливу роль у розвитку мовлення
маленької дитини, воно дає чи не дає дитині можливість багато говорити і
постійно чути мовлення дорослих, воно прискорює або гальмує розвиток
мовлення. Отже, від мовного середовища, в якому знаходиться дитина,
залежить її власне мовлення.
Правильність граматичної будови мови у дітей раннього віку
залежить від правильності побудови мовлення навколишніх людей. Трирічний
малюк правильно вживає відмінки, особи, дієслівні форми, засвоюючи їх у
мовних сполученнях, які він сприймає від тих, хто його оточує. Тому для
правильного розвитку дитячого мовлення важливо, щоб діти на другому і
третьому році життя чули правильне мовлення з досить багатим
словниковим складом.
3. Використання ефективних методів і прийомів формування
граматичної правильності мовлення дітей як на заняттях, так і в
повсякденному житті. 91
МЕТОДИ І ПРИЙОМИ
ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ ПРАВИЛЬНОСТІ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ
Для формування граматичної правильності мовлення
використовують такі методи:
дидактичні ігри і вправи,
розповіді з використанням слів, в яких діти допускають помилку,
картинки,
переказування художніх оповідань,
читання віршів,
складання дітьми розповідей.
Найефективнішим методом формування граматичної правильності
мовлення є дидактичні ігри. Це ігри, спрямовані:
на формування вміння дітей відмінювати іменники множини в
родовому («Чого не стало?», «Чого більше?») та називному відмінках («Що
змінилось?», «Назви предмети», «Опиши картинку», «Пошта»);
на відмінювання іменників однини і множини у знахідному відмінку
(«Що я бачив?», «Розкажи про картинку»);
на вживання роду іменників («Плутанина», «Одягни ляльку»,
«Крамниця іграшок»);
на вживання невідмінюваних іменників («На гостини», «Що я чув по
радіо?»);
на вживання дієслів за особами і дієслівних форм з чергуванням
приголосних в основі («Що ми робимо?», «Що написано в листі?»);
на узгодження числівників з іменниками («Що змінилось?», «Порахуй,
скільки?»);
на відмінювання іменників, що вживаються тільки в однині або
множині («Кому що потрібно?», «Про що ми задумали?»);
на виправлення граматичних помилок («Так чи не так?», «Виправ,
Петрушку», «На уроці рідної мови».
Широко використовуються дидактичні вправи, які доступні дітям
старшого дошкільного віку. Дидактичні вправи високо оцінював К.Ушинський.
У його книзі «Рідне слово» зібрано чимало корисних вправ для розвитку
мовлення дітей. Добираючи дидактичні вправи для дітей, К.Ушинський
водночас вимагав від педагога правильної методики їх проведення,
правильного добору запитань, оскільки кожна дидактична вправа
складається із запитання та відповіді.
Вправи на словотворення. Головна мета ‒ формування інтересу до
слова, розвиток критичного ставлення до мовлення, пошук серед різних
варіантів слів граматично правильного.. Це такі вправи:
утворення іменників за допомогою суфіксів (Оля плаває. Як про неї
можна сказати? Хто вона? ‒ плавчиха);
утворення порівняльних ступенів прикметників (Навесні тепло, а
влітку... ‒ тепліше);
утворення прикметників з двох слів (Сірі очі. Як сказати одним словом?
‒ сіроокий); 92
утворення дієприкметників (Розбили тарілку. Як про неї сказати? ‒
розбита тарілка);
утворення іменників від дієслів (будувати ‒ будівельник);
утворення споріднених слів (Які слова можна утворити від слова ліс? ‒
лісний, лісник, лісовик, лісовичок).
Вправи на словозміну. Це вправи на:
відмінювання дієслівних форм (Ми ходимо. А як ти скажеш про себе? ‒ Я
ходжу);
узгодження числівників і прикметників з іменниками (Молоко яке? ‒
біле, смачне, тепле, парне, холодне, кисле, солодке);
відмінювання іменників (Качка кличе кого? ‒ каченят);
відмінювання займенників (У мене лялька. Як сказати, що має Оксана? ‒
у неї лялька);
вживання часу дієслів (Що я (ти, він, вони, ми) роблю?);
Дидактичні вправи з картинками. Наприклад, «Знайди маму», «Чиї
дітки?», «Чий хвіст?», «У кого хвіст?», «Де що лежить?», «З ким розмовляє
хлопчик?», а також вправи на вживання невідмінюваних іменників (пюре,
піаніно, радіо).
Дидактичні вправи на вдосконалення синтаксичної сторони мовлення.
Після розгляду картинки дитиною вихователь ставить запитання.
Вправи на виправлення граматичних помилок. «Новенька дівчинка
Оленка зайшла в групу, побачила іграшки і сказала: «Ой, скільки тут ляльків,
машинів, іграшків!» У яких словах Оленка зробила помилки? Як правильно
сказати?»
Заняття з формування граматичної правильності мовлення. У
дошкільних навчальних закладах формування граматичної правильності
мовлення відбувається на комплексних і тематичних заняттях. Комплексні
заняття проводять двічі на місяць, тематичні ‒ один раз на квартал.
Комплексне заняття складається з трьох частин, однією з яких є
формування граматичної правильності мовлення. На заняттях реалізується
матеріал відповідно до програми виховання дітей. На комплексних заняттях
використовують здебільшого дидактичні вправи та ігри. 93
РОЗВИТОК ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ
Завдання розвитку зв’язного мовлення посідає головне місце в
загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному навчальному
закладі. Навчання зв’язного мовлення є водночас і метою, і засобом
практичного опанування мовою. Зв’язне мовлення має надзвичайне значення
для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає
на формування таких її важливих особистісних якостей, як
комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність,
компетентність. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина
навчається чітко та ясно мислити, встановлювати контакт з тими, хто її
оточує, ініціювати власні ідеї, брати участь у різних видах дитячої
творчості.
Результатом, продуктом зв’язного мовлення є текст ‒ словесно
виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому
властива завершеність, структурна цілісність, цілеспрямованість та
прагматична настанова.
Зв’язне мовлення виконує низку важливих функцій, головною з яких є
комунікативна, що реалізується у двох основних формах ‒ діалозі та
монолозі. Кожна з цих форм має свої специфічні особливості, які зумовлюють
зміст і характер методики їх формування.
Діалог ‒ форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються
репліками-висловлюваннями. Діалогом називають також слухання та
промовляння здебільшого невеликих, неповних, еліптичних речень простої
будови, якими обмінюються співрозмовники. Він відбувається у певній
ситуації та супроводжується активною й виразною інтонацією, мімікою,
жестами.
Монолог ‒ мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання його
іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку
слухачів. Орієнтація на слухача вимагає зрозумілості та змістовності
мовлення, адже інформація, яку бажає висловити мовець, невідома іншим.
Навчання діалогічного мовлення. Одним із методів формування
діалогічного мовлення у повсякденному житті й водночас універсальною
формою мовленнєвого спілкування є розмова вихователя з дітьми.
Вихователь упродовж дня постійно спілкується з дітьми, організовує з ними
розмову з будь-якого приводу. Для виникнення розмови необхідна довірлива,
спокійна атмосфера у групі, повага з боку дорослих до особистості дитини, її
інтересів, нахилів, настрою. Розмова повинна відбуватись у невимушеній,
вільній, партнерській формі обміну репліками, запитаннями, поясненнями,
вказівками, оцінками тощо. Тематика, тривалість, зміст розмови
визначаються ситуацією, педагогічними завданнями, бажанням дітей чи
дорослих. Розмови можуть бути колективними та індивідуальними. Якщо в
молодшому віці коло розмов обмежується тим, що безпосередньо оточує
дітей ‒ іграшки, сім’я, вулиця, стосунки з товаришами, то з віком тематика
розмов поступово розширюється за рахунок нових знань, досвіду, якого діти 94
набувають за допомогою різноманітних інформаційних засобів. У старшому
дошкульному віці тематика розмов яскраво висвітлює інтереси та запити
дітей: спорт, мультфільми, життя тварин, казкові сюжети тощо.
Упродовж дня виникає потреба у розмовах не лише між педагогом і
дітьми, а й між самими дітьми. Під час спільної діяльності виникає потреба в
поясненні, обговоренні, узгодженні, оцінці дій, висловлюванні власного
ставлення. Незалежно від змісту діяльності виникає контакт між дітьми,
вони обмінюються думками, задумами, домовляються про послідовність дій,
узгоджують свої дії з іншими учасниками, сперечаються, наполягають,
прагнуть переконати, підкоряються та ін. Завдання дорослого ‒ всебічно
стимулювати, схвалювати, підтримувати ініціативу, активність дитини у
спілкуванні, переконливо доводити залежність її успіху в спільній діяльності
від уміння домовлятися, переконувати, від володіння діалогічними вміннями.
Величезний потенціал щодо спілкування, розвитку діалогічного
мовлення містить гра. Під час гри діти перебувають, по-перше, в ігрових
стосунках, по-друге, в реальних, які передбачають, крім того, й діалогічне
спілкування. Науковці і вихователі зазначають, що останнім часом із різних
психологічних, педагогічних та соціальних причин діти нерідко замінюють
ігрові стосунки простим маніпулюванням іграшками, яке не потребує
змістовного спілкування. Отже, завдання педагога ‒ допомогти дітям
установити ігрову взаємодію, наповнити її цікавим змістом для дітей,
спонукати до обміну репліками, тобто до діалогу.
Ефективним засобом формування діалогічного мовлення, засвоєння
правил мовленнєвого етикету є прийом словесних доручень. Доручення
можуть спонукати дитину до спілкування з однолітками й дорослими.
Головне ‒ допомогти дитині усвідомити спосіб мовленнєвої дії, тобто
привчити дітей виражати словами свої дії. Для цього вихователю потрібно
дати зразок виконання доручення: «Марійко, підійди, будь ласка, до Світлани
Миколаївни і попроси її винести кошик з іграшками на вулицю. До неї
звернешся так: «Світлано Миколаївно, винесіть, будь ласка, кошик з
іграшками на вулицю». Можна замість зразка запропонувати дитині
проговорити з вихователем очікувані мовленнєві дії: «Коли ти підійдеш до неї,
як ти скажеш? Якщо вона відповість тобі, що... Що ти тоді скажеш?».
Поступово потреба у зразку відпадає, і дитина самостійно обирає потрібну
для виконання доручення мовленнєву форму. Не менш значущим моментом у
застосуванні цього прийому є так зване звітування дитини про виконання
доручення. Вихователь, демонструючи щиру зацікавленість, пропонує
розповісти, як усе відбувалося, в особах відтворити діалог: «Марійко, розкажи,
як ти поговорила зі Світланою Миколаївною. Коли ти підійшла, що вона
робила? Що ти їй сказала? А вона як відповіла? От бачиш, як важливо ввічливо
попросити. Ти молодець! Дякую».
Розвиткові діалогічного мовлення сприяє також прийом створення
спеціальних мовленнєвих ситуацій. Вони спрямовані на розвиток уміння
домовлятися, запитувати співрозмовника, дотримуватися правил
мовленнєвого етикету, виказувати співчуття, доводити свою позицію. Для
застосування цього прийому можна використовувати наочність, наприклад 95
спеціально дібрані сюжетні картини або серію картин. Дитині пропонують
програти віртуальний діалог між персонажами, зображеними на картині.
Інший варіант ‒ відтворення реальної ситуації, в якій дитині
запропоновано зайняти певну позицію. Спочатку педагог із вихованцями
обговорюють сюжет, наприклад: черговий у бюро знахідок веде телефонну
розмову з людиною, яка загубила якусь річ; директор школи приймає до школи
учня, розпитує його та батьків; черговий поліцейський розмовляє з дитиною,
яка загубилася на базарі; діти знайомляться з новенькою дівчинкою, яка
прийшла до дитячого садка; господиня по телефону запрошує до себе на
гостини тощо. Потім педагог допомагає малюку створити образ: наприклад,
вдягти головний убор поліцейського або краватку директора школи, фартух
господині; підготувати необхідні атрибути: телефон для зв’язку, журнал для
запису, рупор для об’яви. Під час розігрування мовленнєвої ситуації, якщо
дитина не може самостійно Вихователь розподіляє ролі матері, доньки та
чергового у бюро між трьома дітьми; вводить дітей у ситуацію ‒ донька
забула ляльку на лавці в парку. Мати телефонує в бюро. Черговий уточнює
прикмети іграшки. Потім пропонує дітям розіграти діалоги мати ‒ донька,
мати ‒ черговий. 96
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ
У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу ‒
самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим,
що в першому випадку дитина самостійно добирає зміст і форму свого
висловлювання, а в другому - матеріалом для висловлювання-відтворення є
літературно-художній текст.
Переказ ‒ це відтворення своїми словами літературного зразка.
Переказуючи, дитина запам’ятовує та використовує емоційні, образні слова
та словосполучення з тексту, мовленнєві форми (граматичні конструкції,
міжфразові зв’язки).
Розповідь ‒ самостійно розгорнутий дитиною виклад певного змісту в
будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з
переказом вид зв’язного мовлення, оскільки його зміст дитина складає
самостійно.
Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їх ознаки,
якості, властивості, дії. Усі речення описової розповіді мають якомога
повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання, яким є предмет.
Повідомлення ‒ функціональний тип мовлення, що характеризується
послідовним викладом подій з погляду оповідача, наголошуванням на часі їх
здійснення.
Міркування ‒ найскладніший тип зв’язного висловлювання, який
характеризується встановленням логічних зв’язків між судженнями, що
входять до його складу. У міркуванні доводяться будь-які твердження,
зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються
висновки. Воно складається з тез, доведень та висновку.
Переказ ‒ свідоме відтворення літературного тексту в усному
мовленні.
Навчання монологічного мовлення відбувається переважно на
мовленнєвих заняттях, метою яких є навчання різних типів розповіді:
розповідь на основі сприймання наочності,
розповідь по пам’яті,
творчої розповіді на основі уяви,
розповідь за картинами,
розповідь з власного досвіду,
розповідь з колективного досвіду. 97
МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ЧИТАННЯ
Читання є складною аналітико-синтетичною діяльністю. За
визначенням Д.Б.Ельконіна, читання є відтворенням звукової форми слова на
основі його графічного позначення. Навичками читання в межах всього
алфавіту діти оволодівають на сьомому році життя. Основою для
оволодіння цією діяльністю є добре розвинений фонематичний слух та знання
про окремі мовні одиниці, одержані дітьми в попередніх групах. Уся робота з
навчання грамоти будується з участю процесів аналізу і синтезу. Аналітична
діяльність дітей полягав у виділенні ними речень із зв’язного мовлення, поділу
речення на слова, слів ‒ на склади, виділення зі складу певного звука,
позначення його буквою, ознайомлення з великою та малою літерами.
Синтетична діяльність полягає в складанні складів і слів з букв
розрізаної азбуки, читання складів і слів, потім і речень у книзі, таблицях, з
дошки.
Безумовно, аналіз і синтез не виступають тут у чистому вигляді. В
кожному прийомі, який відноситься до аналізу, є елемент синтезу, і навпаки.
Тому поділ цей досить умовний. Проте в кожному випадку аналіз чи синтез
переважають. Вся робота проводиться на фоні звукового аналізу мови.
Звуковий аналітико-синтетичний метод визначає структуру занять.
У першій частині заняття переважає аналітична діяльність, у другій ‒
синтетична. Наприклад, структура заняття по вивченню букви ч:
поставити наголос в надрукованих на картках словах,
розглядання картинки, складання речень зі словом «читати»,
поділ слова «читати» на склади, визначення наголошеного складу,
звуковий аналіз слова,
виділення звука (ч), пояснення його звукового значення: завжди
твердий приголосний звук в українській мові,
позначення звука буквою, запам’ятання її назви,
відшукування і виставлення нової букви в індивідуальних касах,
усні вправи із звукового синтезу (утворення складів, слів з даним
звуком),
читання складів, слів, речень з нововивченою буквою,
дидактична гра на закріплення попереднього матеріалу «Ланцюжок
слів»: від слова «дім» утворити інші слова, замінивши, додавши одну букву.
Найважливішим моментом при навчанні читання є оволодіння
вмінням читати злито. Поле зору дитини, яка починає оволодівати
грамотою, обмежене однією літерою. В основі ж механізму читання лежить
уміння бачити дві літери і залежно від наступної вимовляти попередню.
У зв’язку з цим діти спочатку вивчають букви на позначення голосних
звуків: а, о, у, и, і е. Уже на цьому етапі вихователь ставить дітей у ситуацію
читання («Прочитай, яку пісеньку співає мама своїй дитині ‒ а-а-а»). Але
справжнє навчання прийомам читання починається тоді, коли діти
вивчають першу букву на позначення приголосного звука.
Вихователь використовує різні прийоми для формування навичок
злитого читання. На етапі звукового аналізу діти повинні засвоїти вміння 98
сприймати звуки в слові в тому порядку, в якому вони звучать в живому слові,
вміти встановлювати послідовність звуків у словах різної структури. Дітей
треба вчити сприймати узагальнене значення кожного із звуків: вони
вчаться, наприклад, сприймати всі варіанти твердого приголосного [м] ‒ ма,
мо, ми, му; м’якого приголосного [м’] ‒ мя, мю, мі до вивчення відповідної букви.
Тому буква «ем» зразу ж виступає в їх свідомості узагальнено як знак
для всіх варіантів звучання твердих і м’яких приголосних, позначених цією
буквою.
При ознайомленні з буквою на позначення приголосного звука дітям
пропонують для звукового аналізу слова, в яких цей звук зустрічається в
твердій і м’якій позиції (сок, сік). Вихователь пояснює, що твердий і м’який
приголосний [с, с’] на письмі позначаються однією буквою «ес».
Для навчання злитому читанню можна використати і такий
методичний прийом, як звукова лінійка. В одному «віконці» фіксується
нововивчена буква на позначення приголосного звука, в іншому (поряд)
вихователь поступово розміщує всі уже знайомі дітям букви на позначення
голосних звуків. Оскільки приголосний не міняється, діти повинні весь час
стежити за голосним і змінювати вимову приголосного залежно від того, яка
голосна з’являється у «віконця». В такому разі у дітей формується
орієнтація на голосну. Оволодівши читанням складів у «віконці» діти
переходять до читання простих слів на таблицях і в книзі.
Не треба тривалий час затримувати дітей на читанні у «віконцях»,
інакше у них може надовго зберегтися читання складами. Якщо дитина
читає слово складами, вихователь уточнює, який склад у цьому слові
наголошений, І просить прочитати слово, виділивши наголошений склад. Це
допомагає злитому читанню слів. 99
ПІДГОТОВКА РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬКА
У психічному розвитку дитини рухи руки мають особливе значення,
розвиватися вони починають досить рано. Вже в переддошкільному віці
дитина легко маніпулює з предметами та іграшками, хоч рухи її руки ще
некоординовані, неточні.
У дошкільному віці діяльність дитини урізноманітнюється,
вдосконалюються рухи руки, пов’язані з використанням інструментів і
знарядь праці (ножиці, молоток, пензлик, олівець тощо).
Протягом дошкільного віку зростає і роль слова у формуванні рухових
навичок. Останнє, в свою чергу, підвищує ефективність рухового навчання,
навички набувають усвідомленого й узагальненого характеру, знижується
кількість помилок, зменшується час, потрібний на засвоєння нових навичок.
Усе це дає підставу для формування у дітей старшого дошкільного віку нових,
складніших рухових навичок.
В основі оволодіння письмом також лежать рухові навички. Процес
формування навички письма можна поділити на чотири стадії. Дошкільний
вік вважається «специфічною» орієнтовною стадією, в процесі якої дитина
ознайомлюється з графічними формами і рухами, що пов’язані з графікою,
набуває графічного досвіду. Від правильної організації цього досвіду великою
мірою залежить успіх перших письмових вправ у школі. В практиці роботи
спостерігаються факти раннього прояву графічної діяльності дітей. Справді,
діти рано тягнуться до олівця і паперу. У дошкільних закладах систематично
проводять заняття з образотворчої діяльності, на яких діти засвоюють
графічні навички малювання. Проте графічні навички, потрібні для
малювання, і навички письма ‒ не одне й те саме. Графічні прийоми письма
часом прямо протилежні прийомам малювання. Можна виділити три групи
навичок письма:
технічні ‒ вміння правильно користуватися письмовим приладдям,
координувати рухи руки, додержуватися гігієнічних правил,
графічні ‒ вміння правильно зображувати окремі букви та слова
(правильний нахил, розмір, положення літер на лінійці),
орфографічні ‒ вміння правильно визначати звуковий і буквений склад
слів.
У процесі письма утворюються зв’язки між елементами мови і рухами,
потрібними для позначення їх на місці. Саме під час утворення цих зв’язків
дитина зустрічається з великими труднощами, які зумовлюються високою
рухливістю руки, пальців, п’ясті, передпліччя. Кожна ланка руки може
рухатися досить швидко і в різних напрямах.
Рухи руки гальмуються під впливом зовнішніх факторів: рух за
інерцією, важкість самої руки, протидія паперу, одягу, тобто цілий комплекс
силових взаємодій, які заважають точному виконанню руху. Щоб запобігти
відхиленню руки, дитина мимоволі напружує м’язи, рука втрачає свою
рухливість, виникають різні помилки. Отже, щоб дитина навчилася писати,
вона насамперед повинна навчитися виконувати рухи легко, вільно, без
зайвого м’язового напруження. 100
Особливості й труднощі письма полягають у необхідності одночасного
розвитку рухів руки й очей. Виконання рухів контролюється, коригується,
управляється шляхом зіставлення результату з метою руху. Написання,
букви в зошиті також супроводжується зоровим контролем, відбувається
зорове зіставлення написаного із зразком і коригування величини, форми,
положення букви та її окремих частин на лінійці. Дитина має справу з
такими просторовими відношеннями, як «справа», «зліва», «вгорі», «внизу»,
«під лінією», «на лінії», «посередині рядка». Орієнтування на сторінці зошита,
утворення рефлексу на відношення, координація рухів руки, зору даються
дитині досить важко.
В оволодінні навичкою письма, як і будь-якою іншою руховою навичкою,
важливого значення набувають підготовчі вправи. Основна мета таких
вправ ‒ підготувати руку дитини до письма, сформувати руховий стереотип,
допомогти дитині позбутися тих труднощів, які виникають на початкових
етапах оволодіння навичками письма.
Оскільки в основі оволодіння письмом лежить формування рухової
навички, оволодіння просторовою орієнтацією, розвиток координованих рухів
руки й ока, то, безумовно, підготовка руки дитини до письма здійснюється
протягом усього часу перебування дитини в дитячому садку і не може
обмежуватися тільки написанням елементів букв.
Так, уже в молодшій групі використовують дидактичні ігри,
спрямовані на розвиток дрібних м’язів пальців руки та формування вміння
діяти за вказівкою дорослих. Дидактичні ігри типу «Кожну намистину ‒ на
свою нитку», «Прокоти кульку», «Склади башту», «Побудуємо будинок» вчать
дитину виконувати дії за зразком, розвивають дрібні м’язи руки.
У середній групі широко використовують ігри з мозаїкою, розбірними
дидактичними іграшками, декоративне малювання.
У старшій групі проводять ігри на розвиток окоміру і дрібних м’язів
руки: «Знайди такий самий малюнок», «Відгадай на дотик», «Виклади фігуру»,
«Підбери палички» та ін.
Заняття з підготовки руки дитини до письма потребують
додержання певних гігієнічних вимог. Насамперед, дітей треба посадити за
двомісними столами так, щоб столи і стільці відповідали зросту дитини.
При цьому ноги дитини повинні стояти на підлозі під кутом 45°, рівно. Слід
стежити за тим, щоб діти не ставили ноги під стілець, не витягували їх
уперед, не виставляли вбік.
Сидіти за столом слід рівно, не лягати на стіл і не обпиратись на
спинку стільчика. Відстань від грудей дитини до краю стола має
дорівнювати ширині долоні, тобто 3-4 см. Відстань від очей до зошита ‒ 30
см. Джерело світла повинно бути зліва.
У дитячому садку діти пишуть кольоровими олівцями і простим
м’яким олівцем з коротким вістрям, кульковою ручкою. Олівець
рекомендується брати так, як ручку в школі, трьома пальцями: великим,
вказівним і середнім. Великий і середній тримають олівець, а вказівний
притримує його зверху. Олівець рекомендується тримати вільно, не
затискаючи між пальцями. Вказівний палець не слід згинати. Кінець олівця 101
спрямований у праве плече. Тримати його слід на відстані 2,5-3 см від
загостреного кінця.
У школі від дітей вимагають правильного положення зошита, яке
забезпечило б письмо з нахилом під кутом 65°. Нахил зошита дає руці
можливість легко й плавно рухатися по зошиту, виробляє навичку швидкого
письма. З перших днів занять у дитячому садку вихователь теж повинен
стежити за правильним положенням зошита під час письма, вчити дітей
виконувати вправи з нахилом вправо. Дитині пояснюють: зошит треба
класти так, щоб початок рядка, на якому вона писатиме, був на середині
грудей. Поступово зошит лівою рукою пересувається вліво вгору.
Вправи з підготовки руки дитини до письма:
проведення похилих ліній між двома лінійками,
проведення прямих ліній з крапками,
малювання ялинок, трикутників, квадратів, прямокутників,
штрихування геометричних фігур,
малювання візерунків з дугоподібних, ламаних та хвилястих ліній,
штрихування кошика (будиночка, барабана, чашки),
малювання предметів з овальних ліній (слив, жолудів, гірлянд),
суцільна дугоподібна лінія з петлями,
візерунок з похилих та прямих ліній з петлями внизу і вгорі,
штрихування контура соснової шишки (кукурудзи),
ознайомлення з зошитом у дві вузькі рядкові лінії, з рідкою похилою та
допоміжною лінією. 102
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Визначте завдання з розвитку мови дітей дошкільного віку:
А) формування граматичної правильності мови
Б) виховання звукової культури, розвиток словника
В) розвиток зв’язного мовлення
Г) усі відповіді правильні
Провідною формою навчання дошкільників рідної мови є:
А) екскурсія
Б) прогулянка
В) заняття
Г) спостереження
Поняття «звукова культура мовлення» охоплює:
А) сприймання й розрізнення фонем на слух,
звуковимову
Б) дикцію, темп і ритм мовлення
В) дихання, орфоепічну правильність мовлення
Г) усі відповіді правильні
Звуки, в основі яких лежить тон називаються:
А) твердими
Б) голосними
В) приголосними
Г) м’якими
Звуки, в основі яких лежить шум називаються:
А) твердими
Б) голосними
В) приголосними
Г) м’якими
Здатність сприймати на слух, пізнавати, точно диференціювати та
відтворювати всі звуки, встановлювати наявність та послідовність звуків у
словах це ‒
А) фонематичне сприймання
Б) розвиток зв’язного мовлення
В) формування граматичної правильності мовлення
Г) усі відповіді правильні
Яка з інструкцій до мовного завдання буде більшою мірою орієнтувати
дошкільників на словесну творчу активність?
А) склади розповідь за картинкою…
Б) розкажи про…
В) придумай нову історію про…
Г) опиши предмет та його властивості
В основі оволодіння дошкільниками письмом є:
А) формування рухової навички
Б) оволодіння просторовою орієнтацією
В) розвиток координованих рухів руки й ока
Г) усі відповіді правильні 103
Визначте завдання розвитку лексики у дошкільників:
А) збагачення кількісного складу лексики
Б) оволодіння граматичною будовою мови
В) якісне засвоєння та активізація словника
Г) графічне зображення складової частини слова
Д) навчання діалогічного і монологічного мовлення
Основними одиницями граматики є:
А) звук
Б) склад
В) текст
Г) морфеми, слова
Д) конструкції, речення
Визначте у яких формах реалізується зв’яне мовлення дошкільників:
А) діалог
Б) полілог
В) опис
Г) монолог
Д) міркування
Встановіть відповідність методів навчання дошкільників рідної мови згідно
їх змісту:
1. Наочні
методи ‒
2. Словесні
методи ‒
3. Практичні
методи ‒
А) читання, заучування віршів, розповідання художніх
творів, бесіди, розповіді дітей, переказ;
Б) спостереження, екскурсія, розглядання предметів,
картин, перегляд мультфільмів, дидактичні ігри з
наочністю;
В) словесні дидактичні вправи, наочні ігри-інсценівки,
елементарні досліди й моделювання.
Встановіть відповідність прийомів навчання дошкільників рідної мови
відповідно їх змісту:
1. Словесні
прийоми ‒
2. Наочні
прийоми ‒
3. Ігрові
прийоми ‒
А) показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії,
артикуляції звуків;
Б) звуконаслідування, загадкова інтонація голосу,
використання жартів, створення ігрової ситуації;
В) мовленнєвий зразок, пояснення, вказівка, запитання,
оцінювання дитячого мовлення. 104
Встановіть відповідність основних завдань навчання рідної мови
дошкільників згідно використання методів та прийомів навчання:
1. Виховання звукової
культури мовлення ‒
2. Розвиток словника ‒
3. Формування граматичної
правильності мовлення ‒
4. Розвиток зв’язного
мовлення ‒
5. Формування усвідомлення
явищ мови та мовлення ‒
А) дидактичні вправи, дидактичні ігри, вправи
на словотворення, вправи на словозміну,
дидактичні вправи з картинками;
Б) мовленнєвий зразок, самостійне
спостереження, наслідування, висловлювання;
В) доручення, скоромовки, лічилки, розглядання
картинок, зображення складової частини слова,
рухливі ігри, настільно-друковані ігри;
Г) розповідь, бесіда, повідомлення, міркування,
переказ, опис;
Д) ігрові вправи, складання словосполучення,
речень, мовленнєві ситуації, дидактичні ігри.
Встановіть відповідність поданих слів згідно звуковій схемі:
1. Заєць ‒
2. Дятел ‒
3. Тюльпан ‒
4. Джміль ‒
5. Пам’ять ‒
А) ─ ═ ● ═
Б) ─ ● ─ ═ ● ═
В) ─ ● ═ ● ═
Г) ═ ● ═ ─ ● ─
Д) ═ ● ─ ● ─
Встановіть відповідність поданих слів згідно звуковій схемі:
1. Квітень ‒
2. Дзвінок ‒
3. Галявина ‒
4. Хлоп’ята ‒
5. Ялинка ‒
А) ─ ● ═ ● ─ ● ─ ●
Б) ═ ● ─ ● ─ ─ ●
В) ─ ═ ● ─ ● ─
Г) ─ ═ ● ─ ● ═
Д) ─ ─ ● ─ ═ ● ─ ●
Встановіть відповідність поданих слів згідно звуковій схемі:
1. Джерело ‒
2. Їжак ‒
3. Горіх ‒
4. Здоров’я ‒
5. Олівець ‒
А) ─ ● ═ ● ─
Б) ─ ─ ● ─ ● ─ ═ ●
В) ─ ● ─ ● ─ ●
Г) ● ═ ● ─ ● ═
Д) ═ ● ─ ● ─ 105
ДЛЯ НОТАТКІВ
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________ 106
ЗАВДАННЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ПРИРОДОЮ
Сучасна методика ознайомлення дошкільників з природою вважає
природу важливим фактором всебічного розвитку, а тому процес
ознайомлення дошкільників з природою спрямовує на здійснення:
розумового,
морального,
естетичного,
фізичного виховання дошкільників.
Розумове виховання. У процесі ознайомлення дошкiльникiв з природою
повинні вирішуватися такі завдання розумового виховання:
формування у дітей системи реалістичних уявлень про природу i на цій
основі перших елементів матерiалiстичного світорозуміння;
розвиток мислення і мови;
сенсорне виховання;
розвиток пізнавальних iнтересiв і спостережливості.
Одним з найважливіших завдань ознайомлення з природою є
формування системи реалістичних знань про природу. Знання вiдiграють
вирішальну роль у формуванні особистості, її розвитку, ставлення до
навколишнього середовища. Тому вирішення цього завдання повинно
розглядатися як центральне, вiд якого залежить реалiзацiя інших завдань,
таких, як розвиток мислення і мови, екологічне виховання тощо.
Розвиток мислення і мови в процесі ознайомлення з природою є одним з
важливих завдань. Природа є частиною навколишнього світу, з яким дитина
щоденно спілкується і взаємодіє. Вона дає багатий матеріал для розвитку
мислення і мови. Враховуючи, що в холодну пору року діти проводять на
прогулянці не менше 4 год., а в теплу, саме у період розквіту природи, вони
майже весь час перебувають на природі, є змога максимально використати
природне оточення для розвитку мови дошкільників.
Здійсненню сенсорного виховання, як необхідній умові розумового
розвитку дітей, завжди приділялася велика увага у дошкільній педагогіці. Це
зумовлено тим, що від якості функціонування аналізаторів залежить якість
тих уявлень, які формуються у мозку дитини. Прийнята нашою дошкільною
педагогікою концепція здійснення сенсорного виховання на основі широкого
ознайомлення дітей з навколишнім середовищем зумовлює велику роль
природи у вихованні. Багатство барв, кольорів, запахів, звуків у природі
створює необмежений простір для сенсорного виховання дітей. Навчаючи
дітей визначати кольори квіток, відтінки зелені, колір неба, вихователь
сприяє розвиткові зорового аналізатора, формує уявлення про кольори, їхнє
гармонійне поєднання.
Важливим завданням розумового виховання в процесі ознайомлення з
природою є розвиток пізнавальних інтересів і спостережливості.
Моральне виховання. Завдання морального виховання в процесі
ознайомлення дітей з природою включають екологічне виховання
дошкільників та виховання інтересу і любові до праці в природі, перших 107
трудових навичок вирощування рослин, догляду за тваринами. Екологічне
виховання є одним з найважливіших завдань сьогодення.
Процес засвоєння моральних норм особистістю відбувається у три
етапи. Перший етап полягає у тому, що людина має уявлення про моральну
норму. Другий ‒ це поєднання знань про те, що потребує моральна норма, із
знаннями того, чому її треба виконувати. Забезпечити виконання моральної
норми може лише третій етап засвоєння, коли знання моральної норми
перетворюється у переконання. Саме цей етап найбільше пов’язаний з
діяльністю. Спілкування дошкільників з різноманітними об’єктами природи
під час прогулянок, екскурсій створює реальні можливості для засвоєння
знань про правила природокористування і одночасно виконання їх. Особлива
роль при цьому належить самостійному вирощуванню рослин і тварин і
догляду за ними, оскільки ця діяльність формує потребу у спілкуванні з
природою, мотиви, почуття, інтереси дітей.
Основними критеріями сформованості дбайливого ставлення
дошкільників до природи можна вважати: стійкий прояв піклування про
мешканців кутка природи, ділянки дитячого садка, позитивне ставлення до
праці в природі, оволодіння правилами природокористування.
Важлива роль у здійсненні завдань морального виховання в процесі
ознайомлення дітей з природою належить вихованню любові до праці в
природі, формуванню перших трудових навичок вирощування рослин, догляду
за тваринами. Видатний педагог Й.Г.Песталоцці зазначав, що справжню
людину творить те, що вона працює, а не те, що вона бачить і чує. Саме в
процесі праці в природі найбільш комплексно здійснюються завдання
ознайомлення з природою, а на цій основі ‒ і гармонійний розвиток
особистості.
Естетичне виховання. Природа є могутнім засобом естетичного
виховання дошкільників. Саме в процесі спілкування з природою створюються
сприятливі можливості для здійснення ряду завдань естетичного виховання,
а саме: формування естетичних вражень у дітей; навчання розумінню творів
мистецтва (пейзажу і натюрморту); перших спроб творити красу у
навколишньому середовищі. Можна без перебільшення твердити, що базовим
завданням є формування у дошкільників естетичних вражень. Природа ‒
першоджерело краси. Сприймаючи її, людина відображує цю красу у
мистецтві, побуті. Без нагромадження естетичних вражень неможливе ні
відтворення краси природи в образотворчій діяльності дітей, ні розуміння
образотворчого мистецтва.
Фізичне виховання. Здавна було помічено, що перебування серед природи
зміцнює організм, підвищує працездатність, і лише експериментальним
шляхом було встановлено надзвичайно велике значення в цьому фітонцидів ‒
летючих речовин, що їх виділяють рослини. Український ботанік академік
М.Г.Холодний називав їх вітамінами повітря. Фітонциди згубно діють на
патогенні бактерії, у тому числі й дихальних шляхів, тому діти значно менше
хворіють і швидше поновлюють здоров’я, перебуваючи у природі, а не у
приміщеннях. Дослідженнями виявлено, що фітонциди сприятливо діють на
нервову систему, забезпечуючи її активний функціональний стан і 108
запобігаючи перевантаженню. Це особливо повинно враховуватися
вихователями дитячих садків. Перебування серед природи і дія природних
факторів ‒ сонця, повітря, води ‒ стимулюють обмін речовин у дітей,
сприяють їхньому загартуванню. Під впливом ультрафіолетового проміння в
організмі дитини утворюється кальциферол (вітамін D), що сприяє
зміцненню кісток скелета. Активні рухи дітей під час перебування на природі
сприяють їхньому вдосконаленню, координації.
Важливе значення для нормального функціювання нервової системи
дитини мають ті сенсорні враження, що вона їх одержує під час спілкування з
природою. 109
РОЗМІЩЕННЯ І ОБЛАДНАННЯ КУТОЧКА ПРИРОДИ
Куток природи в дитячому садку ‒ важлива умова організації
змістовної діяльності дітей, спрямованої на вирішення завдань ознайомлення
дітей з природою.
Навчально-виховне значення кутка природи не можна переоцінити.
Наявність його у груповій кімнаті дозволяє формувати реалістичні уявлення
про представників рослинного, тваринного світу через забезпечення
безпосереднього контакту дітей з ними. Саме в процесі спостережень за
розвитком тварин, ростом рослин створюються можливості для
формування у дошкільників системних знань: рослини можуть існувати лише
при наявності відповідних умов ‒ світла, тепла, вологи, поживного ґрунту;
кожна тварина пристосована до певних умов існування і, утримуючи її в
кутку природи, слід подбати про створення таких умов.
Спостереження і діяльність, пов’язана з доглядом за мешканцями
кутка природи, збуджує думку, сприяє встановленню доступних розумінню
дітей зв’язків, а все це вимагає і відповідного мовного оформлення. Об’єкти
кутка природи дають змогу вихователю розвивати у дітей сенсорні органи,
використовуючи для цього різноманітність забарвлення, форм, звуків, запахів
природних об’єктів.
Особлива роль належить кутку природи у розвитку пізнавальних
інтересів і спостережливості дітей, оскільки куток природи виконує функцію
маленької лабораторії, де проводяться нескладні досліди, здійснюються
довготривалі спостереження за розвитком рослин і тварин.
Використовуючи об’єкти кутка природи, вихователь має змогу
здійснювати екологічне виховання ‒ формувати знання про залежності у
природі, ціннісні орієнтації. Захоплюючи дітей цікавим світом природи,
вихователь викликає у них бажання спілкуватися з нею, формує гуманне
дбайливе ставлення до живого. Наявність кутка природи ‒ неодмінна умова
формування перших трудових навичок, пов’язаних з доглядом за рослинами,
тваринами, а також почуття відповідальності за доручену справу.
Спостереження в кутку природи за гарним цвітінням квітів, чудовим
підводним світом акваріума тощо дають змогу збагатити дітей
естетичними враженнями і відобразити красу у малюнках.
У кутках природи дитячих садків утримуються рослини і тварини. До
їхнього вибору ставляться певні вимоги:
об’єкти кутка природи мають відповідати завданням програми,
сприяти їхньому виконанню;
рослини і тварини повинні бути безпечними для дітей;
об’єкти кутка природи не повинні вимагати складного догляду;
серед об’єктів кутка природи не повинно бути рослин, тварин, які
підлягають охороні або чисельність яких незначна;
об’єкти кутка природи повинні змінюватися, поряд з постійними
мешканцями повинні бути тимчасові.
Куток природи влаштовується у світлій частині кімнати, що
забезпечує сприятливі умови для більшості його мешканців. Для розміщення 110
його використовується стандартне і нестандартне обладнання.
Стандартне обладнання ‒ це секційні меблі із столиком-шафою, в якому
зберігаються предмети догляду за об’єктами кутка природи.
Нестандартне обладнання ‒ це пеньки, невеликі оригінальні стовбури
дерев, декоративні грати, на яких розміщують кімнатні рослини, клітки
тощо. Вибрані із смаком природні знахідки надають куткам природи
екзотичності, індивідуальності. Найчастіше таке нестандартне обладнання
доповнює стандартне.
Для оформлення кутка природи використовують декоративні тарілки
з природними орнаментами, ставлять куманці і вази з сухими букетами, а
влітку ‒ з композиціями із живих квітів.
Під час розміщення в кутку природи об’єктів слід ураховувати такі
основні вимоги:
розміщення кімнатних рослин, тварин повинно бути підпорядковано
їхнім потребам у світлі, теплі тощо. Наприклад, птахам слід забезпечити
добре освітлене місце, через те що їм треба багато їжі, яку вони споживають
лише при достатньому освітленні, в той же час хом’ячка ні в якому разі не
можна залишати в освітленому місці, тим більше на сонці, бо це призводить
до загибелі цих нічних тваринок;
слід урахувати можливості розміщення дітей під час спостережень і
догляду за об’єктами, тримаючи в полі зору перш за все їхню безпеку;
дбати про естетичний вигляд кутка природи. 111
КІМНАТНІ РОСЛИНИ КУТКА ПРИРОДИ
Кімнатні рослини ‒ постійні мешканці кутка природи. Крім того, вони
широко застосовуються в дитячих садках для створення зимових садів,
оформлення вестибюлів, сходів тощо.
Наявність у кутку природи кімнатних рослин дає змогу показати
дітям різноманітність рослин, їх будову, способи розмноження, познайомити
з диференційованими потребами рослин в основних факторах середовища,
навчити найпростішим прийомам догляду, сформувати уявлення про їхню
красу, виховати дбайливе ставлення. Залежно від місця зростання у природі
кімнатні рослини потребують різного догляду, зокрема різного ґрунту,
поливки, освітлення, тому вони є цінним дидактичним матеріалом.
Кімнатним квітництвом люди займаються давно. Активно
розвивалося воно з появою мореплавства. Відвідуючи різні куточки Землі,
мандрівники привозили цікаві рослини, частина яких приживалася у
приміщеннях. Наші кімнатні рослини ‒ це маленькі, але справжні рослини
тропічних лісів Індії, Яви, Бразилії, пустель Африки, Мексики. Вони найкраще
пристосувалися до кімнатних умов, оскільки в кімнатах тепло. Проте і ці
рослини страждають через відсутність звичних умов. Рослини тропіків ‒
через сухість повітря, рослини пустель ‒ через відсутність достатньої
кількості світла. Знаючи їхнє походження, треба намагатися створити для
них умови, близькі до тих, в яких вони жили на батьківщині.
Усі кімнатні рослини за особливостями зовнішнього вигляду умовно
поділяють на такі групи:
красивоквітучі,
цибулинні,
декоративно-листяні,
ампельні і виткі,
сукуленти.
Красивоквітучі кімнатні рослини. У цю групу об’єднують рослини, для
яких характерне пишне і тривале цвітіння. Саме їм віддають перевагу,
оскільки дітей приваблює все яскраве. Це ‒
абутилон (кімнатний клен),
азалія індійська,
антуріум (квітка фламінго),
калерія боготська,
гортензія,
жасмин кімнатний,
клівія,
кала ефіопська,
бальзамін,
бегонія,
глоксинія,
гібіскус,
ахіменес,
пеларгонія (герань), 112
примула,
пуансетія (молочай чудовий),
сенполія ‒ узамбарська фіалка,
фуксія,
цикламен.
Цибулинні кімнатні рослини. Вони близькі за своїми ознаками до
красивоквітучих, але мають біологічні особливості: цибулину ‒ видозмінене
стебло з запасом поживних речовин. Вони здатні перебувати у стані спокою,
доки не з’являться відповідні умови ‒ певна температура, достатня
кількість вологи. Рослини, що належать до цієї групи, потребують повного
або часткового спокою протягом кількох місяців, а це означає, що цибулини
треба певний час тримати неполитими або ледь политими. Яскравість
цвітіння, можливість вигонки роблять ці рослини цікавими об’єктами кутків
природи. Це ‒
амариліс,
валота пурпурова,
гемантус,
зефірантес,
евхарис амазонський,
кринум,
панкрацій іллірійський.
Декоративно-листяні кімнатні рослини. До таких рослин відносять
кущі і трав’янисті рослини. Серед них пальми, папороті та інші рослини, які
мають декоративний вигляд завдяки гарним орнаментальним листкам.
Квіти у цих рослин неяскраві. Це ‒
аспідистра,
аукуба,
бегонії,
дифенбахія,
драцена,
кордиліна,
кодіеум (кротон),
колеус,
монстера,
офіопогон (японська конвалія),
пальми,
панданус,
папороті,
сансев’єра,
епіфілум, або філокактус,
алое,
каланхое пірчасте,
бріофілюм Дегремона.
Ампельні і виткі кімнатні рослини. Це рослини це рослини iз
звисаючими видовженим пагонами і стеблами. Виткi і лазячi рослини здатнi
пiднiматися на висоту завдяки пристосуванням ‒ присоскам, вусикам. Цi 113
рослини вносять рiзноманiтнiсть в озеленення, серед них є чимало таких, що
красиво цвітуть. Це ‒
аспарагуси,
хелксiне (дитячi слiзки),
плектрантус,
дзвоник ампельний,
колюмнея к’юська,
плющ звичайний,
плющ восковий, або Гойя м’ясиста,
руелiя формозька,
сингоніям,
сциндапсус,
сеткреазiя пурпурова,
традесканція,
хлорофiтум,
цисус.
Сукуленти. Так називають групу рослин, то належать до рiзних
ботанiчних родин, але мають спiльну властивiсть ‒ нагромаджувати в своїх
стеблах i листках воду. Ця особливiсть найбiльш яскраво виявляється у
кактусiв i пов’язана з умовами їхнього iснування на батькiвщинi. Бiльшiсть
кактусiв походять з посушливих районiв Америки. В дитячих садках можна
вирощувати невелику кiлькiсть сукулентiв, саме тих, що не мають колючок.
Це ‒
зигокактус,
епiфiлум, або фiлокактус,
алое,
каланхое пiрчасте,
брiофiлюм Дегремона.
Розмiщення кiмнатних рослин. Меблi в кутку природи розташовують
бiля вiкон або в промiжках мiж ними, але не поруч iз системами опалення. Пiд
час розмiщення кiмнатних рослин враховують їхнi вимоги до свiтла.
Свiтлолюбнi рослини ставлять ближче до джерела свiтла. Цього особливо
потребують пеларгонiя, колеус, кала та iн. Тiньовитривалi рослини
ставлять в менш освiтлених мiсцях.
Для того щоб крона у кiмнатних рослин розвивалася рiвномiрно, слiд
час вiд часу змiнювати їхне положення вiдносно джерела свiтла, тобто
перiодично повертати горщик навколо осi.
Пiд час розмiщення кiмнатних рослин слiд подбати i про декоративний
ефект. Добре виглядатиме колеус серед нiжної зеленi аспарагуса.
Красивоквiтучi рослини, а також рослини з гарнозабарвленими листками
нададуть бiльшої виразностi тим мiсцям кутка природи, де ростуть
сансев’єра, аспiдистра тощо.
Вирощувати рослини треба при рiвномiрнiй температурі повiтря
(коливання в межах 3-6°С не шкiдливi). Протяги впливають на рослини
негативно, тому розташовувати їх треба там, де протягiв немає. 114
Догляд за кiмнатними рослинами.
Види догляду:
поливання,
пересаджування,
перевалка,
підживлення,
підрізування,
боротьба з хворобами та шкідниками. 115
ТВАРИНИ У КУТКУ ПРИРОДИ
Тварини завдяки своїй рухливостi і цiкавiй поведiнцi викликають у
дiтей великий iнтерес. Серед них у кутку природи утримуються як постiйнi,
так і тимчасовi мешканцi.
Постiйними мешканцями кутка природа є акварiумнi риби. В акварiумi
можна утримувати як дрiбних предтавникiв риб наших прiсноводних водойм,
так i екзотичних риб ‒ мешканцiв тропiчних водойм, якi характеризуються
бiльшою декоративнiстю забарвлення, форм.
Усiх екзотичних акварiумних риб можна подiлити на холодноводних та
теплолюбних. До холодноводних належать золотi рибки i її рiзновидностi ‒
вуалехвiст, комета, телескоп, шубункiн, львиноголiвка. До теплолюбних ‒
скалярiї, неони, пiвники, молiнезiї та iн.
За способом розмноження екзотичнi риби подiляються на
живородящих та iкрометних. До живородящих вiдносяться гупi, мечоносцi,
пециллiї та молiнезiї. Решта рибок ‒ iкрометнi.
У дитячих садках заради безпеки дiтей акварiуми не мають
водопiдiгрiвiв, компресорiв для насичення води киснем, i в зв’язку з цим
добирають такi види риб, якi невибагливi до умов утримання, красивi.
Серед iкрометних риб у дитячих садках обов’язково повинна
утримуватися золота рибка та її рiзновидностi. Яскравозабарвленi золотi
рибки, шлейфовi комети, нiжнi вуалехвости ‒ цiкавi об’єкти для
спостережень дошкiльникiв.
З родини коропових у дитячому садку крiм золотої рибки можна
утримувати данiо рерiо, кардинала, барбусiв (суматранського, червоного). Цi
риби добре спiвiснують мiж собою і з iншими рибами.
Цiкавими для дитячих садкiв є лабiринтовi риби. Цi риби дихають не
тiльки розчиненим у водi киснем, але й атмосферним повiтрям, яке вони
перiодично заковтують ротом, пiднiмаючись на поверхню води. Найбiльш
вiдомi з них макроподи, гурамi, пiвники.
Цiкавими для утримання в дитячих садках є цихловi риби. Вони
вiдзначаються оригiнальнiстю форм, багатством яскравих фарб, своєю
поведiнкою. Представники їх ‒ скалярiя, папуга, цихлазома. Тримають їх в
окремих акварiумах, тому що навiть мирнi риби в перiод нересту стають
агресивними. Всi цi риби теплолюбнi.
До харацинових риб належать знаменитi неоновi риби, елегантнi
мiнори. Своєрiдне свiтiння допомагає рибам пiзнавати одна одну у темних
болотистих водах.
Риби мiсцевих водойм можуть бути як постiйними, так i тимчасовими
мешканцями кутка природи. В основному добре приживаються в акварiумi
представники родини коропових: золотий i срiбний карась, краснопiрка,
верховодка, пiчкур, голець, щипавка, в’юн, за якими можна вести цiкавi
спостереження.
Кориснi для утримання в акварiумi грунтовi молюски, представником
яких є меланiї. Вони постiйно живуть у ґрунті, де доїдають рештки корму, якi 116
не були використанi рибами. Отже, меланiї сприяють пiдтриманню
бiологiчної рiвноваги в акварiумi. Розмножуються вони живонародженням.
Акварiум є моделлю водойми, i спостерiгаючи за життям його
мешканцiв, дiти пiзнають закономiрностi природи, особливостi життя риб,
молюскiв, водяних рослин. Споглядання таємничо-чарiвного пiдводного свiту
приносить естетичне задоволення, розвиває художнiй смак. Догляд за
мешканцями акварiума сприяє формуванню гуманних почуттiв, трудових
навичок.
При правильному догляді акваріум завжди буде радувати зеленими
заростями і яскравими здоровими рибками. Раз на тиждень акваріум
чистять з допомогою сифона – гумового шланга з широкими пластмасовим
наконечником, через який відсмоктують воду з брудом, що назбирався у
верхньому шарі ґрунту. Рослини і риби при цьому залишаються в акваріумі.
Під час чищення зливають до 1/3 об’єму брудної води і замінюють її
відстояною водою. Під час годування риб уважно стежать, чи немає серед них
таких, що неприродно плавають, лежать на дні. Якщо такі є, то їх відразу ж
відсаджують в окрему посудину для лікування, а сачок після цього
прополіскують у гарячій воді. Щоб риби не вискочили з акваріума, його слід
прикривати склом. Риби повинні вчасно одержувати достатню кількість
якісного корму і бути ситими. Існуюча думка, що для підтримання
нормального стану риб їх краще не догодовувати, ніж перегодовувати, хибна.
Вважається нормальним, коли дорослих риб годують уранці і ввечері.
Залишки сухого корму, не використаного рибами, не можна залишати в
акваріумі, бо вода стане каламутною (корм швидко загниває і розкладається,
споживаючи кисень).
Утримання ссавців у кутку природи. Із ссавців у кутку природи
утримують тих, що добре розмножуються в умовах неволі. Представниками
їх є морська свинка та хом’ячок, що належать до ряду гризунів. Утримують їх
у металевих клітках з товстого дроту, в які ставлять невеличкий будиночок
і кладуть матеріал для гнізда (вату, м’які шматочки тканини, тирсу), з якого
хом’ячок влаштовує гніздо. Поруч з гніздом він влаштовує комірку, в якій
збирає запаси продуктів. В одному з кутків клітки розміщує туалет. В клітку
добре поставити бігове колесо, щоб задовольнити рухову активність звірків.
Як і інші гризуни, хом’ячки живляться зернами рослин, овочами, у
неволі їдять булку і п’ють молоко. Особливістю цього звірка є досить місткі
защічні мішки. В них хом’ячок, коли він ситий, набиває зерно і переносить у
комірку. Його щоки при цьому надуваються і мордочка набуває забавного
вигляду. При утриманні пари хом’ячків у них 2-3 рази на рік з’являється
потомство по 6-10 відразу. Перед появою малят самця відсаджують, а самку
не турбують, бо вона може загризти дитинчат. Годувати її в цей час треба
краще, давати молоко. Хом’ячата народжуються сліпими, голими,
безпомічними. Проте приблизно через 3 тижні можна побачити, як з
пухнастого гнізда виглядають мордочки маленьких хом’ячків, а потім вони
виповзають з гнізда і живляться коло годівниці разом з матір’ю, від якої
відрізняються лише більш світлим забарвленням. Живуть тварини близько 3
років. 117
ПТАХИ У КУТКУ ПРИРОДИ
Рухливість птахів, їхнє яскраве привабливе забарвлення, цікава
поведінка, спів ‒ усе це зумовлює великий інтерес до утримання птахів у
кутку природи і виховання дбайливого ставлення до них, відповідальності за
життя живої істоти.
У кутку природи можна утримувати тих птахів, які добре
розмножуються в умовах неволі ‒ хвилястих папуг і канарок.
Щоб папуга легше звикав до неволі, краще брати в куток природи
молодого птаха. Здоровий птах має гладке оперення і дзьоб, ціле махове і
хвостове пір’я.
Для утримання папуг використовують клітки, виготовлені з
металевого дроту. Найкраще підходить клітка таких розмірів, см: довжина ‒
60, висота ‒ 50, ширина ‒ 30-35.
Клітку з хвилястими папугами встановлюють у світлому місці, але не
на сонці і не на протягу. Якщо в дитячому садку є умови для влаштування
вольєра, це сприятиме поліпшенню умов утримання птаха. Надзвичайно
добре впливає на здоров’я папуг утримання їх влітку у відкритих вольєрах на
повітрі.
Корм для хвилястих папуг повинен складатися з чотирьох
компонентів: зернового, м’якого, вітамінного, або зеленого, і мінерального.
Хвилясті папуги легко розмножуються в клітках і вольєрах. Стимулом
для цього є гніздовий ящик або дуплянка з лотком 5 см і внутрішньою
камерою близько 15 см у попереку. Гніздова підстилка не потрібна. Дно
дуплянки роблять не пласким, а трохи нахиленим до центра, щоб яйця
трималися поруч. Насиджування триває 17 днів. Пташенята виводяться не
одночасно, тому в одному виводку вік їх різний. Однак це не заважає
нормальному вигодовуванню молодняка. Якщо розмноження птахів
відбувається в період короткого світлового дня, вночі клітку з папугами
потрібно освітлювати нічником.
Деякі найбільш здібні хвилясті папуги навчаються вимовляти слова і
речення. Більш здібні до розмов самці, ніж самки. Навчання папуг вимовляти
слова потребує частого спілкування, тихої спокійної обстановки.
Канарки належать до ряду горобиних. Вважають, що назва канарка
пов’язана з її походженням з островів Канарського архіпелагу, звідки у XV ст. її
завезли у Європу іспанські, а потім й інші моряки. У природі канарки люблять
ліс з галявинами та кущами. У негніздовий період вони ведуть зграйний спосіб
життя, живляться насінням різних трав і фруктами. В період вигодовування
пташенят канарки поїдають і дрібних комах. Як і у папуг, корм канарки
складається з зернового, м’якого, вітамінного, або зеленого, і мінерального. 118
ДІЛЯНКА ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Найближчим природним оточенням, де діти проводять велику
кількість часу в дитячому садку, є ділянка. У сучасних архітектурнопроектувальних вирішеннях ділянка розглядається як продовження групової
кімнати і подібно до того, як у груповій кімнаті все обладнується для
проведення змістовної роботи з дітьми, так і ділянка дитячого садка
повинна створювати можливості для успішного ознайомлення з природою.
Ділянка дитячого садка є тим середовищем, яке за умови його
правильної організації, має великий вплив на розвиток всіх сторін
особистості дитини, оскільки на ділянці організовується різноманітна
діяльність дошкільників ‒ пізнавальна, ігрова, трудова.
Ділянка дитячого садка повинна давати багатий матеріал для
формування у дітей образів рідної природи. Саме тут дитина повинна
дізнатися про різноманітні дерева, кущі, плодові, городні, декоративні
рослини, особливості їхнього життя, зміни в різні пори року, їхнє значення для
людини. На ділянці діти знайомляться із світом тварин ‒ різноманітними
комахами, птахами, деякими свійськими тваринами. У процесі пізнання цих
об’єктів дітей знайомлять з залежністю життя рослин, тварин від зміни
умов (підживлені рослини краще ростуть). Нагромадження такого досвіду
сприяє розумінню зв’язків і залежностей у природі.
Ділянка дитячого садка ‒ сприятливе середовище для розвитку мови і
мислення дітей. Процес пізнання нових об’єктів природи, прийомів догляду за
ними завжди пов’язується з позначенням їх словом, що сприяє збагаченню
словника дітей.
Добре озеленена ділянка ‒ важлива умова здійснення сенсорного
виховання. Вона дає вихователю достатньо матеріалу для розвитку всіх
аналізаторів ‒ зорового, слухового, дотикового, нюхового.
Під час перебування дошкільників на ділянці здійснюється розвиток
їхньої спостережливості, діти оволодівають прийомами аналізу, навчаються
порівнювати, виділяти суттєве.
Ділянка дитячого садка ‒ важлива умова вирішення виховних завдань.
На ділянці дитячого садка організовується праця дітей на городі,
квітнику, а це ‒ важлива умова формування любові до праці, трудових
навичок.
Гарно озеленена ділянка дитячого садка ‒ це те місце, де діти
дістають естетичні враження від спілкування з природою, і педагогічному
колективу необхідно зробити все для того, щоб ці враження були
повноцінними.
Добре озеленена ділянка створює сприятливі умови для фізичного
розвитку дітей.
Розмір ділянки залежить від типу дошкільного закладу. На ділянці
дитячого садка виділяються такі структурні компоненти:
групові майданчики з газонами ‒ майданчики повинні мати садове
покриття (відсів щебеню), асфальтоване покриття на дитячих ділянках не
допускається. Середина майданчика має бути вільною від обладнання, 119
оскільки на майданчику проводяться рухливі ігри, розваги. По краях
майданчика слід розташовувати тіньовий навіс, пісочники, обладнання для
ігор з водою, тощо;
фізкультурний майданчик ‒ половина майданчика повинна мати
садове покриття, а половина засіватися сумішшю газонних трав.
Фізкультурне обладнання розташовується по краях майданчика;
майданчик для утримання дрібних свійських тварин ‒ розташовують
його переважно біля господарського подвір’я. Він обладнується клітками і
вольєрами для утримання дрібних свійських тварин;
квітники ‒ спільні для дитячого садка, і квітники на групових ділянках;
дитячий город;
сад і ягідник ‒ його площа залежить від загальної площі дитячого
закладу, але важливо, щоб там були посаджені основні плодові дерева і кущі;
майданчик для вивчення правил вуличного руху;
кільцева дорога для їзди на дитячих велосипедах;
господарське подвір’я ‒ де розташовуються сарай, овочесховище і
під’їзні шляхи для вантажних машин;
плескальний басейн.
На майданчику дитячого садка розташовуються малі архітектурні
форми ‒ перголи, фонтани, тіньові грибки. Вздовж доріжок розміщуються
лави.
Озеленення ділянки дитячого садка має велике значення для створення
сприятливих умов для перебування там дітей та ознайомлення їх з природою.
У зв’язку з цим до озеленення ділянки дитячого садка висуваються певні
гігієнічні і педагогічні вимоги. 120
ГОРОД НА ДІЛЯНЦІ
З великої кількості рослин, що оточують нас, людина для задоволення
своїх потреб використовує близько 120, а серед найчастіше вживаних ‒ лише
12 видів. Саме тому, що ці рослини задовольняють найважливіші потреби
людини у продуктах харчування, потрібно ознайомити дітей з ними,
формувати у них інтерес і ціннісні орієнтації.
Обов’язковою умовою планування ділянки дошкільного закладу є
створення городу і саду для ознайомлення дітей з культурними рослинами,
формування трудових навичок, інтересу до сільськогосподарської праці. У
процесі спостережень і праці, зв’язаної з доглядом за городніми та садовими
рослинами, розширюється коло знань дітей, формуються мова і мислення,
перші елементи діалектико-матеріалістичного світорозуміння. Культурні
рослини відзначаються красивим цвітінням (кабачки, огірки, картопля та
ін.), різноманітним за формою і кольором листям. Це створює сприятливі
передумови для сенсорного і естетичного розвитку дітей. Посильна праця
дітей на городі сприяє фізичному розвитку.
Залежно від умов ділянки дошкільного закладу город може бути
спланований по-різному, проте доцільно витримати такі розміри грядок і
доріжок:
грядки ‒ 2,5-3 м завдовжки, що дозволяє розмістити по обидва боки
всю групу дітей, і 70-80 см завширшки, що дає змогу дітям дістати до
середини грядки під час саджання рослин і догляду за ними;
доріжки ‒ 50-60 см завширшки, щоб діти, присівши навпочіпки під час
розглядання рослин або догляду за ними, не пошкодили ті рослини, які
знаходяться на сусідній грядці. Ширина головної доріжки повинна становити
1 м, що дозволяє використовувати під час підвезення ґрунту тачки, носилки
тощо.
Важливо зробити город привабливим, мальовничим. Плетений тин,
декоративні горщики, що насаджені на кілки, колодязь з журавлем
(встановлена за зрубом бочка з водою не повинна перевищувати 60-70 см
заввишки) ‒ всі ці елементи оформлення разом з квітучими соняшниками,
стрункою кукурудзою, розлогими стеблами гарбузів створюють
національний колорит, мальовничість. На городі дитячого садка
висаджують рослини, що належать до найбільш поширених родин:
до родини Хрестоцвіті належать:
редиска,
редька,
капуста,
ріпа.
до родини Пасльонові:
помідори,
баклажани,
перець,
картопля.
до родини Гарбузові: 121
огірки,
гарбузи,
кабачки,
дині,
кавуни.
до родини Зонтичні:
морква,
петрушка,
кріп.
до родини Лободові:
столові буряки,
шпинат.
до родини Бобові:
горох,
квасоля.
до родини Лілійні:
цибуля,
часник.
З наведеного переліку рослин зрозуміло, що їх можна поділити на
холодостійкі і теплолюбні. До найбільш холодостійких належать: горох,
петрушка, цибуля, часник, капуста, редька, редиска, морква. До теплолюбних
належать: огірки, помідори, квасоля, кавуни, дині.
Знання про потребу рослин у теплі слід враховувати під час визначення
строків садіння. Всі городні рослини потребують достатнього освітлення і
будуть добре розвиватися лише за цих умов.
Важливою умовою для розвитку городніх рослин є наявність вологи,
адже поживні речовини, які є в ґрунті, рослина засвоює з розчинів. Однією з
основних умов хорошого розвитку рослин є наявність поживного ґрунту, в
якому були б збалансовані основні елементи живлення рослин: азот, фосфор,
калій, мікроелементи.
Основним фактором підвищення родючості ґрунту є систематичне
внесення гною, торфокомпостів та інших органічних добрив. На городі
дитячого садка вирощують однорічні (горох, помідори, огірки, кабачки, редис),
дворічні (морква, буряк, капуста, крім цвітної, петрушка), багаторічні (ревінь,
щавель) рослини. 122
МЕТОДИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИРОДОЮ.
НАОЧНІ МЕТОДИ
Завдання програми дитячого садка по ознайомленню з природою
здійснюються за допомогою різних методів. Суть методу полягає не тільки в
тому, як доносить до дітей навчальні знання педагог, але й у тому, яка
діяльність самих дітей. Отже, метод ‒ це спосіб взаємозв’язаної діяльності
вихователя і дітей, спрямованої на найкраще засвоєння знань, набуття
певних умінь і навичок, розвиток пізнавальної активності, самостійності і
творчих можливостей дітей.
В ознайомленні дошкільників з природою використовуються різні
методи:
спостереження, демонстрування картин, кінофільмів, діафільмів,
використання моделей, нескладні досліди, праця в природі, ігри, розповідь
вихователя, читання художньої літератури, бесіди.
Застосовуючи той чи інший метод, вихователь використовує різні
прийоми, які спрямовують дітей на виконання певного дидактичного
завдання: показ, запитання, пояснення тощо. Отже, прийом є складовою
частиною методу. Використання прийомів забезпечує активізацію
пізнавальної діяльності дітей і в результаті цього більш глибоке засвоєння
навчального матеріалу.
У педагогіці існує кілька систем класифікації методів. Найбільш широко
застосовується класифікація методів навчання за джерелом знань. Якщо
джерелом знань є спостереження, сприймання ілюстративного наочного
матеріалу тощо, то це наочні методи, якщо практична діяльність (праця в
природі, нескладні досліди) ‒ це практичні методи; якщо слово вихователя
(розповідь, читання природознавчої художньої літератури, бесіда) ‒ це
словесні методи.
Усі методи, що використовуються в ознайомленні дошкільників з
природою, взаємозв’язані між собою. Адже вирішення дидактичних завдань
вимагає, щоб первинні знання, які одержують діти за допомогою
спостережень, уточнювалися, конкретизувалися в процесі сприймання
картини, тощо. Досить часто методи використовують у поєднанні,
наприклад спостереження з розповіддю вихователя, грою.
До наочних методів відносяться:
спостереження,
демонстрування ілюстративного матеріалу,
демонстрування технічних засобів навчання,
використання моделей
1. Спостереження. Методу спостереження належить особлива роль у
пізнанні дітьми природи, оскільки він базується на чуттєвому сприйманні,
забезпечує живий контакт дітей з реальними об’єктами природи, в
результаті чого у дітей формуються реалістичні уявлення про об’єкти
природи та зв’язки між ними. Участь мислення у сприйманні стимулює
пізнавальний пошук дітей, сприяє зв’язку набутих чуттєвих образів з тими,
що у дітей вже є, і допомагає виникненню власних суджень. 123
Спостереження в природі класифікуються залежно від:
тривалості ‒ епізодичні, або короткочасні, і тривалі спостереження за
розвитком, змінами об’єктів;
дидактичної мети ‒ первинні, повторні, заключні, порівняльні;
способу організації ‒ колективні та індивідуальні, планові і позапланові.
Епізодичні, або короткочасні, спостереження ‒ це спостереження за
тими об’єктами, явищами природи, які тривають недовго (веселка, злива
тощо), або ж ті, до яких діти не можуть повертатися часто, (розглядання
їжачка, черепахи, яких на короткий час приносять у дитячий садок). Частіше
в дитячому садку мають місце тривалі спостереження, в яких
простежуються, наприклад, основні фази розвитку рослини в період цвітіння.
Первинні спостереження мають на меті створити перше уявлення про
найбільш характерні властивості об’єкта, дати дітям цілісне враження, яке
повинно доповнюватися, закріплюватися, уточнюватися: наприклад, після
першого спостереження за рослиною мати-й-мачухи, яке проводиться у
сонячну погоду, коли її квітки відкриті, слід провести повторне
спостереження у похмуру, погоду, коли квітки закриті, пониклі, наче сумують
за сонцем, пояснити дітям, що ця рослина ‒ живий барометр, по ній можна
визначати погоду. Заключні спостереження мають на меті дати повне
уявлення про зміни, які відбулися у природі за відповідний проміжок часу (пори
року). У порівняльних спостереженнях прийом порівняння провідний і
допомагає активізувати розумову діяльність дітей, спрямувати її на
виділення суттєвих ознак, підведення до узагальнень, класифікації об’єктів
природи. Такі спостереження найчастіше проводяться із старшими
дошкільниками.
Спостереження можуть бути колективними (об’єднувати всю групу,
проводитися підгрупами) та індивідуальними. Останні важливі не лише з
точки зору вирівнювання знань дітей, які відстають у засвоєнні програми
через різні причини, але й для задоволення зростаючих потреб у оволодінні
новими знаннями інтелектуально-обдарованих дітей. Ці діти впливають на
інших дітей своїм зацікавленим ставленням до явищ природи, поясненнями
цих явищ під час самостійних спостережень. Спостереження можуть бути
плановими і за ініціативою дітей тобто позапланові. Найчастіше вони
характерні для тих дитячих, колективів, де систематично і ґрунтовно
проводяться планові спостереження і у дітей сформований високий рівень
пізнавальних інтересів. Часом позапланові спостереження зумовлюються
природними об’єктами та явищами, наприклад метеорологічними явищами,
які не можна передбачити заздалегідь.
Під час підготовки до спостереження вихователь повинен чітко
уявляти програму: які навчальні, розвиваючі і виховні завдання будуть
реалізовуватися в процесі спостереження. Навчальні завдання передбачають
формування конкретних уявлень про об’єкти природи, зв’язки між ними.
Навчальні завдання передбачають формування конкретних уявлень про
об’єкти природи, зв’язки між ними. Розвиваючі завдання спрямовані на
розвиток психічних процесів, на яких акцентується увага під час 124
проведення спостережень. Виховні завдання спрямовані на формування у
дітей ставлення до певних природних об’єктів.
2. Демонстрування ілюстративного матеріалу. Потреба використання
ілюстративного матеріалу під час ознайомлення дошкільників з природою
зумовлюється особливою привабливістю матеріалу і характером їх
образного мислення. Розглядання картин, ілюстрацій у роботі з
дошкільниками допомагає вирішувати різноманітні завдання, в першу чергу
уточнювати, закріплювати знання про природні об’єкти, збагачувати їх.
Ілюстративний матеріал є засобом формування уявлень про природні
об’єкти у тих випадках, коли не можна показати їх дітям у реальному
вигляді. Ілюстративний матеріал, що зображує природні об’єкти, має
викликати у дітей чуттєві образи, близькі до сприймання дійсності, тобто
вони повинні бути виконані реалістично.
Для ознайомлення з природою використовується ілюстративний
матеріал, який можна класифікувати за такими видами:
предметні картинки,
сюжетні,
художні картини ‒ репродукції відомих майстрів.
3. Демонстрування технічних засобів навчання. Під час ознайомлення
дошкільників з природою потрібно використовувати технічні засоби
навчання. Ефективність впливу технічних засобів навчання залежить від
правильного визначення їхнього місця у навчально-виховному процесі. Технічні
засоби навчання поділяють на три групи:
екранні,
екранно-звукові,
звукові.
4 Використання моделей. Слово модель ‒ (від франц. modele) означає
зразок, умовний образ якого-небудь об’єкта. Модель є одним із засобів
наочності навчання. Вона виконує ілюстративну роль під час розповіді
педагога про найбільш важливі властивості, дії об’єкта, що вивчається, в
цілому або його окремих частин. 125
ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИРОДОЮ
До основних практичних методів ознайомлення дошкільників з
природою відносяться:
праця в природі,
нескладні досліди
використання ігор.
Праця в природі розглядається як один з основних методів
ознайомлення дошкільників з природою. Результати численних теоретичних
та експериментальних досліджень свідчать про те, що під впливом праці
розвиваються всі розумові і фізичні сили людини.
Цінність праці в природі полягає в тому, що дитина в процесі трудової
діяльності взаємодіє з реальними об’єктами природи, а це створює найкращі
можливості для формування реалістичних уявлень про об’єкти природи,
зв’язки між ними. В процесі праці найбільш переконливо, наочно діти
впевнюються у зв’язку між умовами для рослин, тварин і їх ростом,
розвитком.
Під час праці мова дітей збагачується новими для них словами (живець,
борозенка, добрива тощо), враження від діяльності спонукають до активного
обміну думками, сприяють формуванню суджень на основі аналізу, порівнянь.
У процесі праці створюються сприятливі умови для сенсорного
розвитку дітей. Діти оволодівають новими прийомами обстеження:
навчаються відрізняти суху землю від вологої, пухку від твердої, культурні
рослини від бур’янів.
Праця в природі є тією діяльністю, в процесі якої оптимально
здійснюються всі завдання екологічного виховання: формування знань про
найбільш важливі залежності в природі, доступні дошкільникам, ціннісні
орієнтації, бажання спілкуватися з природою, засвоєння правил про
природокористування і формування перших навичок, що сприяють
поліпшенню навколишнього середовища.
Праця об’єднує, дисциплінує, виховує почуття відповідальності за
життя живих істот, адже пташка, позбавлена корму, може через добу
загинути, несвоєчасно политі рослини під час спеки засихають.
Праця в природі сприяє вихованню інтересу до сільськогосподарської
праці, поваги до людей, які нею займаються. Під час догляду за рослинами,
тваринами у дітей формуються трудові навички, бажання працювати.
Важливе значення має естетичне задоволення, яке одержують діти від
краси вирощених ними квіткових рослин, від доглянутих кімнатних рослин.
Рухи на повітрі сприяють більш інтенсивному обміну речовин,
удосконалюють координацію рухів, зміцнюють нервову систему.
Організація праці дітей у природі вимагає дотримання педагогічних та
гігієнічних вимог.
У дитячому садку організовуються такі види праці в природі:
праця, що зв’язана з доглядом за рослинами;
з доглядом за тваринами;
з охороною природи. 126
У дитячому садку використовуються різні форми організації праці
дітей у природі:
доручення,
чергування,
колективна праця.
Нескладні досліди як метод ознайомлення дітей з природою.
Використання дослідів цінне тим, що вони мають велику переконуючи силу,
знання, яких набувають діти, мають особливу доказовість, повноту і
міцність. Під час проведення дослідів забезпечується чуттєве сприймання,
практична діяльність дітей і словесне обґрунтування. Такий органічний
зв’язок і сприяє максимальній активізації розумової діяльності дітей, оскільки
відповідає характеру мислення дошкільників.
В елементарні досліди для дітей треба вводити такі явища і об’єкти
природи, які наочно виражені, зв’язки між якими доступні осмисленню
дітьми. Це встановлення зв’язків між станом води і температурою повітря,
встановлення захисних властивостей снігу, залежності росту рослин від
зміни тепла, світла, добрив, вологи тощо.
Не можна проводити з дітьми дослідів, у результаті яких живі істоти
гинуть.
Структура дослідів має багато спільного із спостереженнями.
Найбільше дослідів у дитячому садку проводиться з метою вивчення
властивостей об’єктів неживої природи: води, повітря тощо. Легко
переконати дітей шляхом досліду у перетворенні води на лід і льоду на воду, у
перетворенні води на пару. Можна продемонструвати дітям дослід, який
переконає їх у властивості повітря заповнювати предмети, що нас
оточують. Для цього треба у склянку закласти сухий папірець. Звертаючись
до дітей, вихователь просить помацати його, переконатися, що він сухий, а
потім пропонує такі умови досліду: склянку з папірцем він занурює у воду. Як
діти гадають, намокне папірець чи ні? Вислухавши судження дітей,
вихователь занурює склянку і, виймаючи її з води, дає дітям переконатися, що
папірець залишився сухим. Разом з дітьми приходять до висновку, що повітря,
яке заповнювало склянку, перешкоджало воді.
Кидаючи у воду грудку землі, глини, шматок крейди, цеглини, діти за
появою бульбашок визначають наявність у них повітря.
Влітку цікаво показати дітям утворення веселки, спрямувавши для
цього проти сонця струмінь води. Це переконує дітей в матеріальності цього
гарного світлового явища в природі.
Більшість дослідів з рослинами проводять для того, щоб переконати
дітей у важливості для і розвитку рослин основних факторів зовнішнього
середовища: води, тепла, поживних речовин.
Використання ігор. Під час ознайомлення дітей з природою досить
часто використовуються різні види ігор. Гра ‒ основна діяльність дитини
дошкільного віку.
Надзвичайно важлива роль ігор (особливо дидактичних) у закріпленні,
систематизації і узагальненні знань про природу. Використання дидактичних 127
ігор природничого змісту дає змогу формувати у дітей міцні знання,
систематизувати їх, підводити до узагальнень, розвивати мислення, мову.
Для вирішення завдань ознайомлення дошкільників з природою в
дитячому садку використовуються ігри:
будівельно-конструктивні,
творчі рольові,
дидактичні,
рухливі. 128
СЛОВЕСНІ МЕТОДИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИРОДОЮ
До словесних методів відносяться:
розповідь вихователя,
читання дитячої природознавчої літератури,
бесіди про природу.
Розповідь вихователя. Розповідь про природу повинна відповідати ряду
вимог:
вона має сприяти формуванню вірогідних знань про природу;
в ній повинні у доступній формі розкриватися зв’язки і залежності у
природі;
повинна бути образною, емоційною, цікавою, спрямованою на
формування у дітей розумного, доброго ставлення до природи.
Розрізняють сюжетні і описові розповіді. В основі сюжетної розповіді
завжди якась подія, випадок. До сюжетних розповідей належать і словесні
логічні завдання ‒ різновид розповіді, в якій перед дітьми ставиться
проблемне питання, яке їм пропонується вирішити. Словесні логічні завдання
використовують і в повсякденному житті і на заняттях.
Значно частіше у повсякденному житті і на заняттях
використовуються описові розповіді, мета яких ‒ подання інформації про ті
чи інші об’єкти природи. Слід відразу відзначити, що описові розповіді
сприймаються дошкільниками не з меншим інтересом, якщо вони подаються
з урахуванням нижче зазначених вимог. Важливе значення має те, що
найчастіше вони поєднуються із сприйманням реального об’єкта природи чи з
картинкою, розкривають взаємозв’язки ‒ «таємниці», і це зумовлює
зацікавленість дітей.
Читання дитячої природознавчої літератури. Твори дитячої
природознавчої літератури сприяють розширенню кола знань дітей про
природу, знайомлять з тими явищами, які діти інколи не можуть
безпосередньо спостерігати. Через твори дитячої художньої літератури
дошкільники не тільки ознайомлюються з фактами з життя природи, але й
із зв’язками, залежностями в природі.
Читання дітям художніх творів, вивчення віршів сприяють збагаченню
мови дітей, формуванню уміння образно висловлювати свої думки.
Природознавча книжка дає багатий матеріал для виховання у дітей
пізнавальних інтересів, спостережливості, допитливості. Вона ставить
перед дітьми нові запитання, спонукає приглядатися до навколишньої
природи.
Надзвичайно велика виховна роль дитячих книг про природу.
Дитяча природознавча література використовується на заняттях і у
повсякденному житті.
Читання природознавчої книги найчастіше пов’язується з бесідою. В
процесі бесіди важливо допомогти дітям зрозуміти зміст твору, повніше і
глибше засвоїти його. Бесіда повинна вестися емоційно. Вона не будується на
переказі прочитаного тексту. Невелике оповідання, казку інколи можна
прочитати дітям до спостереження, щоб викликати інтерес. Невеликі 129
поетичні твори, а також малі форми усної народної творчості часто
використовують у процесі спостережень.
Загадки, прислів’я, в яких сконцентровані характерні ознаки рослин,
тварин, широко використовуються переносні значення слів, метафори,
алегорії як засоби образного відображення, швидше сприймаються дітьми,
якщо вони пов’язані з безпосереднім сприйманням об’єктів природи.
Отже, художня природознавча книга найчастіше використовується для
розширення знань дітей про відомі їм предмети і явища природи. Слухання
художніх творів пов’язане з активною діяльністю відтворюючої уяви. Цей
процес буде тим дієвішим, чим повніше будуть сформовані образи у дітей про
навколишню природу.
Бесіди про природу. Значення бесіди полягає в тому, що вона активізує
розумову діяльність дітей, оскільки в процесі бесіди створюються
можливості для використання раніше набутих знань. В ході бесіди ці знання
закріплюються, збагачуються і уточнюються. У процесі бесіди діти
підводяться до встановлення причинних зв’язків і залежностей у природі,
розвивається зв’язна мова дітей, формуються розумові операції. Під час бесід
виховується ставлення дітей до природних об’єктів. У процесі ознайомлення
дошкільників з природою використовуються бесіди:
вступні,
супровідні,
заключні.
Бесіда ‒ де результат проведеної з дітьми роботи.
Вихователь у ході бесіди повинен піклуватися про те, щоб використати
різноманітний наочний матеріал, який допоможе дітям пригадати і
виділити суттєві ознаки явищ. Це ‒ календарі природи, малюнки дітей,
ілюстрації, картини, а також технічні засоби, які підвищують емоційну
насиченість бесіди. В процесі бесіди можна використовувати знайомі дітям
вірші, прислів’я, загадки, приказки. 130
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ПО ОЗНАЙОМЛЕННЮ З ПРИРОДОЮ.
ЗАНЯТТЯ ЯК ВАЖЛИВА ФОРМА РОБОТИ
ПО ОЗНАЙОМЛЕННЮ З ПРИРОДОЮ
Різноманітні методи ‒ наочні, практичні, словесні ‒ можуть
застосовуватися під час різноманітних форм організації роботи по
ознайомленню дошкільників з природою. Такими формами є:
заняття,
навчальні екскурсії,
цільові і повсякденні прогулянки.
Заняття розглядаються як важлива форма роботи по ознайомленню
дошкільників з природою. Це зумовлене тим, що заняття дають змогу
формувати знання у всіх дітей одночасно, у певній послідовності з
урахуванням можливостей дітей і природного оточення. Під керівництвом
вихователя відповідно до програми у дітей формуються системні знання,
розвиваються пізнавальні процеси, здібності, формується правильне
ставлення до природи.
Розрізняють кілька типів занять залежно від дидактичної мети, яка
вирішується на заняттях:
первинно-ознайомлювальні,
спрямовані на уточнення, розширення, поглиблення знань, формування
практичних навичок догляду за живими об’єктами у ході вирощування їх,
поглиблено-пізнавальні,
комбіновані (на яких розв’язуються два дидактичних завдання ‒
засвоєння нових знань і уточнення раніше засвоєних),
комплексні (сполучення занять з двох розділів, об’єднаних однією
темою),
інтегровані.
Ефективність занять залежить від їх підготовки і проведення.
Намітивши тему заняття, вихователь повинен розробити програмні
завдання. Вони включають освітні, завдання на розвиток особистості та
виховні завдання. 131
НАВЧАЛЬНІ ЕКСКУРСІЇ
Навчальні екскурсії (поїздка, прогулянка) визначаються в педагогіці як
форма і метод навчально-виховної роботи, що дозволяє організовувати
спостереження і вивчення різноманітних предметів і явищ у природних
умовах.
Організувати і провести екскурсію в природу важче, ніж заняття в
груповій кімнаті. Успіх у її проведенні багато в чому залежить від підготовки.
Екскурсії проводяться починаючи з середньої групи. Природознавчі
екскурсії проводять у певній системі, організовувати їх треба на одні і ті самі
об’єкти в різні пори року, щоб простежити сезонні зміни в них.
Сільськогосподарські екскурсії організовуються епізодично.
Плануючи екскурсію, вихователь точно визначає тему і мету екскурсії,
конкретизує програмний зміст, намічає місце екскурсії. Слід виходити з того,
що кількість нових об’єктів не повинна перевищувати 2-3 у середній і 3-4 у
старшій групі. Під час визначення місця екскурсії треба враховувати фізичні
можливості дітей, особливості дороги, пору року, стан погоди. Як правило,
маршрут не повинен перевищувати 2-3 км в обидва кінці.
Вихователю слід оглянути місце екскурсії за 1-2 дні до неї. Він уточнює
маршрут, знаходить потрібні об’єкти, намічає послідовність спостережень,
місце, де діти будуть самостійно вести спостереження, збір матеріалу, а
також місце для відпочинку, проведення гри. Вихователь заздалегідь підбирає
вірші, загадки, прислів’я, які потім використовує в роботі з дітьми.
За кілька днів до екскурсії вихователь проводить з дітьми невелику
бесіду, з тим, щоб викликати у них інтерес до майбутнього заняття,
оживити враження від попередньої екскурсії. Діти повинні знати, куди вони
підуть і для чого. Добре разом з дітьми готувати екскурсійне обладнання,
щоб підвищити інтерес до заняття. Одяг дітей має бути легкий, взуття
зручне. Щоб уникнути перегрівання в літню пору, слід обов’язково мати на
голові шапочки. Діти повинні знати, що екскурсія ‒ це заняття, на якому
треба бути дисциплінованим і уважним.
Перед виходом з дитячого садка слід нагадати правила поведінки на
вулиці і на місці екскурсії: йти парами, не розбігатися.
Основна частина екскурсії ‒ колективне спостереження. Саме в процесі
нього вирішуються основні програмні завдання заняття. Вихователь
допомагає дітям відзначити і усвідомити характерні ознаки предметів і
явищ, їх взаємозв’язки.
Використання пояснень, розповіді повинно мати місце в тих випадках,
коли є потреба у розширенні знань дітей про пристосування, зв’язки з
середовищем тощо.
Збір природного матеріалу, в процесі якого діти можуть задовольнити
бажання у самостійних спостереженнях, ‒ відповідальний етап екскурсії. 132
ЦІЛЬОВІ ПРОГУЛЯНКИ
У зв’язку з обмеженою кількістю занять по ознайомленню з природою і
потребою найкраще дізнатися про найближче природне оточення села,
міста, закарбувати у пам’яті дітей яскраві картини чудової української
природи проводяться цільові прогулянки в природу. Вони інтегруються з
пішохідними переходами і можуть проводитися не тільки з пізнавальною, але
й з пізнавально-практичною метою (збирання грибів, ягід, насіння дикорослих
трав для підгодовування пташок тощо). Відмінність цільових прогулянок від
повсякденних полягає у тому, що проводяться вони за межі дитячого садка.
За наявності лісу поблизу дитячого садка цільові прогулянки навесні
можуть містити спостереження за:
рослинами, що зимували під снігом зеленими (брусниця, грушанка,
копитняк);
пожвавленням птахів;
цвітінням ліщини, вільхи;
цвітінням ефемероїдів;
першими комахами (джмелями, бджолами, метеликами, мурашками);
цвітінням черемхи, глоду, дуба, сосни;
цвітінням конвалії, купини;
спостереженням за дятлом, білкою.
Дошкільники можуть слухати весняну пісню синиці, спів соловейка,
порівнювати його пісню з піснею зяблика.
Якщо недалеко протікає струмок або є річка, озеро, водосховище, море,
цільові прогулянки навесні можуть містити спостереження за:
скресанням криги;
життям крижнів і чирків;
рибами, що трапляються в улові рибалок;
жабами (слухання весняних концертів жаб);
життям мартинів і крячок, водомірками, молюсками, появою ряски,
розвитком прибережних рослин (цвітіння калюжниці).
На луці після танення снігу спостерігають за рослинами, їх розвитком,
цвітінням стокроток, початком цвітіння злаків, комахами ‒ мешканцями
луки.
Спостереження навесні в парку близькі за змістом із спостереженнями
у лісі. Вони включають також спостереження за:
весняними роботами в парку:
обрізуванням дерев, кущів;
висаджуванням розсади однорічних рослин;
цвітінням весняних декоративних рослин.
Надзвичайно сприятливі умови для цільових прогулянок у тих дитячих
садках, які розташовуються поблизу ботанічних садів, які є в Україні майже у
кожному обласному центрі. Наявність багатої видової різноманітності
рослин, комах, птахів дає змогу проводити цікаві прогулянки протягом усього
року. 133
Наявність пустирів також дає цікавий матеріал для спостережень під
час цільових прогулянок навесні. Можна показати, як у порожнинах стебел
зимували комахи, відзначити, насіння яких рослин найбільш охоче
споживалося птахами, розглянути сходи, молоді пагони пустирних рослин.
Особливо багато можливостей для спостережень на цільових
прогулянках надає літо. Рослини, що розцвітають, різноманітність комах,
птахів, їх цікава пристосувальна поведінка створюють необмежений простір
для подання дітям цікавої інформації, спрямованої на пізнання рідної природи,
її краси, формування на цій основі нового, екологічного мислення. 134
ПОВСЯКДЕННІ ПРОГУЛЯНКИ
Повсякденні прогулянки є обов’язковим режимним процесом в
дошкільному закладі, який має важливе значення для фізичного, нервовопсихічного розвитку дітей. Спеціальні дослідження показали, що у дітей, які в
належний час не були на прогулянці, значно знижується оптимальний рівень
функціонального стану центральної нервової системи.
Прогулянки організовуються щодня вранці, вдень і ввечері, відповідно до
режиму дня. Основними структурними частинами прогулянки є:
спостереження;
творчі ігри;
рухливі ігри і фізкультурні комплекси;
праця.
Ці елементи не мають суворо зафіксованої послідовності. Так, після
малорухливого заняття прогулянка повинна початися з рухливої гри. І
навпаки, після занять із значною руховою активністю прогулянку можна
почати із спостереження.
До періодичних елементів прогулянки відноситься праця, яка
проводиться за потребою.
Зміст спостережень, ігор, праці на прогулянках визначається
програмою дитячого садка. 135
ВЕДЕННЯ КАЛЕНДАРІВ ПРИРОДИ І ПОГОДИ
Потреба ведення календарів природи і погоди зумовлюється
своєрідністю пізнання закономірностей сезонних змін дошкільниками. Пора
року ‒ досить значний проміжок часу. Відсутність різкої межі між порами
року створює у дітей неправильні уявлення про деяку постійність
навколишнього середовища. Наприклад, наприкінці осені діти часто
забувають, що на її початку було тепло, було багато квітів, літали гарні
метелики, бджоли, джмелі і т. д. Неправильні уявлення часто бувають
пов’язані і з різкими змінами в погоді ‒ раптовими відлигами або
похолоданнями.
Ведення календаря природи розвиває спостережливість, привчає
уважно приглядатися до навколишньої природи, встановлювати
взаємозв’язки і послідовність явищ, їх причини.
Ведення календаря погоди починається з другої молодшої групи
Найпоширенішою формою календаря для дітей 4 і 5 років життя є календаркартинка «Яка сьогодні погода». Це листок картону 30х50 см завбільшки,
поділений на чотири частини, на які наклеюються малюнки з зображенням
відповідного типу погоди для певної пори року. Посередині картону
прикріплюється стрілочка, якою після повернення з прогулянки відмічають,
який сьогодні тип погоди.
Є й інша форма ведення календаря погоди для молодшої і середньої груп.
Це набір картинок, на яких зображено різний стан погоди у певну пору року, і
підставка, на яку вони викладаються після повернення з прогулянки. В
середній групі можна виставляти не одну а дві картинки, що зображують
погоду і діяльність дітей, їх одяг.
У зв’язку з ускладненням завдань змінюється і форма ведення календаря
природи і погоди.
Календар природи для старшої групи ‒ це листок картону чи цупкого
паперу, відповідно оформленого малюнками, що відображають ту чи іншу
пору року. На календарі наклеюють дві кишеньки, в яких збирають малюнки
протягом усієї пори року. Наприкінці кожного місяця малюнки переглядають,
діти згадують про характерні зміни в природі ‒ стан погоди, життя рослин
тварин. Наприкінці сезону найбільш виразні малюнки, в яких відображено
відповідну пору року, наклеюють на ширмочку і використовують під час
бесіди.
Більш складний вид календаря для старшої групи ‒ календар погоди. На
листку картону вміщують календар на всі місяці сезону. Внизу прикріплюють
кишеньки для малюнків. Календар погоди оформлюють яскравими
малюнками, що відображують певну пору року. Наприклад, дерева з плодами в
осінньому вбранні осінні квіткові рослини, зимуючі або відлітаючі птахи. Діти
щоденно фіксують стан погоди після денної прогулянки. Позначення якими
користуються діти, можуть бути різними. Напочатку вони повинні мати
реалістичний характер, наприклад, вітер ‒ гілка що похилилася вбік, сніг ‒
графічне зображення сніжинки, сонячний ясний день ‒ зображення сонечка,
хмарний ‒ зображення хмаринки. Пізніше можна розповісти дітям, що в школі 136
погоду позначають інакше. Запропонувати їм скористуватися умовними
позначеннями.
Щомісяця результати спостережень у природі і Їх фіксація у календарі
обговорюється з дітьми. Бесіду можна побудувати за такими запитаннями:
Який місяць закінчився? Якими умовними позначеннями ви відмічали погоду?
Скільки було яскравих, сонячних днів? Чому стає прохолодніше? Якими стали
рослини на ділянці? Чого їм не вистачає для росту? Які птахи залишилися на
ділянці? Чому вони не відлетіли?
Малюнки, зібрані в кишеньці, можуть бути використані на заключній
бесіді.
Отже, ведення календарів природи, погоди унаочнює процес поступових
змін певних сезонів, сприяє формуванню інтересу, кращому засвоєнню знань
про них. 137
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Здійснення яких напрямків виховання спрямовує процес ознайомлення
дошкільників з природою?
А) розумового виховання
Б) морального й естетичного виховання
В) фізичного виховання
Г) усі відповіді правильні
Важлива умова організації змістовної діяльності дітей, спрямована на
вирішення завдань ознайомлення дошкільників з природою це ‒
А) дидактична гра
Б) куточок природи
В) колективна праця
Г) усі відповіді правильні
У куточку природи закладу дошкільної освіти необхідними мешканцями є:
А) акваріумні рибки
Б) ссавці
В) птахи
Г) усі відповіді правильні
Найближчим природним оточенням дітей у закладі дошкільної освіти є:
А) ділянка
Б) ліс
В) фітогалявина
Г) парк
Визначте основну частину навчальної екскурсії:
А) проведення дослідів
Б) рухливі ігри
В) колективне спостереження
Г) усі відповіді правильні
У закладі дошкільної освіти можуть перебувати будь-які тварини, якщо
вони…
А) безпечні для життя і здоров’я дітей
Б) здорові і легко приручаються
В) цікаві для спостереження з дітьми
Г) усі відповіді правильні
Які види обладнання використовують для розміщення мешканців куточка
природи:
А) стандартне
Б) настінне
В) універсальне
Г) нестандартне
Д) напольне 138
Що є обов’язковою умовою ділянки дошкільного закладу для ознайомлення з
культурними рослинами, формування трудових навичок, інтересу до
сільськогосподарської праці:
А) господарське подвір’я
Б) басейн
В) город
Г) кільцева дорога для їзди на велосипедах
Д) сад
Яких гігієнічних вимог необхідно дотримуватися під час організації праці
дошкільників у природі?
А) діти повинні працювати у спеціальному одязі та
мати спеціальний інвентар, який відповідає росту
дітей
Б) слід організовувати працю тільки у ранковий час
В) у ході праці постійно мити руки
Г) під час праці використовувати різний інвентар
Д) слід організовувати у нежаркі години, після
закінчення роботи добре вимити руки
Визначте основні форми організації роботи по ознайомленню дошкільників з
природою:
А) заняття, екскурсії
Б) туристичні походи
В) цільові і повсякденні прогулянки
Г) ігри з природним матеріалом
Д) індивідуальна робота
Визначте основні структурні частини повсякденної прогулянки:
А) дидактичні ігри
Б) спостереження
В) проведення дослідів
Г) читання природознавчої літератури
Д) рухливі й творчі ігри
Своєрідність пізнання закономірностей сезонних змін у природі зумовлює
ведення …
А) календаря погоди
Б) календаря природи
В) календаря дослідів
Г) календаря спостережень
Д) календаря екскурсій
Встановіть відповідність методів ознайомлення дошкільників з природою
згідно їх змісту:
1. Наочні
методи ‒
2. Практичні
методи ‒
3. Словесні
методи ‒
А) використання ігор, праця в природі, нескладні досліди;
Б) спостереження, демонстрування ілюстративного
матеріалу, демонстрація технічних засобів навчання,
використання моделей;
В) розповідь, читання дитячої природознавчої
літератури, бесіди про природу 139
Встановіть відповідність груп кімнатних рослин згідно назв рослин:
1. Красивоквітучі ‒
2. Цибулинні ‒
3. Декоративнолистяні ‒
4. Ампельні і виткі ‒
5. Сукуленти ‒
А) драцена, папороті, алое, каланхое, папороті,
пальми, монстера;
Б) зигокактус, епіфіліум, алое, каланхое пірчасте;
В) гортензія, бегонія, бальзамін, гібіскус, клівія,
ахіменес, цикламен;
Г) плющ звичайний, традесканція, хлорофітум, цисус,
дзвоник ампельний;
Д) амариліс, гемантус, зефірантекс, кринум.
Встановіть відповідність сезонних явищ природи згідно їх змісту:
1. Зима ‒
2. Весна ‒
3. Літо ‒
4. Осінь ‒
А) сонце піднімається все вище й дуже пригріває,
дзюрчать струмки, день стає довшим, дерева і кущі
вкриваються зеленим листям, повітря ще холодне, все
зацвітає;
Б) дні коротші, а ночі довші, похолодання, день і ніч
однакові (по 12 год.), температура повітря знижується,
сонце піднімається не так високо, рослини змінюють
зелене вбрання;
В) день довгий, повітря наповнене запахом трав й квітів,
сонце в полудень стоїть високо, дозрівають ягоди, плоди й
насіння, ніч коротка;
Г) рослини перебувають у стані спокою, дні короткі, а ночі
довгі, крига вкриває поверхню ставків та річок, низьке
сонце освітлює землю променями, риби живуть біля дна 140
ДЛЯ НОТАТКІВ
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________ 141
КУЛЬТУРА, ОСВІТА Й МИСТЕЦТВО ‒
ВЗАЄМОВПЛИВОВІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
В ОБРАЗОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Вихідними теоретичними положеннями у створенні особистісноорієнтованих програм і педагогічних технологій організації образотворчої
діяльності дошкільнят є взаємозв’язок між поняттями «культура» ‒
«мистецтво» ‒ «освіта».
Сучасна педагогіка оперує поняттям культура як категорією
формування людини в дитинстві. Індивідуально-творчий розвиток
особистості неможливий поза зв’язком понять «дитина» і «культура». Саме
культура виступає чинником зв’язку між соціальним та генетичним в
особистості і формує людину як члена цивілізованого суспільства.
Державні документи й стандарти дошкільної освіти визначають
культуру як одну зі сфер життєдіяльності особистості, як спосіб входження
дитини у світ, комплекс специфічних способів і форм соціальної інтеграції
дитини, регуляції нею власної поведінки та діяльності, як концентрований
досвід особистості, який підносить її свідомість, збагачує почуття, дає
практичні вміння.
З позиції релігії, духовності, основу культури утворює «культ» (від лат.
сиltиs ‒ шанування), один з головних елементів релігії; до «культу» належать
дії (рухи тіла, читання або співання певних текстів та ін.), які виражають
релігійне поклоніння або закликають «сили» Бога на допомогу здійснювачам
цих дій; «культом» вважають надмірне звеличення чогось або когось (культ
особистості); існує поняття «культ предків» (віра в їхню здатність
впливати на життя нащадків).
У широкому розумінні термін «культура» (від лат. «cultura» – обробка,
виховання, розвиток) охоплює все те, що визначає специфіку людського
існування в навколишньому світі (праця, побут, політика, наука, освіта,
мистецтво, мораль тощо). Протягом усієї історії людства культура
розглядалася як цінність, що узагальнює багатовіковий досвід і характеризує
тим самим рівень на певному етапі суспільно-економічних формацій,
конкретних суспільств, націй і народностей, різних сфер людської
життєдіяльності. Культура є результатом матеріальної і духовної
перетворюючої діяльності людини, у процесі якої змінюються не тільки
умови життя, але й самі люди, відбувається їх соціальне, інтелектуальне,
творче, моральне, естетичне та фізичне удосконалення.
У більш вузькому значенні термін «культура» означає тільки сферу
духовного життя людей – політичну, наукову, моральну, естетичну та інші.
Спеціалізовану частину культури суспільства складає естетична культура,
яка характеризує стан суспільства з точки зору його готовності до
забезпечення розвитку мистецтва й естетичних відносин. До структурнофункціонуючих елементів естетичної культури належать: сукупність
функціонуючих у суспільстві художніх цінностей, що відповідають
естетичним потребам людей; професійно-спеціалізована група діячів
культури, яка забезпечує їх функціонування; технічні засоби виробництва, 142
тиражування комунікації художніх цінностей; інститути, що перебувають
під контролем суспільства (музеї, бібліотеки, театри, клуби, академії тощо),
які забезпечують функціонування естетичної культури.
Складовою частиною естетичної культури є художня культура або
мистецтво як діяльність, що породжує естетичні цінності. Мистецтво
визначається як вид духовного пізнання дійсності суспільною людиною, мета
якого ‒ формування її готовності до творчої перебудови навколишнього світу
й самої себе за законами краси. На відміну від інших сфер суспільної свідомості
й діяльності (науки, політики, моралі та інших), мистецтво задовольняє
універсальну потребу людини ‒ естетично сприймати об’єктивний світ. Але
було б помилкою вважати, що мистецтво ‒ це лише галузь живого
споглядання, у процесі якого позначаються тільки зовнішні, одиничні
властивості й ознаки явищ дійсності.
Мистецтво є справжнім підручником життя, оскільки воно відображає
його істотні, типові сторони, типові реакції людини на явища дійсності. Воно
досягає цього тому, що митець не пасивно відображає дійсність, а пояснює її,
показує такою, якою вона повинна бути в інтересах людини. Історично
мистецтво розвивається як система конкретних його видів ‒ музика,
література, образотворче мистецтво, театр, кіно, радіо, телебачення та
інші, в яких різноманітність реального світу подається в усьому
багатстві.
Художню культуру складають і, водночас, визначають: сукупність
наявних художніх цінностей, успадкованих від попередніх поколінь; комплекс
художніх цінностей даної історичної епохи, які ототожнюються з нею; група
безпосередніх творців художніх цінностей; публіка, що розуміє та цінує
мистецтво. Розвиток художньої культури на будь-якому історичному етапі
визначається ступенем опанування суспільством або окремою людиною тієї
сукупності духовних цінностей, які створені та зберігаються на цей час.
Кожне мистецтво має свою специфіку, ставить перед собою особливі
завдання та володіє для їх вирішення своєю мовою, своїми засобами
виразності.
Освіта в контексті культури (у взаємозв’язку з культурою, як явище та
феномен культури) передбачає орієнтацію на загальнолюдські цінності,
світову й національну духовну культуру, гуманітаризацію свого змісту,
опанування гуманістичних технологій освіти й виховання, створення у
дошкільних освітніх закладах сприятливого середовища для розвитку
особистості, здатної до творчої самореалізації в сучасній освітній
соціокультурній ситуації.
Осмислення освіти в контексті культури веде нас до мистецтва (як
елемента, явища й феномена культури).
Термін «мистецтво» за етимологією означає досвідченість, навченість,
високоосвіченість, прилученість до таємниць творчості. Словник з естетики
розкриває мистецтво як творчу діяльність, у процесі якої створюють
конкретно-чуттєві образи, які відображають дійсність і втілюють
естетичне ставлення до неї людини 143
В античній естетиці мистецтво розуміли як пізнання, що відбувається
через наслідування природи, її гармонії. Античні мислителі ототожнювали
мистецтво з ремеслом і наукою.
Доба Відродження відкрила в мистецтві гармонійну єдність пізнання і
творчості. Мистецтво визнавалося «вікном у світ» для пізнання дійсності;
творчою діяльністю, яка є дзеркалом життя; способом ствердження
людини, пов’язаного з пізнанням її сутності.
У період класицизму мистецтво визнається продуктом смаку, уяви і
розуму. У добу Просвітництва стверджується перетворювальна сила
мистецтва. Воно покликане виховувати доброчинність, виправляти й
ушляхетнювати норов. Саме доба Просвітництва стала джерелом
педагогічної думки щодо погляду на мистецтво як чинник розвитку
особистості.
У німецькій естетиці XVII ‒ початку XIX ст. мистецтво тлумачилося як
явище творчої активності людини, як гра.
На сучасному етапі розвитку естетики поняття мистецтва
продовжує розвиватись і збагачуватися. Мистецтво можна розуміти і як
естетичне (чуттєве) відображення світу. Його призначення полягає у
розвитку культури почуттів, емоцій і ціннісних орієнтацій, естетичної,
моральної, духовної культури, яка зумовлює творчу активність людини. 144
ВИДИ І ЖАНРИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА
Образотворче мистецтво ‒ види художньої творчості, які
відображають візуально сприйняту дійсність.
Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах,
відтворює об’єктивно наявні властивості реального світу: об’єм, колір,
просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище
тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне
безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі,
певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її
психологію.
Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну
картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких
немає в реальності, які є наслідком людської фантазії.
Види образотворчого мистецтва:
архітектура,
живопис,
скульптура,
графіка,
декоративно-ужиткове мистецтво,
дизайн.
Архітектура (будівництво) ‒ це одночасно і наука і мистецтво
проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які
формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно
до законів краси.
Живопис ‒ площинне образотворче мистецтво, специфіка якого полягає
в представленні за допомогою фарб, нанесених на поверхню зображення
реального світу, перетворених творчою уявою художника.
Скульптура (ліпити, вирізувати, висікати) є видом мистецтва, яке
відображає, пояснює й оцінює дійсність засобами об’ємних пластичних образів
і просторових форм.
Графіка (пишу, креслю, рисую) ‒ вид образотворчого мистецтва,
заснований на рисунку, виконаному лініями, штрихами і плямами з
обмеженим використанням кольору, а також друковані художні зображення,
основу яких утворює рисунок.
Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі
мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.
Дизайн ‒ задум, план, мета, намір, творчий задум, проект і креслення,
розрахунок, конструкція, ескіз, малюнок, візерунок, композиція, мистецтво
композиції, витвір мистецтва.
Кожний із перелічених видів образотворчого мистецтва відрізняється
від іншого своїм змістом, засобами художньої виразності, матеріалом та
образно-пізнавальним впливом на глядача. Проте в усіх видах мистецтва
існує також і поділ на жанри. Слово «жанр» ‒ французьке, воно означає «рід»,
«різновид». Поділ на жанри існує в усіх видах образотворчого мистецтва.
Жанри образотворчого мистецтва: 145
портрет (зображення людей),
натюрморт (зображення неживого),
пейзаж (зображення природи),
батальний жанр (воєнні події та життя армії),
побутовий жанр (зображає повсякденне життя)
історичний жанр (зображення історичних подій),
міфологічний (зображення подій або героїв з міфології),
анімалістичний (зображення тварин у живописі, графіці, скульптурі),
мариністичний (зображення моря, морський пейзаж),
автопортрет (зображення самого себе),
архітектурний (зображення архітектури та інтер’єру),
релігійний (зображення подій з Біблії). 146
ВИДИ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Дитячу образотворчу діяльність розглядають як ефективну форму
художнього засвоєння дітьми навколишньої дійсності, в процесі якої вони
зображають предмети і явища, виражають своє ставлення до них. У
Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні зазначається,
що художньо-практична образотворча діяльність передбачає знання
характерних особливостей, специфіки, засобів художньої виразності різних
видах образотворчої діяльності:
малювання,
ліплення,
аплікація,
конструювання.
Малювання ‒ графічна і живописна форма зображення. Це створення
зображення на площині за допомогою формоутворювальних плям, ліній та
кольору.
Ліплення ‒ пластична форма зображення. Своєрідність ліплення
полягає в об’ємному способі зображення.
Аплікація ‒ декоративно-силуетна форма зображення. Це один із видів
декоративно-ужиткового мистецтва, який використовується для
художнього оформлення різних предметів за допомогою прикріплення до
основного тла вирізаних декоративних чи предметних форм. Своєрідність
аплікації полягає як в характері зображення, так і в техніці її виконання.
Конструювання ‒ технічна та художня форма зображення. Це
особливий вид образотворчої діяльності. Воно більше від інших пов’язане із
грою. 147
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Особистісно-розвивальне спілкування педагога з дитиною
спрямовується на розвиток свідомості дитини та залучення її до художньої
практики. Художня практика розгортається у формі зображальнообразотворчої діяльності. Особливістю зображальної діяльності є навчання
дітей основ і принципів зображення предметів, об’єктів, явищ та оволодіння
узагальненими способами дій під час зображення, наприклад, дерев, будинків,
транспорту, людей. Дітей навчають грамотно і свідомо користуватися
приладдям: мольберт, станок для ліплення, ножиці, клей, олівці, фломастери,
пензлі тощо. Зображальні навички виступають важливою умовою
трансформації зображальної діяльності в образотворчу. Її головною ознакою
є вміння творчо користуватися навичками і діяти в ситуаціях вибору ідеї,
формування задуму, вибору зображального матеріалу, способу зображення,
виражальних засобів (колір, форма, композиція, ритм, динаміка, декор).
Розвиткові образотворчої діяльності сприяє спілкування з природою в
умовах повсякденного життя у формі «живого споглядання», активної
взаємодії дитини з об’єктами та явищами природи («пошуки краси»,
«перетворення природних матеріалів», ігри-експериментування з піском,
снігом, водою тощо). Діти навчаються помічати, розуміти і відтворювати
гру та мінливість кольору в природі, спостерігати будову, поведінку, вигляд
тварин, комах. Таку роботу можна організувати на прогулянках, у процесі
праці на природі. Художні спостереження довкілля, екскурсії з художньоестетичним змістом виступають формами спілкування, які передують
образотворчій діяльності. Вони збагатять дитячі задуми в різних видах
художньої практики: малюванні, ліпленні, архітектурній і декоративній,
якщо педагог здійснить грамотне супроводження, спрямує «діалог» дитини з
красою природи, спонукатиме до перенесення вражень у малюнки, зліпки,
архітектурні макети, декоративні роботи.
Особливою й унікальною формою організації образотворчої діяльності в
дошкільному навчальному закладі є самостійна образотворча діяльність.
Самостійна художня діяльність не є навчальною. Вона швидше є
результатом навчання, показником ефективності педагогічної технології.
Самостійна художня діяльність:
виникає за ініціативи дітей і має високий ступінь свободи дитини;
потребує уважного ставлення з боку дорослих та витонченого,
непомітного, непрямого керівництва, адже ініціативу дитини легко
нейтралізувати, можна зруйнувати оригінальний задум та натхненний
процес його втілення;
розгортається у певному інформаційному та просторово-предметному
креативному середовищі;
правомірно претендує на певний час у «порядку денному», режимі дня;
традиційно вона організовується у вечірній час;
зміст та характер самостійної художньої діяльності визначає
емоційно-інтелектуальний, художньо-естетичний досвід дітей (інтерес,
смакові уподобання, здібності, досягнення); 148
за змістом може інтегруватися із грою, театралізацією, декораційною,
музично-ритмічною діяльністю, дизайном, літературно-фольклорною
діяльністю, і виступати арт-терапевтичним середовищем, чинником
релаксації та реабілітації, розгортатися як підготовка до свят (оформлення
залу, елементів костюмів, атрибутів, аксесуарів);
продукти самостійної художньої діяльності дітей мають певну
цінність у соціумі і педагог повинен забезпечити їхнє функціонування
(наприклад, як сувенірів, подарунків, елементів оформлення помешкання,
виставок).
Самостійна художня діяльність може становити частину прогулянки
(малювання на пленері, ігри зі снігом, піском, водою, виготовлення крижаних
скульптур, збирання та впорядкування природного матеріалу), тобто
розгортатися поза приміщенням. Наявність спеціального обладнання та
пристосувань (наприклад, етюдники, легкі мольберти, формочки для роботи
з піском, снігом, великі папки для гербаріїв) стимулює самостійну художню
діяльність дітей.
Формою організації образотворчої діяльності є заняття. Це особлива
форма спілкування педагога з дитиною, яка традиційно вважається формою
організованого навчання. Освітнє, навчальне, корекційно-розвивальне, арттерапевтичне спілкування передбачає певні форми організації дітей:
індивідуальне;
групове;
фронтальне.
За характером діяльності та змістом можна розрізняти такі
заняття:
теоретичні (мистецтвознавчі);
практичні (зображальні);
комбіновані (взаємозв’язок художньої теорії та естетичної
практики);
комплексні, інтегровані (ґрунтуються на синтезі та взаємодії
мистецтв).
За видами художньої практики розрізняють такі заняття:
малювання;
ліплення;
архітектурна діяльність;
декоративна діяльність.
Класифікацію видів занять можна дати за формою їхньої організації:
гра;
екскурсія;
праця;
арт-терапевтична сесія. 149
МЕТОДИ НАВЧАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Традиційно у педагогіці склалися певні класифікації методів. Наприклад,
наочні, словесні, практичні. Ця класифікація є адекватною філософській
теорії пізнання, згідно з якою процес пізнавання дійсності розгортається від
«живого споглядання до абстрактного мислення і від нього ‒ до практики».
До групи наочних методів належать:
розглядання предметів, об’єктів природи, арт-об’єктів (творів
мистецтва, малюнків, зліпків),
спостереження,
споглядання,
простеження (спостерігання) дій педагога під час демонстрування ним
зразків креативної поведінки в різних ситуаціях, пов’язаних з образотворчою
діяльністю.
До групи словесних методів належать:
мистецтвознавча розповідь,
бесіда,
обговорення,
запитання,
заохочення,
порада.
До групи практичних методів належать:
експериментування із зображальними матеріалами,
вправи у техніках зображення.
Ігрова форма навчання створила систему ігрових методів та прийомів,
які також є особистісно-орієнтованими. Вони виступають способами
спільного (педагога та дітей) розвитку сюжетно-ігрового задуму через
постановку ігрових завдань і виконання відповідних (адекватних) ігрових дій,
спрямованих на навчання та розвиток дітей. 150
МАЛЮВАННЯ – ОСНОВНИЙ ВИД ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Серед різноманітних видів образотворчої діяльності, якими
оволодівають діти дошкільного віку, малювання займає провідне місце. Його
перевага полягає не тільки в тому, що воно забезпечує можливість
відтворення уявлень та вражень про навколишню дійсність, починаючи з
перших кроків залучення до цієї діяльності, воно, крім того, покладено в основу
всіх інших видів образотворчої діяльності і сприяє успішності оволодіння
ними.
У залежності від завдань відтворення дійсності розрізняють такі види
малювання:
предметне (зображення окремого об’єкту);
сюжетне (відтворення епізоду, події та явища);
декоративне (зображення візерунків, орнаментів).
Оскільки малювання (як і інші види образотворчої діяльності), крім
пізнавальної і виховної, виконує ще й комунікативну функцію, діти з перших
кроків залучення до нього оволодівають елементами образотворчої мови:
малюнком,
лінією,
кольором,
композицією.
Малюнок як елемент образотворчої мови щодо діяльності дітей
дошкільного віку полягає у відтворенні форми (в умовно-площинному
зображенні) об’єкта, пропорційних співвідносин його деталей та їх
положення у просторі, окремих ознак пластики та динаміки.
Лінія як один з основних засобів зображення використовується дітьми із
самого початку залучення їх до малювання. Протягом усього дошкільного
дитинства в малюнках дитини переважає одинока контурна лінія.
Колір. Оволодіння кольором у практиці дитячого садка здійснюється з
метою вирішення двох взаємопов’язаних завдань. З одного боку, формування
почуття кольору є невід’ємною частиною сенсорного виховання,
спрямованого на розвиток у дітей здібності орієнтування в навколишній
дійсності. З іншого боку, оволодіваючи еталонною системою кольору, діти
вчаться відповідним засобом відтворювати одну з важливих зовнішніх ознак
предметів та явищ.
Композиція як засіб організації художнього твору у відповідності з його
змістом і задумом автора, засновується на законах, правилах та прийомах,
які склалися протягом багатовікової художньої практики й естетичного
пізнання дійсності. 151
РІЗНОМАНІТНІ ВИДИ ТЕХНІКИ
Формування уявлень про елементарні основи образотворчої мови
невід’ємне від ознайомлення дітей із зображувально-виразними
можливостями різноманітних матеріалів та прийомів роботи в тій чи іншій
техніці.
Олівець графітний рекомендується дітям здебільшого для виконання
попереднього начерку об’єкта, відтворення якого потребує більш-менш
відповідного зображення форми та пропорційних співвідносин деталей. Крім
того, олівець використовується для попереднього планування сюжетної
композиції.
Сангіна ‒ це олівець інтенсивного коричневого кольору. При його
використанні можна досягти як щільного покриття, так і поступового
переходу від насиченого до світлового відтінків. Для досягнення світлотних
нюансів використовується пензель з жорстким ворсом (техніка «гризайль»).
Пастель, по суті, є м’які кольорові олівці. Особлива цінність техніки
пастелі полягає в тому, що нею можна досягти оксамитового й матового
кольору, отримати який неможливо ніякими іншими матеріалами. Але
пастель погано утримується на поверхні паперу, тому потребує особливого
підходу щодо його вибору. В практиці дошкільного закладу для техніки
пастелі використовується ватман, півватман та інший дрібнозернистий
папір.
Олівці кольорові в зображувальній діяльності дітей ‒ один із
найпоширеніших видів техніки. Для досягнення рівномірного покриття
поверхні зображення застосовуються прийоми штриховки та тушовки.
Прийом штриховий полягає в нанесенні скісних паралельних ліній (справа вниз
наліво). Прийом тушовки ‒ нанесення тону злитими штрихами боковою
частиною стрижня олівця ‒ для дитини дошкільного віку є важким у тому
плані, що потребує незвичного для неї засобу утримання олівця (в цьому
випадку олівець повинен утримуватися чотирма пальцями знизу і великим
пальцем зверху), а також рівномірної насиченості покриття поверхні
зображення.
Гумка ‒ інструмент, який використовується не тільки для виправлення
помилково нанесених або допоміжних ліній, виконаних графітним олівцем, але
й для висвітлення відповідної частини зафарбованої поверхні зображення.
Дітям краще за все слід пропонувати гумку середньої м’якості і, бажано, у
формі трикутника або ромба. При виправленні помилок їм необхідно
пояснити найбільш зручний підхід до здійснення рухів руки ‒ рухи
здійснюються від себе, тримаючи іншою рукою папір у нижній його частині.
Кольорові ручки (фломастери) в діяльності дітей використовуються
здебільшого для виконання лінійного зображення. Перевага цього
інструмента, в порівнянні з кольоровим олівцем, полягає в тому, що він
залишає на папері насичену, соковиту лінію, не потребуючи для цього
відповідних фізичних зусиль. Але робота в техніці кольорової ручки вимагає
від дитини певної розвиненості координування дій ока та руки, оскільки
виправлення припущених помилок у цьому випадку практично неможливе. 152
Тому зазначена техніка може бути запропонована дітям при наявності у них
відповідного досвіду, набутого в техніці олівця.
Гуаш ‒ фарби компактні, непрозорі, бо у більшості випадків до основного
пігменту додають білила. При висиханні вони набувають матової
оксамитовості. Гуаш зручна в роботі, особливо на перших етапах оволодіння
образотворчою діяльністю, оскільки дає можливість при необхідності
здійснювати виправлення. Шар фарби середньої товщини сохне від 30 хвилин
до 3 годин залежно від вологості повітря. Слід уникати насиченого нанесення
шару фарби, оскільки зображення буде тріскатися і осипатися.
Акварель, як і гуаш, відносять до груп клейових, лесировочних фарб,
оскільки зв’язуючим компонентом пігменту служить природний прозорий
клей, – гуміарабік і декстрин, який легко розчиняється водою. Акварель ‒
єдиний вид фарб, який відзначається своєю прозорістю, чистотою та
яскравістю кольору. Але акварельний живопис є одним з найскладніших видів
техніки. Він потребує тривалої практики, необхідної для придбання не тільки
суто технічних умінь та навичок, але й почуття гармонійного володіння
кольором. Хоч у практиці дітей дошкільного віку принципової різниці між
технічними прийомами роботи гуашшю та аквареллю не існує, проте
доцільне ознайомлення їх із особливостями роботи фарбами починати з
гуаші, використовуючи для того деякі переваги цієї техніки.
Пензлі як інструмент, що використовується в техніці акварелі та
гуаші, підрозділяються за формою на круглі й плоскі. Крім того, існують
класифікації пензлів за якістю (залежно від ворсу ‒ щетинисті, колонкові,
білячі) і за розміром (тонкі, середні, товсті).
Найбільш поширеними прийомами роботи гуашшю і аквареллю у
практичній діяльності дітей вважають такі:
мазок ‒ прийом, який застосовується для нанесення мазка-відбитку,
виконаного боковою частиною ворса. При цьому форма і величина мазка
залежать від форми й розміру пензля. Кінцевою частиною ворса виконують
мазок-крапку, мазок-штрих, мазок-лінію;
заливка ‒ прийом, яким наносять рівний кольоровий тон або декілька
тонів, що плавно поєднуються один з одним. Для нанесення кольорового шару
на поверхню паперу, перш за все, готують у необхідній кількості рідку
кольорову суміш. Папір розміщають під нахилом. Насиченим сумішшю ворсом
у верхній частині зображення легким рухом наносять мазок. Гострим кінцем
ворса поправляють незафарбовані місця. Повторюють зазначені дії доти,
поки необхідна площина не буде покрита кольоровим шаром;
розмивка (відмивка) застосовується у тих випадках, коли виникає
необхідність покрити поверхню поступово ослабленим тоном (наприклад,
при зображенні неба). У діяльності дітей дошкільного віку він полягає в тому,
що спочатку насиченим тоном покривають верхню частину зображення, а
потім, починаючи з нижньої межі вже покритої поверхні, поступово
зафарбовують послабленим тоном останню частину площини. Межа, яка
створилася між двома суміжними тонами загладжується вогким ворсом;
прийом «роботою по-сухому» в діяльності дітей частіше за все
використовується у тих випадках, коли виникає необхідність покласти один 153
фарбуючий шар на інший. І для того, щоб краї другого шару не розпливлися,
необхідно перший шар добре просушити;
прийом «роботою по-вогкому» використовується для досягнення
плавного переходу одного кольору в інший. Другий шар кольору при цьому
наноситься на ще не висохлий шар (наприклад, при зображенні фруктів,
світлотіньових меж крони дерев). 154
НЕТРАДИЦІЙНІ ТЕХНІКИ МАЛЮВАННЯ
Малювання пальцями. Малювати можна не лише пальцями, а й усією
долонею, кулачком, ребром долоні. Умочити в фарбу і віддруковувати на
папері. Особливу увагу слід звертати на рух руки і правильне положення
«робочого пальця». Щоб отримати відбиток «крапка» палець піднести
вертикально над аркушем, а якщо торкнутися всією фалангою, то матимемо
«овал». Щоб отримати різнокольорове зображення, на один палець можна
наносити 2-3 фарби.
Акватипія. Одну або кілька фарб великими плямами нанести на дощечку
чи целофан. Потім прикласти аркуш паперу і притискаючи розгладити.
Залежно від плям, від напрямку розгладжування виходять різні зображення.
Можна робити відбиток на мокрому папері – буде інший ефект.
Монотипія. Аркуш паперу складаємо навпіл, прогладжуємо лінію згину.
На лінію згину наносимо кілька ляпок різного кольору. Аркуш знову складаємо,
прогладжуємо рукою, щоб ляпки розтеклися. Розгорнувши, отримуємо
несподівані зображення, у яких можна впізнати знайомий образ і домалювати
необхідні деталі, щоб він став виразнішим. Або на одній половині аркуша
намалювати малюнок чи нанести фарбою яскраві плями і притиснути іншою
половиною аркуша – отримаємо два однакових зображення.
Малювання на мокрому папері. Губку змочуємо у чистій воді, злегка
віджимаємо і рівномірно зволожуємо нею весь аркуш паперу, рухаючись в
одному напрямку. Слід навчити дітей надмірно не зволожувати папір,
малювати кінчиком пензля, злегка торкаючись паперу. На вологому папері
легко змішувати фарби. Розтікаючись, фарби утворюють нові відтінки
кольору. Якщо потрібне тло, зафарбовуємо весь аркуш.
Сухий пензель. На кінчик пензля набираємо трішки туші або гуаші. Зайву
туш чи гуаш можна обтерти об додатковий аркуш. Застосовуючи різні
способи нанесення торцем пензля фарби чи туші на аркуш, зображуємо
шерсть тварин, пір’я птахів, траву, крону дерев, тощо. Потім домальовуємо
різні деталі, характерні для образу, який зображуємо.
Крапковий малюнок. Олівцем виконуємо малюнок на папері. Спочатку за
допомогою ватних паличок заповнюємо крапками контур малюнка. Кожну
нову фарбу беремо навою паличкою. Потім весь малюнок заповнюємо
крапками відповідних кольорів.
Тампонування. Поролон або зім’ятий папір змочуємо у фарбі і наносимо
відбитки на папір. Під час малювання тампоном не треба змочувати його
водою. Фарба, яку набираємо на тампон, має бути дуже рідка. Перед
малюванням слід зробити кілька пробних відбитків на додатковому аркуші
паперу для отримання «пухкого» сліду.
Зім’ятий папір. Аркуш паперу змочуємо водою і зафарбовуємо. Після
цього складаємо навпіл зафарбованою стороною всередину, щоб не
забруднитися, та зминаємо. Потім аркуш акуратно розгортаємо. На ньому
залишаються заломи, які створюють незвичну фактуру і малюнок.
Продовжувати роботу слід після висихання фарби. 155
Малювання восковими олівцями та аквареллю. Воскові олівці
виготовлено на основі жирів та воску. Їх можна замінити і звичайними
парафінованими свічками. На аркуші паперу малюємо восковими олівцями або
свічкою. Потім зафарбовуємо малюнок аквареллю. Акварель скочується з
контурів,нанесених восковими олівцями чи свічкою. Як наслідок, контури
залишаються світлими плямами на папері. Цей ефект надає виразності
малюнкові.
Граттаж. Графічна робота на восковій підкладці. Фарбами роблять
малюнок або зафарбовують аркуш паперу різними тонами, залежно від того,
що задумали. Потім ретельно протирають шматочком свічки так, щоб
стеарином була покрита вся площина аркуша. Після чого тушшю покривають
усю роботу (весь аркуш). Іноді два рази. Продряпують після висихання.
Набризкування. Можна передавати напрямок вітру – для цього
необхідно намагатися, щоб бризки лягали на всьому малюнку.
Ляпкографія. На аркуші паперу наносять ляпки, поверх накладається
чистий аркуш паперу. Ляпки переходять із одного аркуша на інший. Діти
розглядають отримані ляпки, домальовують деталі або просто називають
те, що вони побачили.
Графічна аналогія. спочатку дітям пропонують геометричні форми, з
яких треба викласти якусь іграшку. Після того як діти навчаться дуже
швидко викладати різних тварин, їм пропонують малювати тварин,
обводячи геометричні форми. У цьому дуже допомагають такі ігри, як «Що
сховала фігура?», «Нащо це схоже?».
Ниткою. Аркуш паперу складається вдвоє й розгортається. На одну зі
сторін довільно укладається нитка, наполовину змочена в туші або чорнилі.
Чистий її кінець виводиться за межі аркуша. Змочена частина нитки
придавлюється іншою частиною аркуша, і в такому положенні нитка
потихеньку витягується. Відкриваємо аркуш – виявляємо зображення,
залишене ниткою. 156
ЛІПЛЕННЯ
Ліплення розглядається як один з основних різновидів скульптурної
техніки, пов’язаної з обробкою м’якого матеріалу ‒ спеціальних сортів глини,
пластиліну, воску.
У практиці дошкільного закладу ліплення визначається як самостійний
вид образотворчої діяльності, спрямований на пізнання і відтворення
предметного світу в обсяжних пластичних формах. За змістом і зовнішніми
характеристиками виразності результатів воно, здебільшого, може бути
уподібнене скульптурі малих форм та народно-художнім промислам. У
процесі зазначеної діяльності діти виготовляють як предмети побуту,
головним чином посуд, так і відтворюють образи фруктів, овочів, ягід,
тварин, птахів, людини тощо. Крім того, ця продукція може мати вигляд як
окремих предметів, так і нескладних натюрмортів, сюжетних композицій. За
стилем відтворення образів вони, здебільшого, можуть бути віднесеними до
декоративного мистецтва, але із специфічними проявами дитячої
діяльності. На цій підставі надається можливість узагальнити
характеристику образотворчої мови ліплення як діяльності на етапі
дошкільного дитинства.
Виразні засоби ліплення:
Малюнок у широкому розумінні елемента образотворчої мови
відтворення форми, обсяжного і просторового моделювання, пластики та
динаміки об’єкта ‒ стосовно діяльності дітей характеризується значним
узагальненням зазначених зовнішніх ознак реального об’єкта. Тобто у даному
випадку має місце декоративне стилізування реальних ознак, більш вільне їх
тлумачення. Відтворення предметів реального світу в такому вигляді
обумовлено особливостями розвитку сприймання і рівнем накопиченого
дітьми досвіду в зазначеній діяльності.
Лінія як обмеження силуету об’єкта обумовлена, здебільшого, формами,
які відтворюють діти на тому чи іншому етапі оволодіння ліпленням. Так,
перші етапи (молодші та середня групи) характеризуються конструктивною
побудовою загальної форми об’єкта, тобто послідовним приєднанням однієї
деталі до іншої. У більшості випадків вони мають форму кулі, овалу та
циліндра, у зв’язку з чим переважають криві та прямі лінії, які обмежують
силуети відповідних деталей.
Композиція окремих образів, які виконуються дітьми старшого
дошкільного віку, відрізняється найпростішим відтворенням відповідних
рухів, жестів, пози. Зазначені прояви композиційної виразності мають місце і
при створенні нескладних скульптурних сюжетів, в яких діти, крім того,
намагаються виділити головний об’єкт контрастністю величини та місцем
його розташування, здебільшого, в центрі.
Діти старшого дошкільного віку, відтворюючи той чи інший образ із
цілого куска глини або пластиліну, сполучають лінії різних конфігурацій, що
дають їм змогу узагальнити силует єдиною складною лінією.
У практичній діяльності дітей має місце як монохромна так і
поліхромна декоративна скульптура. Монохромна скульптура обмежується 157
природним кольором глини. Спеціальна термічна обробка готового виробу
надає йому жовто-оранжевих відтінків. Поліхромності скульптурні вироби
набувають за допомогою різнокольорового пластиліну або відповідним
фарбуванням деталей чи їх розмальовуванням орнаментом. 158
МАТЕРІАЛИ ТА УСТАТКУВАННЯ ДЛЯ ЛІПЛЕННЯ
Найбільш зручними матеріалами, якими користуються діти при
створенні побутових або скульптурних виробів, визнані глина та пластилін.
Глина ‒ м’який пластичний матеріал, який здатний набувати різних
форм, а при висиханні ‒ зберігати їх. Для ліплення використовують
здебільшого глину зеленого або сірого відтінків, у міру жирну і піддатливу до
роботи. До роботи глину готують таким чином: підсушену глину розбивають
на дрібні шматочки, насипають їх у пластмасове відро шарами, заливаючи
злегка кожний шар водою: через день зливають зайву воду, а глину старанно
розмішують руками до отримання однорідної маси. Якщо вона не липне до
рук, це означає, що глина придатна до роботи. В інших випадках при
необхідності або додають води, або ‒ глиняного порошку. Приготовлену глину
накривають вологою ганчіркою і зберігають у прохолодному місці.
Пластилін ‒ штучна пластична маса, яку готують з глини, воску, сала
та інших добавок. Він м’який і піддатливий, довго не висихає, завжди готовий
до ліплення однокольорових або багатокольорових виробів; виліплені вироби
не деформуються і не тріскаються. Але його стан залежить від
температури: при високій температурі він розм’ягшується, при низькій ‒
затвердіває. Для роботи з дітьми пластилін менш зручний матеріал, ніж
глина: він твердіший за глину, липне до рік і погано відмивається. Крім того,
яскравий колір іноді відволікає увагу дітей від роботи над формою. Тому глина
вважається основним і найкращим пластичним матеріалом.
Усі ліпні роботи виконуються кистю руки. Злагоджені рухи пальців і
долонь можуть здійснити будь-яке завдання. Разом із тим для обробки
поверхні вироба та відтворення деяких його деталей використовують стеку,
інструмент, виготовлений із міцних сортів дерев, металу або кістки, який
має вигляд прямої чи скошеної лопатки, ланцета.
До комплексу устаткування для ліплення, крім стеки, відносять:
станок з обертаючим колом, обертаюче коло для демонстрування моделей,
дошки для ліплення, печатки для оздоблення поверхні ліпних робіт, блюдце
для води, ганчірка, фарби, пензель, муфельна піч для обпалювання виробу.
У процесі оволодіння ліпленням діти засвоюють найпростіші технічні
прийоми:
скатування,
розкачування,
сплющування,
прищипування,
відтягування,
вдавлювання,
загладжування та інші. 159
АПЛІКАЦІЯ
Аплікація ‒ один із найдавніших видів народного мистецтва, який
полягає у створенні художніх зображень або орнаментів способом
вирізування та прикріплення (за допомоги приклеювання або пришивання)
однокольорових або різнокольорових клаптиків тканини, шкіри, паперу та
інших матеріалів на будь-яку основу, яка використовується, крім того, як
фон. Основними ознаками аплікації є силуетне, узагальнене і площинне
тлумачення образу, локальність великих кольорових плям. Завдяки
спрощенню та посильності виконання художніх робіт, в яких, між тим,
зберігається реалістична основа зображення, аплікація широко
застосовується як засіб оздоблення різноманітних деталей одягу, предметів
побуту, житлових приміщень тощо багатьма народами світу. Аплікація
застосовується в дошкільному закладі не тільки як оздоблення приміщення,
виготовлення наочних посібників та інше, але й як один із самостійних видів
образотворчої діяльності дітей.
Види аплікації.
За зовнішнім виглядом розрізняють аплікацію:
силуетну,
набірну.
Силуетна аплікація ‒ аплікація, яка відтворює форму статури людини
або інших предметів, що приймається в масі, тобто без деталей усередині
контура, здебільшого, темною плямою на світлому фоні.
Набірна аплікація ‒ аплікація, яка виконується із заздалегідь
підготовлених різнокольорових елементів, які вирізуються відповідно до
зображуваних контурів окремих деталей цілого, тобто за аналогією
пластинчатої або штучної мозаїки.
За змістом аплікація може бути:
предметною,
сюжетною,
декоративною.
Предметна аплікація відтворює один будь-який об’єкт у вигляді силует
чи набору різнокольорових елементів, які в загальній масі відповідають
контуру його форми.
Сюжетна аплікація, як і в інших видах образотворчого мистецтва,
відтворює епізоди, події, явища. Вона також може бути виконаною у вигляді
силуету чи поліхромним способом.
Декоративна аплікація для виконання орнаментів використовує
заздалегідь підготовлені однокольорові чи різнокольорові елементи візерунка
відповідних форм (геометричних, стилізованих реальних мотивів).
Виразні засоби аплікації:
Малюнок як елемент образотворчої мови, залежно від зображувальних
завдань, спрямований на відтворення реальної або стилізованої форми у
вигляді силуету чи поєднання відповідних різнокольорових елементів.
Лінія, як і малюнок, безпосередньо залежить від зображувальних
завдань. Вона може бути складною, до найменших подробиць відтворювати 160
обрис реальної форми, і спрощеною, залежно від міри стилізації образу.
Нарешті, вона повною мірою відтворює силуети геометричних фігур, які
використовуються у тому чи іншому орнаменті.
Колір в аплікаційній роботі здебільшого виконує декоративну функцію,
тому повною мірою відповідає вимогам декоративного малювання, тобто
ритмічна організація, гармонійне сполучення тональних плям тощо. У
силуетній аплікації в одних випадках колір може будуватися на контрастній
світлотній основі порівняно з фоном (наприклад, чорний та білий і навпаки), в
інший ‒ витриманим в одному кольорі але різних відтінків (наприклад,
темно-коричневе зображення на світло-коричневому фоні і т. п.).
Композиція предметної аплікації, як і малювання, підкоряється трьом
основним правилам: відповідність формату об’єкта зображення, вдалий
масштаб зображення, композиційна рівновага. Для сюжетної аплікації
важливим є дотримання правил щодо відповідності формату, наявності
смислового центру або акцентів, упорядкованості розміщення другорядних
елементів композиції, її рівноваги, цілісності тощо. 161
МАТЕРІАЛИ ТА УСТАТКУВАННЯ ДЛЯ АПЛІКАЦІЇ
Для оздоблення елементів одягу, взуття та ін. у техніці аплікації
використовуються різноманітні матеріали:
тканина,
шкіра,
хутро.
Вибір матеріалів зумовлений не тільки одним лише бажанням
естетично оздобити ту чи іншу річ, але й з урахуванням їх своєрідності,
практичним призначення відповідної речі, що потребує крім того врахування
такої якості як міцність деталей аплікації.
При використанні матеріалів у самостійному художньому творі
береться до уваги, перш за все, їх зображувально-виразні якості, без
урахування при цьому їх міцності. Тому найчастіше використовується з цією
метою: спеціально підготовлена тканина, поліхромний або монохромний (для
силуетної аплікації) папір, природний матеріал (засушене листя дерев, квіти,
тополиний пух тощо).
Закріплюючим матеріалом при виконанні аплікаційних робіт служить
клей або клейстер, від властивості яких залежить зовнішній вигляд
зображення: якість кольорової поверхні, міцність утримання деталі. Тому
клей і клейстер повинні відповідати певним вимогам щодо їх якості: не
впливати на кольорову поверхню паперу або тканини, міцно утримувати
зображення на площині й швидко висихати. У практиці аплікації найчастіше
застосовують синтетичний клей (типу ПВА) або казеїновий клей. Клейстери
готують самі, використовуючи для цього крохмаль або муку. Але слід
пам’ятати, що приготовлений клейстер придатний для застосування лише
протягом 8-10 годин.
До устаткування для роботи в техніці аплікації відносять:
ножиці,
пензлі для клею,
підставку для пензлів,
баночку для клею,
графітний олівець,
гумку,
коробку для обрізків,
серветки,
газетний папір.
Дорослі використовують ножиці таких видів: великі й малі, з гострими
й закругленими кінцями лез, прямими й прогнутими лезами. Дітям з метою
безпеки слід пропонувати ножиці лише із закругленими кінцями лез, зручного
для них розміру і добре загостреними. Серветок повинно бути дві – одна
(волога) для витирання рук від клею, інша (суха) для притискування
зображення. Пензлів краще мати 2-3, до того ж різних розмірів. 162
КОНСТРУЮВАННЯ
Конструювання (будова, споруда або її складова частина) ‒ діяльність,
спрямована на створення споруд відповідно до проекту, плану або розрахунків.
Різновидом конструювання є художнє конструювання або дизайн
(проект, креслення), який має на меті забезпечення зручності
експлуатування, раціональності компоновки та високого естетичного рівня
промислових виробів, іншими словами, це вид проектної художньо-технічної
діяльності по формуванню предметно-о середовища.
Головними засобами виразності в художньому конструюванні, об’єктом
якого служать предмети матеріального виробництва, є обсяг і простір, які
створені працюючими конструкціями та механізмами, а також тектоніка
(будівельна майстерність) ‒ пластичний вираз у формі виробу, характері та
особливостях матеріалу й конструкції. Крім того, використовуються й інші
засоби виразності та гармонізації ‒ пропорції, модуль (мірність,
розміреність), метр (міра, розмір), ритм, контраст та нюанс (відтінок, ледь
помітний перехід), фактура (обробка поверхні), колір.
Перші спроби художнього конструювання виявляються вже в ранньому
дитинстві, коли малюк складає пірамідку та інші найпростіші споруди з
кубиків. Незважаючи на те, що протягом дошкільного дитинства
результати цієї діяльності ускладнюються й удосконалюються, вони,
зрозуміло, не можуть бути порівняними з результатами дорослих, їх не
можна оцінити з погляду наявності новини, матеріальної та духовної
ціннісності. Але як інші галузі продуктивної діяльності дітей, художнє
конструювання дає їм змогу пізнавати навколишній світ, кожного разу
відкривати для себе нові його ознаки та властивості, а для дорослих своєю
діяльністю та її результатами відкривати себе. 163
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОНСТРУЮВАННЯ
За призначенням результати дитячої конструктивної діяльності
спрямовані на задоволення двох видів потреб. В одному з них споруди
виконують функцію майбутньої гри. Вони хоч і відрізняються певною
лаконічністю, але передбачають відтворення всього необхідного для
наступних практичних дій. В іншому випадку дитячі споруди, незважаючи на
те, що теж пов’язані з грою, оскільки при їх створенні діти беруть на себе
роль конструктора, будівника, вони є результатом реалізованого творчого
задуму й відрізняються, зважаючи на це, більшою мірою складності й
художньої оздобленості.
Залежно від матеріалів, дитячу діяльність розрізняють на:
конструювання з будівельних матеріалів;
конструювання з паперу, картону та інших матеріалів;
конструювання з природних матеріалів.
Конструювання з будівельних матеріалів, які виготовляє вітчизняна й
зарубіжна промисловість спеціально для цього виду дитячої діяльності,
вважається найбільш популярним серед дітей. Відрізняють:
тематичні комплекти будівельних матеріалів («Архітектор»,
«Конструктор» і більш диференційовано ‒ «Автомобілі», «Літаки», «Кораблі»,
«Мости» тощо);
універсальні набори будівельних матеріалів (куби, бруски, циліндри,
конуси, піраміди та інше), які діти використовують відповідно до свого
задуму.
Останні виготовляються з легких матеріалів, безпечних для дітей
(дерево, пластмаса) і, крім того, мають різнокольорове покриття, що
приваблює до себе їх увагу і дає можливість вирішувати не тільки
конструктивні, але й естетичні завдання. Ті та інші комплекти будівельних
матеріалів мають свої переваги, тому в однаковій мірі повинні
використовуватися в діяльності дітей.
Конструювання з паперу, картону та інших матеріалів включає
декілька операцій і тому, з погляду самої технології побудови споруди,
вважається більш складним для дітей. Так, підготовчий етап передбачає:
усвідомлення загального вигляду споруди, її структурних деталей,
обробку поверхні,
підбір необхідних матеріалів,
розмітку майбутньої деталі на аркуші паперу,
вирізування заготовки,
її оздоблення
та склеювання.
Сам процес конструювання включає компонування деталей відповідно
до задуму та їх закріплення. Зрозуміло, що підготовчий період щодо виконання
власне самої споруди може бути скороченим завдяки використанню раніше
підготовлених деталей, готових підручних деталей (коробки відповідних
розмірів, котушки, пластмасові пробки від тюбиків, шматочки пінопласту,
етикетки тощо); розподіл операцій на два етапи та інше. 164
Конструювання з природних матеріалів передбачає виготовлення із:
снігу,
вологого піску,
гілок дерев,
плодів, тощо різноманітних споруд, прикрас, сувенірів та іншого.
Використання зазначеного матеріалу зближає дітей з навколишньою
природою, збагачує їх уявлення про неї, активізує спостережливість, уяву,
фантазію. 165
СПІЛЬНА РОБОТА ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА СІМ’Ї
Сім’я як первинний осередок кожного суспільства забезпечує
відтворення та продовження людського роду, визначає генетичну програму
розвитку особистості. У ній закладаються основи виховання та формування
майбутньої особистості. Через неї передаються нащадкам історичні та
духовні цінності, трудові навички, національні особливості, традиції.
На становлення особистості в родинному оточенні впливають
різноманітні зовнішні та внутрішні чинники, які у своїй сукупності та
інтегрованій єдності формують педагогічну культуру і виховний потенціал
сім’ї. Педагогічна культура родини завжди відображає рівень досягнень
суспільства в галузі освіти і виховання підростаючого покоління. Вона
містить такі характерні ознаки навчальної і виховної діяльності батьків, як
рівень інтелектуального і духовного розвитку, загальна культура, конкретні
педагогічні вміння, найважливішим з яких є спілкування.
Образотворча діяльність в багатогранному житті сім’ї
організовується:
у побуті: прикрашання інтер’єру, оздоблення предметів побуту,
ліплення з тіста, прикрашання випічки, писанкарство, вирізання з паперу;
у процесі спільних занять з дитиною: спілкування з красою в житті та
мистецтві, малювання, ліплення, декоративна діяльність, художня праця,
вишивання, флористика і таке інше;
на святах, розвагах, культурному дозвіллі сім’ї: виставки, конкурси,
концерти, вистави, ігри, екскурси до музеїв, на художні виставки, зокрема і
дитячого малюнка.
Методи організації образотворчої діяльності дитини в родині:
спостереження, розглядання предметів, картин, ілюстрацій, дидактичні ігри,
ігрові ситуації, евристичні, частково-пошукові, дослідницькі ситуації,
художнє експериментування, оцінка, ретроспекція (коли я була такою як ти,
то любила малювати..., виготовляти прикраси для ялинки, моїми дитячими
малюнками прикрашали кімнату до сімейних свят тощо). 166
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Види художньої творчості, які відображають візуально сприйняту дійсність
це ‒
А) естетична культура
Б) художня культура
В) образотворче мистецтво
Г) усі відповіді правильні
Що не відноситься до видів малювання?
А) предметне
Б) декоративне
В) сюжетне
Г) графічне
Що використовують дошкільники у техніці аплікації?
А) тканина
Б) шкіра
В) хутро
Г) усі відповіді правильні
Визначте особливі форми організації образотворчої діяльності…
А) заняття
Б) самостійна образотворча діяльність
В) гра
Г) прогулянка
Д) екскурсія
До класифікації видів занять за формою їхньої організації відноситься:
А) гра
Б) екскурсія
В) праця
Г) усі відповіді правильні
До методів організації образотворчої діяльності в родині відноситься:
А) ліплення з тіста
Б) екскурси до музеїв
В) писанкарство
Г) усі відповіді правильні
Визначте рядки, в яких перелічені матеріали та устаткування для
малювання:
А) кольоровий картон, ножиці
Б) тканина, стеки
В) пензлі, графітний олівець
Г) гумка, акварель, кольорові олівці
Д) гуаш, клей
Визначте види технік, які використовуються дошкільниками у малюванні…
А) композиція
Б) колір
В) пастель
Г) гризайль 167
Д) лінія
Визначте найбільш поширеніші прийоми роботи, які використовують
дошкільники під час малювання…
А) мазок
Б) монотипія
В) граттаж
Г) набризкування
Д) заливка, розмивка
Визначте найпростіші технічні прийоми роботи, які використовують
дошкільники під час ліплення…
А) затушовування
Б) прищупування, загладжування
В) скатування, розкатування
Г) набризкування
Д) співставлення
Визначте рядки, в яких перелічені матеріали та устаткування для ліплення:
А) пластилін, стеки
Б) коробка для обрізів, серветка
В) глина, блюдце для води
Г) ножиці, дошка для ліплення
Д) фарби, тканина
Які види аплікації розрізняють за зовнішнім виглядом?
А) силуетна
Б) предметна
В) сюжетна
Г) набірна
Д) декоративна
Визначте рядки, в яких перелічені матеріали та устаткування для аплікації:
А) блюдце для води, акварель
Б) пензлі для клею, серветки
В) клейстер, ножиці
Г) гумка, стеки
Д) кольоровий папір, глина
Визначте рядки, в яких перелічені матеріали та обладнання для
конструювання:
А) серветка, фарби
Б)ножиці, тканина
В) коробка для обрізів, пензлі
Г) природні матеріали, картон
Д) папір, будівельні матеріали
Встановіть відповідність методів навчання образотворчої діяльності згідно
їх змісту:
1. Наочні методи ‒
2. Словесні методи ‒
3. Практичні методи ‒
А) заохочення, порада, мистецтвознавча
розповідь, обговорення;
Б) спостереження, споглядання, простеження;
В) експериментування із зображальними 168
матеріалами, вправи у техніках зображення.
Встановіть відповідність видів образотворчої діяльності дошкільників згідно
їх змісту:
1. Малювання ‒
2. Ліплення ‒
3. Аплікація ‒
4. Конструювання ‒
А) пластична форма зображення, об’ємний спосіб
зображення;
Б) графічна і живописна форма зображення,
створення зображення на площині за допомогою
формоутворюючих плям, ліній та кольору;
В) технічна та художня форма зображення;
Г) декоративно-силуетна форма зображення
Встановіть відповідність видів образотворчого мистецтва згідно їх змісту:
1. Архітектура ‒
2. Живопис ‒
3. Скульптура ‒
4. Графіка ‒
5. Дизайн ‒
А) є видом мистецтва, яке відображає, пояснює й
оцінює дійсність засобами об’ємних пластичних образів
і просторових форм;
Б) задум, план, мета, намір, творчий задум, проект і
креслення, розрахунок, конструкція, ескіз, малюнок,
візерунок, композиція, мистецтво композиції, витвір
мистецтва;
В) це одночасно і наука і мистецтво проектування
будівель, а також власне система будівель та споруд,
які формують просторове середовище для життя і
діяльності людей відповідно до законів краси;
Г) вид образотворчого мистецтва, заснований на
рисунку, виконаному лініями, штрихами і плямами з
обмеженим використанням кольору, а також друковані
художні зображення, основу яких утворює рисунок;
Д) площинне образотворче мистецтво, специфіка якого
полягає в представленні за допомогою фарб, нанесених
на поверхню зображення реального світу, перетворених
творчою уявою художника.
Встановіть відповідність жанрів образотворчого мистецтва згідно їх
змісту:
1. Батальний ‒
2. Побутовий ‒
3. Анімалістичний ‒
4. Мариністичний ‒
5. Релігійний ‒
А) зображення повсякденного життя;
Б) зображення подій з Біблії;
В) зображення тварин;
Г) зображення воєнних подій та життя армії;
Д) зображення моря 169
ДЛЯ НОТАТКІВ
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________________________ 170
ЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ ФОРМУВАННЯ ПОЧАТКОВИХ
МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ І ПОНЯТЬ У ДОШКІЛЬНИКІВ
Проблема навчання математики в наш час набуває дедалі більшого
значення. Це пояснюється насамперед бурхливим розвитком математичної
науки у зв’язку з проникненням її у найрізноманітніші галузі знань.
У дітей дошкільного віку процес формування початкових
математичних знань та умінь здійснюється так, щоб навчання давало не
лише безпосередній практичний результат (навички лічби, виконання
елементарних математичних операцій), а й широкий розвиваючий ефект. Під
математичним розвитком дошкільнят слід розуміти якісні зміни у формах
пізнавальної діяльності дитини, які складаються внаслідок формування
елементарних математичних уявлень і зв’язаних з ними логічних операцій.
Аналіз наукових досліджень (Г.М.Леушиної, Н.І.Непонящої, А.А.Столяр та
інших) педагогічного досвіду з навчання дошкільнят математики переконує в
тому, що раціонально побудоване, воно сприяє загальному розумовому
розвитку дітей. Раціонально побудоване ‒ це своєчасне, доцільно відповідне
віку та інтересам дитини навчання. Крім того, важливе значення має
педагогічне керівництво з боку дорослого (вихователя чи батьків). Діти
дістають елементарні уявлення про множину, число, відношення розмірів,
про найпростіші геометричні фігури, вчаться орієнтуватись у часі та
просторі. Вони оволодівають лічбою та вимірюванням лінійних і об’ємних
розмірів за допомогою умовної міри, встановлюють кількісні відношення між
числами ‒ цілим і частиною. У математичній підготовці дітей, розвитку
елементарних математичних уявлень важливу роль відіграє навчання
вимірювання як початкового способу пізнання кількісної характеристики
довкілля. Це дає змогу дошкільнятам користуватися не звичайними, а
умовними мірами при вимірюванні сипких, рідких та інших речовин. Водночас у
дітей розвиваються навички вимірювання на око, що дуже важливо для
їхнього сенсорного розвитку.
Під впливом систематичного навчання математики діти
оволодівають спеціальною термінологією: назвами чисел, геометричних
фігур (коло, квадрат, трикутник, ромб), елементів фігур (сторона, вершина),
обчислювальних дій (додавання, віднімання, порівняння) тощо. Проте не
рекомендується у роботі з дітьми вживати такі слова-терміни, як
натуральний ряд, сукупність, структура, елементи множини.
Заняття з математики набувають особливого значення у зв’язку з
розвитком у дітей пізнавальних інтересів, уміння виявляти вольові зусилля в
процесі розв’язування математичних задач. Навчальні завдання на занятті
розв’язуються в поєднанні з виховними. Так, вихователь навчає дітей бути
організованими, самостійними, уважно слухати, виконувати завдання.
Заняття з математики дисциплінують дітей, сприяють формуванню у них
цілеспрямованості, організованості и відповідальності. Отже, навчання
математики з раннього віку сприяє всебічному розвитку дітей.
Центральним завданням навчання математики в дитячому садку є
навчання лічби. Основними способами при цьому є накладання або 171
прикладання, оволодіння якими передує навчанню лічби за допомогою слівчислівників.
Водночас дошкільнят вчать порівнювати предмети за розміром і
результати порівняння позначати відповідним словом-поняттям (великий,
маленький, вузький, широкий), будувати ряди предметів за їх розміром у
порядку зростання та зменшення (великі, менші, ще менші, найменші). Проте
для того щоб дитина засвоїла й усвідомила ці поняття, треба сформувати в
неї конкретні уявлення, навчити її порівнювати предмети між собою
спочатку безпосередньо, накладанням, а потім опосередковано, за допомогою
вимірювання.
Важливим і відповідальним є завдання розвитку у дітей мислення та
мови (оволодіння математичною термінологією). Треба значно більше уваги
приділяти розвитку початкових навичок індуктивного та дедуктивного
мислення, формуванню у дітей пізнавальних інтересів і здібностей. 172
ФОРМИ, МЕТОДИ І ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ
Розвиток дитини залежить не лише від змісту навчання, а й від форми
та методів навчальної роботи. Значну частину знань та умінь ‒ такі як лічба
предметів, по рівняння конкретних множин між собою за кількістю,
орієнтування в часі і просторі та інші ‒ дитина набуває стихійно, причому
досить легко й вільно. Нерідко сама діяльність спонукає дитину до таких дій.
Наприклад, діти грають у «Магазин». У процесі розвитку сюжету їм необхідно
лічити, вимірювати, зважувати. Праця дітей на ділянці, в куточку природи
також сприяє використанню математичних знань та умінь на практиці:
вимірювати, розуміти форму.
Виходячи з цього, вихователь систематично організовує індивідуальні
вправи та заняття з невеликими групами дітей. У групах другого і третього
років життя елементарні математичні уявлення формуються в дітей у
процесі організації:
дидактичних ігор,
вправ,
побутової діяльності,
індивідуального спілкування дитини з дорослими.
Коли обговорюється проблема перебудови дошкільного виховання,
йдеться насамперед про зміни в організованому навчанні та вихованні. Тим
більше, якщо вони стосуються змісту освіти. На частку самостійної
діяльності дитини випадає поновлення форм та методів. Про те, якщо ми
хочемо домогтися серйозних змін, неможливо ігнорувати й інше. Мова йде про
створення цілісної системи, яка б дала змогу протягнути ланцюжки, що
об’єднували б їх. Пошук зв’язків має йти на змістовному рівні з тим, щоб
навчальні теми мали продовження і за межами занять, а будь-яка діяльність
за інтересами будувалася з урахуванням того, як навчальний матеріал
засвоєний раніше. Це й буде створювати основу всього життя дитячого
садка.
Знання, що засвоюються на заняттях під керівництвом вихователя,
глибоко усвідомлюються дітьми і сприяють інтелектуальному розвитку
дитини.
Тривалість і зміст кожного заняття визначають, ви ходячи з принципу
доступності та врахування вікових особливостей і можливостей дітей. Так, у
другій молодшій групі тривалість занять не перевищує 15 хв., у середній ‒ 20
хв., у старшій ‒ 25 хв., а в підготовчій до школи ‒ 30-35 хв. Знання об’єктивних
законів навчання допоможе вихователю ефективно організовувати та
здійснювати навчально-виховний процес. У навчальному процесі особливе
місце посідає диференціація та індивідуалізація навчання, смисл якого полягає
в тому, щоб, знаючи та враховуючи індивідуальні відмінності дітей,
визначати для кожного з них найраціональніший характер роботи на
заняттях та поза ними.
Структура заняття залежить від віку дітей, змісту, обсягу матеріалу,
поєднання програмних завдань і рівня знань та умінь дітей. Так, у молодшій
групі доцільно провадити заняття за однією або двома темами (з одним або 173
двома програмними завданнями), у старшій і підготовчій до школи групах ‒ за
двома-трьома програмними завданнями. Причому перше заняття з нової
теми, як правило, у будь-якій віковій групі цілком присвячується її вивченню,
тобто протягом усього заняття розв’язується тільки одне програмне
завдання. Наприклад, заняття у групі шостого року життя цілком
присвячується вивченню теми: ознайомлення дітей з мірою та
вимірюванням.
На кожному занятті в будь-якій групі передбачається самостійна
робота дітей з різноманітними матеріалами.
Метод (грецькою «шлях», «спосіб поводження») ‒ це спосіб спільної
діяльності вихователя і вихованців, внаслідок якої у дітей формуються
знання, вміння і навички, а також розвиваються пізнавальні здібності. У
методі навчання відображується характер діяльності вихователя і дітей.
Однією з основ класифікації методів є класифікація за джерелам и, з яких діти
здобувають знання. Такими джерелами є слово, наочний образ, практична
діяльність. Відповідно до цього можна умовно виділити з групи методів та
методичних прийомів: практичні, наочні, словесні.
До практичних методів належить:
вправи,
ігри,
досліди,
продуктивна діяльність.
До наочних методів належать:
демонстрування об’єктів та ілюстрацій,
спостереження,
показ,
розгляд картин, таблиць, схем, моделей.
До словесних методів належать:
розповідь,
пояснення,
бесіда (запитання до дітей),
словесні дидактичні ігри.
Складові частини методу називаються методичними прийомами.
Основними з них, застосовуваними на заняттях з математики, є:
показ зразка,
спосіб дії,
дидактичні ігри,
порівняння,
вказівки,
запитання до дітей,
обстеження.
Між методами й методичними прийомами, як відомо, є залежність,
можливі переходи методу у прийом і навпаки. Так, дидактична гра може бути
використана як метод, особливо в роботі з молодшими дітьми, коли
вихователь засобом гри формує знання, уміння, але може ‒ і як дидактичний 174
прийом, коли гра застосовується, наприклад, з метою підвищення
активності дітей (ігри типу «Хто швидше?», «Наведи порядок»).
Вибір певних методів і методичних прийомів навчання визначається:
метою і задачами навчання, змістом формуючих знань на даному етапі;
віковими індивідуальними особливостями дітей;
наявністю необхідних дидактичних засобів;
особистим ставленням вихователя до тих чи інших методів;
конкретними умовами.
Гра як практичний метод навчання широко застосовується в
навчальній діяльності дитячого садка. Гра передбачає повторення і вправи.
Крім того, коли ігри використовуються в системі з чітким виділенням
специфіки знань (наприклад, дидактичні ігри та вправи з сенсорного
виховання), вони можуть стати ефективним засобом формування цих знань.
Саме тому іноді ігри виділяються в самостійну групу методів ‒ ігрові.
У навчальному процесі дитячого садка використовуються дидактичні,
сюжетно-дидактичні, навчальні, розвиваючі ігри та ігрові вправи. Структура
цих ігор:
ігрові та дидактичні задачі,
практичні або пізнавальні дії,
правила,
результат. 175
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ: ДРУГОГО РОКУ ЖИТТЯ
Формування знань про розмір. Основною формою навчання дітей другого
року життя елементів математики є індивідуальні заняття, а головним
методом ‒ навчальні ігри. Ці ігри можуть бути з предметами, іграшками, з
активними рухами дітей. Широко використовують народні ігри.
Так, щоб дати дитині уявлення про розмір, можна провести з нею такі
ігри-вправи:
нанизування,
розкладання одно великих та малих кілець на стержень,
складання мотрійки рідних предметів різної величини на дві групи.
Нанизуючи великі та малі кільця на стержень, дорослий звертає увагу
дитини на розміри предметів і вчить її правильно користуватися словами:
«великий», «малий».
Спочатку вихователь показує дитині пірамідку, що складається з кілець
двох розмірів ‒ великих (діаметр 4,5 см) і малих (діаметр 3 см). Разом з
дитиною розглядає її. Потім починає розбирати пірамідку, знімаючи маленькі
кільця й промовляючи: «Ось маленьке кілечко, ось ще маленьке. А це яке?
Також маленьке!» Зняті кільця розміщує справа від стержня. Далі звертає
увагу дитини на великі кільця, пояснює, що вони не такі, як попередні: «Вони
інші, ось які ‒ велике кільце, ще велике кільце. А це яке? Так, і це велике!» Великі
кільця треба скласти внизу, під маленькими.
Після цього вихователь починає складати пірамідку, можна
запропонувати це дитині: «Давай, надінемо велике кільце». Вихователь подає
його дитині: «А зараз сам знайди велике кільце, ось таке, як це. Правильно,
молодець!» Далі надівають маленькі кільця. Коли всю піраміду буде складено,
дорослий дає змогу дитині погратися з нею самостійно. Якщо у малюка
виникатимуть певні труднощі при нанизуванні кілець, треба підказати йому.
Коли дитина навчиться збирати пірамідку, можна організувати
змагання з нею: «Хто швидше збере пірамідку». Спочатку зняті кільця треба
розкладати в ряд, щоб зручніше їх збирати. У разі швидкого і правильного
виконання дитиною завдання можна запропонувати їй ускладнений варіант,
перемішавши кільця різних розмірів. Тривалість таких занять має не
перевищувати 5-8 хв.
Для розвитку в дитини навичок розрізняти розміри можна
використовувати звичайні побутові ситуації.
Ознайомлення з формою предметів. На другому році життя робота
щодо ознайомлення дітей з формою предметів ускладнюється. Хоча діти цієї
вікової групи ще не готові засвоїти еталони форми, у них виникають
уявлення на рівні розваг. Важливо, щоб ці уявлення були достатньо
різноманітними, а це означає, що дитину слід ознайомити з кількома
формами і при цьому не вимагати від неї обов’язкового запам’ятовування
назв.
Головне, щоб малюк міг враховувати властивості предметів під час дії з
ними. І не біда, якщо «трикутник» дитина при цьому називатиме «косинцем» 176
чи «дахом». Сам же дорослий обов’язково називає форму. А від дитини вимагає
тільки помічати відмінності:
«така», «подібна», «не така».
Щоб привернути увагу дитини другого року життя до властивостей і
якостей предметів, виробити в неї стійкі уявлення про форму, важливо
організувати такі вправи з предметами, які б потребували від дитини
порівнювати предмети за формою, встановлювати подібність чи
відмінність. Спочатку такі дії діти виконують, накладаючи один предмет на
один або тісно прикладаючи один до одного.
Поступово від зовнішніх практичних прийомів по рівняння діти
переходять до порівнянь на око. Це дає їм змогу порівнювати за зовнішніми
ознаками і такі предмети, які не можна накласти один на одний чи
прикласти один до одного (наприклад, м’яч, куб). Дитина постійно маніпулює
предметами.
Поступово від багаторазових хаотичних дій вона переходить до
попереднього примірювання предметів, а це вже свідчить про новий етап у
розвитку дитини. Наприкінці навчання малюк починає порівнювати
предмети очима: багаторазово переводить погляд з одного предмета на
інший, старається добирати предмети потрібної форми.
До кінця другого року життя діти можуть нанизувати на стержень
кільця й кулі різних розмірів: великі і маленькі, накладати фішки різної форми
(кружечки, квадрати, трикутники) на відповідне зображення.
Улітку на прогулянці дітям треба давати різні формочки для ігор з
вологим піском. Спочатку слід показати їм, як насипати пісок у формочку, як
ущільнювати лопат кою, як перевертати формочку.
Ігри та вправи з формування в дітей початкових уявлень про кількість.
Перед тим як навчитися лічити, впізнавати цифри, дитина має засвоїти
елементарні поняття про певну сукупність предметів ‒ множину, навчитися
виділяти в навколишньому середовищі «багато предметів» та «один». Ці
елементарні уявлення і стануть фундаментом наступних знань.
Як же навчити дитину бачити в навколишньому середовищі сукупність
предметів, виділяти один з них? Першим помічником вихователя можуть
стати твори усної народної творчості (пісеньки, потішки, примовки).
Наприклад, потішка «Сорока -білобока».
Читаючи цей твір, вихователь говорить: «На руці пальчиків багато і
багато діточок у сороки. А зараз сховалися дітки ‒ стисни кулачок. Ось як
багато діток у сороки». Можна використати і потішку «Наш хлопчик»:
«Оцей пальчик ‒ наш дідусь,
Оцей пальчик ‒ баба,
Оцей пальчик ‒ наш татусь,
Оцей пальчик ‒ мама,
Оцей пальчик ‒ хлопчик наш,
А звуть його Ваня!» .
Дітей цієї вікової групи важливо навчити складати множину (групу
предметів) з окремих предметів та виділяти з цієї множини один предмет. 177
Вихователь показує дитині, що різні предмети можуть зустрічатись у різних
кількостях і що кількість можна назвати словами «один» або «багато».
Об’єднуючи різні предмети, вихователь поступово навчає дитину
користуватися словами: квіти, дерева, машини. Наприклад, одна ромашка,
один дзвіночок, одна гвоздика ‒ багато квітів.
Орієнтування у просторі. На другому році життя дитина продовжує
накопичувати практичний досвід засвоєння простору, але вагомішого
значення набуває слово. У цей період вона здатна орієнтуватися на собі й
переноси ти ці вміння на інший об’єкт (іграшку, іншу людину).
Для розвитку в дітей навичок орієнтуватися в просторі можна
використати гру «Покажи очі (носик, ротик)». Дитина показує частини тіла
на собі, потім, виконуючи завдання дорослого ‒ на іншій людині, іграшці.
Аналогічно організовують ігри: «Годування ляльки», «Купання ляльки»,
«Одягнемо лялечку». У цих іграх дитина виконує ряд дій, пов’язаних з поглядом,
‒ роздягнути ляльку, скласти її одяг, викупати ляльку, переодягнути її в
чисту білизну.
Діти другого року життя починають розуміти значення слів, що
характеризують просторові відношення, напрями, відстані (туди, сюди, тут,
там, далеко, близько, поруч, біля). Практичний досвід дитини накопичується в
різноманітних видах самостійної діяльності, а також у процесі
цілеспрямованого навчання. Так, можна організувати гру «Де сонячний
зайчик?» У процесі гри дитина називає місцеположення зайчика,
використовуючи іменник із сполучниками (над шафою, під шафою, на килимі,
на спині).
Щоб закріпити вміння дітей практично орієнтуватися, проводять такі
ігри: «Де дзвонить дзвінок», «Знайди, де заховано». У процесі ігор з іграшками
малюки виконують різні завдання:
дістають маленьку мотрійку з великої,
ховають у коробку м’які предмети,
ставлять кубики один на одний (хто вище?),
прокочують м’яч (хто далі?),
пробігають по доріжці,
бігають один за одним.
Для розвитку в дітей навичок практично орієнтуватися можна
використовувати ігри з будівельним матеріалом. Наприклад,
«Склади пірамідку» (дитина спочатку разом з дорослим складає
пірамідку з однакових за розміром, але різних за кольором кілець);
«Побудова башти» (малюк будує башту з чотирьох кубиків; на башту
«прилетіла пташка, заспівала пісеньку»);
«Побудова столу, машини» (дитина накладає кубик на цеглинку або
призму на кубик, засвоює просторові відношення: зверху, поруч, на машині, в
будинку).
Треба дати дитині час погратися з побудованою іграшкою, розібрати її і
скласти будівельний матеріал у коробку.
На другому році життя, коли дитина вже досить добре ходить, вона
самостійно прагне ходити скрізь, де їй цікаво. Можна спеціально 178
запропонувати дитині вилізти на диван, на стілець, заховатися за дверима,
під столом.
Поступово маля оволодіває спеціальною «просторовою» термінологією:
попереду-позаду, зверху-знизу. 179
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ: ТРЕТЬОГО РОКУ ЖИТТЯ
Ігри та вправи на сприймання розмірів предметів. Основною формою
занять з дітьми цієї вікової групи є ігри з предметами та їх зображеннями.
Дітей можна об’єднувати по 5-7 осіб.
Так, під час гри вихователь пропонує дитині з двох предметів вибрати
(подати, принести) більший чи менший. Виконавши завдання, дитина має
назвати розмір предмета (іграшки): «Я приніс велику машину». Після цього
вихователь говорить: «А тепер давай у велику машину посадимо великого
ведмедика та покатаємо його». Дитина намагається посадити ведмедя в
машину, але він не вміщується. «Ведмідь дуже великий, ‒ наголошує
вихователь. ‒ Він не вміщується в цю машину. Давай візьмемо іншого ведмедя,
меншого за цього. Постав їх поруч, який ведмідь більший, а який менший? Ось
цього меншого ведмедя ми спробуємо покатати на великій машині. Яка
машина?» ‒ «Велика». ‒ «А ведмедик який?» ‒ «Маленький». ‒ «Молодець!
Покатай ведмедика на машині... А тепер давай зробимо для великої машини
гараж. Який треба зробити гараж?» ‒ «Великий».‒ «Справді великий, бо
машина велика. Неси будівельний матеріал...»
Слід пам’ятати, що уявлення про розмір формуються в дітей на основі
дій, які вони виконують у процесі порівняння. Ці дії виробляють уміння
класифікувати, групувати.
Для визначення розміру предмета треба вибрати еталон, тобто
предмет, з яким порівнюють усі інші предмети. Вихователь звертається до
дітей. «Усі іграшки будемо порівнювати з лисичкою. Ті, які менші за лисичку,
кластимемо у коробку, а які більші, ‒ на стіл». З цією самою метою можна
провести такі ігри: «Нанизування кілець із зменшуваною послідовністю за
розміром», «Складання тримісної мотрійки», «Нанизування великого та
маленького намиста», «Допоможемо лялькам знайти свій одяг».
Закріпити знання про розміри предметів допоможе розглядання
картин, фотографій, ілюстрацій у книжках.
Після розповіді дітям казки «Ріпка» чи «Три ведмеді» можна
організувати бесіду за картинкою: «Подивись, яка велика виросла ріпка.
Покажи руками, яка вона велика. Ось яка велика! Хто прийшов тягнути ріпку
із землі? Покажи на картинці дідуся. Він найбільший. Скажи, що дідусь
найбільший. Подивись, а хто це на картинці останній прибіг? Мишка велика чи
маленька? Покажи руками, яка мишка маленька. Так, вона маленька, але
допомогла дідусеві, бабусі, онуці, Жучці та котику витягнути ріпку».
Уміння дитини порівнювати предмети за розміром закріплюють у
процесі їх продуктивної діяльності (ліплення, малювання, а здебільшого ‒ в
самостійних іграх).
Сприймання форм предметів. Для дітей третього року життя є
характерним високий рівень сприймання, уваги, пам’яті, мови, уяви, а це дає
змогу добирати для них більш складні і цінні для розумового розвитку ігри з
математичним змістом. 180
Діти дедалі частіше запитують чому, де, коли, навіщо. Ці питання
відображають розвинуто-пізнавальну потребу малят.
Дії з предметами, гра, розваги, розглядання малюнків, елементи
трудової діяльності, спілкування, самообслуговування ускладнюються і чітко
розмежовуються. З’являються початки зображувальної діяльності
(ліплення, малювання, конструювання).
Важливу роль у розвитку дитини цієї вікової групи відіграють
групування і порівняння предметів за формою. При цьому використовують:
як предметну,
так і елементарну продуктивну діяльність,
особливо малювання і складання мозаїки.
На кінець третього року життя дитина має певний досвід, який
використовують при малюванні, особливо за задумом. Ігри позитивно
впливатимуть на малят лише тоді, коли проводити їх на різному матеріалі і
в різних по єднаннях рухової активності з пірамідками, іграшками, будівлями,
малюнками, з виконанням завдань на розрізнення, здогадування, порівняння.
Діти цієї вікової групи вже вміють орієнтуватися в навколишньому
просторі з урахуванням двох якостей ‒ форми і розмірів або форми і кольору.
Так, у грі «Накрий фігуру такою самою фігурою» дітям дають картку з
намальованими кружечками й квадратами двох розмірів (великі й маленькі).
Спочатку вихователь разом з ними розглядає ці фігурки і загострює їхню
увагу на тому, щ о тут фігурки різні за формою і розміром: «Тут ось яка
фігурка, а тут ‒ така. А ці зовсім інші. Ви маєте знайти фішку точно таку, як
намальована і накрити її». На малюнку всі фігури сині, а фішки всі червоні, щоб
було краще видно, яка ще залишилася не накритою.
Це завдання можна виконувати й послідовно: спочатку накрити всі
кружечки, а потім ‒ усі квадрати. Перші два-три рази діти потребують
допомоги, а потім виконуватимуть завдання самостійно.
Можна провести гру-заняття «Нанизування намиста різного розміру».
Намисто виготовляють з дерева, глини або з ягід та насіння (гороху,
горобини, квасолі). Звичайно, йдеться про умовне нанизування. На клаптику
паперу проводять лінію, вигнуту донизу. На неї малята викладають намисто,
не чергуючи його за формою.
Діти третього року життя люблять гратися з глиною та піском. З
піску вони «печуть пиріжки», а з глини роблять іграшки: печиво, млинці,
грибки, піраміди та ін. Вихователь допомагає їм, поступово навчаючи їх
робити це самим. При цьому діти розуміють, що кулька кругла, паличка довга
і водночас кругла тощо. Якщо з малятами займатися систематично, до
трьох років у них розвиваються здібності до навчання. Це видно з того, що
діти уважно прислуховуються до пояснення вихователя, стежать за його
показом і легко його відтворюють.
В іграх-заняттях з будівельним матеріалом діти можуть накладати
одні деталі на інші, викладати їх у ряд, розуміють призначення будівель,
зводять складніші будівлі з великої кількості будівельного матеріалу різної
форми. Так, вони будують «доріжку для ляльки», «кімнату мотрійці», «канапу 181
для ведмедика», «крісло для котика», «садибу з парканчиком», «хатку для
песика».
Слід зазначити, що перед тим, як будувати щось, тре ба розглянути
будівельний матеріал. Діти цієї вікової групи можуть назвати кубик,
цеглинку, дах тощо.
При зведенні будівлі малюки використовують сюжетні іграшки. Це
підвищує їхній інтерес до заняття.
Іграшки вихователь може зробити й сам разом з малятами. Для дітей
цієї вікової групи добре виготовляти іграшки з поролону (модулі). Ці іграшки
легкі, тому малята їх можуть переносити, лягати й сідати на них. Вони м’які
і якщо дитина впаде на них, то не заб’ється. Багато радощів принесе
малюкам велика, як на їхній зріст, піраміда-крутилка. Вона має складатися з
трьох-п’яти поролонових кілець і верхівки, обшитих кольоровою
синтетичною тканиною. Як з нею можна гратись? Спочатку за допомогою
вихователя, а потім і самостійно дитина розбирає і складає піраміду.
Знімаючи кожне кільце, вихователь має назвати, якого воно кольору, форми,
узяти дитину за руку і її пальчиком обвести по краю кільця, порівняти кільця
за розміром.
Призначення піраміди не тільки в тому, щоб дитина її складала і
розбирала. Можна взяти одне з кілець, поставити його на ребро і легко
штовхнути, покотити. До цієї гри залучають інших дітей або когось з
дорослих. Вони можуть підхопити кільце й відштовхнути його назад. Кільце
кругле, воно котиться.
Піраміду легко перебудувати в крутилку для ляльок. Для цього треба
розібрати піраміду, відкласти найбільше й найменше кільця. А кільця, що
залишилися, надіти в тій послідовності, в якій збирають піраміду. До диска
великого кільця необхідно пришити ґудзики, пристібнути до них петельки й
надіти кільце ґудзиками донизу. Потім надіти найменше кільце. Крутилка
готова! Диск найбільшого кільця виступає з-під маленького. На цей виступ і
ставлять іграшки для крутилки.
Таким чином, різноманітна діяльність малюків дасть змогу
підготувати їх до більш систематичного й повного ознайомлення з формою
предметів.
Формування знань про кількість. З перших кроків навчання важливо
показати дитині відношення між поняттями «один» і «багато», виробляти в
неї навички відтворювати ці відношення в мові. Вихователь ставить на стіл
одну мотрійку і три-чотири кубики, пропонує малюкові сказати, яких
предметів тут багато, а який ‒ один.
У процесі виконання різноманітних вправ треба навчити дітей
розуміти запитання: «Скільки?» (Скільки стало? Скільки залишилося? Яких
іграшок менше, більше?). Коли вони навчаться розрізняти та порівнювати
один і багато предметів у спеціально заданих умовах, можна
використовувати природні групи предметів: посуду буфеті, книги на полиці,
іграшки в куточку.
Прибираючи іграшки, вихователь пропонує дітям по ставити в ряд
собачку, котика, мишку і звертається до них із запитанням: «Скільки їх?» ‒ 182
«Багато». На вантажній машині підвозить кубики і порівнює їх за кіль кістю
з іграшками: «Давайте роздамо кубики всім іграшкам по одному: собачці ‒
один кубик, котику ‒ один, мишці ‒ один. Усім по одному». Потім збирають
кубики на машину. Збирають по одному кубику, і множина росте на очах у
дітей. Вони переконуються, що на машині знову багато кубиків, а у іграшок ‒
жодного.
На прогулянці також можна звернути увагу дітей на те, що берізок
багато, а верба ‒ одна; лавок багато, а пісочниця одна. Вихователь пропонує
одному з дітей при внести одну гілочку (шишку, листочок,, камінчик), ще од ну
і ще одну. Об’єднує їх і ставить запитання: «Скільки стало?» ‒ «Багато».
Можна з дітьми пограти в гру «Вгадай, скільки». Які-небудь дрібні
предмети (наприклад, ґудзики) вихователь затискає в руці і пропонує одному
з малюків угадати, скільки там сховано. Щоб відповісти, користується
словами «один» і «багато», «жодного». Наприклад, заховано один ґудзик, а
дитина говорить, що там багато. Дорослий розпрямляє долоню, показує
ґудзик і запитує: «Скільки?», спонукаючи дитину до відповіді: «Один».
Готуючись міняти воду в акваріумі, можна, спочатку спостерігаючи з
дітьми за рибками, запитати їх: «Скільки рибок плаває в акваріумі?» ‒
«Багато». ‒ «А тепер нам треба відсадити рибок у тазок». Пропонує дітям
спочатку відсадити одну рибку. «Скільки рибок ти спій мав?» ‒ «Одну». ‒ «А
скільки рибок я спіймала?» ‒ «Теж одну». ‒ «А тепер одну рибку спіймає Льоша,
одну ‒ Іринка. Скільки всього стало рибок у тазку?» ‒ «Багато».
Під час прогулянки можна запитати в дітей: «Скільки квітів росте на
клумбі?» ‒ «Багато». ‒ «А скільки метеликів сидить на квітці?» ‒ «Один».
Накриваючи на стіл, вихователь одному з малюків доручає розставити
посуд: всім по одному блюдечку, по одній чашці й по одній ложці. Далі запитує:
«Скільки було в тебе посуду?» ‒ «Багато». ‒ «А всього на столі скільки посуду?»
‒ «Багато». Як правило, ці доручення діти виконують з великим бажанням і
інтересом, краще запам’ятовують те, що набули в активній діяльності, на
конкретних прикладах.
У результаті систематичної роботи діти засвоюють початкові
кількісні уявлення, вчаться складати множини з окремих предметів, швидко
знаходять навколо себе «один» і «багато» предметів, встановлюють рівність
і не рівність між двома множинами накладанням і прикладанням,
відображаючи свої дії в мові.
Ігри і вправи на орієнтування в просторі. На третьому році життя
дитина починає поступово оволодівати словесною системою відліку.
Безпосереднє пересування до об’єкта для встановлення контакту з ним
змінюється спочатку поворотом тулуба, а потім ‒ вказівним рухом. Далі на
зміну широкому вказівному жесту приходять менш помітні рухи руки;
вказівний жест змінюється легким рухом голови і, нарешті, тільки поглядом,
зверненим у бік предмета.
Для дитини третього року життя особливе значення мають завдання,
пов’язані з розширенням активного словника, що включає «просторову»
термінологію. Так, дорослий навчає малюка визначати відстані (далеко,
близько) і вживати відповідні терміни. Для цього слід використовувати 183
механічні іграшки-забавки: жаба, мавпа, заєць, ведмедик. Вихователь може
організувати різні ігри: «Дивіться, діти, пінгвін іде. Він чорний, а груди в нього
білі. Який гарний пінгвін. Хочете краще його роздивитися? Тоді покличте
пінгвіна, щоб ближче до вас підійшов. Скажіть йому: «Підійди ближче».
Дивіться ‒ іде, Зупинився. Протягни руку, Оленко, дістань його. Із стільця не
підіймайся. А чому ти його не дістанеш? Так, він далеко від тебе. Поклич ще
раз, щоб ближче підійшов. Скажи: «Ближче, іди, ближче». Знову йде пінгвін. Іде
до тебе. Зовсім близько підійшов. Погладь його. А тепер я хочу, щоб він до
Льоні підійшов. Підійди, пінгвінчику, до Льоні. Іде пінгвін. Від тебе йде до Льоні.
Ось як близько пі дійшов. І знову повернувся, іде до мене. Усе далі, далі йде від
вас. Зовсім пішов».
У таких іграх дитина дізнається, як визначати пройдену відстань.
Поєднання рухів та слів сприяє засвоєнню малюком просторових категорій.
Для розвитку в дітей навичок орієнтуватися в просторі можна
рекомендувати такі ігри та вправи. «Обладнаємо ляльці кімнату» або «У
ляльки новосілля». Дорослий пропонує дітям роз містити меблі всередині
кімнати, по кутках, збоку і т. д.
Біля столу ‒ стільці, на столі ‒ посуд. У грі «Лялька робить зарядку»
вихователь подає команди, а дитина разом з лялькою робить зарядку.
Ігри з будівельним матеріалом дають змогу закріпи ти в дітей знання
про напрям і відносне розміщення предметів у просторі.
Орієнтування в часі. На другому-третьому році життя продовжують
формувати в дітей навички орієнтуватися в часі. Повсякденне спілкування з
дитиною, а особливо спеціальні заняття з нею, дають змогу ввести спочатку
в пасивний, а потім в активний словник її слова, що характеризують різні
часові відрізки: скоро‒нескоро, зараз‒потім, день‒ніч, сьогодні‒завтра, літо‒
зима і т. д.
Треба зразу сказати, що формувати в дітей часові уявлення дуже
важко, бо час не можна унаочнити. Він пізнається в основному
опосередковано, через зміст діяльності, що наповнює певний часовий відрізок:
уночі сплять, зранку ідуть в дитячий садок, а ввечері повертаються додому.
Але діти другого року життя вже розуміють і правильно використовують
дієслова теперішнього, минулого і майбутнього часу: ми ходили, йдемо,
підемо. Проте уявлення дітей про час різні. Чим більше з дитиною спіл
куються, виділяючи спеціальні слова, що позначають час, тим вищий у неї
рівень орієнтування в часі. Важливе значення в цьому має гра.
Так, у грі «Коли це буває?» можна закріпити характерні особливості
частин доби. Для цього добирають різноманітні ілюстрації. При розгляданні
їх дитина звертає увагу не тільки на предметну сторону картини, тобто
кого намальовано чи що намальовано, а й на те, яку пору року чи яку частину
доби зображено на картині. Вона запам’ятовує, що люди роблять зранку,
вдень, увечері, вночі.
Тут можна поставити такі запитання: «Що ти робиш, коли
прокидаєшся вранці?», «Що робиш удень?», «Що робить удень твій батько?»,
«Що робить удень Сашко?» (брат, який вчиться в школі). 184
Можна грати з дітьми в гру «Що коли ми робимо?». Вихователь пояснює
суть гри: «Я запитуватиму вас, коли і що ми робимо, а ви будете відповідати.
Гаразд? Після цього я запитую, що ми з вами робимо зараз? ‒ «Граємось». ‒ «А
що ми робили до цього?» ‒ «їли». ‒ «А ще що робили?» ‒ «Ходили гуляти». ‒ «А
що будемо ми робити, коли пограємось? Куди потім підемо? А що ми будемо
робити ввечері? А завтра куди підемо?».
Ігри і вправи на орієнтування в часі вимагають багаторазових
повторень, Тут не треба поспішати. Важливо, щоб дитина вживала
спеціальні терміни свідомо. 185
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО КІЛЬКІСТЬ
Четвертий рік життя: Ознайомлення з множиною особливого значення
набуває саме на четвертому році. Робота з дітьми цього віку в основному
напрямлена на формування уявлень про межі множини та її елементи,
рівність та нерівність груп за кількістю елементів, уміння та навички в
порівнянні елементів, контрастних та суміжних множин, на оволодіння
прийомами накладання і прикладання.
Зміст ознайомлення з множиною включає:
розуміння того, що декілька предметів, іграшок, які містяться поруч,
позначають словом «багато», одиничні предмети ‒ словом «один»;
розуміння питання «скільки?», виразів «стільки-скільки», «порівну», «по
одному», «більше-менше»;
уміння складати групу з окремих предметів ‒ один, ще один, ще один ‒ це
багато, розділяти групу на окремі предмети, розрізняти поняття «один» і
«багато»;
знання про рівність та нерівність груп за кількістю елементів (кубиків і
цеглинок порівну, кубиків більше, ніж цеглинок і навпаки), уміння послідовно
накладати один предмет на інший або прикладати один предмет до іншого і
саме так порівнювати одну групу з іншою; ознайомлення з тим, як
утворюється рівність з нерівності шляхом додавання або віднімання одиниці.
Основними методичними прийомами формування уявлень про множину
є:
дидактичні ігри та
дидактичні вправи з конкретними множинами (предметами,
іграшками, картинками, геометричними фігурами).
Широко застосовуються різноманітні картки.
Організовуючи заняття, вихователь має потурбуватися про
різноманітність наочного матеріалу та прийомів навчання,
використовувати:
ігрові ситуації,
прийоми порівняння у поєднанні зі словом,
практичні дії дітей.
Поступово вихователь вчить дітей виконувати завдання лише за усною
інструкцією.
У роботі з дітьми четвертого року життя треба звертати їхню увагу
на різноманітність множин за своєю природою і сприйняття їх різними
аналізаторами.
Ще не знаючи чисел, не вміючи лічити, діти порівнюють множину звуків
з множиною предметів, рухів.
Так, вихователь дає завдання дітям постукати по барабану стільки
разів, скільки іграшок стоїть на столі. 186
Порівняння двох множин за участю слухового та рухового аналізаторів
діти сприймають як ігровий прийом. Такі операції з множинами є
підготовчим і цілком необхідним етапом в оволодіння дітьми лічбою за
допомогою числівників. 187
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ЧИСЛА ТА НАВЧАННЯ ЛІЧБИ
П’ятий рік життя: Ознайомлення з числом і навчання лічби. Перед
вихователем середньої групи стоїть головне завдання ‒ навчити дітей
лічити в межах п’яти на основі порівняння конкретних множин. У цій групі
продовжується робота з уточнення уявлень про множину, диференціювання
множин за кількістю і найменування кожної з них числівником (підсумковим
числом) на основі лічби. Однак особливе значення надається навчанню дітей
лічильній діяльності:
діти вчаться перелічувати елементи множин у межах п’яти;
відлічувати меншу кількість елементів множини від більшої за відомим
числом.
Значна увага приділяється порівнянню множин та відповідних їм
суміжних чисел (три і чотири; чотири і п’ять). Продовжується зіставлення
множин поелементно, за заданим числом і без лічби, знаходження множини з
більшою і меншою кількістю елементів, утворення рівності з нерівності
збільшенням або зменшенням кількості елементів однієї із множин.
Обов’язковою умовою ознайомлення дітей з утворенням чисел є
порівнювання двох множин. Вихователь звертає увагу, що лічити предмети
можна як зліва направо, так і навпаки. Діти п’ятого року життя,
перелічують предмети, беруть їх у руки і переставляють на певну відстань,
при цьому голосно називають числівники по порядку.
У цей період найскладнішим для дітей є оволодіння підсумковою лічбою
(скільки всього?). Інколи дитина помиляється або поспішає назвати наступне
число, а рухи руки відстають від лічби, або навпаки ‒ одним числом позначає
відразу два предмети.
У процесі формування числових уявлень великого значення набуває
словникова робота. Діти вчаться погоджувати числівники з іменниками в
роді, числі та відмінку. Вихователь звертає увагу на те, що по-різному
називаємо числа залежно від того, що лічимо.
Внаслідок наочного практичного зіставлення діти бачать, що з
приєднанням одного предмета змінюється кількість їх, а отже, і число. На
основі порівняння двох конкретних множин з трьома ї чотирма елементами,
з чотирма і п’ятьма елементами у дітей виникають відповідні зв’язки між
множинами і числами, що відповідають їм.
Число завжди більше від попереднього на одиницю і водночас воно менше
від наступного також на одиницю. А це підводить дітей до розуміння
відносності понять «більший‒менший», що дуже важливо для розумового
розвитку дитини.
У цій групі значна увага приділяється роботі з перетворення множин: як
із триелементної множини зробити чотириелементну, і навпаки. У цих
умовах діти бачать, що з приєднанням лише одного елемента до множини її
потужність збільшується, і вона характеризується вже новим числом, 188
наступним, а якщо із цієї множини вилучити один елемент (предмет), то
вона характеризуватиметься меншим числом (попереднім).
Розвиток лічильної діяльності у дітей п’ятирічного віку здійснюється
не тільки внаслідок збільшення потужності множин (до п’яти), а й через
ускладнення характеру цієї діяльності: перелічуються однорідні і різнорідні
сукупності, збільшується відстань мі ж предметами та між предметами і
дитиною. Лічильна діяльність набуває більш розгорнутих форм:
тепер діти можуть лічити предмети, не доторкуючись до них,
тихо називають числівники по порядку,
а голосно тільки підсумкове число.
У навчанні дедалі більшого значення набувають:
пояснення,
вказівка,
словесна інструкція вихователя.
Дітей підводять до того, що показником потужності множини є число.
Одночасно з кількісною лічбою діти оволодівають і порядковою. Ці два
види лічби розрізняються за метою діяльності:
кількісна лічба дає змогу визначити кількість, по тужність даної
множини;
порядкова лічба визначає місце будь-якого предмета у ряду інших.
При цій лічбі не перелічуються всі предмети, а рахунок ведеться тільки
до того предмета, який нас цікавить. Кількісна і порядкова лічба
відрізняються одна від одної не тільки метою, але і формулюванням
запитання. При кількісному рахунку ставимо запитання «скільки?», при
порядковому ‒ «який за лічбою?» або «на якому місці стоїть цей предмет?»
При навчанні дітей лічби треба мати на увазі такі правила:
діяти (розкладати, пересувати, вказувати на предмети) тільки правою
рукою;
рахувати зліва направо, особливо при порядковій лічбі;
при лічбі називати числівник (число), співвідносити його з кожним
елементом перелічуваної множини.
На п’ятому році діти мають знати цифри. Ознайомлення п’ятирічних
дітей з цифрами починається з другого кварталу і відбувається протягом
усього навчального року. Діти повторюють, уточнюють свої знання про
числа і лічбу в межах п’яти. При цьому поступово вихователь підводить їх до
усвідомлення необхідності, зображати числа на письмі особливими знаками ‒
цифрами. Кожне число записується по-своєму. Діти називають різні числа, а
вихователь показує їм цифри, якими вони записуються.
У дитячому садку не навчають писати цифри. Проте дуже важливо,
щоб діти засвоїли правильно напрям руху руки при написанні різних цифр.
Ефективним щодо цього є обведення контуру цифри за вихователем: діти
вказівним пальцем обводять цифру, зберігаючи напрям руху, запропонований
їм. Після цього діти вправляються в написанні цифри у повітрі, викладають її
з лічильних паличок, ліплять з пластиліну. Під час прогулянки можна
запропонувати дітям написати цифру паличкою на піску, на землі, на снігу,
викласти її з природного матеріалу тощо. 189
Отже, в процесі систематичного навчання п’ятирічних дітей у них
розвивається лічильна діяльність, формується уявлення про число як
абстрактне узагальнене поняття, що характеризує кількісно навколишню
дійсність, про цифру.
Шостий рік життя: Формування уявлень про числа натурального ряду
та навчання лічби. Основне завдання в групі шостого року життя ‒
формувати знання про числа і цифри першого десятка,
вміння рахувати.
Під впливом навчання, спостережень довкілля і сенсорного розвитку у
дітей формуються уявлення про:
утворення чисел, відношень між ними,
кількісну і порядкову лічбу,
частини і ціле.
Діти розуміють, що число предметів не залежить від розміру їх,
відстані між ними, просторового розміщення і напряму рахунку (зліва
направо або справа наліво), кількісний склад числа з одиниць у межах п’яти.
Такі уявлення допомагають дитині краще орієнтуватися в навколишньому
житті, точніше виділяти й оцінювати особливості предметів і явищ, які
вона сприймає. Сприймання набуває більш цілеспрямованого характеру, ніж у
дітей п’ятого року життя. Розвивається здатність довільно
запам’ятовувати. Дитина глибше усвідомлює значення математичного
матеріалу, що вивчається, для практичної діяльності.
У старшій групі триває робота над множинами:
діти вчаться виділяти в них частини за тими або іншими ознаками
(кольором, формою, розміром),
порівнювати між собою виділені частини множин, встановлюючи
відповідність між елементами цих частин,
визначати, яка з цих частин більша, менша або вони дорівнюють одна
одній.
У цій групі вихователь широко використовує терміни «множина»,
«елементи множини» тощо. Поступово і діти починають вживати їх. Вони
практично ознайомлюються з об’єднанням множин, починають розуміти, що
кілька окремих частин можна об’єднати в одну цілу множину і що скінченна
множина більша, ніж її частина. Тут ще немає арифметичної дії додавання
або віднімання, проте такими вправами закладається її основа. Цю роботу
слід розглядати як підготовку до обчислювальної діяльності.
Поступово в процесі операцій з множинами у дітей поглиблюються
уявлення про число і лічбу, відношення між числами. У цій групі триває
навчання лічби і відліку предметів порівнянням рівнопотужних і
нерівнопотужних множин, виражених суміжними числами. Основне засвоїти
самий принцип утворення наступного за числом N числа N+1 і будь-якого
попереднього числа N ‒ 1.
На заняттях можна використовувати:
різні предмети,
іграшки,
предметні картинки, 190
природний матеріал,
геометричні фігури тощо.
У старшій групі можна варіювати розміщення предметів. Діти мають
навчитися лічити предмети, розміщені по колу, у вигляді числової фігури і в
безструктурній, асиметричній групі. Важливо при цьому звернути увагу на
те, з якого предмета вони почали лічбу, щоб не лічити двічі той самий
предмет і разом з тим не пропустити жодного. Тому доцільно поступово
ускладнювати просторову форму розміщення предметів. Ознайомивши дітей
з різними способами лічби, слід звернути увагу на зручніші з них.
Багаторазовими вправами дітей підводять до висновку: починати лічити
можна з будь-якого предмета, не пропустивши жодного.
Як демонстраційний і роздавальний матеріал дедалі частіше
використовуються числові фігури, а надалі ‒ цифри.
У старшій групі триває розвиток лічильної діяльності дітей за участю
різних аналізаторів: лічба звуків, рухів, предметів на дотик. Вправи з лічби
предметів на дотик значно ускладнюються: для лічби пропонуються дріб ніші
предмети, які можна розміщувати на картці у два ряди, у лічбі беруть участь
усі діти одночасно.
Значно ширше в цій групі використовується лічба з участю слухового
аналізатора. Характер завдань поступово ускладнюється. Якщо в середній
групі діти лічать тільки звуки, то в старшій можна поєднувати лічбу звуків і
наступний відлік предметів, порівнювати звуки і предмети за кількістю.
Крім того, лічбу звуків поєднують з лічбою рухів.
Встановлення кількісних відношень між множинами, сприйнятих
різними аналізаторами, сприяє узагальненню лічильної діяльності.
Сьомий рік життя: Розвиток лічильної діяльності. Діти вчаться:
лічити у межах десяти в прямому і зворотному по рядку,
кількісними і порядковими числівниками,
групами по два-три предмети,
називаючи загальну кількість предметів у цих групах.
Важливе місце займає в цій групі лічба з участю різних аналізаторів
(зорового, слухового, тактильного, рухового). Основна увага при цьому
приділяється відтворенню множин за названим числом. Діти лічать звуки,
рухи, предмети, зіставляють множини, сприйняті різними аналізаторами, з
числом. Дітям сьомого року життя доступні складні завдання, що
складаються з кількох конкретних задач. Наприклад, вихователь пропонує по
слухати, скільки разів він ударить молоточком, а діти знаходять серед
числових фігур таку картку, на якій стільки само кружечків або на один
більше (менше), ніж сприйнятих звуків.
Вправи, пов’язані з лічильною діяльністю, є основним компонентом
майже кожного заняття з математики. Як правило, на них відводиться 3-4
хв. на початку або в кінці заняття.
У підготовчій до школи групі важливо підвести дітей до узагальнення,
що починати лічити можна з будь-якого предмета, у будь-якому напрямі,
основне ‒ не пропустити жодного елемента і не полічити один предмет двічі.
При цьому звертається увага н а зміну руху рук і очей зліва направо, згори 191
донизу. У дітей формується уявлення про послідовність розміщення чисел у
натуральному ряду, розуміння взаємнообернених відношень між числами у
межах десяти, вміння користуватися словами «спереду» і «позаду» від числа
для позначення цих відношень.
Поряд з лічбою окремих предметів, вправлянням у лічбі їх по-порядку в
підготовчій групі вводиться навчання лічби груп, тобто навчання лічби із
зміною основи. До цього діти сьомого року життя вже підготовлені. Зокрема,
навчання дітей вимірювання й поділу цілого на рівні частини є фундаментом,
основою в розумінні лічби групами.
Починати ознайомлювати дітей з лічбою групами можна з показу
практичної діяльності доцільності, економії часу, усталених традицій. Так,
дорослі лічать:
парами рукавички, шкарпетки, взуття;
десятками ‒ яйця, іноді овочі, фрукти;
набором ‒ меблі (гарнітур), посуд (сервіз) тощо.
Вихователь підкреслює, що в таких випадках кілька предметів
сприймають як єдине ціле. Спираючись на це, можна запропонувати дітям
вправи з лічби груп різних предметів. Діти утворюють і лічать кількість
груп, кількість предметів у кожній групі, загальну кількість предметів
(скільки всього?).
Значення цієї роботи в тому, що внаслідок навчання діти усвідомлюють
зв’язок між лічбою і вимірюванням, починають розуміти, що основою (мірою)
лічби може бути будь-яке число.
Як одиниця (основа) лічби тепер поряд з окремими предметами
виступає група предметів. Це підводить дітей до усвідомлення десяткової
системи числення. 192
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ОЗНАЙОМЛЕННЯ З КІЛЬКІСНИМ СКЛАДОМ ЧИСЕЛ
Шостий рік життя: Шестирічні діти розуміють не тільки те, що будьяка множина складається з окремих елементів, а й пояснюють відношення
числа до одиниці, тобто підкреслюють кількість одиниць у числі. Це робота з
розгляду перших п’яти чисел. При цьому діти мають зрозуміти, що всі числа
складаються з одиниць, кількість одиниць у різних числах різна, вона
відповідає різній кількості елементів у множині (сукупності).
Для ознайомлення з кількісним складом чисел використовуються
роздавальний і демонстраційний матеріал, де кожний елемент множини
відрізняється від інших елементів цієї множини за формою, кольором,
розміром, призначенням. Проте матеріал добирають так, щоб можна було
робити узагальнення: всього 4 пташки, 5 овочів, 3 стільці. Діти уже знають
на основі практичних дій з множинами, що сукупності складаються з окремих
елементів, що кількість елементів у сукупності дорівнює числу. До цього
поняття дітей треба підводити поступово, йдучи від елементарного
уявлення про множини і розуміння їхніх взаємозв’язків до осмислення числа як
показника потужності множини.
Слід нагадати ще раз, що в цій роботі не можна поспішати. При вивченні
кількісного складу числа першого десятка вихователь підводить дітей до
розуміння одиниці як окремого елемента. У майбутньому, в підготовчій до
школи групі, ці знання будуть основою формування поняття про число як
показник цілої групи.
Спочатку можна використовувати однорідний матеріал, кожний
елемент якого відрізняється від інших за розміром. Це буде вдалим
поєднанням двох математичних задач у єдиний комплекс: уточнення знань
про розмір, утворення ряду розмірів і засвоєння кількісного складу числа
першого десятка. Потім беруть різний за кольором матеріал, а пізніше ‒
предмети одного типу або класу. Спочатку діти просто лічать елементи
множини. При цьому вихователь звертає їхню увагу на кількісний склад,
пропонуючи називати всі елементи множини. На приклад: «Скільки різних за
розмірами паличок треба, щоб скласти це число?» або «Скільки карток різних
кольорів треба, щоб скласти це число?». Можливі й інші варіанти запитань,
завдань, а саме: як за названим числом утворити множину з трьох, п’яти і
більше елементів? Діти також можуть малювати різні предмети за
заданим числом. Щоразу після виконання завдання діти розповідають, як вони
утворили число.
Розуміння складу числа ‒ дуже важливий момент у підготовці дітей до
обчислювальної діяльності. У підготовчій групі при навчанні додаванню й
відніманню чисел діти користуються сполучним законом додавання ‒
прийомами додавання і віднімання по одиниці.
Сьомий рік життя: Діти сьомого року життя вчаться визначати
кількісний склад чисел з двох менших спочатку в межах першої п’ятірки, а 193
потім у межах десяти. Це завдання розглядається як одне з найважливіших у
підготовці дітей до обчислювальної діяльності.
Протягом усіх років навчання в дитячому садку в процесі виконання
вправ з множинами поступово дітей готують до усвідомлення складу числа з
двох менших чисел. Діти утворюють множини, об’єднуючи невеликі множини
разом, ділять їх на частини, порівнюють між собою. Всі ці вправи сприяють
створенню суттєвої основи для вивчення складу числа.
Слід підкреслити, що основною метою цих вправ є не механічне
запам’ятовування таблиць або того, з яких чисел складається те чи інше
число. Основне ‒ зрозуміти, що число, так само як і множину, можна
утворити з частин, груп інших чисел, загальна кількість яких відповідає
заданій множині або числу. Оперуючи з конкретними множинами і числами,
діти усвідомлюють відношення частини і цілого. Частини можуть бути
рівними і нерівними, більшими або меншими, проте завжди частина менша,
ніж ціле.
Наведемо приклад такого заняття. Вихователь ставить за мету
ознайомити дітей з кількісним складом числа 4.
«Діти, покладіть перед собою іграшки, ‒ каже вихователь, ‒ полічіть їх.
Знайдіть картку з відповідною цифрою і покладіть її під іграшки». Діти
знаходять картку, вихователь перевіряє, чи всі діти правильно полічили
іграшки і взяли картку з відповідною цифрою. «Скільки у вас іграшок?
Розкладіть іграшки на дві кольорові смужки паперу». Діти виконують
завдання.
«Розкажи, Петрику, як ти розклав чотири іграшки. Як Оленка розклала
їх? А як розклав іграшки Сашко? Як можна скласти число 4? З яких менших
чисел складається число 4?»
Дітям пропонується зібрати іграшки і знову розкласти їх на дві смужки,
проте вже інакше, не так як вони розкладали раніше. Завдання повторюють
тричі. У процесі такого навчання діти засвоюють, що число 4 складається з 3
і 1; 1 і 3; 2 і 2.
Діти можуть зобразити чотири геометричні фігури з трикутників і
чотирикутників, зафарбувати двома кольорами (всього було чотири фігури,
деякі з них червоні, а решта ‒ зелені). Як наочність широко використовуються
цифри.
Вихователь може ставити не конкретні, а проблемні запитання.
Наприклад, на квадратну картку в один ряд не можна поставити сім
мотрійок. Він не дає конкретних вказівок, як їх розмістити, а просто
пропонує поставити на картці сім мотрійок. Діти самостійно вирішують
розмістити їх у два ряди. При цьому можуть бути різні варіанти: 5 і 2; 4 і 3; 6
і 1. 194
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З АРИФМЕТИЧНИМИ ЗАДАЧАМИ
У навчанні розв’язування арифметичних задач умовно можна виділити
два взаємопов’язаних етапи:
ознайомлення із структурою задачі,
способами розв’язування її і навчання прийомів обчислення.
При цьому діти значною мірою усвідомлюють зміст арифметичної
задачі, вчаться формулювати арифметичну дію, аргументувати вибір дії,
оволодівають прийомами додавання і віднімання.
Арифметична задача ‒ це найпростіша суто математична форма
відображення реальних ситуацій, які водночас близькі й зрозумілі дітям і з
якими вони щодня стикаються.
Проте, незважаючи на те, що обчислювальна діяльність викликає
інтерес у дітей, а самій проблемі відводиться значне місце у програмі
навчання в дитячому садку, багато хто із старших дошкільників і навіть
молодші школярі (учні перших ‒ третіх класів) відчувають значні труднощі
саме у розв’язуванні арифметичних задач. Ці діти, розв’язуючи арифметичні
задачі, у виборі арифметичної дії орієнтувались в основному на зовнішні,
несуттєві псевдоматематичні зв’язки і відношення між числовими даними в
умові задачі, а також умовою і запитанням задачі. Це виявлялось насамперед
у нерозумінні дітьми узагальненого змісту понять:
умова,
запитання,
дія,
а також знаків (+, ‒, =), у невмінні правильно вибрати потрібний знак,
арифметичну дію утому випадку, коли задане в умові конкретне
відображення не збігалося з арифметичною дією (прилетіли, доклали,
дорожче ‒ додавання; відлетіли, взяли, дешевше ‒ віднімання).
Засвоєння найпростішої арифметичної задачі потребує аналізу її
змісту, виділення числових даних, розуміння відношень між ними і, звичайно,
самих дій, які має виконати дитина.
Особливого значення у формуванні обчислювальної діяльності
набувають чітка системність і поетапність у роботі.
Навчання обчислювальної діяльності слід починати з ознайомлення із
структурою арифметичної задачі на основі задач-драматизацій. На одному із
занять вихователь пропонує виконати такі дії: поставити на стіл дві авто
машини, а ляльок ‒ на одну більше. Дитина виконує завдання, тобто ставить
на стіл дві машини і три ляльки. На запитання педагога, чому поставлено
три ляльки, дитина відповідає правильно: треба було поставити ляльок на
одну більше, ніж машин, а число, яке більше двох на одиницю, дорівнює трьом.
Після цього вихователь говорить, що про дії Сашка можна скласти
оповідання або задачу: «Сашко поставив на стіл дві машини, а ляльок ‒ на
одну більше. Скільки ляльок поставив Сашко?». Звертається увага дітей на 195
структуру задачі: в задачі є дві частини ‒ умова і запитання. Діти
повторюють окремо умову і запитання, самі складають задачі на основі
практичних дій. У задачах-драматизаціях наочніше розкривається їхній
зміст, діти розуміють, що в задачі завжди відбивається конкретне життя
людей.
Принципово важливо ознайомити дитину з різними типами задач,
подати допомогу у виявленні специфіки, особливостей кожного типу. Саме це
озброює дитину узагальненими способами розумової діяльності, на що надалі
можна спиратися при навчанні математики у школі. Слід зазначити, що
термін «типи задач» у роботі з дітьми не використовується, а вживаються
такі слова і вирази:
«такі самі»,
«подібні»,
«нові»,
«зовсім інші»,
«порівняйте задачі, які ми розв’язували на минулих заняттях, з цими
задачами».
Перший етап у роботі полягає у складанні і розв’язуванні задач на
відношення «більше (менше) на одиницю». З цим типом задач дітей
ознайомлюють насамперед тому, що він є найпростішим і найзрозумілішим
для них. Арифметичні дії немовби підказує сама умова задачі. Відношення
«більше на одиницю» потребує від дитини збільшення, прилічування,
додавання. Вираз «більше (менше) на одиницю» діти засвоюють при по
рівнянні суміжних чисел. При цьому акцентувати увагу на окремих словах
«більше», «менше» і орієнтувати увагу на вибір арифметичної дії тільки
залежно від цих вказівок не рекомендується. Пізніше при розв’язуванні «не
прямих» задач виникне потреба переучувати дітей, а це набагато складніше.
На перших заняттях дітям пропонують задачі-драматизації і задачіілюстрації першого типу. При складанні таких задач треба йти від малих
чисел до великих. Спочатку одним з числових даних є одиниця. На цих
заняттях основну увагу приділяють ознайомленню дітей із структурою
арифметичної задачі, умінню дітей виділяти числові дані, встановлювати
зв’язки між ними, називати й виконувати арифметичні дії додавання й
віднімання. Оскільки розв’язання в цей період спирається в основному на
сприйняття конкретних множин (предмети, іграшки, картинки), то діти
більше використовують лічбу (лічать елементи множини), ніж обчислення.
Цей етап у діяльності дитини закономірний. Проте завдання полягає в тому,
щоб навчити дітей прийомам обчислювальної діяльності, спираючись на
знання дітьми відношень між суміжними числами натурального ряду, а
пізніш ‒ кількісного складу числа першого десятка. Для розвитку в дітей
аналітико-синтетичного мислення вихователь пропонує дітям поставити
до умови задачі запитання, сприймати й оцінювати «неповні» задачі (з одним
числом або зовсім без них).
Другий етап у роботі пов’язаний з ознайомленням дітей з новими
задачами ‒ на знаходження суми й остачі. На цьому етапі важливо показати
дітям, чим відрізняються ці задачі від попередніх. Хід міркувань спочатку 196
може йти від умови до запитання. Наприклад: «До годівниці прилетіли
спочатку три пташки, потім ‒ ще одна. Скільки всього стало пташок?».
Дитина разом з вихователем міркує так: було три пташки, потім прилетіла
ще одна, тепер їх стало на одну більше. Цю задачу можна розв’язати
додаванням (до трьох додати один). Дитина робить висновок: до годівниці
прилетіло чотири пташки. Після розв’язування задач другого типу треба
запропонувати дітям порівняти їх із задачами першого типу. Це мають бути
задачі на додавання й віднімання, де запитання починається із слів «скільки?»,
проте математичний зміст у них був різний: у задачах першого типу
збільшують число на одиницю, а в задачах другого ‒ знаходять суму (загальну
кількість або остачу). Ця робота також проводиться на двох-трьох
заняттях. Саме порівняння задач різних типів, знаходження спільного й
відмінного в них сприяють розвитку аналітико-синтетичної діяльності,
логічного мислення дошкільника.
Ще важливішим і відповідальнішим є наступний етап у навчанні
розв’язання арифметичних задач є ознайомлення дітей це третій тип задач ‒
на різницеве порівняння чисел. Задачі цього типу розв’язуються тільки
відніманням. При ознайомленні дітей з цим типом задач звертають їхню
увагу на основне ‒ запитання у задачі. Запитання починається із слів «на
скільки»?, тобто визначити різницю, різницеве відношення між числовими
даними. Вихователь учить дітей розуміти відношення і залежності між
числовими даними. Аналіз задачі має бути докладнішим. Під час аналізу діти
мають іти від запитання до умови задачі. Слід пояснити, що у виборі
арифметичної дії основним є запитання задачі, від його змісту і
формулювання залежить розв’язок. Тому треба починати з аналізу
запитання. Дітям пропонують задачу без запитання. Наприклад: «На
прогулянку діти взяли чотири великі м’ячі і один маленький». «Що це таке? Чи
можна це назвати арифметичною задачею?» ‒ звертається вихователь до
дітей. «Ні, це тільки умова задачі»,‒ відповідають діти. «А тепер поставте
самі запитання до задачі».
Особливу увагу в цей період слід приділяти навчанню дітей складати і
розв’язувати задачі за ілюстраціями і числовими прикладами. Складання й
розв’язування арифметичних задач за ілюстраціями і числовими прикладами
потребує складної розумової діяльності, оскільки зміст задачі не може бути
довільним, а спирається на числовий приклад або картинку як на схему.
Після того, як у дітей сформуються уявлення і деякі поняття про
арифметичну задачу, відношення між числовими даними, між умовою і
запитанням, можна переходити до другого етапу в навчанні ‒ ознайомленню
їх з перетворенням прямих задач в обернені. Це дасть змогу ще глибше
засвоїти математичну формулу задачі, специфіку кожного типу задач.
Вихователь пояснює дітям, що кожну просту арифметичну задачу можна
перетворити на нову, якщо шукане задачі взяти за одне з даних нової задачі, а
одне з даних перетвореної задачі вважати шуканим нової задачі.
У групі сьомого року життя дітей можна ознайомити з новими
прийомами обчислення ‒ на основі групової лічби. Діти добре лічать парами,
трійками, знають кількісний склад чисел, а тому можуть виконувати 197
додавання й віднімання відразу групою по два, а потім і по три. Проте
поспішати з цим не слід. Важливо, щоб у дітей сформувалися міцні, досить
усвідомлені вміння й навички прилічування, відлічування.
Для дітей високого рівня інтелектуального розвитку можна
запропонувати проблемні задачі. Проте ознайомлення дітей сьомого року
життя із задачами такого типу можливе і має велике значення для
розумового розвитку дітей. На цьому ґрунтується дальше навчання дітей
вмінню аналізувати арифметичну задачу, поясню вати хід розв’язання, вибір
арифметичної дії. Непрямі задачі відрізняються тим, що в них обидва дані
числа характеризують той самий об’єкт (множину), а запитання спрямоване
на визначення кількості іншого об’єкта (множини).
Поряд із розв’язанням арифметичних задач дітям пропонують
арифметичні приклади, які сприяють закріпленню міцних навичок
обчислювальної діяльності. При цьому дітей ознайомлюють з деякими
законами додавання.
Відомо, що завжди легше виконувати додавання, коли другий доданок
менший, ніж перший. Проте не завжди саме так пропонується в прикладі,
може бути і навпаки ‒ перший доданок менший, ніж другий. Наприклад, 2+7 =
?. У такому разі є потреба ознайомити дітей з переставним законом
додавання: 2+7=7+2. Спочатку вихователь показує це на конкретних
прикладах, наприклад на брусках. При цьому він актуалізує знання дітей про
склад числа з двох менших чисел. Діти добре засвоїли, що число 9 можна
утворити з двох менших чисел: 2 і 7 або, що те саме, з 7 і 2. На основі
численних прикладів з наочним матеріалом роблять висновок‒узагальнення:
дію додавання виконувати легше, якщо до більшого числа додавати менше,
але результат не змінюється, якщо переставити ці числа.
Отже, програма виховання в дитячому садку і методика формування
елементарних уявлень велику увагу приділяють проблемі навчання
обчислювальної діяльності. Проте тільки внаслідок цілеспрямованої
систематичної роботи в дітей формуються досить міцні і усвідомлені
знання та навички з обчислювальної діяльності, а це є важливою
передумовою в оволодінні математикою у школі. 198
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО РОЗМІР ПРЕДМЕТІВ
Четвертий рік життя: Ознайомлення з розмірами предметів. У процесі
безпосереднього порівняння (накладанням або прикладанням і присвоєнням)
діти четвертого року життя вчаться розрізняти і позначати відповідними
словами однакові і різні за розміром предмети (великий‒маленький, однакові
за розміром). Вони ставлять предмети поряд, визначають результати
порівняння відповідними словами: довгий‒короткий, високий‒низький,
широкий‒вузький. Саме в цій групі діти вчаться обстежувати розміри
предметів зором, дотиком, рухом, порівнювати предмети контрастні і рівні
за довжиною, шириною, висотою, користуючись прийомами накладання і
прикладання (довші‒коротші, рівні за довжиною).
Для порівняння спочатку використовують предмети контрастних
розмірів, (різниця у розмірах демонстраційного матеріалу не менш як 10-15см,
роздавального ‒ не менше 5см.) Предмети розміщують так, щоб
порівнювальний розмір було добре видно.
На перших заняттях, коли діти виділяють розмір предмета в цілому,
порівняння предметів здійснюється на око. Предмети розміщуюсь в одній
площині поряд. Порівнюються однорідні предмети: великий і маленький м’ячі,
велика і маленька мотрійка. Для зручності і кращого орієнтування дітей
предмета добирають так, щоб вони відрізнялись за розміром та кольором.
Наприклад, синій м’яч більший, а червоний ‒ менший; велика мотрійка в синій
хусточці, а маленька ‒ у білій.
З формуванням навичок у дітей порівнювати предмети за розміром
поступово зменшують відмінність у предметах за цією ознакою. Діти
порівнюють предмети, які не дуже відрізняються за розміром. Для цього
використовуються прийоми накладання і прикладання.
Як роздавальний матеріал можна використовувати знайомі
геометричні фігури і силуети різних предметів, іграшок. Діти оволодівають
прийомами безпосереднього порівняння накладанням. Вони порівнюють
великий і маленький круг, велику і маленьку ялинку.
При порівнянні предметів за висотою велике значення має руховий
аналізатор ‒ жест руками. Показуючи висоту, дитина робить жест рукою
знизу догори, від основи до верхнього краю предмета.
Особливого значення у формуванні уявлень про розміри набувають
дидактичні ігри та вправи. Це насамперед ігри та вправи на засвоєння
співвідношення предметів за розмірами в цілому і за окремими параметрами
(у цій віковій групі ‒ за висотою).
Діти порівнюють розміри предметів за принципом парності.
Наприклад, червоне кільце більше від синього, але дорівнює за розміром
зеленому; синє кільце менше від червоного і зеленого.
Уміння дітей порівнювати предмети за розмірами закріплюються у
процесі їхньої продуктивної діяльності: з ліплення, аплікації, малювання, а 199
також у процесі організації самостійної ігрової діяльності. Діти будують
маленьку машину для зайчика і велику ‒ для ведмедика, маленький диван ‒ для
Андрійка і великий ‒ для ляльки Марійки.
П’ятий рік життя: Важливе місце в системі роботи щодо
ознайомлення дітей п’ятого року з розміром займає навчання їх
упорядковуванню предмета за одним з параметрів. Для цього порівнюють
три, чотири і навіть п’ять різних за розмірами предметів. Діти розміщують
їх від найменшого (низький, вузький, короткий) до найбільшого або навпаки ‒
від найбільшого до найменшого. Вони оволодівають узагальненим способом
виділення розміру, діючи за правилом: щоб розмістити ряд предметів за
розміром, треба щоразу вибирати найбільший з усіх предметів або, навпаки,
найменший. Поклавши предмети в ряд, діти парами порівнюють їх за
розміром: спочатку з тим, що лежить зліва, а потім з тим, що справа. Після
цього вони роблять висновок, що цей предмет більший (вищий, ширший,
довший) від того, що зліва, або менший (нижчий, вужчий, коротший) від того,
що справа. Такі вправи дають змогу дітям усвідомити, що розмір ‒ поняття
відносне.
У цій групі значна увага приділяється розвитку окоміру. Дітям можна
давати завдання на знаходження предмета, рівного за довжиною (або іншим
розміром), наприклад із чотирьох-п’яти предметів знайти предмет такої
самої довжини (ширини, висоти). Знання і вміння, набуті на таких заняттях,
необхідно систематично закріпляти на інших (з малювання, аплікації,
конструювання), а також під час екскурсій, ігор.
Шостий рік життя: У групі шостого року життя діти вчаться
порівнювати розміри двох предметів накладанням або прикладанням,
розуміти, що розміри предмета можна виміряти за допомогою іншого
предмета, який називається умовною мірою або мірою. Вимірювати за
допомогою умовної міри довжину, об’єм рідких і сипучих речовин, з’ясовувати
ряд розмірів по одному з них (довжині, ширині, висоті, товщині).
Поняття «товщина» вживається у двох значеннях: перше ‒ коли
виділяють переріз округлих предметів (товщина гімнастичної палиці,
товщина стовбура дерева, олівця), і друге ‒ коли поняття «товщина»
вживається у значенні «висота» (товщина книжки, зошита).
Їм вже доступне розуміння оберненої залежності між довжиною і
товщиною предмета при однаковій кількості речовини. Так, на одному із
занять вихователь розвиває у дітей уявлення про те, що збільшення одного з
розмірів об’єкта при збереженні його об’єму приводить до зменшення іншого:
якщо розкачати стовпчик пластиліну, він стане довшим, але тоншим, ніж
був.
Після того як у дітей сформується уявлення про товщину предметів,
що мають циліндричну форму, їх слід ознайомити з товщиною предметів, які
мають форму паралелепіпеда (книжка, зошит, коробка тощо).
При визначенні різних параметрів розміру діти шостого року життя
використовують різні прийоми безпосереднього й опосередкованого
порівнянню: накладання, прикладання, вимірювання. Проте слід пам’ятати, 200
що перш ніж включати вимірювання як прийом визначення розміру, треба
навчити дітей вимірювати і лічити кількість вимірювань.
Навчають вимірювати поступово, послідовно ускладнюючи завдання.
Умовно можна виділити чотири етапи у навчанні вимірювання в старшій
групі дитячого садка.
Практично у роботі дитячих садків навчання починається з екскурсії до
крамниці, де діти бачать, що перш ніж купити одяг, люди його приміряють,
добирають за розміром: тканини вимірюють у метрах, молоко ‒ в літрах.
Оскільки вимірювання для дітей є новим і досить складним видом
математичної діяльності, слід умовно розмежувати вимірювання та лічбу
мір. Спочатку на першому етапі діти використовують тільки вимірювання,
накладання (заповнення) мір, а потім лічать їх. Вимірювання здійснюється
одночасно кількома однаковими мірами. Внаслідок цього у дітей формуються
уявлення про те, що таке міра, навіщо треба вимірювати. Умовними мірами
можуть бути кубики, бруски, смужки, стрічки.
На другому етапі навчання вимірювання здійснюється однією мірою,
проте дитина має змогу зафіксувати кожну міру окремо. Наприклад,
вимірюючи сипкі речовини, дитина кожну міру висипає на окрему купку,
вимірюючи рідини, переливає кожну міру в будь-який посуд теж окремо (одну
міру ‒ в баночку, другу ‒ у відерце). Якщо ж дитина виконує лінійне
вимірювання, то кожна міра фіксується рискою на самому предметі. Отже, і
на цьому етапі дитина спочатку тільки відміряє, відкладає міри. Виконавши
цю операцію, вона переходить до іншої ‒ лічить кількість вимірювань. При
цьому можливі типові помилки дітей, яким можна завчасно запобігти. Так,
під час лінійного вимірювання діти час то лічать не кількість вимірювань, а
кількість рисок, що призводить до неправильного результату.
На третьому етапі дітей вчать вимірювати величини однією умовною
мірою. Кількість вимірювань фіксують фішкою (маленьким предметом).
Після вимірювання дитина лічить фішки і, отже, визначає результат.
Помилки, дітей на цьому етапі найчастіше виникають тоді, коли дитина
насипає (наливає) міру і ставить фішку, а потім висипає (виливає) і ставить
ще одну фішку. Щоб запобігти цьому, вихователь підкреслює, що ставити
фішку треба тільки після того, як висипали (вилили) міру.
Четвертий етап ‒ це одночасне виконання двох видів діяльності: лічби і
вимірювання. Діти відкладають міри і відразу називають число.
Для удосконалення навичок вимірювання дітям пропонують
роздавальний матеріал: смужки паперу або картону, стрічки тощо. Часто
вправам надають ігрового характеру: діти відмірюють «тканину» на
рушники лялькам, добирають дошки для будівництва «мосту», виготовлення
«меблів».
Знання, здобуті дітьми на заняттях з математики, закріплюються в
сюжетно-рольових і сюжетно-дидактичних іграх типу: «Магазин», «Зроби
лад», «Відгадай, в якому порядку», «Відгадай, де пропущено». Такі вправи
підвищують інтерес дітей до цього розділу математичних знань,
уточнюють їхні знання про розмір, удосконалюють навички у порівнянні
предметів за розміром. 201
Сьомий рік життя: Діти сьомого року життя вчаться виділяти розмір
як самостійну ознаку предмета, визначати її на око і за допомогою
вимірювання. Внаслідок цього у них формується уявлення про відносність
розміру.
Вони мають сприймати не тільки порівняльний розмір двох або кількох
предметів, розміщених на однаковій відстані від того, хто сприймає, а вміти
виділяти і позначати словом розміри в горизонтальному і вертикальному
напрямах під тим самим кутом зору, тобто протяжність у довжину, ширину,
висоту, визначати товщину і масу предметів.
Набутий дітьми практичний досвід дає їм змогу визначати справжні
розміри предметів залежно від відстані, з якої вони сприймаються, а також
порівняльні розміри двох предметів, розміщених на різній відстані від того,
хто сприймає. При цьому вони одночасно виділяють два-три параметри
розміру і порівнюють предмети одночасно за цими параметрами. Таким
чином у дітей формується уявлення про відносність розмірів предмета.
Наприклад, порівнюючи однакові за розміром, але різні за масою предмети,
діти встановлюють, що дерев’яна кулька легша, ніж залізна, проте важча від
пластмасової. Або, шикуючись у колону, діти зазначають, що Сашко вищий
зростом, ніж Наталка, проте нижчий від Михайлика.
Навчання вимірювання здійснюється насамперед у напрямі поглиблення
понять «міра», «відкладання мір», «результат вимірювання», а також як
удосконалення самої діяльності, пов’язаної з вимірюванням. Діти вимірюють
простою складеною мірою, поєднують вимірювання й лічбу (число),
розуміють, що довжину вимірюють лінійкою, метром; об’єм вимірюють
літром, масу ‒ кілограмом.
Наступний етап у навчанні вимірювання складеною мірою пов’язаний з
фіксуванням відмірювання рисочками або фішками. Наприклад, треба
виміряти довжину смужки, проте у дітей є не скільки завгодно мір, як було
раніш, а всього дві або три (залежно від співвідношення із складеною мірою).
Після того як дитина відкладає дві (три) міри, вона ставить рисочку або
фішку, потім знімає свої міри і знову накладає їх, тепер уже від поставленої
рисочки (позначки). Потім дитина лічить кількість вимірювань, спираючись
на лічбу групами: два, чотири, шість або три, шість, дев’ять. Такі вправи
дають змогу сформувати у дітей вміння вимірювати і лічити відкладені міри
одночасно.
Аналогічно вихователь учить дітей вимірювати об’єм сипких і рідких
речовин, складеною мірою. Поступово під впливом цілеспрямованого навчання
у них формуються навички одночасно виконувати два види діяльності: лічбу і
вимірювання.
У процесі навчання треба варіювати вправи: то діти вимірюють
меншими мірами, а лічать великими (парами, трійками), то, навпаки,
вимірюють великими, а лічать меншими. Наприклад, насіння відмірюють
чайними ложками, відсипають їх по дві на одну купку і лічать: одна, дві, три
або, навпаки, вимірюють столовими, а лічать чайні: дві, чотири, шість
(парами). 202
Робота з демонстраційним матеріалом завжди передує самостійній
роботі дітей з роздавальним матеріалом. При цьому практичні дії
обов’язково супроводять словесним поясненням і наступним узагальненням,
висновками. 203
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ФОРМУ ПРЕДМЕТІВ
Четвертий рік життя: Ознайомлення з формою предметів. Саме в цій
віковій групі формуються певні знання про форму предметів і геометричні
фігури як еталони форми. Діти вчаться розрізняти кулю, куб, коло, квадрат,
трикутник, користуючись прийомами обстеження цих фігур дотиковоруховим і зоровим способами. Крім того, на заняттях з конструювання діти
ознайомлюються з деякими елементами будівельного матеріалу:
кубиками,
цеглинками,
пластинами,
призмами,
брусками.
Діти розглядають і порівнюють кулю і куб, знаходять спільне та
відмінне у цих предметах (фігурах).
Найважливішим моментом при ознайомленні дітей з формою є зорове
та дотиково-рухове сприйняття форми, різноманітні практичні дії, які
виявляють її властивості. Обстеження дітьми форми предмета включає
такі дії:
показ (демонстрування) геометричної фігури і називання її;
обстеження геометричної фігури за допомогою конкретних практичних
(обводяться по контуру) дій;
порівняння фігур, різних за кольором та розміром;
порівняння геометричних фігур з предметами, близькими за формою;
закріплення властивостей геометричної фігури під час малювання,
ліплення, аплікації.
Діти цього віку при проведенні відповідної цілеспрямованої роботи з
ними можуть аналізувати складніші форми. Так, вони створюють орнамент
із кольорових геометричних фігур. При цьому:
аналізують малюнок,
виділяють у ньому окремі геометричні фігури,
обстежують їх за контуром, називають,
а потім відтворюють малюнок орнаменту.
У вільний від занять час діти цієї групи дуже люблять ігри з розрізними
картинками, мозаїкою, будівельним матеріалом.
Такі геометричні фігури, як коло і квадрат, використовуються на
заняттях з математики як роздавальний матеріал.
П’ятий рік життя: У середній групі продовжується формування знань
про форму предметів, ознайомлення їх з геометричними фігурами. Діти
вчаться:
розрізняти і називати квадрат, круг, трикутник, кулю, куб, циліндр;
обстежуючи форму їх, виділяти характерні ознаки; 204
знаходити навколо себе предмети, подібні за формою до знайомих
геометричних фігур (кулі, куба, циліндра, круга, квадрата, трикутника,
прямокутника).
У процесі навчання діти усвідомлюють, що форма не залежить від
розміру, кольору та інших властивостей.
Ці завдання, як правило, розв’язуються на заняттях з математики у
поєднанні з іншими завданнями: навчанням лічбі, вправами у порівнянні
предметів за розміром та ін. Велике значення має встановлення зв’язку цієї
роботи з навчанням різних видів зображувальної діяльності (ліплення,
малювання, аплікації, конструювання). Саме внаслідок інтеграції завдань
діти чітко сприймають форму предмета.
З новими геометричними фігурами дітей ознайомлюють, порівнюючи
їхні моделі з уже знайомими або одну з одною: трикутник з квадратом,
циліндр з кубом або кулею. Спочатку ці фігури порівнюють попарно, а потім
по три. Наприклад, квадрат, прямокутник, трикутник.
Ознайомлення з формою предметів починається з того, що діти зорово і
на дотик сприймають геометричну фігуру, виділяють її характерні
особливості і запам’ятовують її назву. Водночас вони вчаться добирати до
геометричних зразків предмети і зображення предметів відповідної форми.
Діти у п’ять років добре засвоюють особливості геометричних фігур,
визначають фігури на дотик і за контуром. Від безпосереднього порівняння
предметів з геометричними зразками діти переходять до словесного
описання їхньої форми і узагальнення.
Порівнюють фігури у певному порядку: «Як називаються ці фігури?
Якого кольору? Якого розміру? З чого виготовлені? Чим відрізняються? Чим
схожі?» Така послідовність привчає дітей до логіки обстеження, уміння
виділяти основні, істотні ознаки і властивості.
Для дітей середньої групи велике значення мають такі прийоми:
практичні дії з моделями (котять, ставлять тощо),
накладання і прикладання,
обстеження по контуру,
групування та упорядкування,
дидактичні ігри та вправи на засвоєння особливостей геометричних
фігур, на співставлення форми предмета з геометричним зраз ком і на аналіз
складної форми.
На п’ятому році життя діти мають вміти описати форму предметів,
які складаються із двох-п’яти частин. 205
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ГЕОМЕТРИЧНІ ФІГУРИ
Шостий рік життя: Формування уявлень про геометричні фігури. У
старшій групі діти ознайомлюються з тим, що геометричні фігури можна
умовно поділити на дві групи:
площинні (круг, квадрат, овал, прямокутник, чотирикутник)
і об’ємні (куб, куля, циліндр), вчаться обстежувати їхню форму,
виділяти характерні особливості цих фігур, знаходити подібність і
відмінність, визначати форму предметів, порівнюючи їх з геометричними
фігурами як еталонами.
Методика формування геометричних знань у групі шостого року
життя принципово не змінюється. Проте обстеження стає дедалі
докладнішим. Поряд з практичним і безпосереднім порівнянням відомих
геометричних фігур накладанням і прикладанням широко використовується
як методичний прийом вимірювання умовною мірою. Уся робота з
формування уявлень і понять про геометричні фігури будується на
зіставленні і протиставленні їхніх моделей.
Для виявлення ознак подібності й відмінності фігур їхні моделі спочатку
порівнюють попарно (квадрат і прямокутник, круг і овал), потім
зіставляють відразу три-чотири фігури кожного виду, наприклад
чотирикутники.
Особливу увагу в цій групі слід приділяти зображенню геометричних
фігур, викладанню з лічильних паличок, із смужок паперу. Ця робота
проводиться як з демонстраційним (біля стола вихователя), так і з
роздавальним матеріалом.
У старшому дошкільному віці діти оволодівають здатністю
переносити здобуті знання в незнайому їм раніше ситуацію,
використовувати ці знання в самостійній діяльності. Знання про
геометричні фігури широко використовуються, уточнюються,
закріплюються на заняттях з образотворчої діяльності, конструювання.
Такі заняття дають дітям навички з поділу складного візерунка на
складові елементи, а також утворення візерунків складної форми з одногодвох видів геометричних фігур різних розмірів.
У дітей цього віку важливо сформувати правильні навички показу
елементів геометричної фігури. При перелічуванні кутів діти вказують
тільки на вершину кута. Дітям не пояснюють, що таке вершина кута, а
просто показують її як точку сполучення двох сторін. Сторони діти
показують, проводячи пальцем вздовж усього відрізка, від однієї вершини кута
до другої. Кут, як частину площини, діти показують одночасно двома
пальцями ‒ великим і вказівним.
В об’ємних фігурах (таких як циліндр, куб) діти виділяють і називають
бічні сторони і основу. При цьому можна показувати кількома пальцями або
долонею. 206
Діти шостого року життя часто самостійно влаштовують
дидактичні ігри, що закріплюють й уточнюють їх знання геометричних
фігур. Так, вони організовують ігри «Гаражі», «Хто знайде?», «Доручення», «У
яку коробку?».
Сьомий рік життя: Формування уявлень про геометричні фігури. У
дітей сьомого року життя передбачається поглиблення уявлень і понять про
геометричні фігури як еталони форми предметів.
Діти виконують практичні дії, маніпулюють з геометричними
фігурами, переконструйовують їх. У процесі такого навчання збагачується
«математична» мова дітей. Основним моментом формування у дошкільників
уявлень і понять про форму є акт обстеження. Вихователь учить дітей
повніше і розгорнутіше обстежувати характерні особливості форми. На цю
роботу, як правило, відводиться частина заняття з математики, а також
конструювання, образотворчої діяльності. Під час занять широко
використовуються:
накладання,
прикладання,
окреслювання за контуром,
заштриховування,
вимірювання.
Діти вирізають плоскі геометричні фігури, ліплять з пластиліну. Ця
робота тісно пов’язана з навчанням дітей елементів письма: обведення
клітинок, малювання кружечків, овалів, проведення прямих і похилих ліній.
Діти ознайомлюються із зошитами у клітинку, розглядають, як
розліновано сторінки у зошиті. Вихователь пропонує дітям знайти й обвести
клітинки у різних частинах сторінки: вгорі, внизу, зліва, справа, посередині;
накреслити сім квадратів розміром в одну клітинку, з пропусками між ними в
дві (три) клітинки. При цьому він показує різні способи виконання завдання:
початкове позначення контуру крапками, проведення ліній зліва направо і
згори донизу.
У підготовчій групі дітей вчать розрізняти і називати багатокутники
(трикутник, чотирикутник, п’ятикутник, шестикутник), називати і
показувати їх елементи (сторони, кути, вершини). Ділити геометричні
фігури на частини, порівнювати між собою, класифікувати за розмірами і
формою. При цьому робота спрямована перед усім на удосконалення якості
цих знань: глибини, повноти, усвідомленості. Геометричний матеріал широко
використовується під час занять як демонстраційний і роздавальний при
формуванні числових понять, поділі цілого на частини, навчанні вимірювання.
Майбутні школярі із задоволенням розв’язують задачі на кмітливість,
різні головоломки, задачі на побудову, трансформацію. Проте і тут задачі
мають бути посильними, щоб діти не втрачали інтересу до розв’язання їх.
Велике значення у цій групі мають вправи на групування геометричних фігур
типу: знайдіть, яка фігура в ряду зайва; визначте, якої помилки припустилися
при доборі фігур; якої фігури не вистачає. 207
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ТА ПОНЯТЬ ПРО ПРОСТІР
Четвертий рік життя: Орієнтування в просторі. Дітей вчать
розрізняти просторові напрями від спостерігача (від себе):
вперед (попереду), назад (позаду); вгору, вниз;
розрізняти прав у і ліву руки;
користуватись позначенням просторових напрямів.
Особливістю формування просторових орієнтувань у молодшій групі є
опора на чуттєву основу, нагромадження практичного досвіду. У навчанні
широко застосовуються:
пояснення,
вказівки,
вправляння,
ігри-заняття,
дидактичні
та рухливі ігри.
Ознайомлення із взаємно-зворотними напрямами відбувається попарно:
згори‒донизу, зліва‒направо тощо.
Дедалі більшого значення у цій групі набуває поєднання рухових дій із
словом, індивідуальні та індивідуально-групові форми навчання.
Необхідною умовою успішного визначення просторового розміщення
предметів є спільність об’єктів.
У процесі ознайомлення дітей молодшої групи з просторовим
розміщенням предметів застосовуються ігри-заняття типу «Хованки» з
іграшками, прапорцями та іншими предметами.
Так, у грі-занятті «Де ведмедик шукав свого м’яча?» місце дії обмежене
груповою кімнатою. Основна мета гри полягає в тому, щоб привернути увагу
дітей до різних варіантів просторових відношень між предметами,
активізувати в їхній мові використання прийменників: під, на, за, з, біля. Під
час заняття вихователь проводить бесіду з дітьми, звертається до них із за
питаннями: «Що ведмедик робить? Де він сидить? Куди пішов ведмедик? Де
він шукає м’яча?». Вихователь уточнює відповіді дітей, вчить їх змінювати
відмінкові закінчення іменників при вживанні різних прийменників. Після того
як м’яч знайдено, вихователь пропонує дітям пригадати і самостійно
розповісти, де ж ведмедик шукав м’яча.
Під час таких ігор та вправ діти ознайомлюються з різноманітними
варіантами просторових відношень, підводять до елементарних узагальнень.
Особлива увага приділяється формуванню уявлень дітей про дії правої
та лівої рук. Вихователь з’ясовує з дітьми характер дії для кожної руки: у
правій руці три мають ложку, а в лівій ‒ хліб, у правій ‒ пензля, а лівою
допомагають притримувати папір.
Майже на кожному занятті з математики діти працюють з
картками. Якість цієї роботи багато в чому пов’язана з умінням 208
орієнтуватись на площині (у двовимірному просторі). Протягом року діти
виконують різноманітні вправи, пов’язані з орієнтуванням: наприклад,
на верхній смужці картки розмістити кружечки,
на нижні ‒ квадратики,
з верхньої смужки забрати один кружечок і помістити його на нижню.
Після таких дій діти пояснюють, що вгорі кружечків більше, ніж внизу.
Уточненню і закріпленню просторових орієнтувань сприяють
фізкультурні і музичні заняття, де в процесі активного руху діти визначають
напрям, вчаться змінювати його відповідно до сигналу або інструкції
вихователя.
На заняттях з малювання педагог називає напрям руху руки:
згори донизу,
зліва направо тощо.
Під час сніданку, обіду, виконання режимних моментів вихователь
акцентує увагу дітей на такому: «На яку ногу взуваєш черевика? Якою рукою
зручніше застібнути ґудзика? У якій руці тримаєш чашку, а в якій ‒ булочку?»
Поступово діти оволодівають не лише орієнтуванням у просторі, а й
«просторовою» термінологією (активізується словник дітей). Проте для
цього необхідно, щоб вихователь ретельно стежив за своєю мовою і мовою
дітей, вчасно виправляв неточності. Таким чином, чотирирічні діти
переходять від безпосереднього сприйняття і дійового відтворення
просторових відношень до осмислення їхньої логіки.
П’ятий рік життя: Орієнтування в просторі. У групі, де перебувають
п’ятирічні діти, продовжують навчати розпізнаванню просторових напрямів
від себе:
вперед, назад, наліво, направо.
В кінці року діти мають уміти визначати положення того чи іншого
предмета відносно себе: (попереду ‒ шафа, позаду ‒ стілець, праворуч ‒ двері,
ліворуч ‒ вікно, вгорі ‒ стеля, внизу ‒ підлога, стіна ‒ далеко, стілець ‒
близько).
Різноманітні вправи, що допомагають набувати знання про простір і
формування вміння орієнтуватись у просторі залежать від того, як
вихователь організовує роботу на заняттях з математики, фізичної
культури, зображувальної діяльності, конструювання і в повсякденному
житті. Взаємооберненні позначення просторових співвідношень, напрямків,
відстаней завжди даються одночасно, по парно. Наприклад, праворуч‒ліворуч,
далеко‒близько.
Програмні завдання з формування в дітей просторових орієнтувань і
уявлень про простір можна виконувати одночасно з іншими завданнями:
розмістити на верхній смузі аркуша паперу кружечки, на нижній ‒
квадратики;
в ліву руку взяти прапорець, у праву ‒ стрічку.
Крім того, їх можна виконувати самостійно у процесі дидактичних,
сюжетно-дидактичних, жвавих ігор та вправ. Найчастіше ці завдання
виконуються у кінці заняття. 209
Формування уявлень про відстань «далеко‒близько» тісно пов’язане з
уявленням про відношення типу: «довше‒коротше».
Вихователеві середньої групи дитячого садка особливу увагу слід
приділити розвитку мови дітей, активізації словника, який відображує
позначення відношень, напрямів. Цьому сприяють різноманітні дидактичні
ігри та вправи: «Що змінилося?», «Схованки», «Мишо ловка».
Шостий рік життя: Розвиток орієнтування в просторі. На шостому
році життя програмою передбачено удосконалення знань про розміщення і
назви приміщень дитячого садка, про найближчі об’єкти на сусідніх вулицях.
Діти у цьому віці мають розуміти і вживати слова:
ліворуч, праворуч, прямо, далі, вгору, вниз;
визначати своє положення відносно навколишніх предметів,
змінювати напрям під час ходьби,
орієнтуватися від будь-якого предмета.
Серед різних просторових відношень, які дитина пізнає в період
дошкільного дитинства, слід особливо виділити відношення між предметами
‒ взаємне розміщення їх у просторі.
У старшому дошкільному віці дитина оволодіває словесною системою
відліку за основними просторовими напрямами. Формування просторового
орієнтування не тільки на чуттєвій, а й на словесній основі є складним і
тривалим процесом, що потребує спеціального керівництва педагога.
Дослідження показали, що напрями, які дитина розрізняє, вона в цьому віці
співвідносить з окремими частинами власного тіла. Так, зміцнюються
зв’язки типу «вгорі ‒ це там, де голова»; «внизу ‒ це там, де ноги»; «спереду ‒
де обличчя»; «ззаду ‒ де спина».
Дитина у цьому віці продовжує орієнтувати на себе, від себе і починає
оволодівати орієнтуванням від об’єктів.
Основним засобом формування вміння орієнтуватися, а також уявлень і
понять про простір є заняття з математики, фізкультури, музики і
конструювання, а також образотворча діяльність.
Під час музичних занять або фізкультури часто використовується
прийом активного пересування у просторі. Так, вихователь викликає по черзі
п’ять-шість дітей, вказуючи, де їм треба стати.
У роботі з дітьми шостого року життя широко використовуються:
прогулянки,
екскурсії,
бесіди за картиною,
рухливі, музичні та творчі ігри.
Спеціальні вправи і дидактичні ігри допомагають уточнити просторові
уявлення дітей. Особливо важливо в цьому спиратися на досвід дітей, на їхні
знання і вміння. Велику роль відіграють також рухливі ігри і вправи. Майже в
кожній рухливій грі можна виділити завдання на визначення напряму, місця
перебування і відношень між предметами у просторі. Так, ігри «Слідопити»,
«Туристи», «На аеродромі» потребують уміння дітей самостійно вибирати
напрям, рухатися, враховуючи дані умови. 210
Для удосконалення вмінь орієнтуватися у просторів вводять правила,
що потребують збереження маршруту пересування, використання всього
простору.
Значну роль при цьому відіграють мова вихователя, доцільно вживане
слово, чіткість, інтонаційна виразність, виділення головного, створення у
дітей інтересу до гри, встановлення відповідного темпу. Читання віршів,
розгляд картин, ілюстрацій сприяють закріпленню прийменників: на, в, над,
під, за тощо.
Сьомий рік життя: Формування уявлень про простір. Діти мають:
вільно орієнтуватися в приміщенні, у найближчому оточенні,
знати дорогу до дитячого садка, магазину, аптеки,
засвоїти просторові відношення: поряд, навколо, спереду, серед,
посередині, вгорі, внизу, згори;
позначати словом положення певного предмета відносно себе чи іншого
предмета;
знати, як виглядає зошит, орієнтуватися на аркуші паперу;
виконувати завдання вихователя.
Ця робота запобігає виникненню численних помилок просторового
характеру, які спостерігаються у дітей при засвоєнні різноманітного
навчального матеріалу на уроках читання, письма, малювання, ручної праці,
фізкультури. Сформування у дошкільному віці просторових уявлень і понять є
основою географічних і геометричних знань у майбутньому.
Вміння орієнтуватися у просторі й усвідомлення просторових
відношень, напрямів збагачує мову дитини, робить її точнішою,
переконливішою, граматично правильною. Через розуміння дитиною
просторових відношень перед нею розкриваються змістовні зв’язки між
предметами і явищами ‒ причинні, цільові, наслідкові.
Формування просторових уявлень і понять здійснюється на заняттях з
математики, рідної мови, образотворчої і конструкторської діяльності, під
час фізкультурних і музичних занять, а також у процесі організації ігрової,
трудової і побутової діяльності. У цій віковій групі, так само як і в попередніх,
основними методичними прийомами є пояснення характеру розміщення
предметів один відносно одного, словесне і графічне позначення напрямів і
орієнтувань у просторі, вправи, дидактичні і рухливі ігри. Особливого
значення набуває схематичне зображення простору на аркуші паперу, вміння
розуміти схему, визначати і змінювати напрям руху залежно від словесного
чи схематичного позначення.
Від простого пізнання і словесного позначення просторових відношень
діти переходять до самостійного відтворення цих відношень у реальних
ситуаціях. Внаслідок цілеспрямованого навчання вони набувають умінь і
навичок орієнтуватися не тільки в спеціально-організованому дидактичному
середовищі (на столі, аркуші па перу, у груповій кімнаті), а й у навколишньому
просторі (на ділянці, найближчій вулиці, по дорозі з дитячого садка додому).
Ця різнобічна діяльність дітей сприяє якісній перебудові знань, які стають
повнішими й усвідомленішими. Так, уміння дітей аналізувати простір широко
використовуються при обстеженні форми предмета. Діти виділяють 211
протилежні сторони, кути, верхню і нижню бічні грані (сторони). Спираючись
на вміння просторової орієнтації, діти точніше характеризують (описують),
наприклад, форму будівельних деталей і залежність побудови від
особливостей форми, переконуються в тому, що цеглинки можна ставити на
будь-яку грань, проте стійкіші вони на широкій грані. Куб стійкий на всіх
гранях. Вихователь показує зразок двох варіантів побудови стола і канапки.
Діти мають у своєму розпорядженні набір цеглинок, кутів, брусків різних
розмірів і забарвлення. Разом з дітьми вихователь розглядає частини
конструкції: в одного стола опора з брусків, у другого ‒ з цеглинок. Бруски
встановлені на маленькій грані, цеглинки ‒ на вузькій, довгій, щоб стіл був
міцним. Кришка першого стола з пластинки, другого ‒ з цеглинок,
встановлених на широкій грані. Діти практично переконуються, що кришка з
цеглинок не тримається.
Діти вчаться аналізувати конструкції, ґрунтуючись на знаннях
особливостей геометричних фігур. Вони виділяють ознаки трикутної,
квадратної і круглої форм. Малюючи, діти використовують лінії різної
конфігурації і напряму (пряма, крива, горизонтальна, вертикальна, ламана).
Цілком очевидно, що композиція малюнка залежить від того, як діти
сприймають простір. Тому вихователь на заняттях з образотворчої
діяльності спирається на ці знання, одночасно уточнюючи й розширюючи їх.
Значну увагу в роботі з дітьми сьомого року життя слід приділяти
розглядуванню картин, ілюстрацій, фотографій, при якому дитина визначає
положення предметів, позу людей, розміщення частин тіла.
Велика увага на заняттях з математики приділяється вправам,
пов’язаним з орієнтуванням на обмеженій площині: столі, аркуші паперу,
картці. Як методичні прийоми, що сприяють уточненню і закріпленню цих
умінь, вихователь часто використовує зорові і слухові диктанти. Так, під
диктовку вихователя діти розкладають на аркуші паперу площинні
геометричні фігури. «У центрі аркуша, ‒ каже вихователь,‒ покладіть
квадрат, праворуч від нього ‒ прямокутник, ліворуч ‒ круг, між квадратом і
прямокутником ‒ ромб, а попереду круга ‒ трикутник. Назвіть усі
геометричні фігури по порядку зліва направо». Поступово такі завдання
ускладнюють як збільшенням кількості фігур, так і зміною характеру
розміщення. Діти розміщують предмети не тільки в лінійному порядку, а й
спираючись на умовний поділ простору по горизонталі і вертикалі.
Наприклад, вихователь дає завдання: «У правому верхньому куті покладіть
круг, у лівому нижньому ‒ трикутник».
Важливе значення у цій групі набувають робота із зошитом І
прищеплення дітям деяких практичних умінь і навичок орієнтуватися на
аркуші паперу. Дітей вчать виділяти аркуш, сторінку, верхню і нижню
частини ар куша, а також поле сторінки, проводити лінії згори до низу.
Дуже корисними є задачі на кмітливість. Наприклад: «Відгадайте, в
якому порядку сидять Наталка, Оленка і Сергійко, якщо Наталка ліворуч від
Оленки, а Оленка праворуч від Наталки і між Наталкою і Сергійком». 212
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ
УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ОРІЄНТУВАННЯ В ЧАСІ
Четвертий рік життя: Орієнтування в часі. Велике значення має
розвиток у дітей:
розуміння та правильного вживання слів, які вказують на час дії: було, є,
буде;
розрізняння і називання частин доби: ранок, день, вечір, ніч;
розуміння слів, які вказують на тривалість і співвідношення часу: довго,
недовго, зараз, пізніше, раніше;
у нескладних сюжетах визначення послідовності логічно пов’язаних
подій.
Формуванню цих уявлень сприяє насамперед чіткий розпорядок дня,
чітко встановлений час підйому дітей, ранкової гімнастики, сніданку, занять,
ігор.
Передусім молодші дошкільники характеризують час за подіями, що
відбулися безпосередньо з кожним із них за день і викликали сильні емоції.
Поступово вони відходять від такого розуміння часу і починають
пов’язувати його з подіями, які стались довкола. Характерним для дітей
цього віку є сприйняття часу як предметів, що існують самостійно: «Куди
зникають дні? Куди пішло вчора? Звідки прийшло завтра?» ‒ запитують діти,
уособлюючи час.
На індивідуальних та колективних заняттях з математики, з рідної
мови, а також при ознайомленні з довкіллям у вільний від занять час
вихователь розглядає картинки із зображенням дій дітей, природних явищ
тієї чи іншої пори доби, проводить практичні дії із застосуванням
ілюстративного матеріалу і без нього, розмовляє з дітьми, читає оповідання,
казки.
Поглиблення, уточнення і закріплення правильного розуміння і
вживання часових термінів здійснюється на заняттях з використанням
роздавального дидактичного матеріалу. Вихователь демонструє перед
дітьми дві картки і пояснює, що із зображеного триває довго, а що не довго,
що буде скоро, що нескоро, що вже було.
Ознайомлення дітей з частинами доби слід починати з контрастних
відрізків: день‒ніч, ранок‒вечір. Роботу можна почати з розглядання
картинок, на яких зображені певні, характерні для окремих частин доби,
явища. При цьому вихователь спирається на дитячий досвід, активізує їхні
спогади про ту чи іншу діяльність. Вихователь запитує: «Що намальовано на
картині? Коли сонечко світить яскраво? А що ви, діти, робите вдень у
дитячому садку? А що у цей час роблять ваші батьки?». На цьому самому
занятті можна запропонувати дітям розглянути картинку із зображенням
ночі. Вихователь підводить дітей до того, що вночі темно, на небі бувають
зірки і місяць, вночі всі сплять. Аналогічно вихователь ознайомлює дітей з
іншими частинами доби: ранок‒вечір. 213
Для того щоб сформувати у дітей початкові уявлення про одну з
властивостей часу ‒ про його змінюваність, треба, починаючи з молодшої
групи, вправлятися з дітьми у правильному розумінні та позначенні часу дій і
плинності подій. Так, дітям пропонуються такі вправи і завдання: «Що
робимо зараз? Що робитимемо потім?» ‒ «Зараз ми снідаємо, а потім
гратимемось». «Коли сонечко встає ‒ це ранок, а що настає за ранком? Коли
сонечко сідає, на вулиці темніє ‒ це вечір. А що буде потім? Що ми робимо
вранці? Що ми робимо вдень? А що робитимемо ввечері?». Під час виконання
цих вправ вихователь стежить, на скільки діти розуміють те чи інше
завдання, засвоюють терміни, поняття, асоціюють їх з потрібними діями і
конкретними подіями.
Орієнтування дітей у часі тісно пов’язане з активною оперативною
діяльністю дитини в житті. Вправи на орієнтування в часі потребують
багаторазового повторення, поки кожна дитина не засвоїть у дії потрібний
термін, не навчиться вільно користуватись ним за вказівкою вихователя.
П’ятий рік життя: Орієнтування в часі. У цій віковій групі
уточнюються уявлення дітей про деякі проміжки часу, частин доби (ранок,
день, вечір, ніч), дітей навчають оцінювати послідовність дій: була, є, буде,
зараз, пізніше, після, раніше, вчора, сьогодні, завтра. Під впливом навчання в
дітей формуються уміння розуміти і правильно позначати тривалість часу
(довго‒недовго, давно‒нещодавно), визначати послідовність логічно
пов’язаних подій, дій на зрозумілих сюжетах.
Ознайомлення дітей п’ятого року життя з проміжками часу
ґрунтується в основному на чуттєвій основі. Вихователь з’ясовує з дітьми,
що роблять вранці, вдень, ввечері, вночі. Як прийоми навчання широко
використовуються спостереження, розглядання картин, ілюстрацій,
читання, бесіди, дидактичні ігри. Поряд із сюжетною наочністю
використовують умовну: моделі, схеми. Окремі частини доби можна
зображувати кружечками, квадратами різного кольору (наприклад, білого,
жовтого, синього ї чорного). Проте щоб сформувати уявлення про
періодичність часу, не можна позначити частини доби окремими кружечками
або квадратами. Вони не сприяють формуванню уявлення про неперервність
часу. Най краще використовувати для цього круг або квадрат, поділені на
частини, і тоді дитині буде легко уявити неперервність часу: закінчується
одна доба, починається інша; добу можна починати з будь-якої частини
(ранок, день, вечір, ніч).
Як словесний матеріал можна використовувати оповідання, вірші,
загадки. Словесні характеристики доповнюють яскравою наочністю,
картинками, листівками. Вихователь уточнює з дітьми послідовність
частин доби від будь-якої з них. Закріплюється поняття «доба».
Під впливом навчання діти усвідомлюють, що завжди добу змінює інша.
Добу, яка минула, називають «вчора», ту, що настала, ‒ «сьогодні», а добу, яка
ще настане, ‒ «завтра». У кожній добі чотири частини: ранок, день, вечір, ніч.
На основі сформування просторових і часових уявлень у дітей п’ятого
року життя, можна починати формувати в них початкові єдині просторовочасові уявлення і поняття про швидкість, вчити їх визначати у загальних 214
рисах швидкість: швидко, повільно. Для цього можна використовувати
картинки із зображенням транспорту: літака, автобуса. При цьому
порівнюють швидкість руху автомобіля, пішохода, черепахи, птаха.
Знання про час закріплюються і уточнюються протягом усього часу
перебування дітей у дитячому садку, проте першорядне значення мають
заняття з математики.
Шостий рік життя: Орієнтування в часі. У дітей старшої групи
закріплюються і поглиблюються уявлення про одиниці та деякі властивості
часу. Назва частин доби пов’язується не тільки з конкретним змістом
діяльності дітей і дорослих, що їх оточують, а й з більш об’єктивними
показниками часу ‒ явищами природи. Діти ознайомлюються з порами року,
назвами днів тижня, визначають, який день тижня був учора, який сьогодні,
який буде завтра.
У роботі з дітьми широко використовують спостереження, бесіди,
читання, переказування казок, віршів, розгляд картин, фотографій,
дидактичні ігри і вправи.
Акцентуючи увагу на знайомій дітям періодичній зміні дня і ночі, у
старших дошкільників необхідно сформувати ґрунтовніше поняття про добу.
В процесі навчання звертається увага дітей на ритмічну зміну дня і ночі.
Сама природа підказала людям спосіб відліку часу за принципом: день і ніч ‒
доба. Для правильного розуміння доби діти мають усвідомити, що добу
можна умовно поділити на чотири частини: ранок, день, вечір, ніч.
Діти розрізняють і визначають частини доби за природними
орієнтирами: схід і захід сонця. У процесі спостережень за природними
явищами діти засвоюють поняття: на світанку, присмерком, опівдні,
опівночі. Для формування цих уявлень вихователь використовує насамперед
спостереження, розгляд сюжетних картин, а також читання художньої
літератури.
Ознайомлення дітей з днями тижня вже в старшій групі треба
пов’язувати з формуванням знань про тиждень як міру робочого часу.
Зосереджуючи увагу на тому, що люди п’ять днів на тиждень працюють, два
дні відпочивають, з’ясовують кількісний склад днів тижня (5 і 2).
Після того як діти назвуть усі дні тижня і позначать їх фішками,
вихователь запитує: «Скільки всього днів у тижні?» Потім він пропонує всім
дітям разом (хором) полічити фішки. Для того щоб діти краще запам’ятали
послідовність днів тижня, доцільно використовувати картинки-символи із
зображенням усіх днів тижня.
Крім того, у старшій групі проводиться робота з формування у дітей
уявлень про пори року. При цьому широко використовуються картинки і
словесний матеріал: оповідання, казки, вірші, загадки, прислів’я. З порами року
(сезонами) краще ознайомлювати по парно: зима, літо; весна і осінь.
У старшій групі вихователь формує у дітей «відчуття часу», розуміння
значення його в житті людей, необоротності. У цій групі є змога ознайомити
з об’ємною моделлю, на якій діти бачать неперервність, необхідність,
симетричність часу. 215
Сьомий рік життя: Орієнтування в часі. У групі сьомого року життя
передбачається ознайомлення дітей з одиницями часу: секундою, хвилиною,
годиною. Вдосконалюється орієнтування в часі: діти мають при виконанні
практичних завдань вкладатися у відведений для цього час, планувати і
розраховувати дії, орієнтуючись за звичайним і пісковим годинником.
Робота починається з повторення, уточнення й за кріплення знань,
набутих у попередніх групах. Діти вчаться точніше визначати частини доби,
виділяти такі орієнтири, як «північ» і «полудень», «світанок», «сутінки». За
допомогою спостережень і порівнянь вихователь пояснює дітям поняття
«небозвід», «горизонт». Звертається увага на колір небесного зводу вранці,
ввечері, висоту стояння Сонця щодо лінії горизонту, його положення відносно
окремих предметів на ділянці дитячого садка: над деревами, за будинками
тощо. На ділянці, що освітлюється Сонцем, можна вбити кілок і
спостерігати за напрямом і довжиною тіні від нього. Такі спостереження
дають дітям змогу переконатися, що вранці і ввечері Сонце можна побачити
в різних частинах горизонту, в ці періоди доби воно стоїть невисоко відносно
горизонту. Вдень Сонце піднімається вище. Тіні від предметів удень коротші,
ніж вранці і ввечері. Опівдні Сон це високо на небі, діти в цей час граються на
ділянці.
Спостерігаючи за заходом Сонця, слід нагадати дітям, що час, коли воно
починає сідати за лінію горизонту, називають вечором, а саме це явище ‒
«заходом Сонця». Вранці Сонце з’являється із-за горизонту, і називається це
явище «схід Сонця». Ввечері, після заходу Сонця на вулиці починає сутеніти ‒
це «сутінки», а вранці, коли Сонце сходить, щохвилини стає світліше це
«світанок». Про ці періоди кажуть: «присмерком» або «на світанку».
Для закріплення цих понять вихователь пропонує дітям репродукції
картин, ілюстрації, різні моделі (площинні та об’ємні) і проводить за ними
бесіди. Так, можна використовувати репродукції картин: «Ранок у сосновому
лісі», «Полудень на околицях Москви», «Ранок», «Останній промінь» та ін. При
цьому вихователь має звертати увагу на те, щоб діти не ототожнювали
понять «сутінки» і «хмарна погода».
Знання про рік як міру обчислення часу починають формувати з
повторення знань дітей про пори року, характерні ознаки кожного сезону.
Слід спинитися на тому, що кожна пора року триває протягом певного
відрізку часу, і пори року повторюються.
Увагу дітей звертають на те, що роками вимірюють великі проміжки
часу, наприклад вік. Слід з’ясувати з дітьми відповідність між віком і
кількістю прожитого часу (кількістю років).
Використовуючи образотворчу наочність, спираючись на досвід дітей,
вихователь роз’яснює їм, що означають певні слова: хлопчик, юнак, чоловік,
дідусь, дівчинка, дівчина, жінка, бабуся.
Дітям пояснюють, що для зручності люди розділили рік на дванадцять
менших відрізків, які назвали місяцями.
Внаслідок цілеспрямованої роботи у дітей формуються уявлення і
поняття про деякі властивості часу: об’єктивність, тобто неможливість 216
уповільнити або прискорити його; необоротність ‒ час завжди йде вперед, не
можна повернути день вчорашній.
При ознайомленні дітей з меншими одиницями часу (хвилина, секунда)
вихователь може використати пісковий годинник. Спостереження за часом
формує в дітей відчуття ласу, дбайливе ставлення до нього. 217
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАСТУПНОСТІ
В РОБОТІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ ТА ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
У НАВЧАННІ МАТЕМАТИКИ
Наступність у роботі школи й дитячого садка з математики ‒ це
важлива і складна педагогічна проблема. Вона передбачає використання всіх
випробуваних раніше в педагогічній практиці форм наступності: вивчення
програм суміжних ланок, методики роботи в них, взаємний обмін досвідом,
дальший пошук оптимальних шляхів удосконалення педагогічної роботи,
виховання у дітей інтересу до знань, до навчальної діяльності.
Усю різноманітність форм наступності у сучасному навчанні дітей
математики можна систематизувати, виділивши умовно три типи
наступності. Найпоширенішою є наступність, що характеризується
дублюванням у дошкільній підготовці основного змісту і конкретних завдань
програми першого класу школи.
Принципово не відрізняється від першого і другий тип наступності, при
якому підготовка до школи дітей, які не відвідують до шкільних закладів,
здійснюється вдома, в сім’ї, самими батьками. Таке навчання, як правило, має
стихійний характер, особливо в тих сім’ях, де вихованню дітей не
приділяється достатньої уваги. Діти при такій підготовці засвоюють
несистематизовані відомості й факти з навчальної програми школи, які
часто подаються не досить кваліфіковано і педагогічно виправдано.
Характерно, що в зв’язку з об’єктивними обставинами, врахуванням реальних
умов і можливостей саме на такий тип наступності розраховане сучасне
навчання у першому класі масової школи (навчальні програми, підручники
тощо).
Найбільш правильним і перспективним слід вважати третій тип
наступності. При застосуванні його у навчанні дошкільників, зокрема
математики, використовується менш ніж половина навчального матеріалу
першого класу. Цей матеріал подається дітям здебільшого для ознайомлення.
Навчальні завдання дошкільників і учнів першого класу при вивченні того
самого факту мають свою специфіку. Таке часткове спрощення шкільної
програми з урахуванням вікових особливостей дітей, яке здійснюється
одночасно працівниками дошкільного закладу і школи, дає змогу досягти
найкращих успіхів при пере ході дітей від дошкільного до шкільного навчання.
У наступності на перше місце висувається проблема навчання і
виховання шестирічних дітей. Головним у ній є забезпечення однакової,
досить міцної підготовки дітей до школи. Ще й досі є факти дуже різної
підготовки дітей до школи, що, звичайно, ускладнює роботу вчителів перших
класів, особливо на початку року. Шестилітні діти навчаються і
виховуються в неоднакових умовах: частина дітей ‒ в дитячих садках, інша
частина ‒ у підготовчих класах школи, за відповідними програмами і
методиками навчання, і, нарешті, частину дітей готують до школи самі
батьки, спираючись на суб’єктивні методи навчання. Найчастіше батьки
перед школою починають форсувати процес навчання математики, вчать
дітей, в основному усно лічити в межах 100, 1000 і різних обчислень, у тому 218
числі іноді вчать таблицю множення, розв’язують складні арифметичні
задачі, не приділяючи належної уваги формуванню знань про множину, роз
міри, відстань і час.
Цілеспрямована підготовка до школи забезпечується у двох основних
організаційних формах: у підготовчих групах: дитячого садка і підготовчих
класах школи. При цьому чітко намічається тенденція до стопроцентного
охоплення дітей шестирічного віку навчанням.
Слід зазначити істотну відмінність у роботі підготовчих груп дитячих
садків і підготовчих класів шкіл. Контингент підготовчих груп і підготовчих
класів неоднаковий. У підготовчі групи дітей переводять із старших груп, а до
підготовчих класів зараховують дітей, які не відвідують дошкільних закладів
і раніше не навчалися. Тому програми підготовчих груп і класів не можуть
бути ідентичними, кількість занять і уроків неоднакова. У підготовчій групі
дитячого садка провадиться одне заняття з математики на тиждень
тривалістю 30‒35 хв. При цьому діти набувають міцних знань і вмінь, які в
основному відповідають вимогам сучасного початкового навчання.
У підготовчих класах або перших класах чотирирічної школи
провадиться чотири уроки математики на тиждень тривалістю також 35
хв.
У результаті вдосконалення наступності в роботі дитячого садка й
школи всі діти, що вступають до першого класу, матимуть порівняно
однакову підготовку, а це забезпечить сприятливі умови для їхнього
успішного навчання. 219
ФОРМИ РОБОТИ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ І СІМ’Ї
З ПИТАНЬ МАТЕМАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ
В останні роки все більше уваги приділяється питанням зміцнення сім’ї і
створення сприятливих умов для виконання нею завдань всебічного розвитку
дітей.
З кожним роком виховні функції сім’ї, батьків розширюються.
Підвищуються їхні освітній рівень та педагогічна культура, вони мають
більше вільного часу для виховання дітей.
Основними формами спільної роботи закладу дошкільної освіти і сім’ї з
питань математичного розвитку дітей є:
доповіді й повідомлення на батьківських зборах і конференціях;
організація виставок наочних посібників з описанням використання їх;
відкриті заняття з математики для батьків;
групові та індивідуальні консультації, бесіди, пересувні папки тощо.
Основні напрями у роботі з батьками, у тому числі й ті, що стосуються
формування у дітей елементарних математичних уявлень, подано у річному
плані дошкільного закладу. При його складанні беруть до уваги конкретні
умови життя й виховання дітей у сім’ях, їхні вікові й індивідуальні
особливості. План роботи обговорюється і затверджується на педагогічній
раді. Питань математичного змісту в дошкільному закладі небагато, але
висвітлення рівня математичного розвитку, дітей передбачається у зв’язку з
обговоренням різних проблем. Наприклад, підготовка дітей до школи,
організація прогулянок та екскурсій з дітьми, вікові й індивідуальні
особливості дітей молодшого (середнього або старшого) дошкільного віку;
значення гри у житті дитини. Докладніше роботу з батьками відображено в
календарних планах вихователів, які щодня спостерігають за дітьми, багато
можуть порадити батькам. Крім того, систематичне спілкування з
батьками дає змогу вихователю поповнити відомості про дитину, знайти
справжні причини певних труднощів у її математичному розвитку.
Найпоширеніша форма індивідуальної роботи з сім’єю ‒ бесіди. Їх можна
проводити, коли приводять і забирають дітей, а також під час відвідання
вихователем сім,ї дитини. Ця форма роботи вимагає від педагога великого
такту, вміння, компетентності. Щоб викликати довіру у батьків і бажання
прислухатися до порад педагога, бесіду слід починати з констатації успіхів
дитини. При цьому висловлення педагога мають бути аргументованими,
доказовими, а ще краще ‒ наочними. Можна показати зошит з математики,
карточку, заповнену самою дитиною, запис бесіди з дитиною тощо.
У розмові з батьками педагог з’ясовує, з ким із членів сім’ї дитина буває
найчастіше, які методи використовуються в сімейному вихованні, зокрема, з
формування елементарних математичних уявлень. Ненав’язливо педагог
повинен дати свої конкретні рекомендації, як ефективніше ознайомлювати
дітей з такими поняттями, як кількість, розмір, простір, час. Педагог для цієї
бесіди готує спеціальну літературу, посібники і залишає їх на якийсь час у сім’ї
дитини для вивчення. 220
Розмовляючи з батьками, педагог уважно прислухається до того, що їх
турбує, хвилює.
Поряд з цими формами спільної роботи дитячого садка й сім’ї велике
значення має відвідання батьками занять і різних режимних моментів у
дитячому садку. На заняттях з математики педагог дає змогу батькам
побачити досягнення своєї дитини, її знання і вміння, а також оволодіти
окремими методичними прийомами формування у дітей елементарних
математичних уявлень. Після заняття треба обговорити з батьками, що
слід перенести в практику сімейного виховання, які ще методики можна
використовувати в індивідуальній роботі з дитиною вдома.
Підвищенню педагогічної культури батьків сприяють батьківські збори
і конференції, на яких з відповідями виступають не тільки педагоги, а й
батьки. Теми виступів добирають заздалегідь і розкривають яку-небудь
актуальну проблему. Наприклад, з теми «Підготовка дітей до школи» можна
підготувати такі виступи батьків: «Які математичні уміння можна
сформувати у дитини під час прогулянок?» або «Як використовуються ігри з
дітьми для формування у них умінь рахувати?», «Як навчити дитину добре
слухати і розуміти дорослого?» До конференції добре було б приурочити
виставку дитячих робіт, методичних посібників, книг. 221
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Формування початкових математичних уявлень і понять у дошкільників
сприяють:
А) фізичному розвитку
Б) психічному розвитку
В) всебічному розвитку
Г) моральному розвитку
Яким є центральним завданням навчання математики у закладі дошкільної
освіти?
А) навчання геометричним фігурам
Б) навчання лічби
В) навчання вимірюванню
Г) навчання порівнюванню
Які ігри-вправи необхідно проводити з дітьми раннього віку, щоб дати
уявлення про розмір:
А) розкладання малих та великих кілець на стержень
Б) нанизування
В) складання різних предметів різної величини
Г) усі відповіді правильні
Які значення слів, що характеризують просторові відношення, напрями,
відстані, повинні розуміти діти раннього віку?
А) туди, сюди, тут, там, далеко, близько, поруч, біля
Б) вперед, назад, наліво, направо
В) спереду, ззаду, посередині, вгорі
Г) усі відповіді правильні
Формування елементарних математичних уявлень про кількість у дітей
дошкільного віку включає:
А) формування знань про числа і цифри першого
десятка
Б) розвиток лічильної діяльності
В) ознайомлення з кількісним складом чисел
Г) усі відповіді правильні
Найпростіша суто математична форма відображення реальних ситуацій, які
водночас близькі й зрозумілі дітям і з якими вони стикаються це ‒
А) кількісний склад числа
Б) арифметичний приклад
В) арифметична задача
Г) володіння математичною термінологією
Яка тривалість заняття математики з дітьми старшого дошкільного віку
А) 15‒20 хв.
Б) 20‒25 хв.
В) 25‒30 хв.
Г) 30‒35 хв. 222
Визначте послідовність структурних елементів дидактичної, сюжетнодидактичної, розвиваючої гри:
А) правила
Б) практичні/пізнавальні дії
В) результат
Г) ігрові та дидактичні завдання
Визначте основні завдання формування початкових математичних уявлень і
понять у дошкільників:
А) набуття знань про множину, число, розмір, форму,
простір, час
Б) набуття елементарних знань про навколишнє
середовище
В) формування умінь і навичок трудової діяльності
Г) формування навичок і вмінь з лічби, вимірювання,
обчислення
Д) формування і розвиток інтересу до математики
У дітей раннього віку елементарні математичні уявлення формуються у
процесі організації:
А) спостереження, групових бесід
Б) дидактичних ігор, вправ
В) побутової діяльності, індивідуального спілкування
Г) сюжетно-рольових ігор, колективної праці
Д) ігор з правилами, цільових прогулянках
У дітей дошкільного віку елементарні математичні уявлення формуються у
процесі організації:
А) заняття
Б) самостійної діяльності
В) індивідуальної діяльності
Г) колективної діяльності
Д) спостереження
Які початкові поняття формуються у дітей раннього віку про кількість?
А) «порівну»
Б) «по одному»
В) «один»
Г) «більше»
Д) «багато»
Які поняття про розміри предметів необхідно сформувати у дітей
дошкільного віку?
А) «довгий‒короткий», «широкий‒вузький»
Б) «більше‒менше», «однаково»
В) «високий‒низький», «товщина»
Г) «подібні», «раніше‒пізніше»
Д) «близько‒далеко», «порівну» 223
Визначте рядки, в яких перелічені площинні геометричні фігури з якими
ознайомлюють дітей дошкільного віку:
А) овал, куля,
Б) круг, квадрат, овал
В) чотирикутник, куб
Г) квадрат, циліндр
Д) прямокутник, чотирикутник
Які поняття про простір необхідно сформувати у дітей дошкільного віку?
А) «згори‒донизу», «зліва‒направо»
Б) «високий‒низький», «широкий‒вузький»
В) «раніше‒пізніше» «однаково»
Г) «вперед‒назад», «близько‒далеко»
Д) «більше‒менше», «попереду‒позаду»
Які поняття про час необхідно сформувати у дітей дошкільного віку?
А) «близько‒далеко», «горизонт»
Б) «дні тижня», «більше‒менше»
В) «день‒ніч», «вчора‒сьогодні‒завтра»
Г) «попереду‒позаду», «вік»
Д) «ранок‒вечір», «секунда‒хвилина‒година»
Які основні форми спільної роботи закладу дошкільної освіти і сім’ї з питань
математичного розвитку дітей?
А) батьківські збори
Б) свята та розваги
В) цільові зустрічі
Г) групові та індивідуальні консультації
Д) дидактичні ігри
Визначте послідовність дій дітей дошкільного віку у ході визначення форми
предмета:
А) обстеження геометричної фігури за допомогою
конкретних практичних дій
Б) закріплення властивостей геометричної фігури під
час малювання, ліплення, аплікації
В) порівняння фігур, різних за кольором та розміром
Г) порівняння геометричних фігур з предметами,
близькими за формою
Д) показ (демонстрування) геометричної фігури і
називання її
Встановіть відповідність методів навчання математики згідно їх змісту:
1. Практичні методи ‒
2. Наочні методи ‒
3. Словесні методи ‒
А) демонстрування, спостереження, показ,
розглядання картин, таблиць, схем, моделей;
Б) вправи, ігри, досліди, продуктивна діяльність;
В) пояснення, розповідь, бесіда, дидактичні ігри,
інструкція. 224
Встановіть відповідність методичних прийомів навчання дошкільників
математики згідно їх змісту:
1. Словесні прийоми ‒
2. Наочні прийоми ‒
3. Практичні прийоми ‒
А) показ зразка, іграшки, предмета;
Б) спосіб дії, порівняння, обстеження;
В)вказівка, запитання. 225
ДЛЯ НОТАТКІВ
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________ 226
ЗНАЧЕННЯ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Національна стратегія розвитку освіти в Україні, «Базовий компонент
дошкільної освіти в Україні» одним із основних освітніх завдань визначають
прилучення дітей до народної культури, мистецтва, традицій, обрядів
українського народу, формування духовності тощо. При цьому наголошується,
що саме на цій основі має будуватися національний дитячий садок, основна
ланка дошкільної освіти в Україні ХХІ століття, заклад, який має
забезпечувати трансляцію культури народу, сприяти етнізації особистості,
засвоєнню духовних надбань нації. Фактично, в сучасній українській педагогіці
домінантною стає думка про визначальну роль музичного мистецтва в
процесі виховання юних громадян України, формування їх особистості. У
формуванні духовної культури дитини завжди величезну роль відігравало і
відіграє мистецтво.
У даний час особливе значення надається перетворенням в духовній
сфері життя нашого суспільства. Зростає необхідність в підвищенні ролі
мистецтва в ідейно-моральному і художньо-естетичному вихованні
підростаючого покоління на кращих зразках української і світової художньої
культури. У цьому зв’язку велика роль музичного мистецтва (музичної
діяльності).
Музика як вид мистецтва істотно впливає на становлення
особистості у дошкільному віці. Вона збагачує почуття та уявлення дитини,
сприяє виробленню вміння відчувати ритм та мелодійність твору,
формуванню здатності адекватно реагувати на них своїм голосом та
рухами, розвитку інтересу до різних музичних інструментів та бажанню на
них грати. Мета вихователів і музичних керівників дитячих садків –
виховувати засобами мистецтва любов до прекрасного, впливати на
почуття, мислення дитини, її характер і волю, сприяти свідомому
сприйняттю дійсності.
Гармонійне поєднання розумового й фізичного розвитку, моральної
чистоти й естетичного ставлення до життя і мистецтва – необхідні умови
формування цілісної особистості. Досягнення цієї високої мети багато в чому
допомагає правильна організація музичного виховання дошкільників.
Музика – це завжди зустріч з прекрасним і чудовий засіб навчання й
відпочинку. Музичне мистецтво розвиває музичний смак, вміння розуміти
музику, розширює загальний кругозір, підвищує культурний рівень дітей.
Музичне виховання – це організований педагогічний процес, спрямований
на виховання музичної культури, розвиток музичних здібностей дітей з
метою формування творчої особистості дитини.
Музичне навчання – це оволодіння дітьми елементарними знаннями,
вміннями, навичками з музики під керівництвом вихователя і музичного
керівника, це складний виховний процес, в якому педагог допомагає
накопичити музичний досвід, набути елементарні відомості з музики, а
дитина активно засвоює його. 227
Музичний розвиток – це результат музичного виховання і навчання, в
свою чергу він допомагає всебічному розвитку особистості, її естетичному,
розумовому, моральному і фізичному вдосконаленню.
Музичне мистецтво – один з наймогутніших засобів виховання, з
допомогою якого здійснюється формування особистості. Його сила – у впливі
на почуття як дорослих так і дітей, особливо дошкільного віку. Враження
дитини від перших звуків музики часто залишаються на все життя. Тому
використання музики як засобу виховання дітей є одним з найважливіших
завдань у дошкільних закладах.
Заняття музикою в дитячих садках це складова частина всебічного
виховання дітей. Найбільш ефективно музичне виховання здійснюється в
процесі практичної діяльності дітей. Тому вихователі повинні розвивати
творчі здібності дошкільників під час занять різними видами музичної
діяльності.
Виховання засобами музики відбувається на музичних заняттях, у
години дозвілля, під час самостійної діяльності дітей. Особливе місце у
виховній роботі з дошкільниками належить святам, під час проведення яких
поєднуються різні види мистецтв:
музичне,
образотворче
та художнє слово.
Барвисте оформлення приміщень, світлове ефекти, яскраві костюми –
все це викликає у дітей радісні переживання, почуття захоплення і
задоволення.
Музичне виховання це органічна складова частина всього навчальновиховного процесу в дитячому садку. Музика входить також до інших видів
навчально-виховної роботи, таких як розвиток мови, ознайомлення з
природою, образотворча діяльність (малювання, ліплення), гімнастика,
фізкультура, рухові ігри.
Багато письменників, композиторів, музикознавців, педагогів і
психологів підкреслювали, що роботу по музичному вихованню, навчанню і
розвитку необхідно вести систематично, що вона повинна бути складовою
частиною тієї діяльності, яку ведуть педагоги по вихованню всебічно і
гармонійно розвинутої особистості.
Отже, зміст музичного виховання в дитячому садку включає в себе:
завдання музичного виховання у кожній віковій групі по всім видам
музичної діяльності;
програмовий репертуар з усіх видів музичної діяльності;
програмові вимоги (що діти повинні знати й уміти на кінець року);
організаційні форми роботи з музичного виховання;
основні принципи, методи та методичні прийоми для кожної вікової
групи. 228
ЗАВДАННЯ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Мета музичного виховання у дошкільному закладі полягає в формуванні
у дітей основ музичної і загальної культури, духовне становлення і розвиток
особистості.
Виходячи з цього, перед вихователями та музичними керівниками
ставляться певні завдання, які вони повинні вирішувати в процесі музичного
виховання, навчання та розвитку дітей дошкільного віку.
Основні завдання для кожної вікової групи викладені в програмі, а в
загальному вони такі:
виховувати інтерес до музики, ознайомлюючи дітей з різними за
жанрами, стилями, тематикою музичними творами;
розвивати музичні здібності: музичний слух, музичну пам’ять,
мелодійний слух, ладове чуття, відчуття ритму, музикальність, творчість,
креативність та обдарованість дітей;
виховувати здібність сприймати, відчувати і розуміти музику,
проявляти емоційний відгук на музику;
формувати основи музичної культури, музичного смаку;
навчати і розвивати вокально-хорові, ритмічні навички, добиваючись
простоти, природності й виразності виконання музичних творів;
навчати грі на дитячих музичних інструментах та елементарних основ
музичної грамоти;
розвивати творчу активність в усіх доступних дітям видах музичної
діяльності, формувати самостійність, ініціативу і прагнення застосувати
набуті знання, уміння й навички в повсякденному житті;
підтримувати у дітей бажання слухати музику, емоційно на неї
відгукуватися, розповідати про неї;
розвивати за допомогою музики мислення й творчу уяву;
спонукати дітей самостійно визначати настрій, характер музичного
твору, засоби музичної виразності;
удосконалювати вміння слухати музику, розрізняти її інтонацію,
мелодію, змістове наповнення;
вчити слухати та диференціювати тембри музичних інструментів;
вправлятися в умінні визначати жанрову належність музичного твору;
формувати здатність створювати музичний образ;
розвивати бажання та вміння втілювати у творчих рухах настрій,
характер музичного образу, підтримувати бажання дітей передавати
настрій музичного твору в малюнку, театральному дійстві, літературній
творчості.
Перелічені завдання спільні для всіх вікових груп. Але можливості їх
здійснення на кожному віковому етапі різні. Завдання музичного виховання
дітей стосуються всього дошкільного віку. На кожному етапі розвитку вони
видозмінюються й ускладнюються залежно від вікових та індивідуальних
особливостей дітей. Програмовий репертуар з кожного виду музичної
діяльності закладено в існуючій програмі, так само як і вимоги. 229
Музичне виховання, навчання й розвиток дітей у дошкільних навчальних
закладах здійснюють:
музичний керівний,
вихователь,
а також методист та завідувач.
Так, як вихователь найбільше часу проводить з дітьми і, знаючи
найкраще кожну дитину, має можливість включати музику в їхнє
повсякденне життя. Саме вихователь повинен добре знати діючу програму з
музики, її зміст, завдання, по проханню дітей або по своїй ініціативі вміти
заспівати пісню, провести музичну гру, показати певні танцювальні рухи,
застосовувати музику в процесі інших занять, допомагати музичному
керівнику в проведенні музичних занять свят і розваг. 230
МЕТОДИ І ПРИЙОМИ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Методи музичного виховання визначаються як дії педагога, спрямовані
на загальний музичний розвиток дошкільників. Вони будуються на активній
взаємодії дорослого ( вихователя, музичного керівника) і малюка. Безумовно,
що провідна роль в цій взаємодії належить педагогам, які враховуючи
потреби, інтереси, досвід, індивідуальні та вікові особливості дітей,
організовують їх діяльність.
Методи спрямовані на виховання естетичного ставлення до музики,
емоційного відгуку, музикальності, оцінного ставлення, виразного виконання
будь-яких творів. Вони видозмінюються, ускладнюються відповідно до віку
дітей. Точної класифікації методів музичного виховання немає, але відомі
деякі з них: це ‒
метод контрастних співставлень,
метод уподібнення характеру звучання,
ігрові методи,
метод переконання,
метод привчання,
метод вправи.
Так Н.Ветлугіна запропонувала свою класифікацію методів
естетичного і художнього виховання навчання дітей, а саме:
стремління до співпереживання, емоційного відгуку на прекрасне і осуд
некрасивого в оточуючому світі;
переконання в процесі формування естетичного сприйняття первинних
проявів смаку;
привчання, вправи у практичних діях;
пошукові ситуації, які спонукають до практичних дій та творчості.
Методи навчання залежать від:
навчальних завдань,
змісту предмета,
теми,
віку вихованців.
Мета навчальних завдань зводиться до розучування репертуару та
засвоєння елементарних музичних знань, навичок та вмінь.
Найбільш поширені методи виховання, навчання й розвитку, які
застосовуються в методиці музичного виховання це ‒
словесний,
наочний,
практичний.
Словесний метод спрямований на свідомість дитини, тому що саме
слово дорослого допомагає зрозуміти зміст музичного твору, розбуджує
фантазію, уяву, розвиває творчі здібності. До словесного методу належать
роз’яснення, пояснення, вказівки, поетичне слово.
Роз’яснення використовується при ознайомленні з новим твором, воно
повинно бути чітким, коротким, повторюватися на першому етапі засвоєння
музичного матеріалу і завдань. 231
Пояснення дається при показі рухів, ігор, таночків і різних співочих
прийомів в ході занять, воно повинно бути пов’язане з показом (ілюстрацією).
Дорослий повинен навчити дітей слухати пояснення від початку до кінця.
Вказівки даються під час виконавської діяльності, вони допомагають
дітям зрозуміти, як виконувати той чи інший рух, уточнюють спосіб
виконання дій.
Поетичне слово використовується перед слуханням або виконанням
музики (вірш, фрагмент літературного твору, казка тощо), воно допомагає
дітям краще зрозуміти і відчути образний зміст музики.
Наочний метод дозволяє в конкретних, яскравих образах показати
дітям явища, події, розповісти про почуття і вчинки людей, яких зображує
музика, змалювати засобами музики тварин, природу, явища і предмети
побуту.
До наочного методу відносять слухову наочність, тобто безпосереднє
слухання музики дитиною, тактильну – коли музику відчуваєш тілом,
глядацьку, яка в процесі музичного виховання поєднується з слуховою. До
глядацької наочності відносять показ співочих прийомів, рухів в вправах під
музику, іграх танцях, показ іграшок, картинок, малюнків, які відносяться до
даного твору.
Практичний метод розглядається як цілеспрямоване навчання і
виховання у вигляді систематичних вправ, які діти повинні здійснювати у всіх
видах музичної діяльності. Він надзвичайно тісно пов’язаний з процесом
навчання, в своїй основі має музично-творчу діяльність.
Насамперед методи навчання залежать від навчальних завдань,
наприклад:
навчальне завдання 1 ‒ розвиток музично - сенсорних здібностей.
Відповідно до цього завдання можна використати такі методи (словесний і
практичної діяльності): а) пояснення й ілюстрація сенсорних властивостей
музики (звуковисотних, ритмічних, тембрових і динамічних), б) графічне
зображення їх, в) вправи на розрізнення цих властивостей; г) застосування
відомостей в процесі практичних вправ; д) самостійне використання
музично-дидактичних ігор із сенсорними завданнями.
навчальне завдання 2 ‒ розвиток відчуття ритму. Відповідно до цього
завдання можна використати такі методи: а) вправи на виконання
метроритмічних завдань у процесі руху (гри, танцю), руху мелодії (вгорувниз); б) ознайомлення з графічним зображенням мелодичної лінії; в)
систематичне виконання співочих вправ, спів без супроводу після
настроювання в даній тональності.
навчальне завдання 3 ‒ розвиток музичної творчості. Відповідно до
цього завдання можна використати такі методи: а) вправи на вироблення
навичок самостійних дій у співі, грі на дитячих музичних інструментах,
рухові; б) вправи на самостійне придумування варіантів ігор, хороводів,
танців; в) навчання дітей пошукових дій у вправах на розвиток сенсорних
здібностей; г) творчі завдання як метод розвитку пісенної, музично-ігрової,
танцювальної творчості. 232
Прийом – це частина методу, що виконує допоміжну роль. У дошкільній
дидактиці підкреслюється значення дидактичних прийомів, які сприяють
розвиткові самостійної діяльності. Методичні прийоми використовують у
різних видах музичної діяльності. Прийоми навчання змінюються залежно від
віку дітей. Візьмемо для прикладу розучування пісні. Дітей треба зацікавити
зрозумілими їм, конкретними образами. Наприклад, перед виконанням пісні
М.Раухвергера «Пташка» вихователь показує іграшку‒пташку і каже:
«Прилетіла пташечка, сіла на віконце і защебетала. Діти почали просити ‒
почекай, не лети від нас! А пташечка полетіла собі (ховає пташку) – ой! Діти,
ви хочете, щоб пташечка прилетіла? Я її покличу і пісеньку заспіваю».
Вихователь садовить іграшку на піаніно і разом з музичним керівником співає.
Таким чином, цей методичний прийом набуває ігрового характеру, образ
пташки стає доступним, наочним і зумовлює виразне виконання пісні.
Отже, методи навчання і методичні прийоми дуже тісно пов’язані між
собою. Методи вказують на ті способи, за допомогою яких педагог передає, а
дитина засвоює музичний матеріал, необхідні виконавські навички, набуває
вміння самостійно діяти. Методичні прийоми доповнюють і конкретизують
методи. Користуючись ними, педагог має можливість виявити свою
педагогічну майстерність, винахідливість і творчу ініціативу. 233
МУЗИЧНІ ЖАНРИ
Слово жанр (рід, вид) – поняття, яке виробилось у мистецтві для
визначення його основних видів, означає особливий вид художньої творчості,
який певним чином пов’язаний з історичною дійсністю, з життям і побутом
людей.
Жанр – це поділ будь-якого виду мистецтва за тематичними,
структурними або функціональними принципами.
Поняття жанр притаманне усім видам мистецтва. В кожному виді
мистецтва система жанрів складається по-своєму.
Наприклад, в літературі жанри визначаються на підставі належності
твору до літературного роду провідної естетичної якості та ідейно-оцінного
настрою (сатиричного, патетичного, трагічного, комічного тощо), а також
обсягу твору та і способу побудови (символіка, алегорія, документальність
тощо). У літературі є такі жанри: роман, повість, оповідання, поема, ода,
елегія, балада тощо. В зображувальному мистецтві є свої жанри: живопис,
портрет, натюрморт, побутова картина. Живопис у свою чергу поділяється
на такі жанри (види): монументальний (великі полотна), фрески, настінні
зображення, станковий, прикладний, декоративний. Графіка як жанр
образотворчого мистецтва поділяється в свою чергу на такі жанри (види):
малюнки, гравюри, ілюстрації, книжкова графіка. Це класифікація жанру в
залежності від змісту зображеного. Жанр пов’язаний з усіма сторонами
образної структури мистецтва, насамперед темою, сюжетом, композицією.
Свої жанрові системи мають також кінематограф, театр, архітектура,
скульптура та інші види мистецтв.
Жанр категорія історична, в ньому відбувається реальний рух уперед.
Він відображає риси певної епохи, образу життя і поведінки людей. Кожна
історична епоха народжує свою жанрову систему, а в єдності жанрів
проявляється єдність і особливості процесу та розвитку кожної епохи.
Музичний жанр характеризує класифікацію музичної творчості за
родами і видами з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та
інші ознаки.
Музичне мистецтво поділяється на два великі жанри або види:
вокальна музика,
інструментальна музика.
На протязі багатьох століть у європейських і слов’янських країнах
переважала вокальна музика, особливо хорова. На той час інструментальна
музика теж існувала, але вона носила прикладний (службовий) характер:
звучала на весіллях, різних урочистостях, супроводжувала військові походи,
мисливство тощо. До 17 століття композитори створювали
інструментальні п’єси призначені для певних ритуалів: військові марші,
мисливські п’єси, урочисті марші для певних урочистих подій, для релігійних
церемоній, легкі розважальні п’єси для балів, маскарадів. Іншими словами,
можна сказати, що музика обслуговувала побут. Починаючи з 17 ст. виникає
потреба в більш складних жанрах музичного мистецтва, глибших по змісту, 234
художніх образах, складніших по формі інструментальних творах, які мають
більш ширше призначення, ніж прикладне.
Появляються нові музичні форми: соната, сюїта, концерт, симфонія,
увертюра, прелюдія, фуга тощо. Інструментальна музика поступово
розвивається і стає такою ж популярною, необхідною як і вокальна.
З’являються все нові жанри музики.
Музичне мистецтво можна поділити на такі жанри (види):
народно-побутова музика усної традиції (фольклор) ‒ пісенна,
інструментальна, вокально-інструментальна, танцювальна, дитяча;
легка побутова і естрадно-розважальна музика ‒ сольна, вокальноінструментальна, вокальна, інструментальна (джазова, поп, рок, диско, реп,
важкий рок, фольк-рок тощо);
камерна музика, яка розрахована для одного або декілька виконавців,
звучить у невеликих концертних приміщеннях, виконується камерним
ансамблем, камерним оркестром, соло, поділяється на вокальну і
інструментальну;
симфонічна музика, яка виконується великим симфонічним оркестром,
звучить на великих сценах, у великих театрах, супроводжує кінофільми,
театральні вистави (оперу, балет, музичну комедію, драму, оперету), є
виключно інструментальним жанром;
театрально-драматичні твори, розраховані для виконання на сцені
(опера, балет, оперета), в яких поєднуються різні види мистецтва;
хорове мистецтво ‒ хорові твори, які викує хор акапельно або в
супроводі музичних інструментів;
великі форми хорової, вокальної та інструментальної музики ‒
кантата, ораторія, меса, реквієм.
Існує інший поділ на музичні жанри, коли основу розуміння музики
складає її призначення, виконання і сприйняття. Наприклад: жанр церковної
музики, жанр сучасної музики, жанр весільної музики, жанр військової музики,
жанр поховальної музики; музика для слухання і сприйняття, музика для
танців.
Багатовікова історія музичного мистецтва розповідає про те, як у
різних країнах на протязі багатьох століть з’являлися і розвивалися ті чи
інші музичні жанри, з особливими, характерними рисами, ознаками музичної
мови, засобами музичної виразності і розповсюджувалися по всьому світу. Від
найпростіших поспівок, обрядових пісень, мелодій, до досить складних
вокально-хорових і оркестрових творів, які створювали композиторикласики, сучасні митці, які потребують для свого виконання великої кількості
музикантів, для розуміння і сприйняття – певної підготовки і освіти – такий
шлях пройшло музичне мистецтво і музичні жанри.
Програмна музика – це інструментальна музика, написана за певним
літературним сюжетом. Цей сюжет може бути викладений у спеціальній
програмі або відображатися у назві твору. Існують два основні види
програмовості:
картина, що відбиває один образ (природа, свято, битва і ін.), який не
зазнає змін, 235
та сюжетна, що виражає сюжетний розвиток образу.
Розвиток програмної музики пов’язаний з музичним романтизмом, що
проголошував оновлення музики шляхом її єднання з поезією.
Інструментальні твори, що мають заголовок (назву) і є програмною музикою.
У сучасних програмах з музичного виховання для дошкільників
інструментальних творів, які мають назву (заголовок) є дуже багато. В
основному їх використовують для слухання і сприйняття музики, а також
для музично-ритмічної діяльності. Видатний психолог ХХ ст. Б.Теплов про
програмну музику писав наступне, що музика (програмна) дає можливість
виключно глибоко проникнути в зміст найрізноманітніших ідей, образів,
подій, але при одній умові: якщо цей зміст відомий наперед. Слухаючи музику
вперше, неможливо зрозуміти зміст якоїсь думки, сюжету чи картини. Але
коли цей зміст відомий з назви твору, за допомогою музики можна так
глибоко його відчути, пережити, зрозуміти, зробити його своїм внутрішнім
доробком. У цьому сила музики, її велике пізнавальне значення.
Інструментальні твори, які не мають заголовка або поетичної назви
називають непрограмною музикою. Існує чимало таких музичних творів
(сонати, етюди, п’єси, ноктюрни, симфонії, прелюдії, фуги тощо). Зміст
непрограмної музики складають емоції. Насичена живими інтонаціями, які
виражають певні людські переживання, вона відображає також реальне
життя, яке являється джерелом цих переживань, але відображає їх через
емоції. Отже, непрограмна музика виражає тільки емоційний зміст. Але цей
зміст є, присутній обов’язково. Ним визначаються величезні пізнавальні
можливості музичного мистецтва. 236
ДИТЯЧИЙ МУЗИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР
Дитячий фольклор – це багатожанрова система, що складається з
прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів.
До дитячого фольклору відносять творчість самих дітей, так і твори,
що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає тому, що ігрові і
ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці
емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на
обов’язку дорослих, які виконують для дітей це ‒
колискові пісні,
забавлянки (утішки), пестушки, потішки,
пісні з казок та пісні-казки,
небилиці.
Колискові пісні починають співати дитині з перших днів її життя. За
часі язичництва співові над колискою надавалося значення оберегу.
Вважалося, що певні інтонації і «магічні» слова можуть уберегти дитину від
хвороб та інших нещасть. Підтвердження «магічної» дії співу над колискою
давні люди бачили в тому, що материнська пісня справді впливає на немовля
заспокійливо. Згодом первісні уявлення зникли і співоберег перетворився на
колискову пісню. Колискова пісня – це термін фольклористичний. У народі ще
й зараз вживають вислів: співати при колисці або співати кота. Останній
вислів виник із звичаю, коли у нову колиску клали кота, гойдали його і
наспівували при цьому колискової пісні. А після цього ритуалу клали до
колиски дитину і співали при цьому колискової пісні. Тому в колискових піснях
часто згадується кіт. Тематика колискових пісень широка: сон, родина, сім’я,
знайомі образи природи. Колискові пісні поділяються на дві групи: власне
колискові, та інші, які виконують їх функцію (заколисування), але ні в наспівах,
ні у змісті специфічних ознак не мають. Зразки цього жанру характеризують
тихе і спокійне звучання, вузький діапазон, багаторазове повторення,
короткий наспів. Звернені до немовляти, сповнені безмежної любові, тепла і
ніжності слова матері створюють особливу емоційну атмосферу.
Забавлянки (утішки), пестушки, потішки виконують для маленьких
дітей дорослі або старші діти. Вони різного змісту, як правило дуже короткі,
деякі мають певні сюжети, зрозумілі малечі, як усі відома «Сорока‒ворона на
припічку сиділа». Мова народних забавлянок лаконічна, образна і багата
такими звуковими зіставленнями, що допомагають дітям визначати їх
відмінність. У римах слова різні за змістом часто відрізняються лише однимдвома звуками (лапці-бабці, їв-пік, діда-хліба, тупоче‒хоче). Своєчасний
розвиток фонематичного слуху, виховання здатності сприймати тонкі
звукові розходження готують дитину до оволодіння правильною вимовою.
Звукосполучення, найбільш важко засвоювані дітьми, у яких багато шиплячих,
свистячих, сонорних, раз у раз чуються в дитячих фольклорних зразках –
забавлянках, пестушках, потічках. Усі забавлянки супроводжуються
ритмічними рухами, що приносить дитині велику радість і задоволення. Вони
виконуються одноголосно, весело, і жваво. 237
Пісні з казок та пісні-казки займають чинне місце у дитячому
музичному фольклорі, виконуються дорослими для дітей, згодом стають
піснями, які діти самі співають для дорослих і ровесників. Пісні-казки – це
музично-поетичні твори, в яких навколишній світ розкривається за
допомогою фантастичних образів тварин і птахів. Твори цього жанру із
дорослого фольклорного середовища ввійшли в дитяче світосприйняття і
стали повністю дитячим продуктом. Герої пісень-казок жнуть, молотять,
косять, пасуть худобу, тобто працюють, тим самим приваблюючи дитячу
увагу, до основного змісту життя людини – праці. Тематика пісень-казок
найчастіше жартівлива, а головними персонажами є тварини, серед яких –
півник, мишка, котик, жучок, бузьок, жабка тощо. Пісні-казки є підґрунтям
для розвитку музично-творчих здібностей дітей дошкільного віку.
Небилиці (нісенітниці) найменш представлені у дитячому музичному
фольклорі і є своєрідними іграми. В них розповідаються про абсолютно
неймовірні речі, події, які викликають у дітей веселий настрій та сміх.
Ситуації в цих піснях комічні, зумисне відхилені від норм, тому завжди
викликають у дітей веселий настрій і естетичну насолоду. Найкращим
зразком є «Танцювала риба з раком».
Іншу частину дитячого фольклору становлять твори, які виконують
діти молодшого і старшого дошкільного віку. До них відносяться твори, що
співаються або ритмічно вимовляються:
ігрові пісні,
дражнилки,
скоромовки,
лічилки,
небилиці,
заклички,
жартівливі пісні,
колядки,
щедрівки,
веснянки.
Частина з них складена дорослими для дітей, але велика частина – це
творчість самих дітей. Дитячий музичний фольклор має різнобічний вплив.
Крім завдань, музичного, емоційного, розумового, морального розвитку, жанри
і форми дитячої творчості скеровані на вдоволення дітей у спілкуванні.
Український дитячий музичний фольклор є підґрунтям для природного
загального музично-естетичного розвитку й становлення музичної культури
дошкільнят, комплексного формування й поступового прояву спеціальних
музичних здібностей (музичного слуху, ладового чуття, відчуття музичного
ритму, музичної пам’яті, відтворення їх у дитячій музичні й творчості.
Дитячий музичний фольклор допомагає кожній дитині швидко запам’ятати і
репродукувати композиційну побудову музичного твору.
Спочатку – веселих пісеньок-пестушок і колискових пісень, згодом –
різноманітних жартівливих ігор, скоромовок, лічилок, закличок, небилиць
тощо, якими дорослі постійно супроводжують будь-які моменти
повсякденного життя маленької дитини, з використанням ритмічних рухів, 238
дитячих музичних інструментів, іграшок, що надовго запам’ятовуються,
справляють на малюків різні музичні враження, розвивають музичні і
креатині здібності.
Український дитячий музичний фольклор – це найцікавіший,
найдоступніший багатофункціональний матеріал для виховання дітей
дошкільного віку, суть якого полягає в наданні дитині перших відомостей про
природне середовище, передачі суспільних, моральних цінностей і культури
свого народу через прості форми фольклорного матеріалу. 239
ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР
Обрядовий фольклор поділяється на дві великі групи пісень:
календарні
і сімейно-побутові (родинно-обрядові).
Календарно-обрядові пісні в українському фольклорі належать до
найдавніших. Вони виникли ще в дохристиянські часи. У них відтворено
схиляння перед силами природи, трудові процеси й специфічні звичаї, пов’язані
з певними порами року. Традиції приурочення календарних пісень до річних
свят збереглася й донині, хоч їх магічна спрямованість сьогодні втрачена. А
те, що такі пісні звучать не щодня, а лише в певні пори року сприяло їх
установленню в побуті.
В українському фольклорі існують певні види пісень:
зимові ‒ колядки, щедрівки;
весняні – веснянки, гаївки, маївки, гагілки, рогульки;
літні ‒ русальні, купальські;
осінні – жниварські (обжинкові).
Зимовий цикл народних пісень складається з колядок і щедрівок. У їх
змісті виразно виділяються дві групи образів – землеробство і сім’я. В цих
піснях звучить побажання успіху, здоров’я, добробуту сім’ї в новому
землеробському – величальні пісні, а після введення християнства на Русі
появилися колядки релігійного змісту, які ми співаємо і сьогодні. Дитячі
колядки і щедрівки, речитативні вітання – вони мають свої особливості: їх
виконують діти, вони короткі за текстом, часто жартівливого змісту,
речитативно-декламаційного характеру, в них прості, короткі мелодії, які
легко запам’ятовуються, досить жваві, бувають одноголосні і багатоголосні.
Весняний цикл пісень пов’язувався з наближенням весни і пробудженням
природи. Пісні цього циклу виконувалися і в період весняно-польових робіт,
супроводжуючись іграми, танцями. Весняний цикл пісень найбагатший за
тематикою, образним змістом серед усього календарно-обрядового циклу.
Веснянки співають протягом усієї весни і завершують їх виконувати після
весняної сівби, тобто до зелених свят. Взагалі весняні пісні відзначаються
особливим ліризмом, мають радісний характер, сповнені світла, тепла,
щирості, ліричної граціозності. Весняні танки та ігри ‒ найбільша група
творів, яка об’єднує схід і захід України. Їх основна ознака - це єдність наспіву,
тексту і руху виконання. Більшість з них - це колективна творчість,
виконуються багато з них в колі, що символізує сонце. Вони мають досить
швидкий темп.
Літній цикл розпочинається русальними піснями, вони дуже давні за
походженням, та виконували їх під час «русального тижня» ‒ на початку
червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити
високий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили посівам,
умилостивити, щоб ті не ловили і не залоскочували дівчат і хлопців. Ці пісні
сповнені радості буття, славлять буяння природи. Ще з язичницьких часів до
нас дійшло свято Івана Купала з його специфічними піснями. Серед
купальських пісень є ніжна лірика про кохання, залицяння та сватання, 240
жарти, гумор, сатира, де дівчата висміюють вади хлопців, а хлопці ‒ дівчат.
Все це надає святу веселощів, радості.
Осінній цикл характеризується обжинковими піснями, які безпосередньо
пов’язані зі збором урожаю. Причому, в кожному регіоні України їх співають на
однакові слова, але на різні мелодії. Свято зажинок (обжинок) є обов’язковим
для проведення в дитячому садку, яке супроводжується великою кількістю
дитячих народних пісень. Жниварські пісні ‒ обрядові величальні пісні, які
виконували під час жнив. Жнива - це пора важкої праці, але водночас і дуже
щаслива пора для селян, які радіють доброму врожаю. День закінчення жнив
перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю.
Воно проходило радісно й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами і
піснями. Женці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році,
дякували ниві за врожай.
Сім’я, як відомо, є природною основою суспільства. В сім’ї, через сім’ю, в
умовах родинного побуту, праці, дозвілля формуються первинні ціннісні
орієнтації та соціальні настанови.
Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю,
оскільки з найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання,
збагачуючи їх, і бережливо передавали той келих мудрості і здоров’я нації з
покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я,
силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення
сім’ї, свого роду. 241
ВИДИ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:
СЛУХАННЯ МУЗИКИ, ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОГО СПРИЙМАННЯ
Слухання музики – основний шлях емоційного розвитку дошкільника. Як
вид музичної діяльності слухання являється складовим компонентом всіх
видів музичної діяльності. Композитор і педагог Д.Шостакович говорив: «Щоб
любити музику, потрібно перш за все її слухати».
Любов до музики, потреба в ній формується у дитини в процесі слухання,
саме із слухання починається залучення дітей до музики. Але, процес слухання
може мати різний характер. Діти слухають музику, по телебаченню, в аудіо
записах, по радіо тощо. Таке слухання має випадковий характер. Професор
Шацька вказувала на те, що цілеспрямованому сприйняттю потрібно вчити.
У дитячому садку слухання має систематичний, планомірний характер.
Навичками музично-слухацької культури є:
вміння дослуховувати твір до кінця,
стежити за змістом, настроєм твору,
запам’ятовувати його основну ідею, характер,
характеризувати засоби виразності, форму, жанр.
Слухання має велике значення для повноцінного розвитку дитини:
сприяє розвитку його музично-сенсорних здібностей (почуття ритму,
музичної пам’яті, музичного слуху – мелодійного і гармонійного, тембрового,
динамічного, ритмічного);
відіграє велику роль у гармонійному розвитку особистості дитини.
Для цього необхідно підбирати відповідний репертуар композиторівкласиків, твори народної спадщини, сучасних композиторів.
Гармонійне виховання особистості дитини включає в себе:
естетичне (слухання, наприклад, пісні «Зацвіла в долині» А.Філіпенка про
красу природи рідного краю сприяє формуванню почуття прекрасного
доброго, – а це і є естетичне виховання);
фізичне (слухання позитивно впливає на загальний стан всього
організму, зміцнює нервову систему. Бадьора, весела музика викликає
бажання активно рухатися, в результаті чого зміцнюється опорно-рухова
система, м’язи, поліпшується посада, яка стає більш граціозною (наприклад,
«Похідний марш» Д.Кабалевського);
моральне (слухання музики є засобом формування морального обліку
дитини (наприклад, такі моральні якості, як охайність, любов до праці
формуються у дітей на прикладі української пісні «Я-лисичка» в обробці
М.Лисенка з дитячої опери «Коза-Дереза»);
розумове (слухання музики сприяє розумовому розвитку, а завданням
розумового виховання є розвиток пізнавально-психічних процесів
(сприйняття, мислення, мова, пам’ять, уявлення, відчуття).
Завданням педагога зі слухання музики є
навчити любити музику,
сприяти всебічному розвитку дитини,
розвивати музичні здібності, 242
виховувати оціночне ставлення до музики, закладаючи основи музичного
слуху,
знайомити з класичними творами,
розвивати музичні сприйняття, навички характеризувати прослуханий
твір,
вчити розрізняти твір за характером і змістом, жанром і засобами
музичної виразності,
створити фонд улюблених музичних творів.
У великого педагога В.Сухомлинського є слова, які потрібно взяти за
основу у своїй роботі: «Якщо у ранньому дитинстві донести до дитини красу
музичного твору, якщо в звуках він почує багатогранні відтінки людських
почуттів, він підніметься на таку ступінь культури, яка не може бути
досягнута ніякими іншими засобами».
Репертуар кожної вікової групи визначено у програмі, проте музичний
керівник повинен творчо підходити до вибору творів, поповнювати цей
список, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей даної групи, а
також особливості певного регіону чи місцевості.
Основні вимоги до музичного репертуару – це доступність, виховна
цінність і художність творів.
Вибір методів та методичних прийомів під час слухання музики
залежить від мети, завдань, віку дітей та педагогічної майстерності
дорослих. Методи роботи із слухання музики в дитячому садку передбачають
єдність впливу трьох елементів:
музики,
слова,
наочності.
Під час слухання музичних творів необхідно використовувати такі
методичні прийоми:
постановка завдання, яке допомагає організувати навчання так, щоб
діти не лишалися пасивними слухачами;
створення ігрових ситуацій;
повторюваність творів для слухання. 243
ВИДИ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:
СПІВИ: СПІВАНОЧКИ, ПІСНІ
Співи – один із важливих видів діяльності, дозволяє дитині музично
розвиватися, у дітей починають формуватися перші вокально-хорові
навички, розвиток голосу, слуху, пісенної творчості. Діти оволодівають
навичками колективного співу в одному темпі, співати тихо, правильно
інтонувати, виражати свої почуття. Співати природним голосом, розвивати
співочі інтонації, дикцію, під час співу розвивати музичну пам’ять, діти
вчаться співати з супроводом і без супроводу. Співи є самим масовим і
доступним видом діяльності.
Пісня – цінний засіб морально-естетичного виховання завдяки єдності
музичного і літературного тексту. Діти люблять співати. Виконуючи пісні,
вони глибше сприймають музику, активно висловлюють свої переживання і
почуття. Текст пісні допомагає їм зрозуміти зміст музики і полегшує
засвоєння мелодії. Мелодію з голосу діти сприймають легше, ніж при
виконанні на фортепіано, коли складний акомпанемент ускладнює
сприйняття. У процесі співу у дітей розвиваються музичні здібності:
музичний слух,
пам’ять,
почуття ритму.
Спів сприяє розвитку мови. Слова виговорюються протяжно, співучо, що
допомагає чіткому вимові окремих звуків і складів.
Музичний керівник і педагог постійно стежать за правильною вимовою
слів. Спів об’єднує дітей загальним настроєм, вони привчаються до спільних
дій. Діти чують, що той, хто поспішає або відстає, порушує стрункість співу.
При дотриманні гігієнічних умов, тобто при проведенні занять в
провітреному приміщенні, на чистому повітрі в суху теплу погоду, спів сприяє
розвитку і зміцненню легенів і всього голосового апарату. На думку лікарів,
спів є кращою формою дихальної гімнастики.
Спів використовується як обов’язковий вид діяльності на музичних
заняття в кожній вікові групі, а також на святах, розвагах, у повсякденному
житті дитячого садка, він весь час заповнює дозвілля дітей, допомагає
організовувати творчі, сюжетні ігри. Дуже часто спів супроводжує інші види
музичної діяльності: танець, хоровод, гру на дитячих музичних інструментах.
Репертуар дитячих пісень повинен бути різноманітним по тематиці,
включати пісні про природу, дитячий садок, порах року, школу, а також
жартівливі, ігрові, святкові. 244
ВИДИ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:
МУЗИЧНО-РИТМІЧНІ РУХИ: ВПРАВИ, МУЗИЧНІ ІГРИ, ТАНЦІ
Всі музично-ритмічні рухи виконують спільне завдання – домогтися
неподільності характеру руху і музики. Музично-ритмічна діяльність, що
об’єднує в єдиний комплекс музику, драматизацію, пантоміму, пластику і
танець, є одним з найбільш ефективних видів естетичної діяльності для
формування художньо-творчих здібностей у дітей старшого дошкільного
віку. Цей вид діяльності заснований на моторно-пластичному опрацюванні
музичного матеріалу, що відповідає руховій природі уяви дошкільників. Сила і
перевага музично-ритмічної діяльності полягає в тому, що вона виникає і
спирається на звичну, захоплюючу ігрову діяльність, у процесі якої особливо
яскраво розвивається творча уява дітей та активізується їх творчі прояви.
У процесі музично-ритмічного творчості, що передбачає твір і
виконання дітьми комбінацій рухів, вправ, етюдів, ігор, танцювальних сценок
і невеликих спектаклів у співтворчості з педагогом, відбувається активне
формування як спеціальних компонентів здібностей до цього виду діяльності,
так і загальних компонентів у структурі художньо-творчих здібностей,
таких як: емоційна чуйність, інтелектуальна ініціатива, творча активність,
наполегливість і витримка в досягненні наміченої мети, здатність до зміни
завчених стереотипів і пошуку нестандартних способів передачі задуму.
У процесі виконання музично-ритмічних вправ удосконалюються основні
рухи й вивчаються танцювальні рухи. Музично-ритмічні вправи можуть
бути:
сюжетними,
безсюжетними.
Перші мають більш емоційний характер, їхні образи допомагають
дитині краще виконати певні музичні завдання. Сюжетні вправи, в основному,
використовуються в молодшій та середній групах. У старшій групі
найчастіше виконують безсюжетні вправи.
У процесі оволодіння музичними вправами дітки готуються до
виконання таночків, спочатку вивчаючи окремі рухи та вправи.
Музичні ігри – провідна форма організації ритмічних рухів. В основі гри
частіше всього музика, яка підказує хід дій сюжетної гри, музичну
характеристику персонажів. У музичних іграх зміст і характер рухів
визначаються музикою. Одним з видів музичних ігор є ігри під спів педагога і
дітей. За допомогою цих ігор педагог розвиває у дітей інтерес до співу, музики,
виховує музичний слух, пам’ять, почуття ритму, голос і вміння правильно
виконувати мелодію. Діти навчаються у цих іграх передавати в русі художній
образ, загальний характер музики (веселий, бадьорий, спокійний), форму
(заспів і приспів) і окремі засоби музичної виразності – швидкість звуку
(темп), гучність звучання (динаміку), співвідношення звуків за часом (ритм).
Музичні ігри, що використовуються у дитячому садку поділяються на:
сюжетні, що супроводжуються програмною музикою; 245
сюжетні ігри, що супроводжуються піснею;
безсюжетні гри;
музично-дидактичні ігри;
гри-інсценізації.
Крім музичних ігор, значне місце в музично-ритмічному вихованні
належить танцям. Як і інші форми рухів, вони сприяють музичному розвитку
дитини, тому що танець примушує дошкільників услухатися в музику, щоб
краще зрозуміти її, розвиває чуття ритму. У всіх видах танців рухи мають
узгоджуватися з характером, засобами виразності та формою музичного
твору, адже танець невіддільний від музики, яка не тільки організовує і
регулює рухи, а й надає їм виразності та емоційності.
У танці дитина привчається виражати свої переживання, настрій.
Танці складаються з простих народних та класичних танцювальних рухів, їх
можна розподілити на кілька видів:
танці із зафіксованими рухами;
характерні танці;
вільні танці.
Важливу роль у музичному вихованні дошкільників відіграють народні
танці, хороводи, в яких відображені почуття і звичаї різних народів.
Розучування їх сприяє формуванню у дітей почуття патріотизму,
національної гордості.
Музичний репертуар з цього виду діяльності має бути простим по
формі, доступним для дитячого сприйняття і запам’ятовування, з чітким і
виразним ритмічним малюнком, не дуже голосним по звучанню, і не надмірно
швидким по темпу. Всі рухи, які діти виконують під музику повинні
відповідати характеру музики, засобам музичної виразності і формі
музичного твору. 246
ВИДИ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:
ГРА НА ДИТЯЧИХ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТАХ
Гра на дитячих інструментах – один з улюблених видів музичної
діяльності дітей як на заняттях, так і поза них. Використання музичної
іграшки вносить різноманітність в музично-виховну роботу дитячого садка ,
сприяє розвитку музичної пам’яті, уваги, мислення та інших психічних
процесів; допомагає подолати сором’язливість, розкрити індивідуальні риси
(наявність волі, емоційність, творчі здібності), поліпшити якість співу,
ритмічність. Велике значення музичної іграшки, саме вона є початком
розвитку любові до музики, до самостійної творчості.
Спочатку дітей знайомлять з різними інструментами, називають їх,
звертають увагу дітей на темброву забарвлення, пояснюють розташування
високих і низьких звуків, показують прийоми гри. Поступово у самостійній
діяльності діти освоюють прийоми гри. Дошкільнятам доступні такі
виконавські якості як:
виразність відтворення,
вміння проявити своє ставлення до виконуваного твору,
невимушеність, природність дій в усіх видах музичної діяльності,
відносна точність співочих та музично-ритмічних навичок.
Гра на дитячих музичних інструментах це прекрасний засіб не лише
індивідуального розвитку, а й розвитку мислення, творчої ініціативи,
свідомих відносин між дітьми.
Існує певна класифікація дитячих музичних інструментів та музичних
іграшок. Їх можна поділити на:
струнні: гуслі, домбра, бандура, цимбали, цитра, балалайка, гітара,
електроінструменти. Звуки на них виникають, коли дитина торкається
струн пальцями чи медіатром (тонка пластинка з пластмаси);
духові: флейта, кларнет, саксофон, губна гармоніка, дудочка, сопілка,
тріола. Звуки виникають при вдуванні повітря у трубку інструмента, а іноді
при видиханні його із трубки;
клавішно-язичкові: баян, акордеон, гармонь, гармошка. Звук виникає коли
натискають на клавішу;
ударно-клавішні: іграшкові піаніно, рояль. Звук викликає удар молоточка
по металевих пластинках, який виникає, коли натискають на клавішу;
ударні: бубон, металофон, трикутник, дерев’яні спарені ложки,
тріскачки (кастаньєти), музичні молоточки, дзвіночки, ксилофон, румба,
маракас. Звук виникає при ударі рукою чи паличкою по тілу інструмента, що
має властивість звучати.
Знайомство з музичними іграшками та музичними інструментами
відбувається з перших днів перебування дітей у дитячому садку, а навчання
грі на них відбувається з 5 років, тобто у старшій групі.
Форми роботи музичного керівника по навчанню гри на музичних
інструментах різноманітні, вони, насамперед, залежать від вікових і
індивідуальних особливостей дітей. Це індивідуальні заняття, які 247
проводяться у другій половині дня, які мають тривати не більше 5-7 хвилин.
Заняття в ансамблі проводяться також у другій половині дня один раз на
тиждень або ще рідше і повинні тривати не більше 25-30 хвилин. Також у
дитячому садку можна організувати оркестр, у якому можуть брати участь
діти різних вікових груп. Діти, які грають у ансамблях та оркестрах
задовольняють свої індивідуальні запити, інтереси і звикають діяти
злагоджено в колективі. 248
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МУЗИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
Теорія і практика дошкільної педагогіки визначає такі форми організації
музичної діяльності: заняття, музично-театралізовані свята, музичні
розваги, організація святкових ранків, ознайомлення дітей з різними видами
театру (настільний театр іграшок, театр картинок, стендовий театр),
використання музики у повсякденному житті, самостійна музична
діяльність, гуртки (студії).
Музичні заняття – є основною формою навчання, виховання і розвитку
дітей, в ході яких здійснюється систематичне, цілеспрямоване і всебічне
виховання розвиток музичних здібностей кожної дитини. На заняттях іде
активна діяльність педагога і дітей. Головна мета – викликати інтерес до
музики і до музичної діяльності. Програма включає розділи слухання, співи,
музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах. Завдання
ускладнюються відповідно до віку – послідовність у музичному вихованні. Це
безперечно найефективніша форма організації дитячої музичної діяльності.
Музичні заняття проводяться одночасно з усією віковою групою два
рази на тиждень у першій половині дня. Проводить музичне заняття
музичний керівник, який повинен мати відповідну освіту і кваліфіковану
підготовку. Разом з музичним керівником заняття проводить вихователь.
Його участь у музичному занятті обов’язкова.
У залежності від кількості дітей музичні заняття поділяються на такі
види:
фронтальні заняття,
групові заняття,
індивідуальні заняття.
У залежності від змісту і структури музичні заняття поділяються на
такі типи:
типові заняття (традиційні),
тематичні заняття,
комплексні заняття,
заняття по слуханню музики,
заняття по розвитку творчості, креативності,
заняття з домінуванням одного виду музичної діяльності (домінантне).
Вихователь бере активну участь у підготовці і проведенні музичного
заняття. Він повинен знаним основи музичного виховання і методику
музичного виховання дітей різних вікових груп, а також рівень музичного
розвитку дітей на кожному віковому етапі. Також вихователь повинен знати
існуючі програми з музичного виховання, завдання та музичний репертуар для
дошкільників з різних видів музичної діяльності. Він повинен вміти співати
танцювати, водити хороводи, розповідати дітям про музику а також
володіти навичками культури слухання музики.
Вихователь перед проведенням музичного заняття готує свою групу до
нього. Насамперед він: 249
слідкує, чи діти мають зручне взуття (чешки або тапочки з закритою
п’яткою),
організує групу і веде до музичної зали,
допомагає виконувати і розучувати різні танцювальні рухи, вправи, ігри,
слідкує за порядком і увагою під час музичних занять.
Вихователь активно працює з дітьми при підготовці до свят та розваг,
розучує у групі музичний та інший матеріал, який буде звучати на святах і в
процесі розваг. Якщо у разі якоїсь причини відсутній музичний керівник, тоді
вихователь може замінити його і провести самостійно музичне заняття.
Тому що процес музичного виховання не повинен бути перерваний.
Присутність вихователя на музичних заняттях сприяє кращому засвоєнню
музичного репертуару і практичному оволодінню методикою музичного
виховання. 250
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНІ СВЯТА, РОЗВАГИ
Серед багатьох форм організації вільного часу дошкільників значне місце
належить різноманітним святам та розвагам.
Свята і розваги – це своєрідні форми організації життя і діяльності
дитячого колективу. Процес підготовки до будь-якого свята чи розваги
вимагає великої кропіткої роботи з боку вихователів, музичного керівника і
самих дітей, допомагає зближенню дитячого та педагогічного колективів і
позитивно впливає на якість всієї навчально-виховної роботи в дошкільному
закладі.
Свята бувають різні:
міжнародні,
державні,
професійні,
традиційні,
нетрадиційні,
релігійні.
Під час проведення свят розв’язується одне з головних завдань
виховання – всебічний і гармонійний розвиток дітей. У кожному святі, яке
проводиться з дітьми різного віку поєднуються різні види діяльності:
літературна, музична, художня, театральна, хореографічна. Кожне свято –
це урочиста подія, яка створює насамперед у дітей піднесений настрій,
викликає позитивні емоції, допомагає розкриттю та розвитку творчих
здібностей.
Важливу роль в організації і проведенні свята відіграє його оформлення
відповідно до теми святкового ранку, яке може проходити за участю самих
дітей одного або різного віку, а також за участю педагогів. Слід пам’ятати,
що у виступах на святі повинні брати участь усі діти певної вікової групи.
Кожна дитина повинна виступити якщо не індивідуально, то з невеликою
групою дітей. Причому колективні виступи на святі завжди чергуються з
індивідуальними. Цю особливість будь-якого свята треба враховувати, коли
складається сценарій заходу.
Найвідповідальнішою на святі є роль ведучого, яку виконує вихователь.
Його емоційність, жвавість, вміння безпосередньо спілкуватися з дітьми,
виразне виконання текстів багато в чому впливають на загальний настрій і
темп ведення свята. Ведучий повинен не лише добре знати програму, сценарій
свята, а й уміти швидко реагувати на несподівані випадкові зміни.
Розваги, як правило, проводяться здебільшого в другій половині дня.
Організацією і підготовкою розваг здебільшого керують вихователі. Основна
мета розваг – викликати у дітей радісні відчуття, розвинути інтерес до
різних видів мистецтв, підвищити життєвий тонус, встановити більш
тісний контакт між педагогами та дітьми. Розваги поділяються на три
групи:
організовані для дітей дорослими; 251
які проводяться при участі педагогів;
організовані дорослими при участі дітей.
Існують такі різновиди розваг:
концерт,
ляльковий театр,
тіньовий театр,
театр 5 пальців,
театралізовані вистави,
інсценізація віршів, казок, байок, пісень,
дні народження,
слухання радіо і перегляд телепередач,
спортивні заходи.
Для проведення будь-якого виду розваг складається сценарій або план, у
якому послідовно викладаються окремі елементи дії, розкривається тема,
спрямування виступів, передбачаються методи, які підвищують активність
учасників, а також вказується приблизне оформлення розваги. Насамперед
визначається тема й ідея розваги. 252
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ОРГАНІЗАЦІЯ СВЯТКОВИХ РАНКІВ
Дуже важливо при підготовці і проведенні святкових ранків не
допустити формалізму й одноманітності. Необхідно:
наперед продумати художні елементи свята,
створити відповідний сценарій, у якому правильно підібрані пісні, вірші,
музика, ігри, танці.
Адже підготовка до свята викликає у дошкільників інтерес, захоплення
до святкового дійства, і на основі цього інтересу формуються їхні моральноетичні якості. Саме головне є те, щоб діти не були пасивними глядачами,
слухачами і учасниками урочистостей, а були активними учасниками. Якраз
для цього слід підготувати грамотний сценарій дитячого свята.
Основою будь-якого святкування у дошкільному закладі є сценарій, який
підбирають або самостійно пишуть педагоги. Найчастіше розробляє сценарій
дитячого свята музичний керівник, але йому допомагає і вихователь.
Сценарій дитячого свята – це детальна розробка змісту і ходу дійства.
У ньому послідовно, взаємопов’язано визначається все, що буде відбуватися. У
сценарію розкривається тема, вказуються переходи від однієї частини до
іншої, вносяться відповідні твори або уривки з них. Прийоми активізації
учасників свята, опис художнього оформлення і спеціального обладнання теж
включаються у сценарій.
Таким чином, сценарій свята – це послідовна, розроблена програма
організації дитячого святкового ранку. Сценарій є вихідним компонентом
втілюваного педагогом дійства, поданого у літературному вигляді. Поняття
сценарій є близьким таким поняттям як «схема», «план». Роботу над
сценарієм необхідно проводити у певній послідовності:
складання сценарного плану,
збирання сценарного матеріалу,
створення чернетки сценарію,
створення чистового варіанту сценарію
Одна з головних умов щодо обсягу сценарного матеріалу полягає в тому,
що сценарій не може бути занадто довгим, так само як і саме видовище, що
ставиться за цим сценарієм. Залежно від віку дітей, для яких розрахований
сценарій, він може бути довшим або коротшим.
Тривалість заходу визначає автор сценарію, який повинен враховувати
вік дітей, їхні індивідуальні особливості, і пам’ятати, що кожне свято за
створеним сценарієм повинно тривати певну кількість часу, відведену для
кожної вікової групи. Заходи на 1 годину і більше для дітей дошкільного віку
неприпустимі.
Перед проведенням заходу по створеному сценарію необхідно попередньо
повідомити глядачів. Це найчастіше робиться за допомогою афіші
(оголошення) або запрошення.
Найчастіше підготовка до свята складається з таких етапів. 253
Організаційний етап, який включає попереднє планування, коли
музичний керівник і вихователь певної групи складають перспективний план
дозвіллєвих заходів, у якому враховується весь обсяг педагогічної роботи,
терміни їх проведення і підготовки, виходячи з вікових особливостей дітей.
Практикою доведено, що починати підготовку до свята потрібно не пізніше,
ніж за місяць (іноді за півтора) до встановленого терміну свята.
Проектний етап, на якому вирішуються питання про дату, час, місце
проведення свята, обговорюються питання використання матеріальнотехнічного забезпечення свята, а також з’ясовується головна мета свята,
його завдання, спосіб їх вирішення, оформлюється сценарій, готується афіша,
запрошення.
Сценарний етап. Це етап розробки сценарію, над яким здебільшого
працює музичний керівник.
Підготовчий етап, на якому працюють музичний керівник і вихователь
у взаємодії з батьками. Від цієї спільної роботи залежить динамічність і
яскравість свята, сила його емоційного впливу на дітей. 254
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ВИКОРИСТАННЯ МУЗИКИ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ
Музика – могутній засіб всебічного розвитку дитини, формування її
духовного світу. Вона розширює її кругозір, знайомить з різноманітними
явищами, збагачує почуттями, викликає радісні переживання, сприяє
вихованню правильного ставлення до навколишнього світу. Залучення до
музики активізує сприймання, мислення та мову, виховує високий естетичний
смак, розвиває музичні здібності, уяву, творчу ініціативу, всебічно впливає на
її розвиток.
Ввести дитину в чарівний світ музики, розвиваючи її музичні і творчі
здібності покликані музичні керівники дошкільних закладів. Але важливо не
тільки на музичних заняттях, а й у повсякденному житті створювати умови
для розвитку музичних нахилів, інтересів, здібностей дітей. В іграх, на
прогулянках, під час самостійної художньої діяльності діти за власною
ініціативою можуть співати пісні, водити хороводи, слухати грамзапис
музичних творів для дошкільників, підбирати найпростіші мелодії на дитячих
музичних інструментах.
Музичну діяльність дітей у побуті відрізняє:
самостійність,
ініціативність,
прагнення зробити щось своє.
Отже, у дошкільників насамперед потрібно виховувати самостійність й
ініціативу у використанні знайомих пісень, танців у різних умовах (іграх, на
прогулянках, у самостійній художній діяльності та ін.), у музичнодидактичних іграх розвивати мелодійний слух, почуття ритму, музичносенсорні здібності, розширювати коло музичних вражень слуханням музичних
творів і сприяти тому, щоб діти відтворювали їх у сюжетно-рольових іграх.
Музику можна використовувати під час прогулянок, з дітьми різного
віку. Це може бути прогулянка в ліс, де діти гуляють, збирають квіти, трави
і при цьому співають, водять хороводи або грають у рухливі музичні ігри.
Також співати діти можуть йдучи на екскурсію, гуляючи на вулиці у вільний
від занять час. Головна умова при цьому, щоб на дворі було тепло і не сиро.
Вихователь може брати участь у грі чи разом з дітьми співати, але при
цьому він не повинен повчати і виправляти дітей, як на музичному занятті.
Дуже часто у різних дитячих іграх використовується музичне
мистецтво. Діти граються в «музичні заняття», «концерти», танцюють,
виконують пісні, поспівки, вивчені на заняттях. У цих іграх вихователь
допомагає поділити ролі, підібрати музичний супровід із записами
танцювальних та інших мелодій. Ігри із застосуванням музики розвивають
музичний слух, музичну пам’ять, творчі здібності. В таких іграх можна
використати музичні іграшки та інструменти, наприклад: цитру,
металофон, дзвіночки, тріоли, та інші дитячі музичні інструменти.
У дитячому садку музику використовують на ранковій гімнастиці і
фізкультурі, це підвищує якість виконання дітьми фізкультурних вправ, а 255
також допомагає організації дитячого колективу. Використання музики на
фізкультурі і ранковій гімнастиці підвищує настрій дітей, організовує їх рухи,
покращує осанку дітей, надає рухам виразності, допомагає більш точному
виконанню різноманітних рухів. Для музичного супроводу основних видів рухів
у вправах використовується народна, класична та сучасна музика. Виконання
музичних творів має бути якісним, точним і правильним.
Музика в різних видах діяльності дітей дошкільного віку повинна знайти
застосування завдяки активній організаторській діяльності вихователя.
Використання музичних творів у повсякденному житті збагачує дітей
новими враженнями, сприяє розумовому, естетичному розвитку, розширює
кругозір, а також сприяє розвитку самостійності, активності та творчої
ініціативи.
У використанні музики в повсякденному житті дитячого садка велику
допомогу вихователеві повинен надавати музичний керівник. Використання
музики в повсякденному житті дитячого садка проводить вихователь, а
музичний керівник тільки консультує його. 256
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
САМОСТІЙНА МУЗИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Самостійна музична діяльність виникає безпосередньо за ініціативою
дітей.
При самостійній музичній діяльності діти з власної ініціативи грають,
водять хороводи, танцюють, співають, підбирають нескладні мелодії на
дитячих музичних інструментах. Вони можуть самі організовувати ігри в
«концерти», «театр», «виставу» (з іграшками, з ляльками).
Основними джерелами самостійної музичної діяльності дітей
дошкільного віку є:
музичні заняття,
свята і розваги,
музика в сім’ї,
дитячі фільми та мультфільми.
Джерелами самостійної музичної діяльності є насамперед музичні
заняття, на яких діти розучують пісні, танці, хороводи, ігри, вправи. На
заняттях дошкільників весь час спонукають до самостійних дій. Знання, які
діти здобувають на музичних заняттях, вони переносять у самостійну
діяльність.
Крім занять, джерелом самостійної музичної діяльності виступають
свята, розваги. Враження, які діти отримують від музики, пісень, танців на
святах і розвагах вони можуть самостійно використати у іграх будь-який
час. Причому, чим яскравіші враження від свят і розваг, тим діти краще
проявляють себе в самостійній діяльності.
Джерелом для самостійної діяльності є також музика, яка звучить у
сімейному колі. Якщо у сім’ї співають, слухають музику, дивляться музичні
телепередачі, тоді дитина теж буде збагачуватися музичними враженнями,
це сприяє позитивному музичному розвитку її, і вона буде самостійно
музикувати.
Останнє джерело самостійної музичної діяльності – це мультфільми і
дитячі фільми з музичним супроводом, казки з музичним супроводом, які
викликають у дітей бажання повторювати пісні, які їм сподобалися.
Найбільш великі можливості для самостійної діяльності дітей
викликають музичні ігри, співи й танці. Іноді їх включають у сюжетнорольові ігри, а часом вони займають основне місце.
Форми організації самостійної діяльності дошкільників різноманітні.
Індивідуальні самостійні вправи дитини виступають як закріплення умінь і
навичок, набутих на музичних заняттях, на святах і розвагах. Крім
індивідуальних самостійних вправ формами самостійної музичної діяльності
є різноманітні музичні і дидактичні ігри.
У самостійній практиці дітей може бути і слухання музики. Вихователь
на їхнє прохання використовує програвач, магнітофон і всі разом слухають
вокальну, інструментальну музику у виконанні майстрів мистецтв. 257
Керування дитячою музичною грою значно відрізняється від прийомів
виховання та навчання на заняттях. На заняттях дорослий визначає зміст і
форму організації музичної діяльності дітей. У самостійній діяльності
дитина сама обирає собі заняття, визначає і реалізує свої задуми.
Самостійна музична діяльність вимагає створення певних зовнішніх
умов, певного матеріального середовища. Дітям важливо мати свій
«музичний куточок». У розпорядженні дітей має бути невелика кількість
інструментів, настільних музично-дидактичних ігор та різних саморобок
(ноти, піаніно з намальованою клавіатурою, нотне лото і т. ін.). 258
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Організований педагогічний процес, спрямований на виховання музичної
культури, розвиток музичних здібностей дітей з метою формування творчої
особистості дитини це ‒
А) музичне мистецтво
Б) музичний розвиток
В) музичне виховання
Г) музичне навчання
Що розвиває музичне мистецтво у дітей дошкільного віку?
А) музичний смак, вміння розуміти музику
Б) загальний кругозір
В) культурний рівень
Г) усі відповіді правильні
Визначте основний засіб музичного виховання дошкільників:
А) музика
Б) художнє слово
В) образотворче слово
Г) музичні інструменти
Поділ будь-якого виду мистецтва за тематичними, структурними або
функціональними принципами це ‒
А) епоха
Б) риса
В) категорія
Г) жанр
Багатожанрова система, що складається з прозових, речитативних, пісенних
та ігрових творів це ‒
А) дитячий репертуар
Б) музичні здібності
В) дитячий фольклор
Г) музичні задатки
Визначте основне значення для повноцінного розвитку дитини під час
слухання музики:
А) розвиток музично-ритмічних здібностей
Б) розвиток музично-сенсорних здібностей
В) розвиток музично-театралізованих здібностей
Г) усі відповіді правильні
Під час якого з видів музичної діяльності у дітей починають формуватися
перші вокально-хорові навички, розвиток голосу, слуху, пісенна творчість?
А) сприймання музики
Б) музичні вправи
В) гра на музичних інструментах
Г) співи 259
Який з видів музичної діяльності у дітей заснований на моторно-пластичному
опрацюванні музичного матеріалу, що відповідає руховій природі уяви
дошкільників?
А) гра на музичних інструментах
Б) музично-ритмічні рухи
В) співи
Г) слухання музики
Основна форма навчання, виховання і розвитку дітей, в ході якої здійснюється
систематичне, цілеспрямоване і всебічне виховання та розвиток музичних
здібностей це ‒
А) музичні ранки
Б) самостійна музична діяльність
В) музичне заняття
Г) усі відповіді правильні
Під час якої форми організації музичної діяльності поєднуються різні види:
літературна, музична, художня, театральна, хореографічна?
А) музичне заняття
Б) музичні свята й розваги
В) самостійна музична діяльність
Г) музичні ігри
Музику, як могутній засіб всебічного розвитку дошкільника використовують
під час:
А) прогулянки
Б) ранкової гімнастики
В) ігор
Г) усі відповіді правильні
Яка форма організації музичної діяльності виникає безпосередньо за
ініціативою дітей?
А) самостійна музична діяльність
Б) музичне заняття
В) свята й розваги
Г) усі відповіді правильні
Визначте пріоритетні завдання музичного виховання дошкільників раннього
віку:
А) виховувати інтерес до музики
Б) формувати здатність створювати музичний образ
В) навчати і розвивати вокально-хорові навички
Г) розвивати музичні здібності
Д) визначати жанрову належність музичного твору
На які два великі жанри поділяється музичне мистецтво?
А) симфонічна музика
Б) народна музика
В) вокальна музика
Г) танцювальна музика
Д) інструментальна музика 260
На які групи пісень поділяється обрядовий фольклор?
А) календарні
Б) сімейно-побутові (родинно-обрядові)
В) розважальні
Г) фольклорні
Д) вокально-інструментальні
Визначте основні вимоги до музичного репертуару:
А) розвиваюча цінність
Б) індивідуальність
В) доступність
Г) систематичність
Д) виховна цінність
Музично-ритмічні вправи дошкільників можуть бути:
А) сюжетними
Б) тематичними
В) комплексними
Г) нетематичними
Д) безсюжетними
Встановіть відповідність найпоширеніших методів навчання, виховання й
розвитку, які застосовуються в методиці музичного виховання згідно їх
змісту:
1. Словесні методи ‒
2. Наочні методи ‒
3. Практичні методи ‒
А) слухання музики дитиною, показ співочих
прийомів, рухів у вправах під музику, іграх танцях,
показ іграшок, картинок, малюнків;
Б) роз’яснення, пояснення, вказівки, поетичне
слово;
В) музично-творча діяльність, вправи.
Встановіть відповідність творів дитячого фольклору згідно їх змісту:
1. Колискові ‒
2. Забавлянки ‒
3. Небилиці ‒
4. Заклички ‒
5. Дражнилки ‒
А) невелике оповідання розважального змісту, комізм
якого будується на дотепно скомпонованих алогізмах та
каламбурі;
Б) ритмізовані словесні формули, якими діти виражають
негативне ставлення до іншої дитини;
В) ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю для
того, щоб приспати дитину;
Г) музично-поетичні твори, в основі яких ‒ вірування в
магічну силу слова;
Д) коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного,
жартівливого змісту ігрової спрямованості. 261
Встановіть відповідність творів дитячого фольклору згідно їх змісту:
1. Скоромовка ‒
2. Лічилка ‒
3. Потішки ‒
4. Веснянки ‒
5. Колядки ‒
А) невеликі віршики, призначені для заспокоєння дитини,
впливу на її психічний стан, щоб вона швидше заснула;
Б) дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних
слів і звуків;
В) величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу
свят;
Г) римовані лаконічні вірші від п'яти до десяти рядків,
призначені для розподілу ролей під час гри, послідовності
участі в ній;
Д) старовинні слов'янські обрядові пісні, пов'язаних з
початком весни і наближенням весняних польових робіт.
Встановіть відповідність видів дитячих музичних інструментів та іграшок
згідно їх змісту:
1. Струнні ‒
2. Духові ‒
3. Клавішно-язичкові ‒
4. Ударно-клавішні ‒
5. Ударні ‒
А) іграшкові піаніно, рояль;
Б) флейта, кларнет, саксофон, губна гармоніка,
дудочка, сопілка, тріола;
В) бубон, металофон, трикутник, дерев’яні спарені
ложки, тріскачки (кастаньєти), музичні
молоточки, дзвіночки, ксилофон, румба, маракас;
Г) гуслі, домбра, бандура, цимбали, цитра,
балалайка, гітара, електроінструменти;
Д) баян, акордеон, гармонь, гармошка. 262
ДЛЯ НОТАТКІВ
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________ 263
МЕТА І ЗМІСТ НАВЧАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Відкритий характер суспільства, розширення політичних та
економічних зв’язків України з європейськими та іншими країнами світу
стали важливим чинником зростання соціального запиту на людей, які
володіють іноземними мовами. Від фахівця будь-якої сфери діяльності
вимагають знання однієї чи кількох іноземних мов. Недостатнє знання
іноземних мов, насамперед англійської, ускладнює спілкування на
міжнародному рівні громадян України, запровадження новітніх технологій
виробництва, комп’ютеризацію ділової, культурно-освітньої та побутової
сфер.
Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти навчання дітей
іноземної мови запроваджено з другого класу загальноосвітньої школи. Дедалі
більшого поширення набуває дошкільне навчання іноземних мов.
Провідні педагоги-«дошкільники» та лінгводидакти України вважають,
що залучення дітей до вивчення однієї з мов міжнародного спілкування ‒
нагальна потреба, що дитинство є найсприятливішим віком для оволодіння
другою мовою.
Перехід загальноосвітньої школи на нову структуру, початок шкільного
навчання із шести років, запровадження вивчення іноземної мови з другого
класу, обов’язковість дошкільної освіти з п’ятирічного віку виступають
сприятливими чинниками розширення масштабів дошкільного навчання
дітей іноземної мови. Залучення дітей до вивчення іноземних мов має надійну
правову базу.
Методика навчання іноземної мови (лінгводидактика) ‒ це педагогічна
наука про закономірності, цілі, зміст, методи і засоби навчання, а також
способи учіння та виховання на матеріалі іноземної мови.
Мета дошкільного навчання англійської мови передбачає реалізацію
таких цілей:
виховної,
розвивальної,
навчальної,
практичної.
Розвивальна, виховна і навчальна цілі навчання мають провідне
значення порівняно з практичною, а не навпаки, як це прагнуть робити окремі
педагоги, ставлячи перед дітьми завищені, часто непосильні завдання в
засвоєнні іноземної мови. Процес навчання англійської мови має бути засобом
соціалізації дитини, допомагати розкрити її особистісний потенціал з
урахуванням індивідуальних особливостей. Практична мета дошкільного
навчання англійської мови ‒ це формування елементарної англомовної
комунікативної компетенції дитини. Навчальні, виховні й розвивальні цілі
мають реалізовуватися під час оволодіння дітьми практичними навичками
та вміннями.
Мета і цілі дошкільного навчання англійської мови визначають підходи
щодо особливостей формування комунікативної компетенції у дітей. Під час
дошкільного навчання дитина здобуває лише початкові мовленнєві уміння, що 264
базуються на елементарних англомовних знаннях, рецептивних слухових,
лексичних, граматичних та продуктивних фонетичних, лексичних і
граматичних навичках. Мовний матеріал дитина засвоює лише як засіб
оформлення або розуміння висловлювань у процесі спілкування. Під час ігрової
навчальної діяльності діти опосередковано залучаються до основ
соціокультурної та навчальної компетенцій англомовного спілкування.
Здатність спілкування іноземною мовою забезпечується формуванням
іншомовної комунікативної компетенції, зміст якої зумовлений такими
видами компетенцій:
мовна,
мовленнєва,
соціокультурна,
й навчальна.
У лінгвістиці мова розглядається як система фонетичних, лексичних,
граматичних засобів, яка є знаряддям вираження думок, почуттів і служить
найважливішим засобом спілкування людей.
Мова ‒ це сукупність мовних знаків (морфеми, слова, словосполучення,
речення), система категорій (граматичного роду, числа, відмінка та ін.),
система граматичних форм і норм.
Отже, той, хто вчиться, повинен запам’ятати систему притаманних
цій мові мовних знаків, їх звучання, навчитися вимовляти згідно з нормами,
розуміти значення, навчитися зіставляти їх із мовними знаками рідної мови,
тобто використовувати у власному мовленні. Під час навчання другої мови
має бути засвоєний певний обсяг мовних (фонетичних, лексичних,
граматичних) знань і на їх основі сформовані мовленнєві навички та уміння
(аудіювання, говоріння, читання, письмо).
Мовленнєві навички ‒ це автоматизовані дії з мовним матеріалом.
Мовленнєві вміння ‒ це здатність належно виконувати мовленнєві дії,
засновані на доцільному використанні набутих знань і навичок.
Мовленнєві навички й уміння формуються шляхом застосування
педагогом певних моделей мовленнєвих зразків: спочатку в супроводі
наочності, зовнішніх опор, а вже потім у внутрішньому плані.
Розрізняють чотири основні види мовленнєвої діяльності:
аудіювання,
говоріння,
читання,
письмо.
Аудіювання і читання є рецептивними, говоріння та письмо ‒
продуктивними видами мовленнєвої діяльності. Інакше аудіювання і
говоріння між собою об’єднуються звуковою системою мови, а читання і
письмо ‒ її графічною системою. Компонентами мовленнєвої діяльності
виступають: мотиви діяльності, її предмет, засоби, способи, продукт і
результат.
Дошкільне навчання іноземної мови передбачає опанування лише
аудіюванням та говорінням. Тому в іншомовну навчально-мовленнєву
діяльність дітей включають різноманітні види: 265
говоріння (запитання, відповіді, розповіді, описи тощо);
слухання (мовлення педагога, товаришів, записів тощо).
Зміст матеріалу з англійської мови для навчання дітей містить
компоненти:
сферу (тематика) спілкування;
мовленнєву компетенцію («Розмовляймо з англійськими друзями»);
мовну компетенцію («Мовні кубики»);
соціокультурну компетенцію;
результати навчально-виховної роботи. 266
ЗАВДАННЯ НАВЧАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Дошкільне навчання англійської мови це не вузькоспрямована
підготовка до іншомовного спілкування, не муштра методами імітації дітей,
які за віковим розвитком ще не підготовлені до довільного запам’ятовування
незрозумілих слів, фраз, кліше.
Дошкільне навчання англійської мови ‒ це насамперед система певним
чином організованої педагогом цільової ігрової діяльності, що сприяє
розвиткові й вихованню дитини, реалізації нею у процесі такої діяльності
нагромадженого досвіду і сформованих якостей для засвоєння мінімізованого
обсягу англомовних знань та умінь.
Пригадаємо, що метою дошкільного навчання англійської мови є
реалізація: виховної, розвивальної, навчальної і практичної цілей.
Реалізація поставлених цілей може бути досягнута при вирішенні
комплексу завдань.
По-nepше, слід викликати у дітей інтерес до англійської мови і
підтримувати його упродовж усього періоду навчання, створювати умови
для оволодіння первинною комунікацією, засобами англійської мови,
використовуючи для цього гру як провідну форму діяльності дітей.
По-друге, цілеспрямовано навчати спілкування англійською мовою в
межах базового комунікативного мінімуму, що відповідає характеру
дитячого спілкування, формувати вміння досягати комунікативної мети
засобами обмеженого володіння другою мовою.
По-третє, розвивати металінгвістичні здібності дітей, сприяти
набуттю ними лінгвістичних знань, залучати мовленнєвий досвід
спілкування рідною мовою для переходу на спілкування англійською і навпаки.
По-четверте, процес навчання англійської мови має бути використаний
для актуалізації позитивних рис характеру дитини, формування
новоутворень культури спілкування, прояву таких загальнолюдських
якостей, як доброта, доброзичливість, милосердя, та інших моральних
якостей. 267
ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
На запитання «Як організувати навчальний процес, щоб визначені мета,
цілі й завдання були успішно реалізовані?» дадуть відповідь принципи
навчання:
У навчанні дошкільників принцип комунікативності є провідним
методичним принципом, але важливо, щоб його реалізація проводилася
відповідно до положень принципу організації особистісного спілкування. Це з
урахуванням віку створюватиме сприятливіші умови для реалізації завдань
розвивального навчання, актуалізації й активізації резервних можливостей
дітей. Дидактичний принцип активності у контексті навчання дошкільників
доцільніше було б назвати принципом зацікавленості та активності. Адже
активність дитини у вивченні іноземної мови найповніше виражається через
емоційний компонент активності, яка прямо пов’язана з питанням: цікаво чи
нецікаво дитині на заняттях.
Принцип комунікативної спрямованості та організації особистісного
спілкування під час навчання дошкільників англійської мови передбачає на
заняттях моделювати не типові ситуації спілкування реального життя, як
це робиться при навчанні школярів і дорослих, а використовувати різні уявні,
ігрові, казкові ситуації. Для цього потрібно створити відповідну ситуацію
спілкування (гру), під час якої вводиться чи розучується певний мовний
матеріал. Добір мовного матеріалу має задовольнити потреби дітей в
ігровому спілкуванні, усі вправи повинні мати цікаву для дітей комунікативну
спрямованість, незалежно від того, який матеріал відпрацьовується ‒
фонетичний, лексичний чи граматичний. Педагог повинен подбати про
активну участь кожної дитини в ігровій комунікативній ситуації, визначити
своє місце в грі, створити і постійно підтримувати сприятливу психологічноморальну атмосферу ігрового спілкування. Ігри на заняттях можуть бути
найрізноманітнішими. Наприклад: «Подорож друзів до казкової країни»,
«Пригоди лісових звірят», «Аліса в Країні Чудес» та ін.
Принцип урахування рідної мови передбачає, що саме рідною мовою
пояснюється завдання занять, його етапів, шляхи реалізації навчальної
ситуації. Наприклад: «Візьміть у руки свічку. Уявіть, що вона горить. Подуйте
на неї. А тепер зробіть це голосно: [w w w ]». Або: «Дітки, от ми і прийшли до
цирку на зустріч із дресированими тваринами (педагог називає їх). Але
директор цирку каже, що вони хворі й сумні. Звірята розуміють лише
англійську мову. Отже, познайомимося з ними, спробуємо їх розвеселити».
Після цього діти тренуються, як треба знайомитися: для звірят англійською
мовою виконуються пісеньки й вірші.
Принцип свідомості полягає втому, щоб англомовний матеріал
використовувався у цікавій і привабливій для дітей формі, був особистісноорієнтований на потребу спілкування. О.Протасова пише, що скільки б речень,
віршів і пісень не вивчила дитина, вона не зможе вичленити з них необхідні
елементи мовлення для висловлювання власних думок. Дитина ‒ творець,
навіть засвоюючи рідну мову, вона переробляє мовленнєву інформацію за
потребами власної предметно-практичної діяльності. Комбінування навіть 268
невеликої кількості англомовних елементів за усвідомленими мовними
законами дає розуміння і говоріння більше, ніж знання однієї, навіть довгої
фрази. Мета педагога ‒ не вимагати від дитини 50 завчених зразків (звуків,
слів, віршів, ігор), а забезпечити її 50 «кубиками ‒ іншомовними одиницями», з
яких вона сама, граючись, побудує 150 висловлювань (О.Негневицька).
Принцип зацікавленості та активності. Як уже зазначалося, діти 4-6-
ти років не розуміють, навіщо їм вивчати іноземну мову. Навчання має
будуватися так, щоб переважала емоційна, мовленнєва активність дитини,
зацікавленість її в особистісному та колективному спілкуванні. Жодні
вольові методи та авторитарні форми роботи не зможуть забезпечити
успіху навчання. Педагог, знаючи вікові, психологічні особливості дошкільнят,
будує засвоєння зразків мовлення так, щоб кожна дитина була активним і
зацікавленим учасником ігрової ситуації. Наприклад, слід засвоїти вимову
звука [t’t’t’]. Педагог після пояснення артикуляції звука пропонує: «Уявіть, що
ми їдемо потягом. Станьте один за одним, утворімо потяг. А тепер
починаймо рухатися і вимовляти звук [t’t’t’]».
Принцип використання рольових ігор вказує, що потрібно робити, аби
забезпечити зацікавленість та активність дітей, подолати психологічний
бар’єр у спілкуванні, коли дитина хоче говорити, але соромиться.
Організовуючи навчання англійської мови, педагог дає змогу кожній дитині
обрати для себе роль-маску, яка дозволяє їй на занятті перевтілюватися у
нову особу, як правило, у казкового персонажа (Міккі-Мауса, Попелюшку, Кая,
Герду та ін.). Такий прийом може використовуватися для виховання
необхідних рис: роль Вовка дають сором’язливій дитині, роль Принца
допомагає у вихованні хороших манер тощо. Досвід свідчить, що доцільно
пропонувати дітям на тривалий час обирати ролі героїв казок народів світу.
Це активізує творчі можливості, виховує у малюків доброту,
доброзичливість, краще сприяє формуванню комунікативних дій,
фантазуванню та висловлюванню думок.
Принцип організації колективного спілкування. Мовний зміст на
заняттях готується і подається у такому вигляді, що весь колектив групи
стає учасником ігрової мовленнєвої ситуації. Від заняття до заняття діти
потрапляють у цікаві історії, зустрічаються з різними персонажами.
Доброзичливість, підтримка, схвалення, взаємодопомога, співпереживання,
гумор ‒ таке психологічне емоційне забарвлення поведінки героїв у навчальних
ситуаціях і, як результат, позитивний настрій, піднесений емоційний тонус
навчального процесу. Залежно від етапу заняття та ігрової комунікативної
ситуації група може розв’язувати навчальні завдання повним складом
(вимова звуків, фрази тощо), поділившись на команди, шеренги, групи по 3-5
осіб, пари.
Принцип наочності. Для дітей важливо, щоб процес оволодіння
навчальним матеріалом починався з чуттєвого сприймання. Наочність ‒ це
спеціально організований показ мовного матеріалу і його вживання, щоб
допомогти дитині в розумінні, засвоєнні, використанні. Значення наочності
годі переоцінити. Наочність допомагає сприйняти і засвоїти іншомовний
матеріал, створити у групі сприятливий морально-психологічний клімат. 269
Використовуються різні види наочності: слухова (звукозаписи, платівки,
мовлення вчителя); зорова (картинки, малюнки, плакати, іграшки, ляльки,
картки, посібники, слайди, діафільми, кодопозитиви, екстра- та
паралінгвістичні засоби ‒ міміка, жести, пантоміма тощо); слухо-зорова
(мультфільми, відеозаписи тощо). Важлива роль відводиться функціонально
зорієнтованому музичному супроводові навчально-пізнавальної діяльності
дітей.
Принцип доступності та посильності вимагає, щоб зміст дібраного для
вивчення на заняттях матеріалу та організація його вивчення відповідали
віковим можливостям, психолого-фізіологічним особливостям дітей,
завданням дошкільної освіти й виховання.
Принцип розвивального навчання. Доступність та посильність
навчання, підкріплені наочністю, організацією та методикою проведення
занять, сприяють формуванню психічних новоутворень, мовленнєвих
здібностей (фонетичного та інтонаційного слуху, імітації, мовної здогадки
тощо), інтелектуальних і пізнавальних здібностей (пам’яті, уваги, уяви
тощо), розвивають готовність до участі у спілкуванні як англійською, так і
рідною мовою. Реалізується навчальна мета вивчення іноземної мови: дитина
набуває вміння вчитися (слухати вчителя, однолітків; запам’ятовувати,
осмислювати і відтворювати навчальну інформацію; працювати з
дидактичними матеріалами тощо); усвідомлює мовні явища, отримує
лінгвокраїнознавчу інформацію.
Принцип індивідуалізації вимагає враховувати індивідуальні фізичні й
психічні особливості дітей, їх становлення і розвиток. Адже характер цих
особливостей у кожної дитини різний. Педагог має оволодіти процедурними
знаннями з вікової психології, уміти виявляти типи темпераменту,
властивості характеру, прояви інтелекту, нахили, діагностувати
мовленнєвий розвиток дитини, знати методи розвитку здібностей,
технології створення на занятті ігрових ситуацій спілкування тощо.
Важливо ще раз наголосити, що всі діти середнього та старшого дошкільного
віку мають нахил до оволодіння мовою, що не можна за їхніми зовнішніми
проявами активності говорити про здібність. Кожна дитина цієї вікової
групи може бути включена до групи, де вивчається англійська мова.
Правильний із методичного погляду процес навчання сприятиме загальному
розвитку дитини. А от активність малюка в іншомовному спілкуванні на
заняттях може проявитися навіть через кілька місяців.
Принцип поетапно-концентрованої організації навчального процесу
запозичений із методики інтенсивного навчання іноземної мови, але його
застосування для навчання дітей, як і принципу активізації резервних
можливостей особистості, має свої відмінності від навчання дорослих. З
урахуванням вимог принципу програмовий зміст навчання поділяється на
тематичні модулі (цикли). Кожний тематичний цикл ділиться на підтеми
(підцикли), кожна з яких вивчається впродовж тижня на 3-4-х заняттях. У
тижневому циклі виділяють заняття для введення нового матеріалу,
тренування і практики у спілкуванні. Введення різних типів занять має за 270
мету насамперед урізноманітнити методику їх проведення, зробити
навчання для дітей привабливішим і цікавішим.
Принцип виховного навчання. У дошкільному закладі і сім’ї
результативність занять англійською мовою проявляється у культурі
спілкування, у позитивній орієнтації особистості, у прояві моральних
якостей, почуттів і емоцій, у позитивному ставленні до мови та культури
інших народів.
Наголосимо, що успіху в досягненні розвивальних, навчальних, виховних і
практичних цілей навчання дітей англійської мови можна добитися за умови
дотримання всіх принципів. 271
СПЕЦИФІКА ВИКОРИСТАННЯ ГРИ
ПРИ НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Специфіка навчання англійської мови визначається тим, що в дітей
мають бути сформовані елементарні навички усного мовлення мовою,
потреба оволодіння якою для спілкування дітям не зрозуміла. Окрім того,
навчальна діяльність має здійснюватися за умови, коли дитині взагалі, через
вікові особливості, протягом заняття важко утримувати у свідомості
поставлені навчальні завдання. Тому в основу технології навчання дітей
англійської мови мають бути покладені характерна для них зацікавленість
не результатом, а процесом діяльності, прагнення реалізовувати цю
діяльність у грі з дорослими та ровесниками, вже сформовані уміння
будувати ігрову діяльність у загальному темпі й ритмі.
Для навчання дітей англійської мови мають використовуватися форми
і методи, які базуються на використанні різноманітних компонентів ігрової
діяльності водночас з виконанням різноманітиш вправ і таких прийомів, як
запитання, демонстрація різноманітної наочності, вказівка, пояснення тощо.
Характерним для поведінки дітей на заняттях має бути їх активна
ігрова та операційна діяльність.
Специфіка застосування ігрових методів і вправ при навчанні дітей
англійської мови передусім полягає в тому, що на заняттях педагог постійно
відіграє роль режисера-організатора і ведучого ігрової діяльності.
Він враховує уже набутий дітьми досвід участі у сюжетно-рольових,
театралізованих іграх, іграх із правилами (дидактичних, рухливих, музичних,
народних, розвивальних, комп’ютерних тощо). Це є важливим чинником того,
що оптимально використовується час заняття, діти без особливих
ускладнень усвідомлюють зміст, творчий задум, роль, сюжет, рольові дії,
правила, рольові та організаційні стосунки, інші ознаки гри, краще розуміють
навчальні завдання. Цим запобігається перетворення заняття на гру-розвагу.
Зрозуміло, що провідним методом на заняттях виступає дидактична
гра з розвитку англійського мовлення дітей на основі елементарної лексики
дитячого спілкування, у якій дії дітей регулюються ігровими завданнями та
ігровими правилами.
Л.Артемова й А.Богуш зазначають, що дидактичні ігри покликані своїм
змістом здійснювати навчання, нести в собі навчальні завдання, розв’язання
яких має реалізовуватися засобами активної, захоплюючої ігрової діяльності.
Другою особливістю дидактичних ігор є насиченість навчання емоційнопізнавальним змістом, що відповідає самій природі дитини. Дидактична гра
виступає стимулятором мовленнєвої активності, змушує говорити навіть
мовчазних і сором’язливих дітей.
Усе це допомагає сформувати в дітей потрібні мовленнєві уміння і
навички, уникнути їх фізичного та інтелектуального перевантаження,
сприяє засвоєнню мовного матеріалу в ситуаціях, які близькі до реальних.
На заняттях за основу ігрового сюжету береться життєвий досвід,
конкретна діяльність із предметами-іграшками, дії в ігрових ситуаціях,
імпровізація дітей. Розв’язання дидактичних завдань має бути пов’язане з 272
виконанням предметної діяльності, рухів, мовленням, тренуванням вимови,
слуханням музики, співом, екстра- та паралінгвістичними діями.
Модельною схемою кожного заняття має бути уявна ігрова ситуація в
повному, розгорнутому вигляді, що охоплює всю тривалість заняття.
Керівництво ігровою діяльністю дітей передбачає ознайомлення зі
змістом та правилами гри, особливостями контролю за виконанням ігрових
навчальних завдань. Потреба дотримування цих вимог та необхідність
урізноманітнювати види ігрової діяльності дітей стала причиною
запровадження у навчальному процесі певним чином стандартизованих
підходів до здійснення ігрової діяльності на заняттях.
Така стандартизація може бути запозичена з досвіду інтенсивного
навчання іноземної мови. Уже на перших заняттях з англійської мови дітям
пропонується обрати роль казкового героя. Це можуть бути або герої
англійських казок та мультфільмів, або казок народів світу (Івасик-Телесик,
Подоляночка, Попелюшка і Принц, Мальвіна і Буратіно та ін.).
Упродовж усіх занять дитина в різних ситуаціях спілкування виконує цю
роль, хоча при бажанні може поміняти її на іншу. На занятті дитина виконує
ігрові ситуативні та фізичні дії від імені казкового персонажу, адже кожному
з них знайдеться роль при розігруванні уявних ситуацій «У магазині», «У лісі»,
«У кімнаті», «На подвір’ї», «У зоопарку» та ін. Щоб одноманітність, хай і
різних за тематикою, але подібних за структурою діяльності комбінованих
занять, не набридла дітям, вивчення кожної підтеми циклу програмового
матеріалу доцільно проводити на заняттях введення, тренування та
застосування практики спілкування. Кожне з цих занять має свою ігрову
структуру, що забезпечує не лише більшу зацікавленість, а й кращу
практичну підготовку дітей до спілкування англійською мовою.
Така система дидактичних ігор дає змогу педагогові на заняттях менше
відволікатися на ознайомлення із загальними правилами ігрової діяльності,
витрачати час на повідомлення додаткової інформації щодо організації гри, а
дітям, виступаючи під маскою казкового персонажа, діяти впевненіше,
сміливіше, не боятися помилитися, виявляти винахідливість, пошук
необхідних для мовленнєвої діяльності мовних засобів.
На заняттях з англійської мови діти постійно перебувають в умовах
явної ігрової мовленнєвої ситуації. Під час гри має місце активне сприймання,
здійснення різноманітних розумових операцій: аналізу, синтезу,
запам’ятовування, відтворення, порівняння, пошуку аналогії, комбінування,
узагальнення тощо. Ігрова діяльність вимагає активності, зосередженості,
уваги, точності та швидкості нагадування, адекватного використання як
англійської, так і рідної мови. З урахуванням характеру пам’яті та
сприймання дітей усе це вимагає створення на заняттях необхідного
предметно-іграшкового середовища.
Кімната для занять з англійської мови має бути відповідно обладнана
та умебльована. Слід відвести достатньо місця для проведення рухливих ігор,
розігрування театралізованих вистав. Відмінність занять з англійської мови
від інших занять у дитячому садку передбачає мобільність усього інтер’єру
для перетворення його на різні зони ігрової діяльності та спілкування. 273
Позаяк кожний підцикл занять починається певним ігровим сюжетом
(мандрівка, прийом гостей та ін.), не варто всаджувати дітей за столи.
Заняття доцільно проводити на килимі. На пересувних столиках чи килимку
педагог швидко може розмістити декорації, що допоможе викликати у дітей
бажання взяти участь у цікавому дійстві. Створювати особливу атмосферу
заняття допоможуть:
макети, вивіски різного розміру (хатинка в лісі, кафе, цирк та ін.);
шапочки-маски казкових героїв, костюми вчителя і дітей (лікаря,
міліціонера, продавця та ін.);
ігрові набори (іграшковий посуд, меблі, зоопарк, ферма та ін.);
іграшки, малюнки.
Бажано, щоб усе необхідне було розміщено у спеціальній шафі. Педагогові
знадобляться фланелеграф та магнітна дошка, де буде закріплюватись
необхідна наочність (сонечко, місяць, зорі, зображення пані Ночі та ін.). На
вікнах мають бути штори, щоб за потреби затемнювати кімнату.
Використовуючи гру як провідну форму діяльності дітей на заняттях
англійської мови, педагог має передбачити:
чи захочуть діти гратися у пропоновану їм гру, і що має бути зроблено
для того, щоб їм захотілося це робити;
якими ігровими прийомами у сюжет гри будуть вводитися нові
лексично-граматичні структури, фонетичний та мовленнєвий матеріал,
здійснюватися їх вивчення, тренування й застосування;
які навички і вміння мають відпрацьовуватися;
які вправи і в якій послідовності доцільно включити в гру для
формування умінь і навичок;
чи будуть створені умови для розмірковування дітей, чим буде
попереджено зведення заняття до репродуктивної імітації;
як буде дотримано вимогу забезпечення систематичності та
регулярності використання ігор та ігрових вправ.
У методиці дошкільної освіти є різні підходи до класифікації ігор. На
думку автора посібника, ігри доцільно класифікувати:
за кількісним складом учасників (ігри можуть виконуватися
фронтально одразу усім колективом дітей, підгрупами чи парами. На
заняттях уведення програмового матеріалу і тренування переважають
фронтальні ігри, на етапах практичного застосування сформованих умінь і
навичок ‒ виконання завдань у складі підгрупи або парами);
за характером та формою поведінки учасників (ігри-маніпуляції з
предметами (м’ячем, іграшками, ляльками, іграшковим посудом та меблями,
лото, доміно, малюнками, картками, натуральними предметами); ігри,
пов’язані з рухами, фізичними діями («Хоровод», «Потяг», стрибки, біг, ходьба);
ігри-змагання (у парах, групах, командах); рольові ігри на основі уявних та
реальних ситуацій («У лікаря», «День народження», «У магазині»);
за метою та завданням навчання (мовні (фонетичні, лексичні,
граматичні); мовленнєві (розвиток аудіювання, говоріння); комунікативні
(формування навичок спілкування). 274
Компонентом дидактичних ігор є ігрові дидактичні вправи. Вправа ‒
спеціально організоване у навчальних умовах виконання окремих операцій, дій
або діяльності для оволодіння ними або їх удосконалення. Виконання вправ
сприяє запам’ятовуванню дітьми фонологічних та лексичних одиниць,
лексико-граматичних структур, сприяє формуванню відповідних умінь і
навичок, вчить практичного використання. Вправа ‒ це, як правило, не
відокремлений елемент заняття, а органічна частина ігрової діяльності
педагога і дітей. Організація роботи з дидактичною вправою передбачає, що
педагог чітко виділяє три фази у її виконанні:
постановка завдання,
показ зразка,
виконання й за потреби фаза оцінювання виконання.
Якщо при навчанні дорослих відносно часто використовуються
формальні вправи некомунікативного характеру, то при навчанні дітей
такого змісту вправи мають бути повністю виключені. У цьому полягає, з
одного боку, складність, а з другого ‒ перевага організації дошкільного
навчання.
Ігрова діяльність дітей на заняттях ‒ це, власне, виконання
різноманітних:
рецептивних,
репродуктивних,
продуктивних (творчих) вправ.
Коли вивчається новий матеріал, діти здебільшого виконують вправи
рецептивного характеру. При виконанні такого типу вправ дитина має
сприйняти вербальну інформацію, запропоновану педагогом, а потім
продемонструвати, як вона її розуміє, впізнає. Після введення нових слів із
теми «їжа» проводиться гра «Накриваємо на стіл». Педагог звертається до
дітей: «Я називатиму предмети, а ви кластимете їх на стіл». Називає: «а fork,
a knife, a plate, а сир», діти вибирають з набору іграшкового посуду відповідні
предмети (чи малюнки) і розкладають їх на столі. Рецептивні вправи є
основним видом вправ при організації ігор типу «Покажи», «Виконай наказ»,
«Так чи ні?», «Відгадай», «Що зникло?» та ін.
Репродуктивні (відтворювальні) ігрові вправи вимагають, щоб дитина
відтворила повністю видозмінено сприйнятий нею матеріал (звук, слово,
речення, текст). Уже на одному з перших занять із теми «Знайомство»
пропонуються репродуктивні вправи в іграх «Снігова куля» та «Чарівна
шапочка». Виконуючи їх, діти вчаться відповідати на запитання «What is your
name?» і ставити його. На виконання такого виду вправ спрямовані ігри
«Хоровод», «Потяг», «Коти м’яч» та ін. Власне, ігри, які діти виконують при
введенні та тренуванні нового матеріалу, ‒ низка рецептивнорепродуктивних вправ.
Для формування навичок спілкування проводяться різноманітні
продуктивні (творчі) комунікативні та умовно-комунікативні вправи. На
заняттях із теми «Іграшки» розігруються ситуації: «Вибираємо подарунок»,
«Купуємо продукти до дня народження», «Йдемо на день народження»,
«Вітаємо іменинника» тощо. Звісно, цей тип вправ ‒ найважчий. Дитина 275
вимушена самостійно на основі засвоєних лексично-граматичних структур,
напружуючи мислення, пам’ять і уяву, будувати текст звертання, прохання,
відмову, давати відповідь, розповідати, описувати тощо. Плануючи ігрову
діяльність дітей, педагог так реалізує окреслений план, щоб виконання
рецептивно-репродуктивних вправ було орієнтоване на виконання
продуктивних і комунікативних на подальшому етапі опрацювання окремих
підтем та кожної теми зокрема. Специфіка застосування продуктивних
(творчих) вправ на заняттях з англійської мови полягає в тому, що навчальні
завдання щодо їх виконання повторюються для різних мовленнєвих ситуацій,
при вивченні різних тем. Виконання вправ-завдань, стереотипних діалогів та
елементарних монологів має повторюватися за зміни ігрових ситуацій.
Проведення заключних занять із кожної розмовної теми у формі
сюжетно-рольової гри, де постійно відпрацьовується система стереотипних
та умовно-комунікативних вправ, виступає важливим чинником того, що
більшість дітей на кінець завершення навчального року, знаючи кілька
десятків лексичних одиниць та засвоївши необхідні лексико-граматичні
структури, буде здатна спілкуватися в межах вивченого програмового
матеріалу. 276
СТРУКТУРА І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ
Заняття з англійської мови з групою дітей починають проводити за
нормою з дітьми, яким виповнилося п’ять років. Якщо загальний розвиток
дітей достатній і цього бажають батьки, заняття можна починати на
п’ятому році життя. У групі має бути не більше ніж 12 осіб.
Час проведення занять визначає дошкільний заклад і залежить від того,
хто проводить заняття. Якщо це робить вихователь, який працює з групою,
то він сам обирає зручний для занять час, ділячи групу на підгрупи.
З однією підгрупою заняття може бути проведено зранку, з другою ‒
після обіду, а наступного дня навпаки. Якщо ж заняття проводить педагогучитель, то складається спеціальний розклад залежно від того, скільки
підгруп для вивчення англійської мови створено.
Кількість занять на тиждень визначається дошкільним закладом з
урахуванням думки батьків. Оптимальним варіантом є проведення впродовж
тижня чотирьох занять. Тривалість заняття залежить від вікової групи і в
середньому триває 15-20 хв.
Уже зазначалося про доцільність відмовитися від системи однотипних
комплексних занять на користь запровадження циклічності в організації
навчального процесу. За такої організації навчальний процес не розпадається
на низку окремих однотипних комплексних занять, на кожному з яких
вивчається і закріплюється новий програмовий матеріал, а становить чітку
систему вивчення частини програмового змісту теми (підтеми) на
взаємопов’язаних заняттях різного типу, кожне з яких має свій вид
домінуючої діяльності учасників навчального процесу.
Кожний підцикл із 3-4-х занять підпорядкований вивченню частини
мовного та мовленнєвого матеріалу розмовної теми ‒ циклу, а кожне
заняття має свою дидактичну мету, домінуючий вид навчальної діяльності,
що, зрештою, забезпечує успішне засвоєння дітьми програмового матеріалу.
У структурі підциклу назва заняття обумовлена дидактичною метою,
кожне заняття має характерну структуру, характеризується своїми
методами, прийомами та засобами.
Заняття введення нового матеріалу в основних рисах запозичено з
методики інтенсивного навчання іноземної мови. У такому занятті
виділяється три етапи подачі нових знань. Кожен із цих етапів має свої
завдання й особливості методичного забезпечення.
Перший етап подачі ‒ введення нового мовного матеріалу. Завдання
дітей упродовж його проведення ‒ уважно слухати педагога, намагатися
зрозуміти все, що він говорить. Діти за педагогом не повторюють. Завдання
педагога ‒ ввести дітей в атмосферу цікавої казки (лялькової вистави,
мандрівки тощо), яка є формою подачі мовного матеріалу. Цей етап введення
дуже важливий, він вимагає від учителя ретельної підготовки, фактично не
допускає експромтів у проведенні. Власне, група опиняється в умовах театру,
де діти ‒ глядачі, а педагог виконує одночасно багато ролей: «сценариста»
(добір і оформлення мовного матеріалу), «режисера» (постановка, подача), 277
«актора» (озвучування осіб), «декоратора» (оформлення фону, добір
картинок, костюмів тощо).
Уведення матеріалу супроводжується жестами, мімікою, зміною
тембру голосу, демонстраціями, перекладом на рідну мову, фоновою музикою.
Фонетичний, лексичний, граматичний матеріал подається у типових
структурах і реченнях. Уводячи нову лексико-граматичну структуру, педагог
чітко, голосно, повільно вимовляє її, а відтак перекладає на рідну мову. Після
цього він тричі виразно, не у швидкому темпі, повторює фразу (структуру,
речення), якщо потрібно ‒ окреме слово.
Головне завдання другого етапу заняття введення ‒ максимально
забезпечити мимовільне запам’ятовування нового матеріалу. Дітям дають
завдання: «Слухайте! Повторюйте! Робіть як я!». Діти співпереживають весь
текст, відчувають його. Для цього використовуються різні екстра- та пара
лінгвістичні засоби (жести, міміка, пантоміма, зміна темпу і тембр голосу
та ін.).
Рекомендуються такі прийоми для запам’ятовування:
проговорювання з різною гучністю (тихо, нормально, голосно);
ритмічне проговорювання в різному темпі (повільно, нормально,
швидко);
повторення слова, фрази, речення у супроводі ритмічного
поплескування, тупання, кружіння;
проспівування фрази на загальновідомий мотив;
проговорювання з різними емоційними інтонаціями (радісно, з жалем,
здивовано, засмучено);
повторення за педагогом у супроводі пантоміми (бадьоро крокуємо,
збираємо гриби, рвемо горіхи, літаємо та ін.);
взаємодії у шеренгах, колах, групах, парах;
проговорювання з асоціативними опорами.
Не треба багато разів повторювати лексичну одиницю (достатньо 3-5
разів). Переклад має бути на початку, бажано в супроводі картинки, іграшки
та ін.
Третій етап заняття введення нового матеріалу ‒ «музичний сеанс»
або «сеанс сну». Він проводиться на фоні спокійної, лагідної інструментальної
музики або ж у тиші. Педагог пропонує дітям сісти, заспокоїтись. За потреби
можна затемнити вікна. На дошку чи фланелеграф вивішують місяць, зорі.
До дітей приходить пані Ніч (Lady Night). Діти можуть заплющити очі, хоча
це не обов’язково. Спочатку звучить лише музика. Потім на фоні музики (чи в
тиші) педагог ще раз читає текст заняття. Не варто емоційно виділяти
речення. Голос має бути спокійним, чітким, виразним. Речення повторюється
тричі. Цей етап іде без перекладу. Діти вже розуміють текст, у них
з’являється почуття впевненості. Наприкінці педагог вимикає музику,
відкриває штори, каже: «Good morning», ‒ діти «прокидаються».
Не весь матеріал, який подається на занятті введення нового
матеріалу, підлягає запам’ятовуванню. Команди англійською мовою та
звертання є фоном, необхідним для створення ситуативності, цілісності
тексту. Це сприяє формуванню у дітей пасивного лексичного мінімуму. 278
Частина матеріалу на занятті засвоюється рецептивно, лише згодом він
перейде в активний словник дітей.
Не потрібно від заняття введення чекати запам’ятовування дітьми
усього навчального матеріалу, точної вимови, інтонації. Можливості дітей
різні. Артикуляційний апарат, мовлення будуть розвиватися під час
проведення наступних занять.
Друге і третє заняття підциклу ‒ тренування у спілкуванні ‒
присвячуються подальшій роботі над засвоєнням матеріалу, уведеного на
першому занятті. Вправи, під час виконання яких діти працюють із новим
матеріалом, лише ігрові. На цьому занятті використовуються здебільшого
ігри рецептивного характеру, на початку проводиться ігрова фонетична
зарядка. Після цього педагог нагадує фрази, вивчені на минулому занятті.
Далі ідуть ігри типу: «Хоровод», «Потяг», «Коти м’яч», «Снігова куля»,
«Так чи ні?», «Покажи», «Знайди», «Виконай наказ», «Луна». Мета ігор ‒
повторити введений на першому занятті матеріал. Правила гри
формулюються рідною мовою чітко, просто, стисло. Не варто ускладнювати
гру діями, які вимагають від дітей значних зусиль. Пам’ятаймо: усе, що ми
використовуємо на заняттях, ‒ засіб для кращого запам’ятовування.
Гра «Викопай наказ». Педагог каже: «Діти! Я ‒ дресирувальник цирку, а
ви ‒ дресировані звірята. Виконайте мій наказ: «Give me a doll (a ball, a car...)».
Гра «Покажи». Педагог говорить: «Діти! Я ‒ покупець, ви ‒ продавці. Я
називатиму продукт, а ви показуйте його на картинці». (Перед грою кожній
дитині дають набір необхідних картинок.)
Гра«3найди». Педагог каже: «У котика були іграшки: лялька, цеглинка,
прапорець (картинки із зображенням розкладають на демонстраційному
столі.) Поки котик спав, мишка забрала одну іграшку в нірку. Чого не стало?
Ви ‒ котики, а я ‒ мишка. Заплющіть очі, розплющіть». Діти називають
іграшку англійською мовою.
Гра «Так чи ні?». Педагог говорить: «Діти, бабуся загубила окуляри і не
може розшукати своїх речей. Допоможіть їй. Я ‒ бабуся, а ви ‒ мої онуки. Я
називаю річ, а ви кажіть, вона це чи ні». Вихователь бере кофту, каже «а
blouse», діти ‒ «yes»; вихователь бере туфлі, говорить «socks», діти ‒ «по».
Перелічені ігри та подібні їм ‒ рецептивні. Наступні, коли діти не лише
сприймають матеріал, а й відтворюють його, ‒ репродуктивні.
Гра «Снігова куля». Педагог говорить: «Зліпимо велику сніжку. Цей
м’ячик ‒ маленька сніжка. Слова, які кожен скаже, ‒ сніжинки. Станьмо в
коло. Я вимовляю «Where do you live?», ‒ і передаю Маші малу кульку. Маша
повторює: «Where do you live?», ‒ і передає кульку Сашкові, він повторює і
передає далі. Так продовжуємо доти, доки м’яч знову не повернеться до мене».
Гра «Коти м'яч». Діти сідають парами у дві шеренги. Педагог каже: «Я
кочу м’яч Ані й запитую: «How are you?». Аня повертає мені його і запитує те
саме: «How are you?».
Гра «Хоровод». Діти стають у коло, взявшись за руки, ходять і
повторюють тричі фразу, за четвертим разом зупиняються, і педагог
перекладає.
Гра «Потяг» відбувається так само, як і «Хоровод». 279
Гра «Живі шеренги». Діти утворюють дві шеренги, ставши обличчям
одне до одного. Повторюючи фразу, діти: а) сходяться ближче і розходяться;
б) одна шеренга йде вліво, інша вправо. Діти можуть плескати одне одному в
долоні.
На третьому занятті підциклу, яке теж є заняттям тренування у
спілкуванні, використовуються репродуктивні ігри типу: «Снігова куля»,
«Коти м’яч», «Живі шеренги». Тут діти не відтворюють фрази, промовлені
педагогом, а вже дають відповіді. Педагог запитує: «How old are you?» ‒
дитина відповідає: «І am six». Педагог запитує: «What is your mother’s name?» ‒
дитина відповідає: «Galya».
Якщо діти справляються із завданнями такого типу, можна
приступати до складніших ігор ‒ творчих. Для кожного циклу — своя гра, яка
залежить від теми: «У магазині», «У лікаря», «У цирку», «Накриваємо на стіл»
та ін.
Бажано створити всі умови для зацікавлення дітей: одягати мінімаски, спецодяг, використовувати різноманітну наочність тощо. Спочатку
діти виступають партнерами педагога по спілкуванню, пізніше спілкуються
самостійно в режимах: дитина ‒ дитина; дитина ‒ діти. Наприклад, гра «У
цирку». Мета ‒ закріпити вживання дітьми назв рухів: «dance, run, jump, go».
Директор цирку повідомляє: «Мої дресировані тварини захворіли. Я запрошую
нових». Директор (педагог або дитина) запитує: «What can you do?».
Дресирована тварина (маска коника) відповідає: «І go (run, jump)».
Четверте заняття ‒ практика у спілкуванні. На початку заняття
педагог нагадує дітям вивчений матеріал. Потім усе заняття будується у
вигляді будь-якої казки чи пригоди, де кожна дитина може показати засвоєні
знання: діти виконують пісні на конкурсі; декламують вірші на конкурсі
читців, за що отримують умовні нагороди; з допомогою педагога беруть
участь в ігрових ситуаціях: купують подарунок у англійському магазині,
майструють або одягають ляльку та ін.
Коли діти стомлюються, під ритмічну музику проводиться
фізкультхвилинка. Наголосимо: якщо діти (чи одна дитина) не засвоїли щось
на занятті ‒ не варто хвилюватись і вимагати від них негайного
запам’ятовування матеріалу. Головне, щоб дитині було цікаво, щоб вона була
активною, захопленою навчанням, переживала позитивні емоції. Якщо
вивчення програмового матеріалу теми проведено на заняттях трьох
підциклів, то заняття заключного четвертого проводиться у формі
сюжетно-рольових або театралізованих ігор. Дидактична мета занять
заключного підциклу ‒ закріплення умінь і навичок використання вивченої
лексики і граматичних структур для спілкування, оцінювання знань та вмінь.
Наприкінці навчального півріччя заняття останнього підциклу бажано
присвятити підготовці та проведенню дитячого ранку для батьків
англійською мовою. 280
НАВЧАННЯ ОСНОВ ФОНЕТИКИ
Мова як засіб спілкування виникла та існує передусім як звукова
система, і володіння її звуковою основою є важливою умовою спілкування.
Фонеми (звуки мови) і просодеми (елементи інтонацій-модулювання голосу за
силою, висотою, темпом, тембром) складають матерію мови. Засвоюючи
мову, дитина спочатку засвоює матерію мови (фонеми, просодеми), а відтак
на фонетичній основі ‒ лексику і граматику. Навички вимови забезпечують
нормальне функціонування усіх видів мовленнєвої діяльності.
Тому під час реалізації практичної мети навчання англійської мови на
перший план виступає завдання: озброїти дітей навичками вимови звуків та
основними інтонаційними структурами мови. Це вимагає від педагога
хорошого володіння артикуляцією кожного звука англійської мови,
інтонацією, з якою вимовляються різні типи речень, і методикою навчання
цього дітей. Підготовчий етап дошкільного навчання англійської мови, вікові
особливості не дозволяють досягнути безпомилковості та автентичності
вимови дітей. Тому вимоги до вимови дітей визначаються, виходячи з
принципу апроксимації (наближення до правильної вимови). Для цього обсяг
фонетичного матеріалу обмежується ознайомленням із вимовою звуків,
звукосполучень, наголосом та основними інтонаційними моделями
(інтонемами) простих речень. Гнучкість артикуляційного апарату дітей дає
їм змогу імітувати англомовні звуки і звукосполучення. Тому і вимову звуків, і
інтонацію речень діти засвоюють завдяки імітації. Самостійному вживанню
мовленнєвих одиниць має передувати їх розуміння на слух, що відповідає
психолінгвістичним закономірностям навчання мовлення. Для дітей
повторення почутого є природною потребою, і якщо воно спрямовується в
заданому руслі, то може стати свідомим та ефективним (О.Протасова).
Педагог має також знати, що, незважаючи на сприйнятливість
слухового та артикуляційного апарату дітей до нового, лише частина з них
здатна засвоїти хорошу вимову в умовах, коли природного мовного
середовища немає. Частина дітей соромиться говорити інакше, бо звикла
розмовляти рідною мовою. Крім того, існують такі особливості дитячої
особистості, які не дають змоги покладатись на автоматичне досягнення
позитивного результату під час стихійного засвоєння іноземної мови без
занурення в іншомовну дійсність. Тому для розвитку мовних здібностей дітей,
що сприятимуть створенню міцної бази для наступного вивчення іноземної
мови у школі, треба дотримуватись науково-обґрунтованої системи
навчання основ фонетики.
Розвиваючи фонематичний слух дітей, педагог має стежити за тим,
щоб вони навчилися слухати і розрізняти звуки та звукосполучення, виділяти
окремі слова, інтонаційно-смислові групи слів, уповільнювати та
пришвидшувати темп мовлення, а також відрізняти правильну вимову від
неправильної у мовленні своїх товаришів.
При навчанні дітей фонетики англійської мови використовують
спеціальні методичні принципи:
комунікативної спрямованості навчання фонетики, 281
свідомого опанування фонетичним матеріалом,
порівняльного аналізу фонетичних явищ англійської та рідної мови
(артикуляція звуків, наголос у словах, реченнях, вимова звукосполучень тощо),
розвитку фонематичного слуху (міжмовного чуття),
оцінки виразності мови (інтонаційне сприймання),
послідовності введення матеріалу і навчання за зразками педагога,
навчання вимови літературного британського варіанта англійської
мови без засвоєння фонетичних особливостей інших варіантів вимови.
Закономірності раннього навчання і спеціальні принципи дошкільного
вивчення фонетичного матеріалу вимагають, по-перше, щоб робота над
вимовою була підпорядкована оволодінню дітьми мовленнєвими вміннями і
навичками. Тобто формування слухових і артикуляційних навичок має
здійснюватися на словах і зразках спілкування, які діти вчаться вживати у
мовленні на цей час. Робота над вимовою має бути не самоціллю, а
об’єднуватись з іншими видами роботи на основі певного мовленнєвого
матеріалу. Наприклад, якщо сьогодні діти вивчають структури: «This is ...»,
«Who is this?» та лексику: «a mother», «а father», «а sister», «а brother», то
відповідно має тренуватися вимова звуків [z; h; f; a; t; г].
По-друге, усвідомлене оволодіння вимовою має будуватися з
урахуванням особливостей звукового складу англійської і рідної мови. Г.Рогова,
І.Верещагіна, З.Нікітенко пропонують усі звуки англійської мови, порівняно з
рідною для дітей, поділити на підгрупи:
звуки, які майже однакові у вимові й не вимагають спеціального
навчання, що засвоюються дітьми шляхом переносу;
звуки, які дещо відрізняються від аналогічних у рідній мові;
звуки, які не зустрічаються у рідній мові.
По-третє, варто зважати й на те, що на початку вивчення англійської
мови діти вже оволоділи звуковими засобами рідної мови. Тому типовою
помилкою україномовних дітей є недотримування довготи голосних в
англійській мові, позаяк у рідній ‒ довгота не має смисло-розрізнювального
характеру. Це вимагає цілеспрямовано вчити дітей відмінності між звуками.
По-четверте, процес навчання вимови має бути компонентом ігрової
діяльності дітей на заняттях. Робота над формуванням слухових та
артикуляційних навичок у дітей має проводитися на спеціальному етапі
заняття ‒ ігровій фонетичній зарядці. В її основу слід покласти
звуконаслідування з цікавими і захоплюючими сюжетами. 3.Нікітенко
пропонує вводити в такі ігри спеціального персонажа ‒ веселого пана Язичка
‒ Mr. Tongue. Інші методисти пропонують використовувати Клоуна (Clown) з
цирку чи імітацію різних звуків, що оточують нас: як цокає годинник (tick ‒
tock); як ми задуваємо свічку ‒ округлюємо губи і кажемо [w w w]; як здуваємо
пір’їнку [р р р]. Пропонуємо розучувати вимову з пані Вимовою (Miss
Pronunciation) та її дресированими англомовними звірятами.
0.Негневицька, А.Шахнарович, 3.Нікітенко, Т.Полонська пропонують
спеціальну систему вправ для тренування вимови:
вправи на тренування у сприйнятті й вимові звуків і слів, зразків
спілкування, (такі, де користуються прийомами для свідомої чи несвідомої 282
імітації. Свідома імітація вимагає пояснення правил вимови: куди поставити
кінчик язика, яке положення губ тощо. Несвідома імітація ‒ повторення за
вчителем. Наприклад: як гарчить песик? ‒ [г г г]; їдемо в потязі: [t t t]);
вправи на розвиток фонематичного слуху (а) вправи на диференціацію
звуків, слів, зразків спілкування на слух; б) вправи на звуковий аналіз.
Приміром, педагог каже: «До нас у кімнату залетіли комарики [z z z z z] і
бджілки [b b b]. Хто хоче бути комариком, вимовляйте [z z z z z], А ви будете
бджілками, повторюйте [b b b]. А тепер скажіть, які звуки вимовляють
комарики, а які бджілки у цих словах: «mother, father, is, plays»? Повторюйте їх
за мною»).
Т.Полонська пропонує на цьому етапі роботи над вимовою
використовувати спеціальні музичні вправи, що ознайомлюють дітей з
особливостями звуків у їх музичному вираженні (висота, тривалість, тембр,
сила).
Добре готують дітей до фонетичного аналізу слова виконання вправ
типу:
послухати низку звуків і підняти руку (чи плеснути у долоні), коли
почується потрібний звук,
послухати слова і сказати, у яких із них чути звук, що вивчається (гра
«Де сховався звук?»),
вимовити звук, а потім слово з цим звуком,
послухати вимову двох звуків і сказати, який із них англійський, який ‒
український,
вимовити англійський звук і порівняти його з українським [r-р]. Навести
приклади слова з тим чи іншим звуком.
Матеріали для роботи над фонетичними засобами спілкування
містяться в римівках, пісеньках, лічилках. Хорошим дидактичним
матеріалом є різні дидактичні ігри та диски із записами казок, які містять
слова, цікаві за фонетичними правилами.
Під час навчання діти ознайомлюються з основними компонентами
інтонації англійської мови, а саме: мелодією, фразовим та логічним
наголосом, паузацією при нормальному темпі мовлення.
Метою навчання інтонації є формування основ рецептивних ритмічноінтонаційних навичок в аудіюванні та продуктивних ритмічно-інтонаційних
навичок у говорінні. На відміну від слухо-вимовних (артикуляційних) навичок,
які є мовленнєво-моторними, інтонаційні навички є мовленнєвими. Вони
визначаються тим, із ким ми розмовляємо, де перебуваємо, який
комунікативний намір здійснюємо за допомогою інтонації. Для навчання
інтонаційних моделей (спадного, висхідного тону), як і під час навчання звуків,
використовуються вправи на рецепцію та репродукцію. Але це у дошкільному
навчанні дітей є не самоціллю, а виступає компонентом навчання мовного
матеріалу кожного заняття. Наприклад, директор цирку запитує
дресировану мавпочку: «Сап you dance?». Мавпочка відповідає: «Yes, I can. I can
dance».
Робота над інтонацією має тривати при виконанні комунікативних
ігрових вправ у говорінні й аудіюванні, бо інтонаційну модель можна вживати 283
(розуміти) лише під час спілкування. Оцінюючи мовлення дітей, педагог має
враховувати і корегувати лише суттєві фонологічні помилки (тобто ті, що
впливають на зміст). Фонетичні помилки (тобто ті, що впливають на
якість звучання) відповідно до принципу апроксимації не мають братися до
уваги. Педагог має обов’язково похвалити тих дітей, які намагаються
правильно імітувати звуки та інтонацію англійської мови, однак не
протиставляти їх тим дітям, які з певних причин ще погано володіють
вимовою. 284
НАВЧАННЯ ЛЕКСИКИ
Під час дошкільного навчання англійської мови лексика виступає
будівельним матеріалом мовленнєвої діяльності.
Метою навчання лексичного матеріалу є формування у дітей лексичних
навичок для спілкування англійською мовою. Підготовчий характер
дошкільного етапу навчання лексичного мінімуму обмежується невеликою
кількістю одиниць зі сфер дитячого спілкування. Активний лексичний
мінімум ‒ це той лексичний матеріал, яким діти користуються під час
спілкування.
Пасивний лексичний мінімум вимагає засвоєння лексики, яку діти лише
розуміють в усній формі під час аудіювання.
В основу навчання лексики покладені принципи:
тематичного введення лексики;
добору лексичних одиниць з урахуванням їх сполучуваності, тобто
здатності поєднуватися з іншими одиницями у мовленні, та семантичної
цінності;
словникового мінімуму (на одному занятті вводиться обмежена
кількість лексичних одиниць);
уведення лексичних одиниць на основі чуттєвого досвіду;
навчання за зразками педагога;
засвоєння лексичних одиниць в ігровій діяльності.
У реальному житті ми ніколи не вимовляємо слова просто так.
Уживання слова завжди обумовлено мотивами і метою. На заняттях діти
мають чітко уявляти мету мовленнєвої дії і те, заради чого вона
відбувається (мотив). Приміром, дітям пропонується гра: «У лісі стоїть
хатинка. Іде дощ, віє холодний вітер. Хтось стукає у двері. Звірята, які там
живуть, запитують: «Хто ти? Як тебе звати?». Потрібно дати відповідь.
Якщо відповідь правильна, відвідувача пускають погрітися». У цій грі є і
мотив (для чого потрібно говорити?), і мета (що потрібно говорити?).
Навчаючи лексики англійської мови, педагог використовує традиційні
методи роботи:
ознайомлення,
тренування,
застосування (практика).
Кількість лексичних одиниць, до яких належать окремі слова,
словосполучення, речення, що вводяться протягом одного підциклу занять,
залежить від багатьох чинників лінгвістичного, психологічного і
методичного характеру. А.Богуш пропонує вводити 2-8 слів. Т.Полонська
зазначає, що не варто боятися введення 15 і більше нових слів, адже у дітей
переважає мимовільне запам’ятовування над довільним, тому пам’ять не
буде перевантажуватися. Введення відносно великої кількості лексичних
одиниць не означає їхнього негайного запам’ятовування і відтворення, а
передбачає поетапне відпрацювання матеріалу дозами під час
багаторазового повторення протягом кількох занять (мікроциклу).
Систематичне повторення ‒ основа формування лексичних навичок. 285
Щоб надати процесу повторювання комунікативного спрямування,
пропонується застосовувати екстра- та паралінгвістичні засоби
(повторення з використанням жестів, міміки, пантоміми, різного тембру
голосу і темпу, гучності, емоційного забарвлення).
Перед уведенням лексичного матеріалу педагог визначає слова для
активного і пасивного лексичного мінімуму.
В основі роботи над лексичним матеріалом лежить чуттєвий досвід
дитини, відчуття і сприймання. Відчуття ‒ первинна форма відображення
об’єктивної дійсності у мозку людини. Відчуття та сприймання ‒ джерело
знань про навколишній світ. Суть принципу введення нової лексики на основі
чуттєвого досвіду ‒ встановлення у свідомості дитини зв’язку між фактом
дійсності і словом, що означає цей факт. У навчанні дітей англійської мови
принцип введення лексичних одиниць на основі чуттєвого досвіду виступає на
перший план.
Цей принцип нерозривно пов’язаний із принципом наочності,
максимальне використання якої зменшує питому вагу рідної мови на занятті,
що допомагає удосконалити умови штучного білінгвізму.
Засвоєння нового лексичного матеріалу забезпечується комплексом
ігрових методів і прийомів, серед яких провідне місце посідають спеціальні
лексичні ігри та вправи. Відповідно до принципу засвоєння лексики в активній
ігровій діяльності пропонують використовувати казкові (проблемні) історії
для пробудження мотиву ознайомлення дітей із тією чи іншою групою слід.
Не бажано вводити нові слова ізольовано, весь лексичний матеріал має бути
вплетений у цікаву історію, яка розігрується перед дітьми на занятті
введення нового матеріалу.
Наприклад, тема «Одяг». Педагог каже: «Діти, сьогодні ми вирушимо до
Індії. Люди в цій країні розмовляють англійською мовою. Там дуже тепло. Ми
будемо засмагати і купатися в Індійському океані. Нам слід узяти із собою
різний одяг. «Girls, put on a blouse, a skirt or a dress and shoes. Boys, put on a shirt,
a jacket, trousers and shoes».
До різноманітних способів семантизації (розкриття значення) слів
належать перекладні та безперекладні способи. Прийомами їх реалізації є:
показ предмета (його зображення),
демонстрація дії і промовляння англійською мовою слова, що означає
цей предмет чи дію;
переклад слова рідною мовою із застосуванням наочності;
введення слів за допомогою жестів та інтонації.
Після введення слів здійснюється перехід до дій із цими словами. На
етапі введення матеріалу (1-ше заняття підциклу) діти спостерігають і
уважно слухають те, що показує і розповідає педагог. На етапі тренування (2-
ге і 3-тє заняття підциклу) діти стають співучасниками гри, запропонованої
на етапі введення. Перед тим як діти почнуть будувати фрази з новим
словом, потрібно, щоб це слово пройшло процес інтеріорізації. Між
запам’ятовуванням слова і застосуванням (інтеріорізацією) слова велика
різниця. О.Негневицька наголошує: «Можна вивчити тисячі слів і 286
безпомилково називати їх, проте не вміти вживати слово у складі
найпростішого висловлювання у реальній ситуації спілкування».
Для інтеріорізації необхідно використовувати систему ігор та ігрових
вправ. Велика заслуга у розробці таких ігор і вправ належить О.Негневицькій.
Серед них розрізняють:
Аудіювання слів і їхнє пасивне впізнавання. На занятті введення нового
матеріалу діти ознайомилися з певною лексикою. Наступного заняття
педагог пропонує їм погратися у гру «Відгадай». Якщо у грі педагог називає
предмет (ознаку, дію) англійською мовою правильно, тоді діти відповідають:
«Yes». Якщо ‒ ні, тоді ‒ «No». Наприклад, Вінні-Пух у себе в будиночку їсть, а
П’ятачок заглядає у вікно, але погано бачить.
Аудіювання слів та їхнє активне впізнавання. Із певної кількості
запропонованих слів діти вибирають одне. Наприклад: «Ми накриваємо на
стіл. Нам потрібні: a fork, a knife, a spoon, a plate, а сир». Педагог звертається
до дітей: «Natasha, take a cup!», «Nick, take a plate!».
Вживання слова з підказуванням. Педагог пропонує кілька слів, з яких
дитина вибирає одне. Наприклад, у кафе офіціант пропонує напої, дитина має
вибрати один. Офіціант каже: «Water, juice, coffee» (демонструються
відповідні картинки). Дитина вибирає: «Juice».
Вживання слова без підказування. У цьому разі попереднє завдання
виконується без наочності.
Самостійне вживання слова за вибором. Діти облаштовують кімнату й
у магазині «Меблі» вибирають ті предмети, які для цього потрібні. Дитина,
вибравши необхідні, називає: a table, a chair, a sofa.
Самостійне вживання слова без вибору. Педагог пропонує погратися у
гру, де потрібно називати всі предмети (кольори, тощо): щоб купити набір
фломастерів, необхідно назвати усі кольори (green, blue, black, red); щоб
вирушити у мандрівку, необхідно назвати види транспорту, зображеного на
квитках (a ship, a car, a plane).
На занятті практики у спілкуванні (4-те заняття циклу) нова лексика
застосовується у різних ситуаціях спілкування. Педагог добирає ситуації так,
щоб навчання формувало у дітей позитивне ставлення до опанування новою
мовою, до людей, які розмовляють цією мовою, а в широкому сенсі спонукало б
ставати добрішими, розумнішими. Під час цих занять діти разом із педагогом
беруть участь у сюжетно-рольових іграх, театралізованих виставах, де
використовують вивчений матеріал.
Процес навчання лексики спрямовується на формування рецептивних
лексичних навичок (розпізнавання і розуміння лексичних одиниць активного і
пасивного мінімумів під час аудіювання) та продуктивних лексичних навичок
(правильне вживання лексичних одиниць активного мінімуму в говорінні
згідно із ситуацією спілкування та метою комунікації). 287
НАВЧАННЯ ГРАМАТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ
При ознайомленні дітей із граматичним матеріалом слід брати за
основу пізнавальну діяльність, а під час тренування та застосування ‒
комунікативну взаємодію. Навчаючи дошкільників граматики, педагог не
повинен застосовувати правила-інструкції, спеціальні граматичні терміни.
Проблематичним є також доцільність використання моделей-схем
граматичних структур, які вчителі іноземної мови застосовують на уроках у
школі, використовуючи різноманітні геометричні фігури, схеми, опорні
сигнали. Застосування таких прийомів передбачає сформованість у дітей
певного рівня логічного мислення, зорової пам’яті, концентрації уваги,
навичок письма. Але сказане не виключає використання у дошкільному
навчанні основ граматики деяких асоціативних опор (різнокольорових
кружечків, трикутників тощо). Важливо, щоб педагог діяв виважено,
слідкував, щоб певний засіб завжди збігався з одним і тим самим
граматичним явищем, а не з будь-яким.
Оптимальним способом дошкільного навчання граматичного матеріалу
дітей є навчання граматичних структур і конструкцій у зразках мовлення.
Зразок мовлення ‒ це типова одиниця мовлення, що служить опорою
для утворення за аналогією інших одиниць мовлення, які мають таку саму
структуру. Особлива методична цінність зразка мовлення полягає у тому, що
він органічно поєднує різні аспекти мови (граматичний, лексичний,
фонетичний) у готове до застосування (чи сприймання) мовленнєве ціле.
Робота зі зразком мовлення передбачає одночасну роботу з граматичною
структурою та лексичними одиницями, що наповнюють цю структуру.
Дошкільне навчання граматики англійської мови передбачає навчання
лише спеціально дібраного граматичного мінімуму. Граматичний мінімум
складається з активного та пасивного.
Кожна мовленнєва одиниця має свою структуру. Розрізняють п’ять
рівнів мовленнєвих одиниць:
рівень словоформи (слова);
рівень словосполучення;
рівень фрази-речення;
рівень понадфразової єдності (два та більше взаємопов’язані речення);
рівень тексту.
Звісно, у випадку дошкільного навчання можна вести мову про перші
три рівні мовленнєвих одиниць, які охоплюють активний граматичний
мінімум.
Рівні понадфразової єдності й текст належать до пасивного
граматичного мінімуму, вони допомагають створити мовне середовище.
Розповідь англійською мовою має супроводжуватись перекладом.
Л.Виготський зазначав, що, оволодіваючи рідною мовою, дитина
проходить шлях від інтуїції до знання, а оволодіваючи іноземною мовою,
навпаки ‒ від знання до інтуїції.
Процес засвоєння дітьми речень ‒ складний і багатоступінчастий. На
початковому етапі засвоєння мови спостерігаються чітко окреслені 288
обмеження в обсязі речення, превалювання простого синтаксичного цілого,
яке складається з одного ізольованого слова.
Прикладами таких слів-речень у англійській мові є наказові речення.
Засвоєння дітьми наказового способу дієслова пояснюється тим, що цей
спосіб виражає бажання дитини і є важливою умовою для ігор. Розширення
речення з одного слова до трьох становить значні труднощі для дитини,
після подолання яких наступне розширення обсягу речення не викликає
проблем.
Аналіз іншомовного мовлення дітей показує, що спочатку вони на місці
підмета у простому двоскладному реченні вживають іменник у називному
відмінку (Ann is running.), пізніше підмет уже може виражатися займенником
(She is running), причому найчастіше це займенник 3-ї особи однини (he; she; it).
Діти швидко схоплюють закономірність утворення однини і множини,
що є важливим чинником в іграх дітей.
Засвоєння дітьми часів англійської мови має здійснюватися у такій
послідовності:
Present Continuous ‒ теперішній тривалий,
Present Indefinite ‒ теперішній неозначений,
Present Perfect ‒ теперішній доконаний,
Past Indefinite ‒ минулий неозначений,
Future Indefinite ‒ майбутній неозначений.
Форми минулого і майбутнього часу вживаються ще пізніше. Діти, як у
рідній, так і в англійській мові, пізно починають уживати умовний стан
дієслова.
Використання заперечних речень викликає значні труднощі у дітей, крім
того заперечні речення зустрічаються в дитячому мовленні доволі рідко.
Серед запитальних речень першими з’являються загальні запитання та
спеціальні запитання зі словом «Where», пізніше ‒ зі словом «What», потім ‒
«Who». Інші запитальні слова з’являються ще пізніше.
Педагоги-дослідники дитячого мовлення звертають увагу нате, що
малюки часто пропускають допоміжні дієслова, за допомогою яких
утворюються запитання, та дієслова-зв’язки у складених присудках. Це саме
стосується і вживання прийменників, хоча конструкції з прийменниками у
мовленні дітей зустрічаються досить рано.
Наприклад, конструкція to go to the bed ‒ room, у дитячому мовленні
набуває вигляду: I go bed-room.
У дослідженнях А.Гвоздьова, Т.Мусеїбова наведено послідовність у
засвоєнні дітьми «просторової технології» вживання прийменників. Спочатку
діти починають використовувати прийменник to, пізніше ‒ for, останніми ‒
on, under.
Мовлення дошкільнят характеризується невеликою кількістю
прислівників і прикметників. Ці частини мови з’являються у мовленні пізніше
від дієслів та іменників. Діти легко сприймають присвійний відмінок
іменників, який методисти радять включати після введення дієслова «to
have». (Ann has a ball. Ann’s ball.)
У навчанні дошкільників англійської мови слід керуватися принципами 289
свідомості;
зіставлення та порівняння граматичних явищ;
труднощів (на занятті вводиться лише один чи кілька взаємозв’язаних
зразків мовлення);
автоматизації граматичних навичок;
презентації граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання.
При формуванні автоматизації граматичних навичок необхідно керуватися
принципом систематичної повторюваності одних і тих самих граматичних
форм у зразках мовлення та принципу активної мовленнєвої практики.
Введення того чи іншого зразка мовлення, що містить граматичну
структуру, не вимагає пояснення. Необхідно лише подбати про створення
відповідної атмосфери гри, яку супроводжує цікава наочність (картинки,
іграшки, відеофільми та ін.).
Тренування передбачає виконання цілої системи вправ, що ґрунтується
на принципові від простого до складного. Це можуть бути вправи типу:
аудіювання граматичної конструкції. Діти, ми прийшли на день
народження до Карлсона. Карлсон запитує: «What do you like?» Вінні-Пух
відповідає: «I like honey, ice-cream»;
вживання структури з опорою на наочність. У кафе офіціант запитує:
«What do you like?» Дитина відповідає: «І like milk, chocolate» (дитині
пропонують набір картинок);
вживання структури без опори на наочність. Педагог говорить: «Діти,
завтра ми запросимо в гості Снігуроньку і Діда Мороза. Чим ми будемо їх
пригощати? Подумайте, що ви самі захочете з’їсти разом із ними. Що ви
любите? What do you like?» Дитина відповідає: «І like candies»;
самостійне вживання структур. Педагог каже: «Зараз ми робитимемо
зарядку. Скажіть, які вправи любите робити». Дитина відповідає: «(I like) to
play, to jump, to run».
Після тренування граматичних структур можна переходити до
застосування їх у мовленні. Для цього педагог пропонує дітям різні ситуації
спілкування у формі гри.
Наведений у прикладах граматичний матеріал належить до активного
мінімуму. Однак не варто забувати, що не всім дітям під силу відтворювати
цей матеріал у власному мовленні. Значна кількість дітей може
обмежуватись словами-наказами: Sit down! Stand up!, цитуванням лічилок і
віршів. Особливо сором’язливі діти можуть взагалі не розкритись упродовж
багатьох занять. Проте під час режимних моментів педагог може почути, як
дитина сміливо віддає накази іншим дітям, особливо якщо вона не бачить
дорослих. 290
НАВЧАННЯ СПІЛКУВАННЯ:
НАВЧАННЯ АУДІЮВАННЯ
До оволодіння усним мовленням належить вміння розуміти мовлення
інших людей та вміння висловлювати свої думки іноземною мовою. Говоріння
та аудіювання ‒ дві взаємопов’язані сторони усного мовлення.
Фази слухання та говоріння у спілкуванні змінюють одна одну.
Аудіювання ‒ це не лише сприймання повідомлення, а й підготовка у
внутрішньому мовленні зворотної реакції на почуте. Отож аудіювання готує
говоріння, а говоріння допомагає формувати сприйняття мовлення на слух.
Аудіювання на початковому етапі навчання англійської мови є і метою, і
засобом навчання. Оволодіння аудіюванням дає не лише можливість
реалізувати цілі навчання, допомагає дітям порозумітися засобами
англійської мови, а й формує у них уміння уважно слухати, розуміти
висловлювання рідною мовою, у широкому сенсі виховує культуру слухання,
розвиває пам’ять, зокрема слухову.
Аудіювання є надійним засобом навчання мови, сприяє оволодінню її
звуковою стороною, фонемним складом, інтонацією. У свою чергу, через засоби
аудіювання засвоюються лексика та граматичні структури.
Деякі методисти вважають за необхідне створювати на заняттях з
іноземної мови у дошкільному закладі умови, щоб діти «купалися» в потоці
іншомовного мовлення.
Розрізняють два види аудіювання:
з повним розумінням
та з розумінням основного змісту почутого.
Г.Рогова наголошує, що для раннього етапу навчання можна
застосовувати лише аудіювання з повним розумінням. Автор посібника
поділяє цей погляд.
Навчаючи дітей аудіювання, педагог має розв’язувати такі завдання:
вчити сприймати і розуміти на слух одиниці мовлення (фонеми,
словосполучення, мікротексти);
формувати аудитивні навички та уміння.
Під час оволодіння аудіюванням діти часто стикаються зі значними
труднощами. Оскільки аудіювання ‒ це внутрішня діяльність, яка не
піддається спостереженням, то слід поступово формувати механізм
аудіювання мовленнєвих одиниць різних рівнів ‒ від фонеми до слова, від слова
до словосполучення, від словосполучення до фрази чи речення.
Аудіювання на рівні мікротексту належить до віддаленіших етапів
навчання. Речення у такому тексті мають об’єднуватись семантичнокомунікативною ознакою.
Перед початком навчання аудіювання слід продумати послідовність
його реалізації. Педагог повинен:
дібрати матеріал для аудіювання,
вибрати форму подачі дібраного матеріалу,
дібрати опори, що полегшать процес сприймання (наочність, міміка,
жести, інтонація тощо), 291
визначити кількість подачі матеріалу,
обрати форму контролю.
Новий навчальний матеріал презентується на занятті введення нового
матеріалу.
Перший етап заняття відводиться аудіюванню. Протягом 2-5 хв. діти
зосереджено слухають казкову (проблемну) історію, яку розігрує перед ними
учитель. Як правило, ця історія охоплює від 4-х до 10-ти речень (залежно від
порядку циклу). Її змістом є сюжет, пов’язаний із пригодами казкових
персонажів, ролі яких виконують самі діти під керівництвом Королеви казки,
а роль Королеви виконує педагог. Перед початком подачі нового матеріалу
(особливо на перших заняттях) діти слухають виступ пані Вимови з її
дресированими звірятами. Слухання ізольованих звуків та слів у виконанні
звірят допомагає налаштувати механізм сприймання дітей на складніший
матеріал. Далі розгортається подача нового матеріалу.
Наприклад, заняття з теми «Будинок. Меблі». Педагог говорить: «До нас
з Африки прилетів папуга. Він розмовляє англійською мовою. Послухаймо, що
він каже: «Му name is Parrot. I live in Africa. I am five». Педагог продовжує:
«Діти, папузі дуже сподобався наш будиночок. От що він каже: «І see window».
(педагог жестами показує: «І» ‒ я, «see» ‒ бачу, «window» ‒ вікно.) «І see door
(двері)». «І see ceiling (стелю)». «І see floor (підлогу)».
Перший вислів не перекладається. Темп мовлення педагога природний
(100-120 слів на хвилину). За другим висловом педагог тричі повторює кожну
фразу і перекладає її, темп можна уповільнити, але слова не розтягувати, а
подовжити тривалість пауз. Як і під час першого вислову, педагог
користується опорами для семантизації нового тексту. Наприкінці етапу
введення педагог запитує дітей, що вони зрозуміли.
Наступний етап ‒ розучування, під час якого діти мають можливість
прослухати матеріал втретє і знову повторити почуте. Четвертий вислів
буде проговорюватися під час «Музичного сеансу», коли діти знову почують
матеріал, але без перекладу при звучанні легкої інструментальної музики.
Т.Полонська пропонує використовувати для аудіювання фабульні
тексти (казки), які завжди привертають увагу дітей. Ці тексти
характеризуються невеликими обсягами, стійкістю сюжету, простотою,
елементарністю. Їх слід супроводжувати яскравими ілюстраціями. В
ілюстраціях до фабульних текстів співвідношення зорового і звукового рядів
на початку має бути приблизно однаковим (один до одного). Ілюстрації є
важливим засобом семантизації поряд із перекладом. Для аудіювання
важливо добирати матеріал, записаний носіями мови. Це можуть бути вірші,
лічилки, пісні, короткі історії. Необхідно забезпечити слухання такого
матеріалу з перших занять.
Зазвичай мовлення у звукозапису сприймати важче, тому форма подачі
має викликати у дітей позитивні емоції: запис приємної музики, голосів
тварин і птахів. З метою наближення умов формування аудитивних навичок
до природних можна використовувати відеозапис мультфільмів і дитячих
фільмів-казок. 292
Контроль розуміння почутого може проводитися за допомогою таких
засобів:
малюнки, іграшки. Педагог називає дітям пари слів, а діти показують
малюнок (іграшку) із зображенням почутого;
слова «yes», «по». Педагог демонструє ляльку, яка гуляє, і говорить:
«Alice is going». Діти відповідають: «Yes». Потім педагог садить ляльку і
говорить: «Alice is running». Діти відповідають: «No»;
Виконання наказів педагога. Педагог каже: «Jump (run, walk)». Діти
виконують. 293
НАВЧАННЯ СПІЛКУВАННЯ:
НАВЧАННЯ ГОВОРІННЯ (ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ)
На відміну від аудіювання, говоріння є продуктивним видом мовленнєвої
діяльності, коли людина висловлює свої думки або передає думки інших людей
в усній (письмовій) формі.
Говоріння ‒ складний процес, який разом з аудіюванням дозволяє
здійснити усне вербальне спілкування. Усне мовлення містить такі
компоненти, як мотив, мета, засіб, умови.
Під час дошкільного навчання англійської мови насамперед слід подбати
про те, щоб у дитини з’явилося бажання спілкуватися іноземною мовою
(мотив). Це стане можливим за умови організації на заняттях нових для
дітей ігор, у які можна гратися лише засобами іноземної мови. Після того як у
дитини виникне бажання гратися, а звідси ‒ щось повідомити, відповісти на
запитання (мовленнєва дія), чи бажання виконати чиєсь прохання,
сформульоване іноземною мовою (немовленнєва дія), у дитини виникає мотив
як потреба реалізації цього бажання.
Метою говоріння у кожному випадку є очікуваний результат:
слово,
речення (стверджувальне, запитальне),
кілька пов’язаних між собою речень (опис, повідомлення тощо), тобто
мовленнєва дія.
Щоб висловити думку мовою, необхідно вибрати слова, які зберігаються
у пам’яті (процес аналізу) і об’єднати їх у висловлювання (процес синтезу).
Отже, дитині необхідно знайти мовні засоби, щоб включитися у процес
спілкування.
У процесі вибору засобів спілкування можна:
вибрати із пам’яті готові до вживання одиниці мовлення. Наприклад:
«Where do you live? Come in. Yes, he has»;
«добудовувати», конструювати, трансформувати, комбінувати з того,
що зберігається у пам’яті. Наприклад, до готової фрази «І see» можна додати
«а teddy ‒ bear».
На вибір слів впливають суть завдання, стосунки між
співрозмовниками, риси характеру співрозмовника, життєвий досвід тощо.
Після того як мовні засоби знайдено, відбувається зовнішнє оформлення
висловлювання, його проголошення.
Навчання говоріння ‒ тривалий складний процес, вимагає багато зусиль
як від педагога, так і від дитини. Таке навчання значною мірою
ускладнюється тим, що хоча дітям притаманна природна мотивація
говоріння, на жаль, у них немає необхідних засобів говоріння іноземною мовою
(малий запас слів, погане знання граматики), що призводить до деякого
розчарування. Але завдання педагога ‒ підтримати інтерес дітей до вивчення
англійської мови шляхом організації цікавих для дітей ігор.
Зв'язне мовлення виступає у двох формах:
діалогічній,
монологічній. 294
Діалог ‒ це процес мовленнєвої взаємодії двох учасників спілкування.
Якщо у процесі комунікації бере участь більше ніж дві особи, то це називають
полілогом. У межах комунікативного акту кожен з учасників по черзі
виступає як слухач і мовець.
Діалогічному мовленню притаманні такі функції:
запит інформації ‒ повідомлення інформації;
пропозиція (прохання, наказ, порада) ‒ прийняття (неприйняття)
пропозиції;
обмін думками, враженнями;
взаємопереконання (обґрунтування думки).
Процес навчання діалогічного мовлення складається з кількох етапів.
Перший етап ‒ ознайомлення з реплікою і реакцією на неї у складі
діалогу-зразка (формування рецептивних навичок діалогічного мовлення).
Другий етап ‒ засвоєння репліки і реакції на неї та оволодіння ними
(формування рецептивно-репродуктивних навичок діалогічного мовлення).
Третій етап ‒ оволодіння діалогом-зразком (формування рецептивнорепродуктивних навичок і вмінь діалогового мовлення).
Четвертий етап ‒ складання і продукування власних мікродіалогів у
типових ситуаціях спілкування (формування продуктивних навичок і вмінь
діалогічного мовлення).
Кожному етапові відповідає своя система вправ:
I група вправ ‒ рецептивні ігрові. Цей тип вправ має місце під час етапу
введення діалогу-зразка на першому занятті підциклу. Педагог ознайомлює
дітей із діалогом, діти уважно слухають. На наступному етапі заняття діти
разом з учителем розучують репліки діалогу.
II група вправ ‒ репродуктивні ігрові. Цей тип вправ використовується
під час другого заняття підциклу. Діти слідом за педагогом вчаться
відтворювати репліки діалогу. Використовуються різна наочність, екстрата паралінгвістичні засоби, рухи, ігри «Коти м’яч», «Снігова куля», «Хоровод»,
«Луна», «Потяг», «Рухомі шеренги» та ін. Перед початком проведення ігор
педагог інструктує дітей: «Повторюйте все, що я кажу», сам проговорює
репліку, а діти повторюють за ним. Наприклад, педагог говорить: «Where do
you live?» ‒ і котить м’яч дитині та повторює: «Where do you live?». Вправи
виконуються у режимах «педагог ‒ діти», «педагог ‒ одна дитина».
III група вправ ‒ ігрові вправи рецептивно-репродуктивного характеру.
Цей тип вправ виконується, як правило, на третьому занятті підциклу.
Педагог вимовляє репліку, а діти ‒ реакцію на неї. Можна використовувати
ігри «Коти м ’яч», «Живі шеренги», «Снігова куля», які, на відміну від попередніх
із тією самою назвою, ускладнюються тим, що діти не повторюють за
вчителем репліку, а відповідають на неї. Перед початком проведення ігор
педагог інструктує: «Я запитую: «Де ти живеш?», а ти відповідай: «Я живу в
...». Після виконання таких вправ можна перейти до сюжетно-рольових ігор.
Педагог каже: «Я ‒ поліцейський, ви ‒ власники автомобілів». Я запитую: «Де
ви живете? Where do you live?, ви відповідаєте: «І live in ...». Діти їздять по
кімнатах на уявних машинах. Policeman: «Where do you live?». A driver: «I live
in...». 295
IV група вправ ‒ продуктивні (творчі) ігрові вправи. Це найскладніший
тип вправ. У запропонованих ситуаціях спілкування діти мають самі
створити діалоги за аналогією до діалога-зразка, уведеного на першому
занятті підциклу і репліки якого розучувались на другому і третьому
заняттях. Ігрові вправи цього типу організовуються під час четвертого
заняття підциклу і на заняттях четвертого підциклу. Педагог пропонує
ігрову комунікативну ситуацію, а діти самостійно реалізовують спілкування,
звісно, за допомогою педагога.
Педагог має володіти великим терпінням і оптимізмом, щоб добитися
результату в навчанні говоріння, зокрема діалогічного мовлення. Щоб
реалізувати діяльність говоріння, у дітей мають бути мовленнєві навички
(автоматизми) ‒ вимовні (артикуляційні та інтонаційні), лексичні та
граматичні.
Ці навички у сукупності складають операційний рівень говоріння як
уміння. Проте ця сукупність ще не є власне умінням тому, що уміння не
можна звести до простої суми елементів, з яких воно складається. Уміння
має свої власні якості: цілісність, продуктивність, самостійність,
динамічність, інтегрованість.
Крім мовленнєвих умінь, слід розвивати у дітей власне комунікативні
уміння, тобто уміння спілкуватись. Адже дитина може відчувати труднощі
не лише в оволодінні іноземною мовою, а й у соціально-психологічних
стосунках із вихователем, учителем, іншими дітьми. Дитина і рада б
заговорити, та їй заважає психологічний бар’єр. Тут допомагає використання
ролей-масок, які дають змогу корегувати сором’язливість, нерішучість та
формувати впевненість, розкутість. 296
НАВЧАННЯ СПІЛКУВАННЯ:
НАВЧАННЯ ГОВОРІННЯ (МОНОЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ)
Одночасно з розвитком діалогічного мовлення дітей спонукають до
складання невеликих розповідей, тобто розвивають монологічне мовлення.
Монологічне мовлення ‒ смислове, розгорнуте висловлювання, яке
забезпечує спілкування та взаєморозуміння людей. Монолог передбачає
висловлювання однієї особи. Існують різні види монологу:
опис,
розповідь,
міркування,
переказ.
Навчання монологічного мовлення не менш складне, ніж навчання
діалогічного, бо це пояснюється віковими та індивідуальними особливостями
дітей. Потрібно уникати ситуацій, коли дитину просять щось розповісти про
себе, товариша тощо, описати картинку (ляльку) тощо англійською мовою
поза ігровим (казковим) контекстом. Часто батьки скаржаться, що діти
нічого не можуть розповісти англійською мовою на їхнє прохання. Педагог
має пояснити батькам, що для дитини заняття з англійської мови ‒ цікава
гра, і, якби мама чи тато погралися з дитиною разом, тоді б і проявилися
знання і вміння.
Звісно, монологічне мовлення дітей не має рис, притаманних мовленню
дорослого: однонаправленості, зв’язності, тематичності,
контекстуальності, безперервності, послідовності, логічності. Та й розміри
висловлювання рідко перевершують три-чотири фрази.
Для розвитку умінь монологічного мовлення організовуються ігрові
вправи, як правило, на четвертому занятті підциклу і під час занять при
завершенні вивчення теми загалом. Відповідно до кожної теми педагог
пропонує дітям ігри.
Тема «Знайомство». Педагог каже: «Діти, до нас завітала Аліса з Країни
Чудес. От що вона розповідає про себе: «Му name is Alice. І live in England. I am
Six». А що ви можете розповісти їй про себе? Аліса приготувала для вас
подарунки та цікаві історії». Дитина розповідає про себе й отримує прапорець
(листівку тощо).
Тема «Моя сім’я». Педагог каже: «Діти, сьогодні я отримала листа від
крихітки Ру з Австралії. Він розповідає про свою сім’ю. А ось і фото: «І have a
mother, a father, a sister. My mother’s name is Kenda, my father’s name is Ken. My
sister’s name is Кі». Напишемо Ру звукового листа і надішлемо його до
Австралії» (можна записати листа дітей на магнітофон).
Тема «Тварини і птахи». Педагог каже: «Діти, влаштуємо великий
зоопарк. Кожний із вас доглядатиме за твариною чи птахом. Розкажіть, про
кого ви піклуєтесь. «І have a cock. It is big. It is good».
Тема «Їжа». Педагог говорить: «Діти, кожен із вас ‒ власник магазину чи
продавець на ринку. Розкажіть, що ви маєте. «І have a shop. I have milk, bread,
butter». 297
Тема «Іграшки. День народження». Педагог запитує у дітей: «Що ви
подаруєте на день народження віслючку Іа?» Діти висловлюють свої
варіанти: «This is a balloon. It is big. It is red».
Тема «Робочий день. Частини тіла». Педагог каже: «Діти, сьогодні ми
летимо в Космос. Але візьмемо тих, хто гарно поводиться протягом дня. Що
ви робите вдень? «І wash a face, hands. I eat bread. I play».
Тема «Будинок. Меблі». Педагог розповідає: «Діти, чарівник Смарагдового
міста побудував для діток нашої групи великий палац. Ви зможете мешкати
в одній із кімнат, якщо скажете, що ви бачите в ній». Діти описують кімнату.
«І see a window. I see a door. This is a table. This is a chair».
Тема «Пори року. Одяг». Педагог розповідає: «Лялька іде сьогодні на
прогулянку. Але на вулиці дощ і холодно. Скажіть, що лялька має одягти для
такої погоди? «І have a coat, a hat, boots. I put on trousers, socks».
На цьому ж занятті діти змагаються у конкурсах на краще виконання
пісні, вірша, які вони вивчили раніше.
Крім мовної та мовленнєвої компетенції, важливою складовою у
формуванні іншомовної комунікативної компетенції є соціокультурна
компетенція, формування якої також обов’язково має відбуватися на
заняттях з англійської мови.
Викликаючи інтерес дітей до мови як засобу спілкування, необхідно
розвивати інтерес до мови як скарбниці культури. Тому до змісту
навчального матеріалу з англійської мови обов’язково слід використовувати
матеріал країнознавчого, національно-культурного характеру, зокрема
такий, що має виховне значення. Елементами соціокультурного компонента
змісту мають стати малі форми дитячого фольклору:
віршики,
пісеньки,
лічилки,
ігри,
казочки тощо.
Такий матеріал сприяє реалізації соціокультурного компонента
навчання, допомагає формувати артикуляційні, інтонаційні, лексикограматичні навички та вміння, передбачені програмою, позитивно впливає на
мотиваційну та емоційну сферу особистості.
Залежно від методичного завдання окремого етапу навчання іноземної
мови, малі форми дитячого фольклору можна використовувати:
на етапах введення матеріалу;
як фонетичну зарядку після засвоєння матеріалу дітьми;
як засіб розрядки у середині та наприкінці заняття, коли дітям
потрібен відпочинок.
Педагогу варто дотримуватись такої послідовності роботи з цим
матеріалом:
розповідь про основний зміст твору (вірша, пісні, фізкультурної паузи);
прослуховування твору вперше, без перекладу;
прослуховування твору вдруге з порядковим перекладом; 298
розучування твору з використанням різних засобів (наочності, екстрата паралінгвістичних засобів тощо).
На наступних заняттях розучується матеріал. Педагог на свій розсуд
дозує введення цього матеріалу так, щоб діти не були перевантажені. Крім
того, на першому занятті підциклу вводиться твір, а розучується він
протягом наступних трьох занять із подальшим повторенням протягом
четвертого циклу.
Як правило, в умовах штучного білінгвізму діти краще розвивають свої
здібності до вивчення іноземної мови у складі групи однолітків. Ми
підготували цей посібник (Т.К.Шкваріна) саме як результат понад
десятилітнього досвіду навчання дітей в умовах дошкільного закладу та
лабораторії при вищому навчальному закладі. Ми перевірили, що цей досвід
можна використовувати при навчанні однієї або двох дітей у сім’ї. Специфіка
полягає в тому, що в цьому випадку складніше застосовувати рухливі види
роботи.
Педагог повинен підготовити для навчання однієї дитини спеціальні
настільні ігри. Для нього виготовляються мальовані чи змайстровані ляльки
‒ персонажі англійських та американських мультфільмів, казок народів
світу, малюються декорації для кожної теми і підциклів її вивчення,
добираються іграшки, малюнки, картки. І тоді пропоновані у розробках
змісту занять для групи дітей ігри та вправи розігруються на столі чи
килимку з однією дитиною. 299
ПРОФЕСІЙНА ТА ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ПЕДАГОГА ‒
ЗАПОРУКА УСПІХУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Успіх дошкільного навчання англійської мови та формування у дітей
готовності з цікавістю вивчати цей предмету школі визначаються
особистістю педагога. Особистість педагога у навчанні посідає провідне
місце, ті чи інші його якості будуть підвищувати чи знижувати виховний
вплив навчання (П.Коптеров). Серед багатьох особистісних якостей педагога
на перший план мають бути винесені:
рівень його знань англійської мови і теорії дошкільної освіти,
рівень педагогічної майстерності,
педагогічний талант і творчість.
І.Зимня вважає, що педагог, який взявся за справу навчати іноземної
мови дошкільників, своїми професійними, особистісними, комунікативними
якостями має значною мірою відрізнятися від педагога будь-якого рівня і
форми навчання, що дошкільників іноземної мови мають навчати добре
підготовлені та досвідчені педагоги.
Ті, хто навчатиме дітей іноземної мови, мають достеменно володіти
нею. Але найперше такий педагог має любити дітей, приймати їх такими,
якими вони є. Любов до дітей є найважливішою особистісною і професійною
рисою педагога. Лише любов до дітей робить працю педагога привабливою і
легкою. В.Сухомлинський справедливо наголошував, що «лише той стає
справжнім учителем, хто ніколи не забуває, що він сам був дитиною».
«Найголовніше завжди буде залежати від особистості вихователя, який
перебуває віч-на-віч із вихованцем: вплив особистості вихователя на молоду
душу є тією виховною силою, яку не можна замінити ні підручниками, ні
моральними сентенціями, ні системою стягнень та заохочень», ‒ писав
великий педагог К.Ушинський.
Навчаючи дітей англійської мови, педагог готує їх до елементарного
спілкування цією мовою, здійснює розвиток і виховання, готує до успішного
навчання на наступному етапі загальної освіти. Цілі навчання визначають
професійні функції педагога англійської мови.
Під функціями педагога розуміють низку професійних обов’язків,
виконання яких забезпечує успішне досягнення цілей і завдань навчання та
виховання дітей. Коли йдеться про професійні функції педагога, який навчає
дітей іноземної мови, слід зважати на те, що зміст цих функцій має містити
як специфіку самого предмета «англійська мова», так і специфіку його
викладання.
Специфіка діяльності вчителя іноземної мови полягає в тому, що він
повинен під час навчальної діяльності керувати не лише процесом засвоєння
дітьми мовного матеріалу, а й процесом спілкування іноземною мовою.
Причому на заняттях з англійської мови саме спілкування виступає метою
навчання. І це має здійснюватися тоді, коли діти поза заняттями не
перебувають в іншомовному середовищі, коли вони не усвідомлюють потреби
її вивчення і коли можливості дітей довільно зосереджуватися на вивченні
англійської мови ‒ лише на стадії становлення. 300
У педагогічній літературі немає єдиного підходу до класифікації функцій
педагога іноземної мови. На нашу думку, для визначення функцій педагога
раннього навчання англійської мови доцільніше скористатись підходами, які
пропонують І.Зимня, С.Шатілов, Е.Ільїнська.
Перша група функцій, що визначає мету педагога, який навчає
англійської мови дітей, включає:
мотиваційно-стимулювальну,
інформаційно-орієнтувальну,
розвивальну та виховну функції.
Другу групу функцій вчителя іноземної мови становлять операційноструктурні функції:
конструктивно-планувальна,
організаторська,
комунікативно-навчальна,
дослідницька.
Педагогу, який навчає дітей іноземної мови, мають бути притаманні
доброта, сердечність, постійна увага до дітей, наявність певного рівня
тривожності за їх долю, розуміння їх соціальної незахищеності, вміння стати
на їх захист (Ш.Амонашвілі).
Рівень підготовленості педагога до навчання дітей англійської мови
характеризують його особистісні якості, схильність до навчання дітей,
особистісний рівень знань, умінь і навичок, необхідних для здійснення
навчально-виховного процесу, загальний рівень розвитку, установка і мотиви
займатися професійною педагогічною діяльністю (Н.Кузьміна). 301
ОСВІТНІ ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
ДІТЕЙ ЧЕТВЕРТОГО (П’ЯТОГО) РОКУ ЖИТТЯ
Основне завдання на першому етапі вивчення іноземної мови ‒
сформувати у дітей старшого дошкільного віку стійкий інтерес до
англійської мови як засобу комунікації між собою та з дорослими.
Розвивати сприймання іншомовного мовлення та вміння реагувати на
нього: реагувати на звертання, вміти звертатись до співрозмовника.
Виховувати звукову культуру й граматичну правильність мовлення
шляхом розрізнення звуків іноземної мови та навчання дітей вимовляти їх
правильно, з відповідною інтонацією.
Формувати інтерес до вивчення іноземних слів та з’ясування їх значень,
доцільності вживання.
Вчити дітей правильно повторювати англомовні фрази, речення,
запам’ятовувати порядок слів.
Навчати спілкуватись англійською мовою в межах комунікативного
мінімуму, що відповідає характеру дитячого спілкування, а саме: розвивати
монологічне мовлення, створювати розвивальні мовленнєві ситуації для
формування діалогічного мовлення.
Навчання дітей має базуватись на їх живому інтересі до процесу
вивчення іноземної мови і відбуватись виключно в ігровій формі.
Розучувати англомовні дитячі вірші, римування, пісеньки; навчати
гратись у англійські дитячі ігри; ознайомлювати дітей з культурою,
звичаями та традиціями англомовних країн світу. 302
ОСВІТНІ ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
ДІТЕЙ ШОСТОГО (СЬОМОГО) РОКУ ЖИТТЯ
Продовжувати розвивати у дітей старшого дошкільного віку стійкий
інтерес до вивчення англійської мови як засобу комунікації між собою, з
дорослими та представниками англомовних країн.
Продовжувати формувати інтерес до сприймання на слух англійської
мови та вміння ситуативно реагувати на почуте.
Продовжувати виховувати звукову культуру й граматичну
правильність мовлення англійською шляхом диференціації звуків іноземної
мови, навчання правильної вимови та відповідної інтонації.
Збагачувати англомовний словниковий запас дітей, зокрема,
антонімами, синонімами, порівняннями; формувати інтерес до вивчення
значення слів, їх вживання відповідно до комунікативних ситуацій.
Продовжувати вчити дітей правильно повторювати, вимовляти,
відтворювати словосполучення, фрази та речення англійською мовою.
Вчити елементам англійської грамоти шляхом практичного
ознайомлення з такими складовими мови, як звук, буква, слово, фраза, речення.
Вчити розрізняти голосні й приголосні звуки англійської мови.
Вчити правильно будувати речення, дотримуватись порядку слів, чітко
і правильно повторювати зразки словосполучень, фраз та речень, які
промовляє педагог (дорослий).
Підтримувати та розвивати інтерес дітей до англомовного
спілкування з однолітками, педагогом (дорослим) та носіями мови.
Навчати спілкуватись англійською мовою в межах комунікативного
мінімуму, що відповідає характеру дитячого спілкування, а саме: активно
застосовувати монологічне та діалогічне мовлення відповідно до заданих
ігрових ситуацій.
Продовжувати формувати уявлення про культуру поведінки
представників англомовних країн, створювати умови для формування
соціокультурної компетенції.
Продовжувати розучувати англомовні малі фольклорні жанри: дитячі
вірші, римування, пісеньки, ігри, розваги тощо.
Навчати гратись у традиційні англійські дитячі ігри. Ознайомлювати
дітей з культурою спілкування та поведінки, звичаями і традиціями
англомовних країн. 303
ПОКАЗНИКИ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Показники компетентності дітей четвертого (п’ятого) року життя:
диференціюють звуки іноземної мови, вимовляючи їх правильно, з
відповідною інтонацією;
вживають англомовні слова різних частин мови: іменники, дієслова (за
мовним зразком вихователя вживають допоміжні дієслова для утворення
теперішнього та теперішнього тривалого часів), прикметники, які
позначають колір (основні кольори), числівники (від 1 до 10 у прямому
порядку), займенники (особові: I, he, she, it; присвійні: my, his, her, its; вказівні:
my, his, her, its, this), сполучники (with, and);
розуміють англомовні фрази: сприймають на звук та реагують на
звертання, нескладні команди дорослого та його інструкції;
вживають слова, що належать до усіх частин мови;
дають відповідь на прості запитання стосовно імені, віку, місця
проживання тощо;
знають і можуть озвучити та інсценувати окремі вірші, римування,
пісеньки (малі фольклорні жанри);
уміють застосовувати у спілкуванні монологічне і за зразком педагога
діалогічне мовлення;
складають короткі розповіді за зразком педагога.
Показники компетентності дітей шостого (сьомого) року життя:
диференціюють звуки іноземної мови, вимовляючи їх правильно, з
відповідною інтонацією;
вживають англомовні слова різних частин мови : іменники (уміють
утворювати множину); дієслова (за мовним зразком вихователя вживають
допоміжні дієслова для утворення простих часів, а саме: теперішнього,
минулого, майбутнього); прикметники, які позначають колір (до 8 кольорів)
та якість предмета; числівники (від 1 до 10 у прямому та зворотному
порядку); займенники (особові (I, he, she, it), присвійні (my, his, her, its), вказівні
(my, his, her, its, this); сполучники (with, and, as); прийменники місця і простору
(in, on, at);
розуміють англомовні речення: сприймають на звук та реагують на
звернення, запитання, команди вихователя та його інструкції;
дають відповідь на прості запитання стосовно імені, віку, місця
проживання тощо;
знають і можуть озвучити та інсценувати англомовні вірші,
римування, пісеньки (малі фольклорні жанри);
уміють працювати в парах та групах, зокрема, застосовувати у
спілкуванні монологічне та діалогічне мовлення;
мають прагнення вести діалог, ставлять прості запитання
співрозмовникові;
можуть зробити коротке зв’язне повідомлення за запропонованою
(вивченою) тематикою;
знають особливості поведінкових реакцій у заданій іншомовній
комунікативній ситуації. 304
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Реалізацію яких цілей передбачає мета дошкільного навчання англійської
мови:
А) виховної і розвивальної
Б) навчальної
В) практичної
Г) усі відповіді правильні
Заняття з англійської мови починають проводити з групою дітей, яким
виповнилося…
А) три роки
Б) чотири роки
В) п’ять років
Г) шість років
Які мовні знання засвоюють дошкільники під час навчання другої мови?
А) фонетичні
Б) лексичні
В) граматичні
Г) усі відповіді правильні
Які ігри покликані своїм змістом здійснювати навчання, нести в собі
навчальні завдання, розв’язання яких має реалізовуватися засобами активної,
захоплюючої ігрової діяльності?
А) сюжетно-рольові
Б) творчі
В) дидактичні
Г) будівельно-конструкційні
Визначте дозволену максимальну чисельність дошкільників в групі, для
проведення занять з іноземної мови:
А) 12 осіб
Б) 15 осіб
В) 14 осіб
Г) 10 осіб
Які принципи навчання дошкільників іноземної мови відносяться до
загальнодидактичних?
А) наочності, посильності, повторюваності,
активності, науковості, свідомості, виховуючого і
розвивального навчання
Б) домінуючої ролі вправ, комунікативності
В) врахування рідної мови, паралельного вивчення усіх
видів мовленнєвої діяльності
Г) комунікативності, домінуючої ролі вправ, врахування
рідної мови, паралельного навчання усіх видів
мовленнєвої діяльності 305
Мовна компетенція дошкільника інтегрує …
А) компетенцію в аудіюванні та компетенцію у
говорінні
Б) фонетичну, лексичну, граматичну компетенції
В) лексичну та граматичну компетенції
Г) усі відповіді правильні
Які види мовленнєвої діяльності опановують дошкільники під час навчання
іноземної мови?
А) читання
Б) письмо
В) аудіювання
Г) навчання
Д) говоріння
Визначте особистісні якості педагога, які мають бути винесені на перший
план:
А) виконання професійних обов’язків
Б) рівень знань англійської мови
В) педагогічний талант і творчість
Г) загальний рівень розвитку
Д) установка і мотиви займатися професійною
педагогічною діяльністю
Встановіть відповідність видів мовленнєвої діяльності згідно їх змісту:
1. Аудіювання ‒
2. Говоріння ‒
3. Читання ‒
4. Письмо ‒
А) вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує
запам'ятовування лексичних одиниць, зв'язків між
ними, а також граматичних явищ, наповнення
граматичних структур порядку слів у структурах;
Б) вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує усне
спілкування іноземною мовою в діалогічній і в
монологічній формах;
В) вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує
сприймання і розуміння усного мовлення;
Г) вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує
графічну фіксацію тексту мовлення. 306
Встановіть відповідність між змістом роботи навчання дошкільників
іноземної мови та їх освітніми завданнями:
1. Навчання фонетики ‒
2. Навчання лексики ‒
3. Навчання граматичного
матеріалу ‒
4. Навчання аудіюванню ‒
5. Навчання говорінню ‒
А) вміння висловлювати свої думки іноземною
мовою, формування зв’язного мовлення;
Б) формування у дітей навичок для
спілкування англійською мовою, формування
словникового мінімуму, правильне вживання
одиниць активного мінімуму в говорінні;
В) вміння розуміти мовлення інших людей,
сприймання і розуміння на слух одиниці
мовлення;
Г) звуки мови, елементи інтонаціймодулювання голосу за силою, висотою,
темпом, тембром, робота над вимовою,
формування слухових і артикуляційних
навичок;
Д) навчання граматичних структур і
конструкцій у зразках мовлення, процес
засвоєння дітьми речень. 307
ДЛЯ НОТАТКІВ
________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________ 308
ОРГАНІЗАЦІЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
ПРИЙОМ ДІТЕЙ
1. Спілкування вихователя з дітьми: індивідуальні бесіди, ігри для
спілкування і створення настрою дітей.
2. Організація самостійної діяльності дітей: різні види ігор, праця в
куточку природи, образотворча діяльність.
3. Формування культурно-гігієнічних навичок: використання носової
хустки, контроль за зовнішнім виглядом, охайністю зачіски.
4. Формування культури поведінки: вітання, ввічливі взаємини з
однолітками, дорослими. Підготовка до ранкової гімнастики. Ранкова
гімнастика.
СНІДАНОК
1. Гігієнічні процедури, (закріплення правил миття рук).
2. Сервірування столу: бесіда з черговими; ознайомлення з меню,
оголошення його дітям; привернення уваги дітей до естетичного оформлення
столів.
3. Привернення уваги дітей до їжі; індивідуальна робота з виховання
культури їжі; правила етикету; оцінювання діяльності.
ЗАНЯТТЯ
1. Підготовка до заняття, (прибирання іграшок, переведення уваги на
інший вид діяльності, оцінювання діяльності дітей).
2. Прибирання робочих місць після заняття.
3. Організація ігор.
ПРОГУЛЯНКА
1. Підготовка до прогулянки: створення інтересу; ігрові прийоми;
індивідуальні бесіди; добирання ігрового матеріалу; мотивація діяльності
дітей на прогулянці.
2. Одягання: послідовність, вихід на прогулянку.
3. Спостереження на прогулянці.
4. Рухливі ігри: 2-3 гри великої рухливості; 2-3 гри малої та середньої
рухливості; ігри на вибір дітей.
5. Праця на ділянці: мотивація діяльності дітей; визначення обсягу
роботи; розподіл обов’язків; підготовка обладнання; виконання трудових дій;
прибирання обладнання; оцінювання діяльності.
6. Індивідуальна робота.
7. Самостійна ігрова діяльність: створення умов для розвитку
сюжетно-рольових ігор; ігри з природним матеріалом; інші види діяльності;
індивідуальна робота із зображувальної діяльності, розвитку мовлення,
театралізація в теплу пору року; ліплення Снігових Баб взимку. 309
8. Повернення з прогулянки: ігри; самоконтроль дітей; контроль і
оцінювання їх діяльності; послідовність роздягання; вільна діяльність дітей.
ОБІД
1. Підготовка до обіду.
2. Гігієнічні процедури: залучення уваги дітей до гігієнічних процедур;
закріплення правил миття рук; розповідь вихователя про чистоту;
самоконтроль дітей; оцінювання діяльності.
3. Сервірування столу: бесіда з черговими; ознайомлення з меню,
оголошення його дітям; залучення уваги дітей до естетичного оформлення
столів.
4. Залучення уваги дітей до їжі; індивідуальна робота з виховання
культури їжі; правила етикету; оцінювання діяльності.
5. Полоскання ротової порожнини після прийому їжі.
6. Підготовка до сну: гігієнічні процедури; створення умов для організації
сну; казкотерапія; укладання спати.
Організація режимних процесів у другу половину дня.
ПІДЙОМ ДІТЕЙ
1. Поступовий підйом, спілкування вихователя з дітьми.
2. Індивідуальна робота з дітьми, створення умов для самостійної
діяльності.
3. Коригувальна гімнастика після сну: підготовка до коригувальної
гімнастики, привернення уваги дітей.
4. Загартовуючі процедури: «доріжка здоров’я», масаж.
5. Формування культурно-гігієнічних навичок: привернення уваги дітей
до гігієнічний процедур; гігієнічні процедури; закріплення правил миття рук;
розповідь вихователя про чистоту; прийоми самоконтролю; оцінювання
діяльності дітей; послідовність миття рук; послідовність одягання;
контроль за зовнішнім виглядом, охайність зачіски.
6. Формування культури поведінки; доброзичливі взаємини з
однолітками, дорослими.
ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Спілкування з дітьми, індивідуальна робота, ігри.
ПОЛУДЕНОК
1. Підготовка до полудня, сервірування столу; бесіда з черговими;
ознайомлення з меню, оголошення його дітям; залучення уваги до
естетичності оформлення столів.
2. Залучення уваги дітей до їжі; індивідуальна робота з виховання
навичок культури їжі; правила етикету; оцінювання діяльності дітей;
прибирання столів. 310
ПРОГУЛЯНКА
1. Підготовка до прогулянки; створення інтересу; ігрові прийоми;
індивідуальні бесіди; добирання ігрового матеріалу; мотивація діяльності
дітей.
2. Одягання, відпрацювання послідовності одягання (ігрові, словесні,
наочні, практичні прийоми).
3. Рухливі ігри: 2-3 ігри великої рухливості; 2-3 ігри малої та середньої
рухливості; на вибір дітей.
4. Індивідуальна робота з розвитку рухів, фізичних якостей: самостійна
ігрова діяльність; створення умов для розвитку сюжетно-рольових ігор; ігри
з природним матеріалом; індивідуальна робота із зображувальної діяльності,
розвитку мовлення; театралізація в теплу пору року; ліплення Снігових Баб
взимку.
5. Організація самостійної діяльності дітей спокійних ігор;
індивідуальна робота з дітьми та поступове повернення додому. 311
ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА ДИПЛОМНИХ (ТВОРЧИХ) РОБІТ
Зміст, завдання та засоби фізичного виховання дітей
Характеристика фізичних вправ
Загартування організму дитини
Ранкова гімнастика. Гімнастика після денного сну
Розвиток основних рухів
Загальнорозвиваючі вправи
Рухливі ігри
Ігри та вправи спортивного характеру
Фізкультурні хвилинки. Фізкультурні паузи
Зміст і завдання з розвитку мови дітей
Форми навчання рідної мови
Методи та прийоми навчання дітей рідної мови
Поняття звукової культури мовлення
Розвиток словника дітей
Методи і прийоми формування граматичної правильності мовлення у
дітей
Розвиток зв’язного мовлення
Методика навчання читання
Завдання ознайомлення дошкільників з природою
Розміщення і обладнання куточка природи
Ділянка закладу дошкільної освіти
Методи ознайомлення дітей з природою
Форми організації роботи по ознайомленню з природою
Культура, освіта й мистецтво ‒ взаємовпливові чинники розвитку
особистості в образотворчій діяльності
Види і жанри образотворчого мистецтва
Види образотворчої діяльності
Форми організації образотворчої діяльності
Методи навчання образотворчої діяльності
Значення і завдання формування початкових математичних уявлень і
понять у дошкільників
Форми, методи і прийоми навчання математики
Особливості формування елементарних математичних уявлень у дітей
раннього віку
Формування уявлень про кількість
Формування уявлень про числа та навчання лічби
Ознайомлення з арифметичними задачами
Формування уявлень про розмір предметів
Формування уявлень про форму предметів
Формування уявлень про геометричні фігури
Орієнтування у просторі
Орієнтування у часі
Значення музичного виховання для дітей дошкільного віку
Завдання музичного виховання 312
Методи і прийоми музичного виховання
Дитячий музичний фольклор
Слухання музики, особливості музичного сприймання
Співи: співаночки, пісні
Музично-ритмічні рухи: вправи, музичні ігри, танці
Гра на музичних інструментах
Музичне заняття
Музично-театралізовані свята, музичні розваги
Використання музики і повсякденному житті
Самостійна музична діяльність
Мета і зміст навчання дошкільників іноземної мови
Специфіка використання гри при навчання іноземної мови
Навчання основ фонетики та лексики
Навчання спілкування: аудіювання, говоріння
Професійна та педагогічна майстерність педагога ‒ запорука успіху
навчання іноземної мови 313
ПАСПОРТ КОМПЛЕКСНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕНННЯ
РОЗДІЛ 1. НАВЧАЛЬНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
№
з/п Назва навчальної документації видання Рік Примітка
1
Робоча навчальна програма з курсу
 пояснювальна записка;
 програма з предмету;
 тематичний план;
 поурочно тематичний план;
 критерії оцінювання
2019
РОЗДІЛ 2. НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА ТА ПОСІБНИКИ ДЛЯ УЧНІВ
№
з/п Автор, назва, рік видання Кіл сть - Примітка
Програми навчання та виховання дітей дошкільного віку
1
Дитина: освітня програма для дітей від 2 до 7
років/наук. кер. проекту В.О.Огнев’юк; авт. кол.:
Г.В.Бєлєнька, О.Л.Богініч, Н.І.БогданецьБілоскаленко [та ін.]; наук. ред.: Г.В.Бєлєнька,
М.А.Машовець; МОН. України, Київ ун-т
ім.Б.Грінченка, 2016. – 304с.
електронний
варіант
2
Програма розвитку дітей старшого дошкільного
віку «Впевнений старт» / О. О. Андрієтті, О. П.
Голубович, О. П. Долинна, Т. В. Дяченко, Т. С.
Ільченко, Г. Є. Іванова, Г. М. Лисенко, Т. В. Панасюк,
Г. В. Петрова, Т. О. Піроженко, Н. М. Романко, Н. А.
Случинська, Н. І. Трикоз. - Тернопіль: Мандрівець,
2013р. - 104 с.
електронний
варіант
3
Освітня програма «Впевнений старт» для дітей
старшого дошкільного віку / Н.В.Гавриш,
Т.В.Панасюк, Т.О.Піроженко, О. С. Рогозянський, О.
Ю. Хартман, А. С. Шевчук; За заг. наук. ред. Т. О.
Піроженко. – Київ: Українська академія дитинства,
2017р. – 80 с.
електронний
варіант
Методика фізичного виховання
4
Вільчковський Е.С., Курок О.І. Теорія і методика
фізичного виховання дітей дошкільного віку:
Навчальний посібник. – 2-е видання, Суми: ВТД
«Університетська книга», 2008р. - 438 с.
електронний
варіант
Методика розвитку рідної мови
5
Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика
навчання дітей рідної мови: Підручник / За ред.
А.М.Богуш. - Київ: Вища шк., 2007р. - 542 с.
електронний
варіант
Методика ознайомлення дітей з природою
6 Методика ознайомлення дітей з природою: електронний 314
Навчальний посібник / Н.Ф.Яришева. – Київ: Вища
школа, 1993р. – 255с.
варіант
Методика образотворчої діяльності
7
Образотворче мистецтво з методикою
викладання в дошкільному навчальному закладі:
Г.В.Сухорукова, О.О.Дронова, Н.М.Голота, Л.А
.Янцур / Підручник. За заг. ред. Г.В.Сухорукової, 2
видання, - Київ: Видавничий Дім «Слово», 2010р. -
406 с.
електронний
варіант
Методика формування елементарних математичних уявлень
8
Методика формування елементарних
математичних уявлень у дошкільників:
К.Й.Щербакова / Навчальний посібник, Київ: Вища
школа, 1996р. – 240с. Електронний варіант - 94с.
електронний
варіант
9
Педагогічні технології супроводження процесу
формування елементарних математичних
уявлень у дітей дошкільного віку: Навчальний
посібник /укладач Л.В.Іщенко. – Вид. 2-ге, перер.
та доп. – Умань: ПП Жовтий О. О., 2013. – 146 с.
електронний
варіант
Методика музичного виховання
10
Музичне виховання у дошкільному навчальному
закладі: Збірник методичних матеріалів / Упор. І.
А . Романюк. - Тернопіль: Мандрівець, 2007р. - 104
с.
електронний
варіант
11
Свята та розваги в дитячому садку / уклад.
Литарь В. М., Мараховська І. О., Степура Н. І. -
Харків: Вид. група «Основа», 2008р. - 317с.
електронний
варіант
Методика іноземної мови
12
Англійська мова для дітей дошкільного віку:
Книга для вчителя / Т.К.Шкваріна - Київ:
Шкільний світ, 2009р. - 160 с.
електронний
варіант
13 Посібник з предмета «Методики дошкільного
виховання» (для внутрішнього використання)
розглянуто і
схвалено на
засіданні
методичної
ради ліцею
та НМЦ ПТО
РОЗДІЛ 3. НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА ТА ПОСІБНИКИ ДЛЯ ВИКЛАДАЧА
№
з/п Назва, автор рік видання Кіл сть - Примітка
1
Базовий компонент дошкільної освіти (нова
редакція): Науковий керівник: А. М. Богуш,
дійсний член НАПН України, проф., д-р пед. наук.;
електронний
варіант 315
Авт. кол-в: Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О.
Л., Гавриш Н. В., Долинна О. П., Ільченко Т. С.,
Коваленко О. В., Лисенко Г. М., Машовець М. А.,
Низковська О. В., Панасюк Т. В., Піроженко Т. О.,
Поніманська Т. І., Сідєльнікова О. Д., Шевчук А. С.,
Якименко Л. Ю. ― К.: Видавництво, 2012. - 26 с.
Програми навчання та виховання дітей дошкільного віку
2
Дитина: освітня програма для дітей від 2 до 7
років/наук. кер. проекту В.О.Огнев’юк; авт. кол.:
Г.В.Бєлєнька, О.Л.Богініч, Н.І.БогданецьБілоскаленко [та ін.]; наук. ред.: Г.В.Бєлєнька,
М.А.Машовець; МОН. України, Київ ун-т
ім.Б.Грінченка, 2016. – 304с.
електронний
варіант
3
Програма розвитку дітей старшого
дошкільного віку «Впевнений старт» / О. О.
Андрієтті, О. П. Голубович, О. П. Долинна, Т. В.
Дяченко, Т. С.Ільченко, Г. Є. Іванова, Г. М. Лисенко,
Т. В. Панасюк, Г. В.Петрова, Т. О. Піроженко, Н. М.
Романко, Н. А. Случинська, Н. І. Трикоз. -
Тернопіль: Мандрівець, 2013р. - 104 с.
електронний
варіант
4
Освітня програма «Впевнений старт» для дітей
старшого дошкільного віку / Н. В.Гавриш,
Т.В.Панасюк, Т.О.Піроженко, О.С.Рогозянський,
О.Ю.Хартман, А. С. Шевчук; За заг. наук. ред. Т.
О.Піроженко. – Київ : Українська академія
дитинства, 2017р. – 80 с.
електронний
варіант
5
Дитина: Програма виховання і навчання дітей
від двох до семи років / Проскура О.В., Кочина
Л.П., Кузьменко В.У., Кудикіна Н.В., 3-тє видання
доопрацьоване та доповнене, К.: Київ
університет ім.Б.Грінченка,2013. – 495 с.
1
6
Методичні рекомендації до Програми виховання
і навчання дітей від двох до семи років
«Дитина» 3-тє видання доопрацьоване та
доповнене – К.: Київ університет ім.Б.Грінченка,
2013 – 400 с.
1
7 Програма виховання дітей дошкільного віку
«Малятко», 2001р.
електронний
варіант
8 Комплексна освітня програма «Дитина в
дошкільні роки», 2010р.
електронний
варіант
9 Дитина: освітня програма для дітей від 1 до 7
років, 2012р.
електронний
варіант
10 Програма розвитку дитини дошкільного віку
«Українське дошкілля», 2013р.
електронний
варіант
11 Комплексна програма розвитку, навчання і
виховання дітей раннього віку від 1 до 3
електронний
варіант 316
«Соняшник», 2014р.
12
Комплексна програма розвитку, навчання і
виховання дітей дошкільного віку від 4 до
6«Соняшник», 2014р
електронний
варіант
13 Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я
у світі» Ч.1, 2014р.
електронний
варіант
14 Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я
у світі» Ч.2, 2014р.
електронний
варіант
15 Англійська для дітей дошкільного віку:
Програма та методичні рекомендації, 2015р.
електронний
варіант
Методика фізичного виховання
16
Вільчковський Е.С., Курок О.І. Теорія і методика
фізичного виховання дітей дошкільного віку:
Навчальний посібник. – 2-е видання, Суми: ВТД
«Університетська книга», 2008р. - 438 с.
електронний
варіант
17
Теорія та методика фізичного виховання дітей
дошкільного віку: Навчальний посібник /
Вільчковський Е.С., Курок О.І. – 3-тє видання,
Суми: Університетська книга, 2011р. – 428с.
бібліотека
педагогічного
коледжу
Методика розвитку рідної мови
18
Методика розвитку рідної мови і ознайомлення
з навколишнім у дошкільному заклад:
Навчальний посібник / Богуш А.М., Орланова О.П.,
Зеленко Н.І., Лихолєтова В.К., Київ: Вища школа,
1992р. – 414 с.
бібліотека
педагогічного
коледжу
електронний
варіант
19
Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика
навчання дітей рідної мови: Підручник / За ред.
А.М.Богуш. - Київ: Вища шк., 2007р. - 542 с.
електронний
варіант
20
Навчання дітей дошкільного віку рідної мови:
Навчальний посібник / уклад. Л.В. Іщенко –
Умань: ПП «Жовтий», 2013р. – 138 с.
електронний
варіант
Методика ознайомлення дітей з природою
21
Методика ознайомлення дітей з природою:
Навчальний посібник / Н.Ф.Яришева. – Київ: Вища
школа, 1993р. – 255с.
бібліотека
педагогічного
коледжу
електронний
варіант
22
Електронний посібник з «Методики
ознайомлення дітей з природою» Укладачі:
Приступ В.В. Штефан Л.Ю.
електронний
варіант
23
Природничі науки у казках, запитаннях,
завданнях, дослідах: Г.Бєлєнька – Київ: Шкільний
світ, 2011р. – 128с.
електронний
варіант
Методика образотворчої діяльності
24 Основи образотворчого мистецтва і методика
художнього виховання дітей: навчальний
електронний
варіант 317
посібник / В.П.Котляр. – Київ: Кондор, 2006р. –
200с.
25
Зображувальна діяльність у дошкільних
навчальних закладах: [малювання, ліплення,
аплікація] / Н.А.Горошко. – Харків: Ранок, 2007р.
– 224 с.
електронний
варіант
26
Образотворче мистецтво з методикою
викладання в дошкільному навчальному закладі:
Г.В.Сухорукова, О.О.Дронова, Н.М.Голота, Л.А
.Янцур / Підручник. За заг. ред. Г.В.Сухорукової, 2
видання, - Київ: Видавничий Дім «Слово», 2010р. -
406 с
електронний
варіант
27
Образотворче мистецтво з методикою
викладання в дошкільному навчальному закладі:
Г.В.Сухорукова, О.О.Дронова, Н.М.Голота, Л.А
.Янцур / Підручник. За заг. ред. Г.В.Сухорукової, 3
видання, - Київ: Видавничий Дім «Слово», 2014р. -
376 с.
бібліотека
педагогічного
коледжу
Методика формування математичних уявлень
28
Методика навчання математики дітей
дошкільного віку: Щербакова К.Й. Київ: Вища
школа, 1982. – 264с.
електронний
варіант
29
Методика формування елементарних
математичних уявлень у дошкільників:
К.Й.Щербакова / Навчальний посібник, Київ:
Вища школа, 1996р. – 240с.
Електронний варіант - 94с.
бібліотека
педагогічного
коледжу
електронний
варіант
30
Педагогічні технології супроводження процесу
формування елементарних математичних
уявлень у дітей дошкільного віку: Навчальний
посібник /укладач Л.В.Іщенко. – Вид. 2-ге, перер.
та доп. – Умань: ПП Жовтий О. О., 2013. – 146 с.
електронний
варіант
Методика музичного виховання
31
Методика музичного виховання у дитячому
садку: Н.А.Ветлугіна / Підручник, Київ: Вища
школа, 1978р. – 255с.
бібліотека
педагогічного
коледжу
32 Методика музичного виховання у дитячому
садку / Методичні матеріали
електронний
варіант
33
Музичне виховання у дошкільному навчальному
закладі: Збірник методичних матеріалів / Упор.
І.А.Романюк. - Тернопіль: Мандрівець, 2007. - 104
с.
електронний
варіант
34
Свята та розваги в дитячому садку / уклад.
Литарь В. М., Мараховська І. О., Степура Н. І. -
Харків: Вид. група «Основа», 2008р. - 317с.
електронний
варіант
35 Лист МОН від 02.09.2016р. №1/9-454 1 318
інструктивно-методичні рекомендації «Про
організацію роботи з музичного виховання дітей
у дошкільних навчальних закладах»
Методика навчання іноземної мови
36
Англійська мова для дітей дошкільного віку:
Книга для вчителя / Т.К.Шкваріна - Київ:
Шкільний світ, 2009р. - 160 с.
електронний
варіант
37
Усі заняття з англійської мови в ДНЗ (за
базовим компонентом дошкільної освіти). -
Харків: Видавнича група «Основа», 2014р. – 285с.
електронний
варіант
38
Англійська для дітей дошкільного віку:
Програма та методичні рекомендації /
І.А.Кулікова, Т.К.Шваріна, 3-є видання -
Тернопіль: Мандрівець, 2015р. – 48с.
електронний
варіант
39 Посібник з предмета «Методики дошкільного
виховання» (для внутрішнього використання)
розглянуто і
схвалено на
засіданні
методичної
ради ліцею
та НМЦ ПТО
РОЗДІЛ 4 КОМПЛЕКСНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРЕДМЕТА
№
з/п ПРЕЗЕНТАЦІЇ
Методика фізичного виховання
1 Основи методики фізичного виховання
2 Використання рухливих ігор
3 Фізкультурно-оздоровчі заняття
Методика рідної мови
1 Завдання, методи і прийоми з розвитку мовлення
Методика ознайомлення дітей з природою
1 Ігрові методи ознайомлення з природою
2 Методика ознайомлення з живою і неживою природою
Методика образотворчої діяльності
1 Розвиток у дітей зображувальних вмінь і навичок
Методика формування математичних уявлень
1 Організація роботи з формування початкових математичних уявлень
2 Логіко-математичний розвиток
Методика музичного виховання
1 Види музичних дитячих інструментів
Методика навчання іноземної мови
1 Навчально-методичне забезпечення навчання дітей англійській мові
ВІДЕОРОЛИКИ (mp4)
Методика фізичного виховання 319
1 Зарядка для маляток
2 Комплекс загальнорозвиваючих вправ з ЛЕГО
3 Ранкова гімнастика для середньої групи
4 Комплекс ранкової гімнастики
5 Фізкультурне заняття
6 Заняття з фізкультури з використанням фітбол-м'ячів та степплатформів
7 Фізкультхвилинка
Методика рідної мови
1 Цікава абетка Вивчаємо українську абетку
2 У світі голосних звуків
3 Заняття з грамоти з дітьми старшого дошкільного віку
4 Вчимося читати. Лiтери У та Е. З яких лiтер починати навчання.
5 Заняття з грамоти
6 Заняття з розвитку мовлення
Методика ознайомлення дітей з природою
1 Тварини для дітей ‒ Всі серії в одному відео ‒ Розвиваючі мільтфільми
українською
2 Як кажуть тварини Голоси домашніх тварин - збірка розвиваючих
уроків для дітей
3 Явища природи Загадки для дітей
4 Куточок природи
5 Місяці і пори року
6 Догляд за кімнатними рослинами
7 Досліди з водою
8 Загадки про дерева
9 Заняття з природи для старшої групи
Методика образотворчої діяльності
1 Заняття з малювання
2 Нетрадиційні техніки малювання
3 Заняття з аплікації
4 Як ліпити мишку з пластиліну
5 Заняття з ліплення
6 Конструювання
7 Заняття з конструювання
Методика формування математичних уявлень
1 Дидактичні ігри логіко-математичного спрямування
2 Вчимо цифри - Вчимося рахувати. Розвиваюче відео
3 Лічба
4 Додавання
5 Геометричні фігури
6 Дидактичні ігри для дошкільнят
7 Дидактична гра на орієнтування у просторі
8 Заняття з математики в середній групі
9 Заняття з математики в старшій групі
10 Інновації в математиці 320
Методика музичного виховання
1 Музично-ритмічна вправа Гра з горішками для старшої групи
2 Музично-ритмічна вправа Гра з тарілочками для старшої групи
3 Музичні народні ігри
4 Мультимедійна презентація казки Курочка ряба Гра на музичних
інструментах
5 Гра на дитячих музичних інструментах.
6 Танець Маленькі долоньки
7 Український танок для старшої групи
8 Музичне заняття для молодшої групи
9 Види театрів
Методика навчання іноземної мови
1 Заняття з іноземної мови для старшої групи
2 Заняття з англійської мови
3 Заняття з іноземної мови для дітей молодшої групи
4 Гурток англійської мови
5 Інсценізація казки англійською мовою Теремок
РОЗДІЛ 5. КОМПЛЕКСНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОЖНОГО УРОКУ
№
з/п Тема програми уроку Тема навчання Засоби
1 Методика фізичного виховання 1-15 електронний
варіант (формат
pdf) навчальних
посібників з
методик,
електронний
варіант (формат
pdf) програми
«Дитина»,
«Впевнений
старт»
презентації,
відеосюжети,
тестові завдання
2 Методика розвитку рідної мови 16-30
3 Методика ознайомлення дітей з
природою 31-45
4 Методика образотворчої діяльності 46-60
5 Методика формування математичних
уявлень
61-75
6 Методика музичного виховання 76-90
7 Методика навчання іноземної мови 100-105 321
ДЛЯ НОТАТКІВ
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________ 322
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________ 323
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Програми навчання та виховання дітей дошкільного віку
Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція): Науковий
керівник: А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф., д-р пед. наук.; Авт.
кол-в: Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О. Л., Гавриш Н. В., Долинна О. П.,
Ільченко Т. С., Коваленко О. В., Лисенко Г. М., Машовець М. А., Низковська О. В.,
Панасюк Т. В., Піроженко Т. О., Поніманська Т. І., Сідєльнікова О. Д., Шевчук А. С.,
Якименко Л. Ю. ― К.: Видавництво, 2012. - 26 с.
Дитина: Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років /
Проскура О.В., Кочина Л.П., Кузьменко В.У., Кудикіна Н.В., 3-тє видання
доопрацьоване та доповнене, К.: Київ університет ім.Б.Грінченка, 2013. – 495 с.
Методичні рекомендації до Програми виховання і навчання дітей від
двох до семи років «Дитина» 3-тє видання доопрацьоване та доповнене – К.:
Київ університет ім.Б.Грінченка, 2013 – 400 с.
Дитина: освітня програма для дітей від 2 до 7 років/наук. кер. проекту
В.О.Огнев’юк; авт. кол.: Г.В.Бєлєнька, О.Л.Богініч, Н.І.Богданець-Білоскаленко
[та ін.]; наук. ред.: Г.В.Бєлєнька, М.А.Машовець; МОН. України, Київ ун-т
ім.Б.Грінченка, 2016. – 304с.
Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений
старт» / О. О. Андрієтті, О. П. Голубович, О. П. Долинна, Т. В. Дяченко, Т.
С.Ільченко, Г. Є. Іванова, Г. М. Лисенко, Т. В. Панасюк, Г. В.Петрова, Т. О.
Піроженко, Н. М. Романко, Н. А. Случинська, Н. І. Трикоз. - Тернопіль:
Мандрівець, 2013р. - 104 с.
Освітня програма «Впевнений старт» для дітей старшого дошкільного
віку / Н. В.Гавриш, Т.В.Панасюк, Т.О.Піроженко, О.С.Рогозянський, О.Ю.Хартман,
А. С. Шевчук; За заг. наук. ред. Т. О.Піроженко. – Київ : Українська академія
дитинства, 2017р. – 80 с.
Англійська для дітей дошкільного віку: Програма та методичні
рекомендації, 2015р.
Навчальні посібники
Вільчковський Е.С., Курок О.І. Теорія і методика фізичного виховання
дітей дошкільного віку: Навчальний посібник. – 2-е видання, Суми: ВТД
«Університетська книга», 2008р. - 438 с.
Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у
дошкільному заклад: Навчальний посібник / Богуш А.М., Орланова О.П., Зеленко
Н.І., Лихолєтова В.К., Київ: Вища школа, 1992р. – 414 с.
Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної
мови: Підручник / За ред. А.М.Богуш. - Київ: Вища шк., 2007р. - 542 с.
Навчання дітей дошкільного віку рідної мови: Навчальний посібник /
уклад. Л.В. Іщенко – Умань: ПП «Жовтий», 2013р. – 138 с.
Методика ознайомлення дітей з природою: Навчальний посібник /
Н.Ф.Яришева. – Київ: Вища школа, 1993р. – 255с.
Електронний посібник з «Методики ознайомлення дітей з природою»
Укладачі: Приступ В.В. Штефан Л.Ю. 324
Природничі науки у казках, запитаннях, завданнях, дослідах: Г.Бєлєнька –
Київ: Шкільний світ, 2011р. – 128с.
Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання
дітей: навчальний посібник / В.П.Котляр. – Київ: Кондор, 2006р. – 200с.
Зображувальна діяльність у дошкільних навчальних закладах:
[малювання, ліплення, аплікація] / Н.А.Горошко. – Харків: Ранок, 2007р. – 224 с.
Образотворче мистецтво з методикою викладання в дошкільному
навчальному закладі: Г.В.Сухорукова, О.О.Дронова, Н.М.Голота, Л.А .Янцур /
Підручник. За заг. ред. Г.В.Сухорукової, 2 видання, - Київ: Видавничий Дім
«Слово», 2010р. - 406 с.
Методика навчання математики дітей дошкільного віку: Щербакова
К.Й. Київ: Вища школа, 1982. – 264с.
Методика формування елементарних математичних уявлень у
дошкільників: К.Й.Щербакова / Навчальний посібник, Київ: Вища школа, 1996р.
– 240с. Електронний варіант - 94с.
Педагогічні технології супроводження процесу формування
елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку: Навчальний
посібник /укладач Л.В.Іщенко. – Вид. 2-ге, перер. та доп. – Умань: ПП Жовтий О.
О., 2013. – 146 с.
Методика музичного виховання у дитячому садку / Методичні
матеріали.
Музичне виховання у дошкільному навчальному закладі: Збірник
методичних матеріалів / Упор. І.А.Романюк. - Тернопіль: Мандрівець, 2007. -
104 с.
Свята та розваги в дитячому садку / уклад. Литарь В. М., Мараховська І.
О., Степура Н. І. - Харків: Вид. група «Основа», 2008р. - 317с.
Англійська мова для дітей дошкільного віку: Книга для вчителя /
Т.К.Шкваріна - Київ: Шкільний світ, 2009р. - 160 с.
Усі заняття з англійської мови в ДНЗ (за базовим компонентом
дошкільної освіти). - Харків: Видавнича група «Основа», 2014р. – 285с. 325
Упорядник:
Ткач Л.І., викладач спецдисциплін