ЗАВДАННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Спрямованість системи виховання та основні
закономірності її функціонування відображено у меті, завданнях та загальних
принципах, виходячи з яких здійснюється педагогічна діяльність з фізичного
виховання підростаючого покоління у нашому суспільстві.
Мета
виховання, яку
ставлять перед собою люди та суспільство, містить прогноз результатів, які
передбачається досягнути внаслідок спрямованих на дитину педагогічних впливів,
втілюючи їх у необхідний ступінь її фізичного та рухового розвитку, у придбання
життєво-важливих знань, умінь та навичок. При цьому мета відображає певні
суспільні потреби, що визначаються об’єктивними умовами життя суспільства на
сучасному етапі його існування.
Метою
фізичного виховання, починаючи
з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров’я
та підвищення її працездатності. Ця мета відображає суспільні та особисті
інтереси кожної людини. Вона реалізується у вигляді конкретних матеріальних
показників: рівня здоров’я, фізичного розвитку, рухової підготовленості та
творчого довголіття.
Мета фізичного виховання має об’єктивний характер,
тому що вона відображає потребу нашого суспільства у всебічно фізично
підготовлених людях для творчої праці та інших суспільно важливих видів
діяльності. Праця як необхідна умова існування людей, є головним фактором у
формуванні мети фізичного виховання підростаючих поколінь. Автоматизація та
механізація виробництва ставить принципово нові вимоги щодо удосконалення
фізичних сил та здібностей людини. Вимоги до підготовки захисників України з
урахуванням постійного розвитку сучасної військової справи також відбиваються
на змісті мети фізичного виховання.
Видозмінюються та поширюються зв’язки фізичного
виховання з економікою, культурою та іншими сторонами суспільної практики.
Фізичне виховання все більшою мірою перетворюється у важливу культурну
цінність, воно стимулює високу активність особистості у всій її
життєдіяльності.
Мета фізичного виховання розкривається та
конкретизується в загальних завданнях, які вирішуються залежно від особливостей
вікового розвитку дітей.
Дошкільний період має велику пластичність та
сприйнятливість до засобів фізичної культури. У цей час створюються найбільші
можливості для реалізації оздоровчих, освітніх та виховних завдань.
Оздоровчі
завдання спрямовані
на охорону життя, зміцнення здоров’я, всебічний фізичний розвиток, загартування
та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової
працездатності. Їх вирішенню сприяє створення відповідних умов (раціонального
режиму, харчування та ін.), урізноманітнення організаційних форм фізичного
виховання (заняття, ранкова гімнастика, рухливі ігри тощо), підвищення рухової
активності дітей протягом дня та ін.
Основним результатом вирішення оздоровчих завдань
повинно бути покращання фізичного стану дитини, її фізичного розвитку,
підвищення захисних властивостей та стійкості організму до різних захворювань,
опірності до негативних умов зовнішнього середовища.
На стан здоров’я та фізичний розвиток дитини впливають
такі фактори: біологічні, кліматогеографічні (екологічні) та соціальні.
До групи біологічних факторів відносять генетичні
фактори. Наприклад, за конституцією батьків, зокрема, довжиною тіла зі значною
часткою ймовірності можна визначити довжину тіла їх дітей. Унаслідок впливу цих
факторів фізичний розвиток дошкільників підпорядковано природним законам
поступової та вікової зміни періодів розвитку дитини
Група кліматогеографічних (екологічних) факторів
містить фактори, обумовлені кліматичними, метеорологічними та екологічними
умовами, що характерні для різних регіонів України. Зокрема, висока температура
повітря (влітку) та вологість у приморських регіонах. Негативно впливають на
здоров’я радіонукліди та нітрати, які можуть потрапляти в організм дитини з
різними харчовими продуктами та водою. Загазованість повітря, особливо в
промислових районах, провокує захворювання дихальної системи.
До групи соціальних факторів відносять умови
матеріального життя, побут дитини, зміст, організацію виховної роботи у
дошкільному закладі та сім’ї, включаючи фізичне виховання, та ін. Дії
соціальних факторів підпорядковані суспільно-економічному розвитку держави. У
свою чергу, соціальні фактори суттєво впливають на дію біологічних та кліматогеографічних
(екологічних) факторів. Наприклад, гарні матеріальні умови життя сприяють
зміцненню здоров’я та покращанню фізичного розвитку дитини.
Фізичний розвиток підростаючих поколінь відбувається й
без фізичного виховання. Однак, тільки за допомогою занять фізичними вправами
(ранкова гімнастика, заняття фізкультурою та ін.), з урахуванням
анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей дитини можна досягнути
всебічного розвитку всіх форм та функцій її організму.
Розвиток фізичних, (рухових) якостей дітей має також
оздоровче значення. Здоров’я природно обумовлено комплексним удосконаленням
морфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдяки
систематичній руховій діяльності дитини. Оптимальний розвиток цих якостей
сприяє покращанню будови тіла дитини, формуванню правильної постави, легкості
ходьби та бігу, чіткості виконання загальнорозвиваючих вправ та основних рухів.
Важливе місце у системі фізичного виховання
дошкільників належить загартуванню дітей як одному з провідних завдань.
Загартування розглядається як підвищення опірності
організму, розвиток здатності швидко і без шкоди для здоров’я пристосовуватися
до різноманітних впливів зовнішнього середовища (підвищення або зниження
температури повітря, вологості, руху повітря та ін.).
У поняття «загартування» входить не усунення цих
зовнішніх впливів, а, навпаки, штучне їх створення (з дотриманням певного
дозування) з метою привчити організм дитини реагувати на них певним чином та
нейтралізувати їх шкідливість.
Значення загартування для організму дитини важко
переоцінити, загартовуючи заходи розвивають здатність швидко та без значних
функціональних змін пристосуватися до змін зовнішнього середовища, покращують
обмін речовин, серцево-судинну діяльність, поліпшують функціональний стан м’язів,
центральної нервової системи. Загартування сприяє зміцненню імунної системи,
підвищенню опірності організму до різних захворювань, покращує емоційний стан
дитини та її фізичний розвиток.
На загартованих дітей значно менше впливають різкі
зміни температури, вони мають добрий апетит, більш активні, врівноважені та
життєрадісні.
Формування правильної постави та профілактика
плоскостопості – одне з основних оздоровчих завдань фізичного виховання.
Постава – звичне, невимушене положення тіла людини під
час стояння, сидіння та в русі. При добрій поставі тіла м’язи, які утримують
хребет у правильному положенні, помірно напружені, голова й тулуб тримаються
рівно, плечі на одному рівні й трохи відведені назад, спина пряма, живіт
підтягнутий, ноги в колінних суглобах прямі (при положенні стоячи).
Правильна постава не тільки естетична, а й створює
оптимальні умови для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем,
позитивно впливає на самопочуття дитини.
У дітей дошкільного віку поставу ще не сформовано остаточно.
Як зазначає ряд науковців (Є.А.Аркін, В.В.Анісімова, В.Г.Штефко та ін.),
фізіологічні вигини хребта у дітей формуються до шести-семи років. Структура
кісткової тканини хребців ще не завершена, хребет дуже еластичний. Тому за
несприятливих умов зовнішнього середовища можуть виникнути різні порушення
постави, які характеризуються такими ознаками: голова опущена, спина зігнута,
плечі висунуті вперед, що в майбутньому може призвести до викривлення хребта. З
цих причин виявлення початкових форм порушень постави та їх профілактика
найефективніші саме в дошкільному віці.
На порушення постави великий вилив має
статикодинамічна функція стопи. Навіть невелика зміна її форми може стати
причиною деформації, порушення правильного положення таза, хребта і, як наслідок,
патологічних дефектів постави.
Наукові дослідження (Г.М.Краков’як, А.В.Чаговадзе та
ін.) показали, що значна еластичність м’язів гомілки і зв’язковосуглобного
апарата стопи в дитячому віці може викликати в дошкільників оборотні явища
сплощення стопи. Будь-яке порушення розвитку стопи, сплощення її склепіння
шкідливо впливає на опорну здатність кінцівок, на ходьбу, поставу; дитина
швидко втомлюється, порушуються її самопочуття й працездатність. Плоскостопі
діти під час ходьби тупотять ногами, їхня хода напружена й незграбна. За даними
науковців (М.І.Куслик, П.Н.Ніколаєв та ін.), плоскостопість у дорослих виникає
внаслідок схильності до неї в дитячому віці, коли були відсутні потрібна
профілактика і своєчасне лікування.
Правильна організація життя дітей у дошкільному
закладі та в сім’ї, дотримання основних гігієнічних вимог (режим дня,
харчування, сон, правильний підбір меблів та ін.), загартування, систематичне
виконання різноманітних фізичних вправ ‒ все це сприятиме формуванню правильної
постави та профілактики плоскостопості у дітей дошкільного віку.
Освітні
завдання спрямовані
на формування певних систем рухових умінь та навичок, ігрових дій; здобування
доступних уявлень та знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про
основні гігієнічні вимоги та правила. Протягом дошкільного віку у дитини
необхідно створити так звану «школу рухів», до якої належать формування та
удосконалення життєво важливих умінь та навичок з ходьби, бігу, стрибків, метань
предметів, лазіння, ходьби на лижах, плавання, їзди на велосипеді та ін. Слід
навчити дітей регулювати свої рухи просторі, часі та за фізичними зусиллями.
Таким чином у них закладаються основи технічно правильного виконання дій,
засвоюється культура рухів.
Завдяки високій пластичності нервової системи у
дошкільників дуже швидко встановлюються нервові зв’язки й формуються умовні
рухові рефлекси. Однак дитина повинна не тільки вміти користуватися своїми
рухами у звичайних умовах, а й у різних умовах, які у повсякденному житті
постійно змінюються (в іграх, під час прогулянок, коли треба перестрибувати
через рівчак, підлізати під гілку тощо). Отже, сформовані навички з тих чи
інших рухів повинні бути не тільки міцними, а й достатньо гнучкими (пластичними).
Застосування автоматизованих навичок дозволяє дитині
економити свою енергію і спрямовувати увагу на осмислення тих завдань, які
виникають під час ігрової діяльності.
Обсяг різноманітних рухів, якими повинні оволодіти
діти протягом відвідування ними дошкільного закладу, подано у програмі
«Виховання дітей дошкільного віку» (окремо для кожної вікової групи).
У дошкільників формуються вміння та навички виконання
вправ з шикувань та перешикувань, загальнорозвиваючі, основні рухи, вправи
спортивного характеру, а також елементи спортивних ігор (баскетбол, футбол,
хокей, городки, бадмінтон та настільний теніс). Засвоєння цих рухових дій
дитиною сприяє поширенню її рухового досвіду, який дозволяє більш впевнено
діяти у різноманітних умовах навколишнього життя. Залежно від умов дитячого
садка (обладнання фізкультурного залу, майданчика, наявність басейну), стану
здоров’я та фізичної підготовки дітей, кваліфікації вихователя, допомоги
батьків та шефів обсяг навичок з різних видів рухових дій може бути збільшеним.
Знання, які отримує дитина про виконання окремих
рухів, мають не тільки загальноосвітнє значення, вони безпосередньо сприяють
успіху у засвоєнні цих вправ. Дослідженнями (П.Ф.Лесгафт, О.В.Кенеман та ін.)
доведено, що формування рухових навичок, засноване на розумінні дитиною техніки
виконання запропонованих вправ, набагато ефективніше, ніж у тому випадку, коли
діти виконують вправи механічно (при застосуванні репродуктивного методу ‒
«Роби, як я»).
Під час виконання фізичних вправ діти збагачують свої
знання про назви частин тіла людини. Паралельно з накопиченням рухового досвіду
вони привчаються виконувати вправи за словесною інструкцією, без показу, запам’ятовувати
окремі елементи руху – напрям, амплітуду, послідовність.
П.Ф.Лесгафт, засновник вчення про «фізкультурну
освіту» – підкреслював, що було б принципово невірним обмежувати фізичне
виховання лише фізичним розвитком дитини, не менш важливо навчити її «ізолювати
окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними та пристосовувати
до перешкод, долаючи їх з можливо більшою спритністю та настирливістю, інакше
кажучи, привчати без великих зусиль й в можливо менший проміжок часу свідомо
проводити найбільшу фізичну працю».
Дітям дошкільного віку повідомляють елементарні знання
про користь виконання фізичних вправ, способи виконання рухів (техніку),
правила рухових ігор, призначення фізкультурного інвентарю та способи його
зберігання; доступні дітям відомості про особисту та суспільну гігієну ‒ правила догляду за тілом, одягом,
взуттям, фізкультурним обладнанням.
Зміцнення здоров’я дітей, покращання їх фізичного
розвитку передбачає формування культурно-гігієнічних вмінь та навичок.
Засвоєння їх дитиною відбувається під керівництвом дорослих. Вона привчається
мити руки, чистити зуби, охайно їсти, слідкувати за своїм одягом. Все це сприяє
формуванню самостійності та організованості, акуратності, бережливості,
поважного ставлення до дорослих та своїх однолітків.
Виховні
завдання спрямовані
на формування позитивних моральних та вольових рис характеру дитини засобами
фізичної культури. Сучасна педагогіка та психологія стверджують, що моральна
сутність людини має прояв у єдності її свідомості, поведінки та почуттів. Одним
із головних джерел морального виховання у навчальній діяльності дітей є її
зміст. З цієї позиції зміст навчально-рухової діяльності в системі фізичного
виховання дошкільників має великі можливості для реалізації завдань з виховання
моральних та вольових якостей дітей тому, що містить всю різноманітність
інтелектуальних, пізнавальних, емоційних та моральних компонентів.
Заняття з фізичної культури, рухливі ігри, вправи
спортивного характеру сприяють
вихованню у дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та
інших якостей, необхідних кожній людині. Наприклад, щоб стати сміливим, треба
навчитися долати страх, стикаючись з небезпекою. На заняттях з фізичної
культури деяким дітям буває страшно пройти по гімнастичній лаві або колоді,
перестрибнути через перешкоду, виконати лазіння по гімнастичній стійці та ін.
Однак вони (іноді за допомогою вихователя) переборюють свій страх і виконують
рух, що, безумовно, сприяє вихованню сміливості.
Застосування різноманітних фізичних вправ та рухливих
ігор сприяє формуванню вмінь орієнтуватися у просторі, розвиває винахідливість
та кмітливість. Якщо рухи виконуються правильно, невимушено і разом з тим
виразно, емоційно, то це позначається на естетичних почуттях, сприяє розумінню
дитиною краси рухів.
Зміст навчально-рухової діяльності дітей передбачає
багато ситуацій, які дозволяють використовувати їх для виховання почуття
відповідальності, стриманості, поваги до своїх товаришів. В.О.Сухомлинський
підкреслював у своїх працях необхідність постійно спиратися у процесі виховання
на духовний світ (почуття) дитини. Виховання, спрямоване тільки до розуму,
свідомості дитини, може породжувати у її ставленні до оточуючих людей
бездуховність та раціоналізм. Почуття являють собою емоційне ставлення до
дійсності. За своєю спрямованістю вони можуть відбивати інтелектуальне,
естетичне, моральне ставлення особистості до навколишнього світу.
Доброзичливе ставлення, повага до дитини повинні бути
основою педагогічної позиції вихователя у формуванні її моральних та вольових
якостей у процесі проведення різних форм фізичної культури в дошкільному
закладі.
Виховання інтересу до активної рухової діяльності та
формування потреби в систематичних заняттях фізичними вправами слід починати з
дошкільних років. Позитивний вплив на організм дитини досягається лише тоді,
коли вони виконуються регулярно.
Обов’язковою умовою для вирішення цього завдання є
регулярні заняття фізкультурою при позитивному та активному ставленні до них
дітей. Цікаве проведення занять, участь у найулюбленіших рухових іграх,
виконання вправ спортивного характеру сприяють розвитку інтересу до фізичних
вправ. Особливе значення при цьому має також особистість самого вихователя,
його організаторські здібності, знання методики, вміння чітко показувати
вправи, встановлювати контакт з дитиною, враховувати психічні та
анатомо-фізіологічні особливості дітей.
Дошкільники мають біологічну потребу в рухах, вони
одержують насолоду від самого процесу виконання фізичних вправ. Позитивні
емоції, інтерес та задоволення, які викликають у дітей заняття фізичними
вправами, поступово переходять у звичку систематично займатися фізкультурою,
брати участь в рухових іграх. Потім ця звичка стає стійкою потребою, яка
продовжує зміцнюватися в шкільні роки.
Немає коментарів:
Дописати коментар