4.4. Форми організації образотворчої діяльності

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Особистісно-розвивальне спілкування педагога з дитиною спрямовується на розвиток свідомості дитини та залучення її до художньої практики. Художня практика розгортається у формі зображально-образотворчої діяльності. Особливістю зображальної діяльності є навчання дітей основ і принципів зображення предметів, об’єктів, явищ та оволодіння узагальненими способами дій під час зображення, наприклад, дерев, будинків, транспорту, людей. Дітей навчають грамотно і свідомо користуватися приладдям: мольберт, станок для ліплення, ножиці, клей, олівці, фломастери, пензлі тощо. Зображальні навички виступають важливою умовою трансформації  зображальної діяльності в образотворчу. Її головною ознакою є вміння творчо користуватися навичками і діяти в ситуаціях вибору ідеї, формування задуму, вибору зображального матеріалу, способу зображення, виражальних засобів (колір, форма, композиція, ритм, динаміка, декор).

Розвиткові образотворчої діяльності сприяє спілкування з природою в умовах повсякденного життя у формі «живого споглядання», активної взаємодії дитини з об’єктами та явищами природи («пошуки краси», «перетворення природних матеріалів», ігри-експериментування з піском, снігом, водою тощо). Діти навчаються помічати, розуміти і відтворювати гру та мінливість кольору в природі, спостерігати будову, поведінку, вигляд тварин, комах. Таку роботу можна організувати на прогулянках, у процесі праці на природі. Художні спостереження довкілля, екскурсії з художньо-естетичним змістом виступають формами спілкування, які передують образотворчій діяльності. Вони збагатять дитячі задуми в різних видах художньої практики: малюванні, ліпленні, архітектурній і декоративній, якщо педагог здійснить грамотне супроводження, спрямує «діалог» дитини з красою природи, спонукатиме до перенесення вражень у малюнки, зліпки, архітектурні макети, декоративні роботи.

Особливою й унікальною формою організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі є самостійна образотворча діяльність. Самостійна художня діяльність не є навчальною. Вона швидше є результатом навчання, показником ефективності педагогічної технології. Самостійна художня діяльність:

виникає за ініціативи дітей і має високий ступінь свободи дитини;

потребує уважного ставлення з боку дорослих та витонченого, непомітного, непрямого керівництва, адже ініціативу дитини легко нейтралізувати, можна зруйнувати оригінальний задум та натхненний процес його втілення;

розгортається у певному інформаційному та просторово-предметному креативному середовищі;

правомірно претендує на певний час у «порядку денному», режимі дня; традиційно вона організовується у вечірній час;

зміст та характер самостійної художньої діяльності визначає емоційно-інтелектуальний, художньо-естетичний досвід дітей (інтерес, смакові уподобання, здібності, досягнення);

за змістом може інтегруватися із грою, театралізацією, декораційною, музично-ритмічною діяльністю, дизайном, літературно-фольклорною діяльністю, і виступати арт-терапевтичним середовищем, чинником релаксації та реабілітації, розгортатися як підготовка до свят (оформлення залу, елементів костюмів, атрибутів, аксесуарів);

продукти самостійної художньої діяльності дітей мають певну цінність у соціумі і педагог повинен забезпечити їхнє функціонування (наприклад, як сувенірів, подарунків, елементів оформлення помешкання, виставок).

Самостійна художня діяльність може становити частину прогулянки (малювання на пленері, ігри зі снігом, піском, водою, виготовлення крижаних скульптур, збирання та впорядкування природного матеріалу), тобто розгортатися поза приміщенням. Наявність спеціального обладнання та пристосувань (наприклад, етюдники, легкі мольберти, формочки для роботи з піском, снігом, великі папки для гербаріїв) стимулює самостійну художню діяльність дітей.

Формою організації образотворчої діяльності є заняття. Це особлива форма спілкування педагога з дитиною, яка традиційно вважається формою організованого навчання. Освітнє, навчальне, корекційно-розвивальне, арт-терапевтичне спілкування передбачає певні форми організації дітей:

індивідуальне;

групове;

фронтальне.

За характером діяльності та змістом можна розрізняти такі заняття:

теоретичні (мистецтвознавчі);

практичні (зображальні);

комбіновані (взаємозв’язок художньої теорії та естетичної практики);

комплексні, інтегровані (ґрунтуються на синтезі та взаємодії мистецтв).

За видами художньої практики розрізняють такі заняття:

малювання;

ліплення;

архітектурна діяльність;

декоративна діяльність.

Класифікацію видів занять можна дати за формою їхньої організації:

гра;

екскурсія;

праця;

арт-терапевтична сесія.