2.3. Методи навчання дітей рідної мови

МЕТОДИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РІДНОЇ МОВИ

Методи навчання ‒ це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв’язання завдань розвитку мовлення. Щоб розібратися в численних методах і прийомах навчання, правильно оцінити, з’ясувати їх характер і сутність, використовують наукову класифікацію.

Класифікують методи навчання за такими ознаками:

за характером керівництва розумовою діяльністю учнів (пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький);

за джерелом знань (наочні, словесні, практичні); за напрямом діяльності (практичні, практико-теоретичні, теоретичні).

У дошкільній педагогіці методи навчання класифікуються здебільшого за джерелом знань. Розгляньмо їх.

Наочні методи. Значне місце в роботі з розвитку мовлення дітей відведено наочним методам:

спостереження,

екскурсії,

екскурсії-огляди,

розглядання предметів, картин і картинок,

перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач,

дидактичні ігри з наочністю.

Використання цих методів відповідає дидактичному принципу наочності і наочно-дієвому та наочно-образному характеру мислення дошкільників. Ефективність засвоєння дітьми знань, формування повноцінних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання, пам’ять, мислення і на цій основі розвиток мовлення великою мірою залежать від того, наскільки широко в пізнавальну діяльність уведені різні форми чуттєвого сприймання. Якщо об’єкти доступні безпосередньому сприйманню дітей, вихователь використовує метод спостереження або його різновиди: огляд приміщення, розглядання натуральних предметів, іграшок. Якщо об’єкти недоступні для безпосереднього сприймання, педагог знайомить з ними дітей опосередковано, розглядаючи картини, фотографії, переглядаючи кінофільми, діафільми. Опосередковані наочні методи застосовують і для повторного ознайомлення з об’єктами, закріплення отриманих під час спостережень знань. Водночас виконуються завдання з розвитку словника дітей, формування зв’язного мовлення.

Словесні методи. Значення цієї групи методів полягає в тому, що вони дають можливість поєднувати розширення та закріплення знань дітей про навколишній світ і формувати їхні мовленнєві вміння і навички. До словесних методів належать:

читання,

розповідання художніх творів,

заучування віршів,

бесіди,

розповіді дітей,

переказ.

Завдяки словесним методам у дітей можна розвивати вміння розуміти зміст мови, застосовувати знання без опертя на наочність. Уміння успішно засвоювати нові знання, сприймаючи повідомлення без наочності, забезпечує перехід дітей у процесі пізнання за межі безпосереднього сприймання, що значно розширює можливості пізнання світу, а також забезпечує перехід знань на вищий рівень узагальнення, їх систематизацію. Живе спілкування дорослих і дітей, що характерне для словесних методів, має виховне значення ‒ воно викликає почуття, формує певне ставлення до змісту. Живе слово вихователя ‒ взірець для наслідування і засвоєння.

Практичні методи. Мета цих методів навчити дітей на практиці використовувати отримані знання, допомогти набути й удосконалити мовленнєві вміння і навички. До практичних методів належать:

словесні дидактичні вправи,

ігрові методи,

елементарні досліди й моделювання.

Вправи ‒ це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних дій. За характером вони можуть бути:

імітаційні (просте повторення складного слова для його запам’ятовування чи звука для оволодіння вимовою),

конструктивні (вправляння в оволодінні розумовою дією ‒ добір узагальнювальних слів до групи прикметників чи іменників, добір протилежного за значенням слова тощо);

творчі (використання засвоєних способів у нових умовах, наприклад, самостійна постановка запитань у бесіді).

У дошкільному закладі практичні методи нерідко мають ігровий характер. До них належать:

дидактичні ігри,

наочні ігри-заняття,

ігри-інсценівки.

Одним із компонентів ігрового методу є уявлювана ігрова ситуація (за наявності сюжету, ролей, ігрових і операційних дій).