2.13. Навчання дітей монологічного мовлення

НАВЧАННЯ ДІТЕЙ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу ‒ самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що в першому випадку дитина самостійно добирає зміст і форму свого висловлювання, а в другому - матеріалом для висловлювання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ ‒ це відтворення своїми словами літературного зразка. Переказуючи, дитина запам’ятовує та використовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, мовленнєві форми (граматичні конструкції, міжфразові зв’язки).

Розповідь ‒ самостійно розгорнутий дитиною виклад певного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв’язного мовлення, оскільки його зміст дитина складає самостійно.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їх ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення описової розповіді мають якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання, яким є предмет.

Повідомлення ‒ функціональний тип мовлення, що характеризується послідовним викладом подій з погляду оповідача, наголошуванням на часі їх здійснення.

Міркування ‒ найскладніший тип зв’язного висловлювання, який характеризується встановленням логічних зв’язків між судженнями, що входять до його складу. У міркуванні доводяться будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. Воно складається з тез, доведень та висновку.

Переказ ‒ свідоме відтворення літературного тексту в усному мовленні.

Навчання монологічного мовлення відбувається переважно на мовленнєвих заняттях, метою яких є навчання різних типів розповіді:

розповідь на основі сприймання наочності,

розповідь по пам’яті,

творчої розповіді на основі уяви,

розповідь за картинами,

розповідь з власного досвіду,

розповідь з колективного досвіду.