НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ЗВУКОВОМУ АНАЛІЗІ СЛІВ
Дослідження психологів і педагогів аргументовано
довели, що п’ятий і шостий роки життя є періодом найвищої мовної обдарованості,
зокрема особливої сприйнятливості до звукової діяльності мови. Тому знайомити
дошкільників із звуковою системою рідної мови необхідно з молодшого і
середнього віку. Сенсорною основою цієї діяльності є добре розвинене
«фонематичне сприймання».
Фонематичне сприймання ‒ це здатність сприймати на
слух, пізнавати, точно диференціювати та відтворювати всі звуки, встановлювати
наявність та послідовність звуків у словах.
Підготовча робота до оволодіння звуковим аналізом
слова проводиться на четвертому-п’ятому році життя. На четвертому році життя
навчання спрямовано на розвиток мовного слуху (вміння чути, впізнавати,
розрізняти і розуміти слова і речення, розрізняти і впізнавати звуки мови), на
практичне ознайомлення з термінами «слово», «звук».
На початку навчального року вихователь перевіряє стан
вимови та слух дітей, використовуючи дидактичні ігри та вправи: «Де
подзвонили?», «Хто покликав?», «Відгадай, що я сказала», «Доручення» та ін.
Протягом першого і другого кварталів робота вихователя спрямована на загальний
розвиток мовного слуху і слухової уваги. В іграх «Чарівна торбинка», «Відшукай
картинку», «Назви предмет» та в інших діти вчаться співставляти слово і предмет
(стілець ‒ табуретка ‒ крісло), розрізняти мовні і немовні звуки («Відгадай, що
я роблю», «На чому грає Петрушка», «Хто покликай ведмедика»). Складнішими для
дітей є відтворення слів, речень («Відгадай, що я сказала», «Скажи, як я»,
«Повтори» та в ін. Слова підбираються таким чином, щоб в їх звуковому
оформленні були ускладнення: спочатку різні, потім схожі за звучанням.
Промовляють слова з поступовим зниженням голосу (голосно ‒ тихо), спочатку на
основі зорового і слухового сприймання, а потім ‒ тільки слухового.
Зі звуками мови дітей ознайомлюють у третьому кварталі
в такій послідовності: демонстрація ізольованих звуків на основі зв’язку з
конкретним образом (а-а-а ‒ пісенька Оленки), розрізнення ізольованих звуків
(Яку пісеньку співала Оленка?), впізнавання знайомих звуків (голосних і
приголосних) у слові.
Діти п’ятого року життя виявляють більший інтерес до
звуків і звукових слів. Це дозволяє формувати такі уявлення: слова звучать,
звучать і промовляються по-різному, тому що мають різні звуки. Дітей вчать
частковому звуковому аналізу (визначити перший звук у слові) і розрізняти на
слух тверді і м’які приголосні звуки. Ці завдання здійснюються в основному на
заняттях з виховання звукової культури мови. Знайомити дітей п’ятого року життя
із звуковою дійсністю мови необхідно на основі легких і доступних їм віршованих
творів. Спочатку діти засвоюють зміст вірша, потім їхню увагу переключають на
звукову сторону мови. (Який звук найчастіше чується в цьому вірші?). Необхідно
враховувати артикуляційні особливості звуків, труднощі виділення їх з мови.
Найлегшими для виділення є сонорні, свистячі, шиплячі. З них і варто починати
роботу.
Основним прийомом є інтонаційне виділення звуків.
Інтонування ‒ спеціальний спосіб обстеження звукової будови слова.
У середній групі діти також вчаться розрізняти на слух
тверді і м’які приголосні звуки. В основу методики навчання дошкільників
диференціювати тверді і м’які приголосні звуки покладено принцип співставлений
опозиційних за твердістю і м’якістю пар. Терміни «твердий», «м’який» звук не
вводяться.
У старшій групі можливості дітей по оволодінню вмінням
проводити звуковий аналіз слів, значно зростають. У зв’язку з цим збільшуються
і вимоги до них. Діти повинні навчитися встановлювати послідовність всіх
«звуків у словах», давати характеристику звуків (голосний, твердий, м’який
приголосний). Звуковий аналіз є своєрідною основою ознайомлення зі складом,
реченням, наголосом.
Робота по навчанню звукового аналізу слів має чітку
послідовність:
розглядання картинки і називання її;
повільне промовляння слова-назви вихователем з
інтонаційним виділенням кожного звука;
аналогічна вимова слова дітьми;
фіксація уваги на тому, що слово складається зі
звуків;
розглядання схеми звукового аналізу слова;
позначення звуків фішками (спочатку вихователь виконує
це на дошці, діти ‒ у себе на столах).
Починаючи приблизно з третього заняття можна
пропонувати дітям завдання на співставлення звукового складу проаналізованих
слів (знаходження однакових і різних звуків), вимову звука відповідно з його
порядковим номером у слові («промов третій звук»), пригадування слів, що
починаються з другого (третього) звука даного слова. Важливо показати дітям, що
всі звуки в словах розташовані і промовляються в певній послідовності, якщо її
змінити, то зміниться або зникне значення слова (рис ‒ сир). Діти
повинні зрозуміти і словорозрізнювальну функцію звуків (син ‒ сон, сніп ‒
сніг).
Діти шостого року життя не лише на слух відтворюють
той чи інший звук, а й вчаться давати його характеристику за суттєвою ознакою
(наприклад: «Звуки, при вимові яких повітря проходить вільно, йому нічого не
заважає (ні губи, ні зуби, ні язик), називаються голосними звуками»). Вся робота
по звуковому аналізу слів повинна проводитись на фоні злитої їх вимови.
У старшій групі діти засвоюють елементарні відомості
про речення: наша мова складається з речень, речення ‒ зі слів, а в реченні
може бути різна кількість слів. Словом ми називаємо, слово має значення, смисл,
а в реченні щось повідомляємо. Слова в реченні промовляють послідовно, одне за
одним. Робота над реченням, як і над звуковим аналізом слів, проводиться
протягом усього навчання, на кожному занятті з грамоти і на окремих заняттях з
розвитку мови. При ознайомленні з реченням використовують різноманітні прийоми
навчання:
промовляння речення дітьми,
послідовне називання слів у реченні,
підрахунок кількості слів у реченні,
визначення місця кожного слова в реченні,
називання кожного слова окремо,
плескання в долоні по мірі промовляння слів,
удари м’ячем об підлогу (по кількості слів у реченні),
викладання лічильного матеріалу (по кількості слів у
реченні),
«живі сценки» (одна дитина виконує дію, інша складає
про неї речення),
самостійне складання речень з певною кількістю слів,
викладання речень із картонних смужок, що позначають
слова,
графічне зображення структури речення на дошці, на
аркуші паперу.
Формування уявлень про склад тісно пов’язане з
навчанням таким умінням, як вимова слів по складах, визначення кількості
складів і місця їх у слові, пригадування коротких (з одного-двох) і довгих (із
трьох і більше складів) слів, впізнавання на слух і промовляння наголошеного
складу в слові, визначення його місця, графічне зображення складової структури
слова крейдою на дошці і олівцем на аркуші паперу ‒ у вигляді пунктирної лінії,
активне вживання термінів «склад», «наголошений склад». При ознайомленні дітей
із складами застосовують різноманітні прийоми: так,
діти слухають, як вихователь промовляє слово по
складах, потім разом з вихователем промовляють слово по частинах (складах),
підраховують при цьому кількість дотиків підборіддя до
руки,
диригують (скільки змахів рукою, стільки складів),
загинають пальці,
ударяють м’ячем об підлогу.
Потім вводиться графічне зображення складової
структури слова ‒ короткими лініями або прямокутниками. До кінця навчального
року діти повинні вміти не лише практичним шляхом поділити слово на склади, а й
визначити їх за кількістю голосних звуків у слові. Після оволодіння навичками
поділу слів на склади завдання ускладнюють. Дітям пропонують назвати слова з
двох, трьох складів, змінити слово так, щоб в ньому стало три, два склади,
вибрати з речення слова, які складаються з двох (трьох, одного) складів
Після багаторазових вправ у складовому аналізі
різноманітних слів вихователь знайомить дітей з наголошеним складом. Він
пояснює, що склади в словах промовляються неоднаково, один з них більше
виділяється голосом, промовляються голосніше і називається наголошеним.
Немає коментарів:
Дописати коментар